Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №947/43221/25 — Київський районний суд м. Одеси

____________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/43221/25

Провадження № 2/947/806/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Скриль Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання Приймака Р.О.

за участю:

представника позивачки – адвоката Луценко О.А.,

представника відповідачки – адвоката Чістікової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , терті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , малолітня ОСОБА_4 , в інтересах якої виступає ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом вселення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом вселення та просить суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 , у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 , до квартири АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київського райсуду м. Одеси від 12 квітня 2021 року справа № 947/5766/21 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_3 , задовольнив.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року рішення Київського райсуду м. Одеси від 12 квітня 2021 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 законним представником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.

Департамент надання адміністративних послуг ОМР провів перевірку підстав зняття 26.06.2021 ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання з адреси АДРЕСА_1 , у зв`язку з втратою права користування житловим приміщенням, встановив порушення вимог законодавства і актуалізував відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 - вніс актуальну інформацію до відповідних форм звітності, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади номер витягу № 2025/012374560 від 27.08.2025.

10.09.2025 близько 19:00 години ОСОБА_1 прийшла до квартири АДРЕСА_2 за місцем своєї реєстрації, щоб мешкати у зазначеній квартирі, проте жінка померлого брата ОСОБА_2 не впустила позивачку у зазначену квартиру.

Таким чином відповідачка чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спірною квартирою.

ОСОБА_1 змушена була викликати поліцію, вказану заяву було зареєстровано до ІКС ІПНП відділу поліції № 4 Одеського РУП № 1 ГУНП в Одеській області за № 16323, 16324 від 10.09.2025 року.

Під час розгляду заяви встановлено, що відсутні ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення, проте вбачаються ознаки цивільно-правих відносин, і рекомендовано звернутися до суду, що підтверджується листом начальника відділу поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 1 від 29.09.2025 року.

Звертаюсь до суду за захистом свого права користування даною квартирою, шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою, зобов`язанням відповідача надати дублікат ключів від квартири.

Здійснення громадянами житлових прав здійснюється у порядку визначеному законодавством, в тому числі Цивільним кодексом України та Житловим кодексом України.

Користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду регулюється главою 2 розділу III ЖК України

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Просить позовні вимоги задовольнити.

Відзив на позовну заяву

Відповідачка заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, безпідставними та незаконними.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом вселення, у якій зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2021 року у справі № 947/5766/21 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_3 – задоволено. Постановою Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2021 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 законим представником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням – відмовлено.

З вказаною постановою відповідачка не погодилась, через свого представника адвоката Наседкіна О.І. подала касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду, однак 06.01.2026 Верховним Судом касаційну скаргу повернуто.

В результаті непрофесійної та нечемної поведінки попереднього адвоката відповідачкою на сьогоднішній день не відновлено порушене процесуальне та матеріальне право, але в подальшому вона має намір повторно звернутися до Верховного Суду з питання оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 03.07.2025.

Також зазначила, що в дійсності, ситуація склалася таким чином, що у 2012 році вона з дозволу свого чоловіка ОСОБА_6 переїхала проживати до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат.

В одній кімнаті проживала вона з ОСОБА_6 , в іншій кімнаті проживала позивачка ОСОБА_1 зі своїм сином, який на той час був неповнолітнім.

Відповідно до розпорядженням Житлово-експлуатаційного об`єднання Київського району від 20.08.1990 року № 585 на підставі рішення виконавчого комітету Київської ради народних депутатів № 510 віл 17.08.1990 року про переоформлення особового рахунку ОСОБА_6 , складом родини 3 особи: він, його батько ОСОБА_7 та його сестра ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 з правом укладення договору найму.

ОСОБА_6 з 1990 року головний наймач житла. Згідно відомостей № К5-186577-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку за адресою квартира АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_6 , з 28.09.2018 року його дочка ОСОБА_4 , Документ та його сестра ОСОБА_1 з 15.02.2002 року.

Позивачка ОСОБА_1 в квартирі проживала не на постійній основі, періодично вона змінювала своє місце проживання. Після розлучення своїх батьків, разом з матір`ю виїхала проживати до Грузії, потім ще неповнолітньою повернулася жити до м. Одеси. Вперше, коли вона зареєструвалася за вказаною адресою їй було 23 роки, а не з народження як зазначає остання. 28 лютого 2014 року помирає бабуся позивачки ОСОБА_8 , яка за на підставі договору дарування від 22.12.2012 подарувала своєму внукові ОСОБА_6 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Після смерті бабусі ОСОБА_8 на початку березня 2014 року позивач ОСОБА_1 виїхала з квартири забравши свої особисті речі, так як окрім її особистих речей, всі меблі, техніка належала моєму чоловіку, тобто братові позивача і переїхали без будь-якого конфлікту чи примусу до кв. АДРЕСА_5 , яка належить на праві приватної власності її брату ОСОБА_6 . З огляду на зазначене, підтверджується та обставина, що ніякого конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не було, посилання ОСОБА_1 на те, що у неї забрали ключі від квартири і тут же ОСОБА_6 надав ключі і доступ до іншої квартири, якось не вкладається в логічний ланцюг подій.

Ці обставини також підтверджуються актом про проживання особи в житловому приміщенні від 01.04.2026 року затверджений директором КП «ЖКС Чорноморський» та актом про не проживання особи в жилому приміщенні від 16.03.2026, складений та затверджений головою ОСББ «Глушко 40» та показами свідків.

Позивачка ОСОБА_1 не тільки не цікавилась квартирою АДРЕСА_3 , щодо її утримування, забезпечування, сплати комунальних витрат та послуг, так ще за основним місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_4 , накопила великі борги за комунальні потреби, адже в цій квартирі проживала позивач з березня 2014 року та по теперішній час.

Спільного побуту вони з позивачкою вони ніколи не вели і не вважає ОСОБА_1 членом сім`ї. Тому коли померла її бабуся, ОСОБА_1 відразу зібрала свої речі і переїхала, а син залишився з нами проживати деякий час, оскільки йому було краще з нами жити, ніж з рідною матір`ю.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер мій чоловік ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 09.11.2023 року. Після його смерті відкрилась спадщина та була заведена спадкова справа № 28/2023 від 28.11.2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Образцовой Т.А. До складу спадщини увійшла квартира за адресою: АДРЕСА_4 . Спадкоємцями за законом є громадянка Грузії, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до виданих свідоцтв про право на спадщину за законом та витягів з реєстру речових прав право на власності по 1/2 частці належить матері позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_4 .

Відповідачка також підтвердила, що позивачка ОСОБА_1 10.09.2025 приблизно о 19- 00 годині прийшла до квартири АДРЕСА_2 за місцем своєї реєстрації, та поліцію, вказану заяву було зареєстровано до ІКС ІПНП відділу поліції № 4 Одеського РУП №1 ГУНП в Одеській області за № 16323, 16324 від 10.09.2025.

Однак заперечує, що позивачка приходила до квартири у цей день з метою вселення.

Відповідачка стверджує, що ОСОБА_1 приходила для того, щоб запропонувати наступне.

Позивач ОСОБА_1 знімається з зареєстрованого місця за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка в свою чергу сплачує їй кошти за половину вказаної квартири по ринковій вартості або фіктивно у нотаріуса укладаємо договір купівлі продажу відповідної частки квартири АДРЕСА_6 .

На що відповідачка запропонувала свій варіант, а саме: ОСОБА_1 знімається з місця реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , а вона надає згоду на реєстрацію в квартирі АДРЕСА_6 та за власні кошти робить в усій квартирі ремонт або за договором дарування подарувати ОСОБА_1 відповідну частку квартири АДРЕСА_6 .

Однак варіант відповідачки позивачці ОСОБА_1 не підійшов, оскільки її мета була отримати гроші.

Також, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що Департамент надання адміністративних послуг ОМР провів перевірку підстав зняття ОСОБА_11 з реєстрації місця проживання з адреси АДРЕСА_1 від 26.06.2021 року, у зв`язку з втратою права користування житловим приміщенням, встановив порушення вимог законодавства і актуалізував відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та вніс актуальну інформацію до відповідних форм звітності, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади номер витягу 2025/012374560 від 27.08.2025 року.

Станом на 17 березня 2026 року відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні /будинку осіб № 15-63655-ф/о за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані/задекларовані такі особи: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Тобто, на момент подання відзиву на позов за вказаною адресою позивач ОСОБА_1 не зареєстрована. За моєю заявою як законного представника ОСОБА_4 позивача ОСОБА_1 було знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку, встановленому Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою КМУ від 07.02.2022 року №265, на підставі заяви власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за формою згідно з додатком 6.

Право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 належить донці відповідачки – малолітній ОСОБА_4 на підставі:

-рішення органу приватизації № 281173 від 16 жовтня 2025 року, яким зазначено, що наймач ОСОБА_4 подала заяву на приватизацію квартири АДРЕСА_2 , яка використовується нею на умовах найму. Після розрахунків та розгляду матеріалів з зазначеного питання прийнято рішення: «Прохання наймача ОСОБА_4 квартиру, в якій вона мешкає, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 задовольнити і передати вказану квартиру в приватну власність ОСОБА_4 » (копія рішення додається);

-Свідоцтва про право власності від 16.10.2025 року Департамент міського господарства Одеської міської ради посвідчує, що квартира АДРЕСА_2 дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_4 ;

-довідки № 215 від 20.11.2025, виданої КП «Міське агентство з приватизації житла» ОСОБА_4 про те, що вона на підставі рішення органу приватизації № 281173 від 16.10.2025 р. і свідоцтва № 19-27812 від 16.10.2025 р. про право власності на житло дійсно приватизувала ізольовану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

-Витягу з державного реєстру речових прав № 453482216 від 25.11.2025 р. про те що, ОСОБА_4 власник квартири АДРЕСА_2 .

Що стосується вселення ОСОБА_1 , відповідачка посилаючись на постанови Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15, від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13, зазначає, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. При розгляді подібних справ звертається увага на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК України вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Посилаючись на ст. 3 СК України, ст.ст. 64, 150, 156, 162 ЖК України, відповідачка вважає, що право членів сім`ї власника квартири користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена сім`ї.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідь на відзив

Відповідач вважає постанову Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року, якою поновлено реєстрацію ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 , такою, що не відповідає нормам процесуального та матеріального права;

оскаржив її до касаційної інстанції. І тільки непрофесійна поведінка адвоката призвела до повернення касаційної скарги.

Окрім того, що відповідач не звернувся зі скаргою на дії адвоката до Ради адвокатів Одеської області, та у лютому 2026 року знов вона звернулась до того ж адвоката для надання правничої допомоги по даній справі. Вважаю, що дії адвоката її повністю задовольняли, та доводи з цього приводу не відповідають дійсності.

Наміри оскаржити постанову Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року не спростовує юридичну силу зазначеної постанови, яка набула чинності з моменту її проголошення.

Тобто 03.07.2025 року реєстрацію ОСОБА_1 було поновлено.

27.08.2025 року Департамент надання адміністративних послуг ОМР актуалізував відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , та вніс актуальну інформацію до відповідних форм звітності, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади номер витягу 2025/012374560 від 27.08.2025 року 13 год. 18 хв.

У жовтні 2025 року, не зважаючи на обізнаність про поновлення реєстрації ОСОБА_12 за спірною адресою, відповідачка подає до органу приватизації недостовірні дані щодо зареєстрованих за адресою АДРЕСА_1 , і приватизує квартиру на свою доньку ОСОБА_4 , позбавивши ОСОБА_1 права на участь у приватизації.

В подальшому, вже коли позовна заява про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом вселення розглядалась Київським райсудом м. Одеси, а саме 13.01.2026 року ОСОБА_1 знов була знята з реєстрації, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 15.04.2026 року.

Вважаючи дії відповідачки незаконними, ОСОБА_1 звернулась до Південного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги для надання їй правничої допомоги у захисті порушених прав.

Заперечення на відповідь на відзив

Правом подання заперечень на відповідь на відзив сторона відповідача не скористалась.

Письмові пояснення третьої особи ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 пояснила, що вона є бабусею малолітньої ОСОБА_4 , яка є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті батька дитини - ОСОБА_6 , квартира була оформлена у власність малолітньої дитини її матір`ю як законним представником.

Позивачка — сестра померлого батька дитини — багато років фактично у спірній квартирі не проживала, спільного господарства із сім`єю дитини не вела, членом сім`ї малолітньої власниці не була та не є.

Наскільки їй відомо, позивачка була знята з реєстрації місця проживання на підставі рішення суду, так як на той час вже багато років у спірній квартирі не проживала, бо переїхала майже одразу після смерті своєї бабусі ( ОСОБА_13 ) у квартиру на проспекті князя ОСОБА_14 НОМЕР_2 , яка за належала брату позивачки. Після смерті брата вона самостійно та без законних підстав поновила реєстрацію за адресою квартири.

Після свого добровільного вибуття з квартири понад десять років тому позивачка не проживала у ній, особистих речей у квартирі не зберігала, участі в оплаті комунальних послуг та утриманні житла не брала. Хоча і до вибуття нічого не сплачувала, ремонт не робила, ні меблі, ні техніку не купувала. Мало того, вона накопичила величезні борги за комунальні послуги в квартирі, в якій фактично проживає.

Також позивачка фактично не брала участі у житті дитини, не здійснювала допомоги у вихованні, догляді чи матеріальному забезпеченні, сімейних відносин між нею та дитиною не склалося.

На теперішній час у квартирі проживає сім`я малолітньої власниці, а вселення позивачки, яка тривалий час не проживала у житлі та не є членом сім`ї дитини, суперечитиме інтересам малолітньої власниці квартири.

Вважаю вимоги позивачки безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Процесуальні дії та рух справи

Позивачка через свого представника – адвоката Луценко О.А., 17.11.2025 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з вказаним позовом.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 20.11.2025 позовна заява залишена без руху для усунення недоліків: вказати повні дані відповідачки: рік та дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або номер і серію паспорта, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, та конкретизувати прохальну частину позовної заяви.

01.12.2025 позивачка надала заяву на усунення недоліків.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.01.2026.

Підготовче засідання 30.01.2026 відкладене на 04.03.2026 через відсутність інформації про належне повідомлення відповідачки про розгляд справи.

27.02.2026 до суду надійшла заява від відповідачки про ознайомлення з матеріалами справи.

03.03.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_2 з проханням відкласти розгляд справи та надати їй додатковий час для реалізації права звернення до адвоката та підготовки відзиву на позовну заяву.

Підготовче засідання відкладене на 06.04.2026.

06.04.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідачки – адвоката Чістікової О.Ю. надійшов відзив на позов.

У підготовчому засіданні 06.04.2026 розглянуто питання поновлення строку відповідачці на подання відзиву на позов, який долучений до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні представник позивачки просила відкласти проведення засідання, оскільки з відзивом не ознайомилась та бажає скористатися правом подання відповіді на відзив.

Підготовче засідання відкладене на 06.05.2026.

17.04.2026 до суду надійшла відповідь на відзив.

06.05.2026 до суду звернулась позивачка з клопотанням про виклик свідків.

У підготовчому засіданні 06.05.2026 представник позивачки підтримала вказане клопотання.

Представник відповідачки не заперечувала проти його задоволення.

Суд на місці ухвали задовольнити клопотання сторони позивача про виклик свідків та постановив викликати свідка ОСОБА_15 у судове засідання для її допиту під час розгляду справи по суті.

Представник відповідачки підтримала клопотання та просила його задовольнити.

Представник позивачки заперечувала проти його задоволення.

Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідачки та постановив викликати свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у судове засідання для надання показань під час розгляду справи по суті.

Під час вирішення питання щодо можливості закриття підготовчого провадження у справі, представник позивачки просила суд оголосити перерву для остаточного вирішення питання щодо залучення до участі у справі неповнолітню дитину, яка була прописана на момент вселення позивачки та наразі є власником вказаної квартири.

У засіданні оголошено перерву до 13.05.2026.

12.05.2026 від представників сторін надійшло ряд заяв, клопотань та заперечень.

Зокрема від представника позивачки надійшло клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

На вказане клопотання від представника відповідачки подані заперечення.

Від представника відповідачки надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, на яке представником позивачки подані відповідні заперечення.

У підготовчому засіданні 16.05.2026 представники сторін підтримали заявлені клопотання.

Суд розглянувши клопотання про долучення доказів у справі, подане стороною відповідача, дійшов висновку про його задоволення: поновив строк та долучив докази до справи, при цьому роз`яснив, що оцінку належності, допустимості, достовірності та достатності, ураховуючи заперечення сторони позивача, суд надаватиме під час ухвалення судового рішення. Щодо питань, які виникли у представника позивачки з приводу вказаних доказів, їх можливо вирішити під час допиту свідка ОСОБА_15 , про виклик якої заявляла сторона позивача, та яке судом задоволено.

У підготовчому засіданні 13.05.2026 задоволені клопотання представників сторін про виклик свідків.

Також у підготовчому засіданні 13.05.2026 розглянуто клопотання представника позивачки про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних позовних вимог, на стороні відповідача, зокрема: малолітню ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 13.05.2026 до участі у справі в якості треті осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено малолітню ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , підготовче засідання відкладене.

27.05.2026 до суду від ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення.

У підготовчому засіданні 01.06.2026 закрито підготовче провадження у справі, розгляд якої по суті призначений на 06.07.2026, у яке викликані свідки.

У судовому засіданні 06.07.2026 допитані свідки: позивачка ОСОБА_1 (за її згодою), ОСОБА_16 , ОСОБА_15 .

У судовому засіданні 09.07.2026 досліджено докази у справі.

За клопотанням представників у судовому засіданні оголошено перерву для надання можливості представникам сторін підготуватися до промови у судових дебатах.

У судовому засіданні 15.07.2026 проведені судові дебати, представники сторін обмінялись репліками, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення та відклав його проголошення до 24.07.2026, у якому проголосив вступну та резолютивну частини рішення суду.

Встановлені фактичні обставини справи

Судом встановлено, що відповідно до розпорядженням Житлово-експлуатаційного об`єднання Київського району від 20.08.1990 року № 585 на підставі рішення виконавчого комітету Київської ради народних депутатів № 510 віл 17.08.1990 року про переоформлення особового рахунку ОСОБА_6 , складом родини 3 особи: він, його батько ОСОБА_7 та його сестра позивачка ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 з правом укладення договору найму.

ОСОБА_6 з 1990 року - головний наймач житла. Згідно з відомостями № К5-186577-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку за адресою квартира АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_6 , з 28.09.2018 року, його дочка ОСОБА_4 , та його сестра ОСОБА_1 з 15.02.2002 року.

Рішенням Київського райсуду м. Одеси від 12 квітня 2021 року справа № 947/5766/21 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_3 , задовольнив.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року рішення Київського райсуду м. Одеси від 12 квітня 2021 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 законним представником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.

Верховним Судом 06.01.2026 повернуто відповідачці у цій справі ОСОБА_2 касаційну скаргу.

Відповідно до листа Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 19.08.2025 № І-379/01-34 встановлено, що Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради проведено перевірку підстав зняття 26.06.2021 ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання з адреси АДРЕСА_1 , у зв`язку з втратою права користування житловим приміщенням, за результатами якої здійснив скасування вищезазначеної реєстраційної дії від 26.06.2021 та актуалізував відомості про реєстрацію ОСОБА_1 місця проживання за адресою: АДРЕСА_7 від 15.02.2002 та внесено актуальну інформацію до відповідних форм звітності.

До вказаного листа Департаменту долучено повідомлення про скасування зняття з реєстрації місця проживання. Згідно з Вказаним повідомленням від 18.08.2025, Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради скасовано зняття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , із зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади № 2025/012374560 від 27.08.2025 позивачка ОСОБА_1 є зареєстрованою за спірною адресою з 15.02.2002.

Отже, на момент звернення до суду позивачка ОСОБА_1 мала зареєстроване місце проживання за адресою спірної квартири з 15.02.2002.

Як встановлено судом та не оспорюється сторонами у справі, а також підтверджується показаннями самої позивачки, наданими в якості свідка, свідка ОСОБА_15 , 10.09.2025 близько 19:00 години позивачка ОСОБА_18 разом з ОСОБА_15 прийшли до квартири АДРЕСА_2 за місцем своєї реєстрації.

Відповідачка ОСОБА_2 згодом відчинила двері, після чого позивачка надала їй постанову Олеського апеляційного суду, після отримання якої відповідачка зачинивши двері пішла з нею ознайомлюватися. Згодом, приблизно через 30 хвилин, оскільки відповідачка не виходила, ОСОБА_1 зателефонувала ОСОБА_2 на мобільний телефон, та розмові остання повідомила, що вона не погоджується з цим рішенням, воно є підробленим. Двері у квартиру відповідачка більше не відчинила. Доступ позиваці до вказаної квартири не забезпечила, дублікатів ключем не надала. Під час надання відповідей на запитання, позивачка повідомила, що до квартири приходила без речей, оскільки передбачала, що відповідачка не пустить її до квартири.

ОСОБА_1 через те, що відповідачка не впускала її на квартиру на будь-які розмови не йшла, здійснила виклик поліції на лінію «102». ОСОБА_2 також викликала наряд поліції.

Обставини події, які відбувались 10.09.2025 також підтвердив свідок ОСОБА_15 , яка також показала, що їй відомо про те, що стосунки між сторонами носили конфліктний характер ще до смерті брата позивачки ОСОБА_6 . Під час проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, обстановка була напруженою через що спільно не можливо було проживати.

Квартира АДРЕСА_6 , де тимчасово проживала позивачка, була частково заповнена іншими непотрібними речами, які ОСОБА_1 не належали.

Зазначила, що ОСОБА_1 ніколи не мала дублікату ключів від спірної квартири

Також свідок ОСОБА_15 повідомила, що номер телефону НОМЕР_3 належить їй, та підтвердила, що вела розмову приблизно у лютому 2026 року із ОСОБА_2 стосовно діючого порядку приватизації. Вказана переписка відбувалась вже після подання ОСОБА_1 позову до суду у цій справі.

Подальше спілкування стосовно питань щодо спірної квартири відбувалось між донькою свідка ОСОБА_15 з її номеру мобільного телефону донька свідка – 098 790 5352.

Як встановлено судом, долучена стороною відповідача переписка стосувалась спілкування стосовно спірної квартири вже після відкриття провадження у цій справі.

Також згідно з наданими позивачкою ОСОБА_1 в якості свідка показаннями, вона уперше зареєструвалась у спірній квартирі ,коли отримувала паспорт громадянина України у 2002 році. Після чого проживала у цій квартирі разом із братом ОСОБА_6 . У подальшому ОСОБА_6 став проживати у спірній квартирі разом з відповідачкою ОСОБА_2 , яка завагітніла. Спільне життя не складалося, виникали певні конфлікті ситуації з ОСОБА_2 , та вони з братом приблизно у лютому 2014 року вирішили, що позивачка може тимчасового проживати у квартирі їх бабусі, яка на підставі договору дарування від 22.12.2012 належить брату позивачці – ОСОБА_19 . Дублікат ключів від цієї квартири позивачка також мала. Таким чином вона тимчасово переїхала проживати до квартири за адресою: АДРЕСА_4 .

У власності іншого нерухомого майна не має.

Свідок ОСОБА_16 показала, що вона є головою ОСББ за адресою спірної квартири, та підтвердила, що дійсно ОСОБА_2 проживала разом з ОСОБА_6 як родина, у них народилась донька. Ще до того, як їх донька пішла до школи, вони розійшлись та ОСОБА_20 переїхала зі спірної квартири. Це було ще до смерті ОСОБА_6 .

А після його смерті, вона разом з дитиною та своєю матір`ю знов переїхали до квартири АДРЕСА_2 .

Інформацією щодо конфліктних ситуацій між сторонами, виселення та вселення позивачки не володіє, їй не відомо.

Під час складання Акта про проживання за місцем реєстрації від 15.03.2025, до спірної квартири не заходила, в акті зазначила інформацію про те, що у квартирі АДРЕСА_2 , проживає ОСОБА_2 починаючи з 2012 року.

Дослідженням вказаного акту, встановлено, що він складений на підтвердження проживання за вказаною адресою відповідачки, починаючи з 2012 року. Інших даних, у тому числі щодо проживання або не проживання інших осіб, вказаний акт не містить.

Що складання Акта від 15.03.2026 про те, що ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі, починаючи з березня 2014 року, свідок ОСОБА_16 надала показання, що вказані відомості внесені зі слів сусідів. До квартири не заходила.

Дослідженням вказаного Акту встановлено, що він складений 15.03.2026, та у якому зазначено, що ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 фактично не проживає, починаючи з 2014 року, свідки засвідчують, що ОСОБА_1 добровільно, без будь-якого примусу чи конфліктної ситуації залишила своє місце проживання за АДРЕСА_8 та переїхала проживати до кв. АДРЕСА_6 . При переїзді ОСОБА_1 всі свої особисті речі відразу забрала. Також свідки підтверджують, що ОСОБА_1 більше 10 років квартирою не цікавилась, оскільки вказаний період за місцем реєстрації її жодного разу не бачили.

Свідка в акті зазначені мешканці будинку АДРЕСА_9 ОСОБА_21 , ОСОБА_17 . Остання в якості свідка для дачі показань не з`явилась, сторона відповідача на її допиті не наполягала.

Однак доказів на підтвердження відомостей про те, звідки ця інформація відома свідкам, ані сам свідок, ані інші учасники справи, суду не надано.

Виклик нарядів поліції на лінію «102» за викликами позивачки та відповідачки, а також результат розгляду матеріалів перевірки за цими викликами, підтверджується листом Відділу поліції № 4 Одеського РУП № 1 ГУНП в Одеській області від 29.09.2025 № 133859-2025 та копіями матеріалів за № 16323, 16324 від 10.09.2025 року.

Під час розгляду заяви встановлено, що відсутні ознаки кримінального чи адміністративного правопорушення, проте вбачаються ознаки цивільно-правих відносин, і рекомендовано звернутися до суду, що підтверджується листом начальника відділу поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 1 від 29.09.2025 року.

У вказаних матеріалах перевірки містяться пояснення ОСОБА_1 , яка представникам поліції пояснила, що ОСОБА_2 незважаючи на наявність судових рішень не пускає її до квартири.

Також з наданих стороною відповідача доказів встановлено, що право власності на спірну квартиру з 16.10.2025 належить неповнолітній ОСОБА_4 , в інтересах якої діє відповідачка ОСОБА_2 , що підтверджується:

-рішенням органу приватизації № 281173 від 16 жовтня 2025 року, яким зазначено, що наймач ОСОБА_4 подала заяву на приватизацію квартири АДРЕСА_2 , яка використовується нею на умовах найму. Після розрахунків та розгляду матеріалів з зазначеного питання прийнято рішення: «Прохання наймача ОСОБА_4 квартиру, в якій вона мешкає, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 задовольнити і передати вказану квартиру в приватну власність ОСОБА_4 » (копія рішення додається);

-Свідоцтвом про право власності від 16.10.2025 року Департамент міського господарства Одеської міської ради посвідчує, що квартира АДРЕСА_2 дійсно належить на праві приватної власності ОСОБА_4 ;

-довідкою № 215 від 20.11.2025, виданої КП «Міське агентство з приватизації житла» ОСОБА_4 про те, що вона на підставі рішення органу приватизації № 281173 від 16.10.2025 і свідоцтва № НОМЕР_4 від 16.10.2025 про право власності на житло дійсно приватизувала ізольовану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

-Витягом з державного реєстру речових прав № 453482216 від 25.11.2025, про те що, ОСОБА_4 власник квартири АДРЕСА_2 .

13.01.2026 на підставі заяви ОСОБА_2 , як законного представника власника спірної квартири ОСОБА_4 , позивачку ОСОБА_1 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні /будинку осіб № 15-63655-ф/о за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані/задекларовані такі особи як ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також під час судового розгляду справи, позивачка зазначила про відсутність зареєстрованого за нею права власності на інше нерухоме майно. Стороною відповідача вказана обставина не спростовувалась. З метою виконання приписів ст.263 ЦПК України, суд шляхом доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно через підсистему «Електронний суд», перевірив твердження сторони позивача та встановив, що згідно з відповіддю № 3077195 від 24.07.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за позивачкою відсутнє зареєстроване право власності на нерухоме майно.

Оцінка аргументів та Мотиви суду

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як встановлено судом, реєстрацію позивачки у спірні квартирі поновлено 18.08.2025 на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року, яким скасоване рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2021 року про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_3 , та ухвалене нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 законним представником якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.

Водночас відповідачка 10.09.2025, не надавши та не забезпечивши позиваці доступ до спірної квартири, порушила законне право позивачки на вільне користування житлом.

Як встановлено судом та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, іншої реєстрації позивачка не має, на праві власності інше нерухоме майно їй не належить.

Позивачка з 2002 року була зареєстрована у спірній квартири та проживала у ній разом із своїм рідним братом ОСОБА_6 , що також підтверджується матеріалами справи, та не оспорюється сторонами.

Суд вважає доведеним аргументи позивачки про те, що вона вимушена була переїхати у лютому 2014 році до іншої квартири, яка належала померлому брату ОСОБА_6 на підставі договору дарування, оформленого їх померлою бабусею. Проживання у цій квартирі сприймалось позивачкою як тимчасовий захід, у ній не реєструвалась.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 цієї ж статті до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в ч. 2 цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що: право членів сім`ї власника квартири чи будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення та такий власник надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`єю вважаються не тільки чоловік, жінка та їх діти, а сім`ю можуть складати особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки; припинення сімейних правовідносин, втрата особою статусу члена сім`ї з власником будинку, не позбавляє цю особу права користуватися займаним приміщенням.

При цьому фізичне видворення і подальший недопуск колишнього члена сім`ї до житла, викидання його речей та заміна вхідних замків не приводять до юридичного позбавлення права особи на проживання у цьому житловому приміщенні; будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку; з припиненням права власності особи на житлове приміщення, члени його сім`ї також втрачають право користуватися цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.

Отже, чинне законодавство охороняє як право власності особи на нерухоме майно, так і право користування будинком/квартирою колишнього її члена сім`ї.

Як вже зазначалось вище, позивачка ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 2002 року та є рідною сестрою померлого головного квартиронаймача на той час квартири ОСОБА_6 .

Право власності на спірну квартиру набуто неповнолітньою ОСОБА_4 , в інтересах якої діє відповідачка ОСОБА_2 за результатами процедури приватизації майна, яке використовується на умовах найму.

Згідно з Витягом з державного реєстру речових прав № 453482216 від 25.11.2025, за ОСОБА_4 21.11.2025 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_4 , виданого 16.10.2025 Департаментом міського господарства Одеської міської ради. Технічний паспорт вижатий 01.10.2025.

Отже, після спроби ОСОБА_1 потрапити до спірної квартири 10.09.2025, внаслідок відновлення її реєстрації за вказаною адресою, та до звернення до суду з вказаним позовом, відбулась приватизація спірної квартири на неповнолітню ОСОБА_4 , в інтересах якої діє її мати - відповідачка ОСОБА_2 як законний представник.

Оцінивши надані суду докази, суд дійшов висновку, що відповідачка, отримавши копію постанови Одеського апеляційного суду, протиправно позбавляючи ОСОБА_1 у доступі до квартирі, у якій позивачка зареєстрована, розпочала процедуру приватизації спірної квартири на свою малолітню доньку.

Вказані дії відповідача суд вважає незаконними та такими, що порушують право позивачки на вільне користування житлом та як наслідок позбавили її взяти участь у процедурі приватизації житла.

Суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою (постанови Великої Палати ВС від 10.03.2021 у справі № 686/26093/19-ц та від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц).

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими(постанови Великої Палати ВС від 10.03.2021 у справі № 686/26093/19-ц, від 04.07.2018 у справі № 353/1096/16-ц).

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 447/455/17-ц).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KryvitskaandKryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03).

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009...).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Позивачка на момент звернення до суду була зареєстрована у спірній квартирі, відновлення якої відбулось 18.08.2025. Крім того, підстава реєстрації місця проживання позивачки у спірній квартирі в судовому порядку не оспорювалась.

Отже на момент звернення до відповідачки за адресою спірної квартири мала право користування цим житлом на законних підставах.

Крім того, матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що позивачка ОСОБА_1 має у власності інше житло, або має реєстраціюмісця проживання в іншому житі, а також має вільний доступ до спірного житла.

Суд дійшов висновку, що дії відповідачки ОСОБА_2 порушують права позивачки на вільне користування спірною квартирою.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).

Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Позивачка стверджує, що вимушено починаючи з лютого 25014 року тимчасово не проживала у спірній квартирі, оскільки стосунки із відповідачкою, з якою проживав її рідний барт ОСОБА_6 , були напруженими.

Проце свідчать обставини 10.09.2025, які були зафіксовані працівниками поліції, та показаннями самої позивачки та свідка ОСОБА_22 .

Таким чином, судом не встановлено факту добровільного, остаточного і безповоротного вибуття позивача на інше постійне місце проживання.

Крім того, позивачка ОСОБА_1 стверджує, що її проживання за іншою адресою було тимчасовим перебуванням, а не постійним місцем проживання, яке не мало на меті відмову від свого права користування.

Суд погоджується, що факт реєстрації позивачки у спірній квартирі з 15.02.2002 року та наявність поважної причини відсутності (чинення перешкод відповідачкою) спростовують доводи відповідача про добровільне та остаточне вибуття позивачки на інше постійне місце проживання.

Доводи відповідача про те, що позивачка не виконувала обов`язків щодо сплати комунальних послуг, не цікавилась спірною квартирою, не є правовою підставою для позбавлення позивача його права користування спірною квартирою.

Право користування житлом, яке належить до державного житлового фонду, може бути припинено лише на підставах, прямо передбачених ЖК України, серед яких недбале ставлення до виконання обов`язків піклувальника або заборгованість за комунальні послуги не є автоматичною та безумовною підставою для визнання особи такою, що втратила право користування.

Внаслідок перешкоджання позивачці у фактичному користуванні спірною квартирою, та завершення процедури приватизації без участі у ній позивачки, призвело до повторного її зняття з реєстрації за адресою спірної квартири у січні 2026 року, що відбулось вже під час судового розгляду цієї справи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що законне право користування ОСОБА_1 спірною квартирою не припинилося, а відповідач чинить прямі та активні перешкоди, що порушує конституційне право позивачки на житло. Порушене право позивачки підлягає захисту шляхом усунення перешкод та вселення.

Оскільки ОСОБА_1 є законним наймачем, а обмеження в доступі до житла є неправомірним, суд виснував, що усунення перешкод у користуванні житлом та вселення є належним і ефективним способом захисту, передбаченим ст. 16 ЦК України.

Суд також бере до уваги, що втрата доступу до єдиного житла є грубим порушенням її прав та суперечить стандартам, визначеним практикою ЄСПЛ, згідно з якою будь-яке втручання у право на житло має бути виправданим, законним та пропорційним. У даному випадку відповідачка не довела існування будь-яких правових підстав для обмеження позивачів у праві користування житлом.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що не проживання позивачки ОСОБА_1 було вимушеним та спричиненим діями відповідачки ОСОБА_2 , у тому числі як законного представника наразі власника спірної квартири – її малолітньої доньки ОСОБА_4 (племінниці позивачки), відповідачка не довела правомірності своїх дій щодо перешкод у вселенні позивачки після скасування рішення суду про втрату нею права користування спірної квартири, а тому позивачка ОСОБА_1 має право на відновлення доступу до житла шляхом вселення.

Суд бере до уваги аргументи позивача та зазначає, що наміри оскаржити постанову Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року не спростовує юридичну силу зазначеної постанови, яка набула чинності з моменту її проголошення, на підставі якої позивачка як зареєстрована особа у спірній квартирі має право на користування нею.

Щодо показань свідка ОСОБА_23 та дослідженого Акта про проживання особи в житловому приміщенні від 01.04.2026 року затверджений директором КП «ЖКС Чорноморський» та актом про не проживання особи в жилому приміщенні від 16.03.2026, складений та затверджений головою ОСББ «Глушко 40» та показами свідків, суд критично оцінює вказані докази, оскільки свідок ОСОБА_16 вносила відомості до акта від 15.03.2026 на підставі інформації мешканців будинку, та суду не надано доказів, звідки ця інформація їм відома чи були вони очевидцями того, що ОСОБА_1 добровільно переїхала зі спірної квартири та забрала усі свої речі.

Отже наданні показання та акт суд вважає такими, які не відповідають критерію належності доказів на підтвердження факту добровільного переїзду ОСОБА_1 з усіма своїми особистими речами до іншого місця проживання.

Також вказані докази не беруться судом як належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 залишала місце реєстрації не тимчасово.

Навпаки факт небажання позивачкою залишати вказане місце проживання підтверджується її активною позицією щодо оскарження судового рішення, яким її знято з реєстрації. Тобто позивачка пов`язує реалізацію свого права на житло саме з квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, згідно з наданими показаннями ОСОБА_24 , вона не заперечує факт того, що вона тимчасово вимушена була не проживати у спірній квартирі, починаючи з 2014 році. Зняття її з реєстрації відбулось без її відома, за рішенням суду, яке вона у майбутньому оскаржила, та яке було скасовано.

У зв`язку з вищевикладеним, суд виснував, що позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її вселення є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 319, 383 ЦК України, ст.ст. 64, 150, 156 ЖК України, ст.ст. 4, 5, 10, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітньої ОСОБА_4 , не чинити перешкод ОСОБА_1 , у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 , до квартири АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , останнє місце реєстрації: АДРЕСА_1 , фактична адреса перебування: АДРЕСА_4 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКРР: НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_10 .

Треті особи, які не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмету спору:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , в інтересах якої виступає ОСОБА_2 .

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені 24.07.2026.

Повне рішення буде складено упродовж 10 днів.

Повне рішення суду складено 03.08.2026.

Суддя Ю. А. Скриль