Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №461/1089/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/1089/26 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О. Р.

Провадження № 33/811/681/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді – Гончарук Л.Я., з участю захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Іваницького Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП за апеляційною скаргою захисника адвоката Іваницького Ярослава Олеговича на постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2026 року,

в с т а н о в и в :

Постановою судді Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2026 року

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 665,60 грн.

Згідно з постановою судді ОСОБА_1 визнана винною у тому, що вона 29.01.2026 року о 21 год. 55 хв. у м. Львові на вул. Сянській, 4, керувала транспортним засобом марки «Nissan Juke», н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та проведення огляду у медичному закладі, у встановленому законом порядку, відмовилась. Таким чином ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На постанову судді захисник адвокат Іваницький Я.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову судді визнати протиправною та скасувати.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що вказана постанова є незаконною та необгрунтованою, такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи і має бути скасована.

Апелянт стверджує, що ОСОБА_1 не керувала транспортним засобом, а лише відкотила автомобіль на прохання працівників компанії по вивезенню побутових відходів, оскільки такий блокував під`їзд до смітників та перешкоджав виконанню їх роботи. Переконує, що жодного наміру керувати автомобілем у ОСОБА_1 не було, та вона очікувала сина, який мав під`їхати та відвезти її додому, про що було відомо працівникам поліції.

На думку апелянта, дії ОСОБА_2 підпадають під ознаки як малозначності діяння, так і крайньої необхідності, адже зняття нею автомобіля з ручного гальма та відкочування на кілька метрів уперед без увімкнення двигуна чи здійснення будь-яких інших дій, спрямованих на керування транспортним засобом, було направлено на надання можливості працівниками компанії по вивезенню побутових відходів виконати свою роботу та уникнути таким чином будь-якої небезпеки щодо можливого порушення громадського порядку, пов`язаного із відповідними діями. Звертає увагу, що на наявних у матеріалах відеозаписах зафіксовано, що син ОСОБА_1 у подальшому приїхав та забрав автомобіль.

Зауважує, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено неправдиві відомості про те, що ОСОБА_3 керувала транспортним засобом, що спростовується відеозаписом, а також, що у ОСОБА_1 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння.

У судове засідання апеляційної інстанції особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про час та місце проведення апеляційного розгляду не з`явилася, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала. Натомість захисник адвокат Іваницький Я.О. не заперечив про розгляд апеляційної скарги у відсутності ОСОБА_3 .

Заслухавши виступ захисника адвоката Іваницького Я.О. на підтримку поданої апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, виходячи з наступного.

У судовому засіданні адвокат Іваницький Я.О. пояснив, що суд першої інстанції не вірно зазначив у оскаржуваній постанові про керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки ОСОБА_1 відкотила транспортний засіб, попросивши сина перемістити такий, проте сама за кермо не сідала.

Відповідно до вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Проте, вищевказані вимоги закону суддею районного суду дотримані не були і висновок про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, наведених у постанові, не підтверджується належними та допустимими доказами.

Як на докази винуватості ОСОБА_3 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суддя першої інстанції послався на: протокол про адміністративне правопорушення, відеозапис, рапорт, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та інші матеріали справи.

Вказані докази апеляційний суд не може визнати належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджуються зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого її адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з огляду на наступне.

Так, відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Водій – це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування т/з, тимчасовий талон на право керування т/з) відповідної категорії; водієм також є особа, яка навчає керуванню т/з, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).

Відповідно роз`яснень ВСУ, викладених у абз. 3 і 4 п. 27 постанови Пленуму від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами), керування т/з необхідно розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу, а згідно п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія.

Статтею 266 КУпАП визначено порядок огляду водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції.

Зокрема, цією статтею визначено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

При цьому згідно ч. 5 ст. 266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Зазначені вище положення кореспондуються з положеннями «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (надалі Інструкція) та «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду» (надалі Порядок).

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 29 січня 2026 року серії ЕПР1 № 578806, ОСОБА_1 , 29.01.2026 о 21 год 55 хв у м. Львові на вул. Сянській, 4, керувала транспортним засобом марки «Nissan Juke», н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: нестійка хода, запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та проведення огляду у медичному закладі, у встановленому законом порядку, відмовилась. Таким чином ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Проте, як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 578806 від 29 січня 2026 року (а.с.1), свідки при його складенні залучені не були, та до матеріалів справи долучено диск з відеозаписом, який не містить достатніх даних для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

При цьому, досліджений апеляційним судом відеозапис обставин події, свідчить про те, що працівники поліції не зупиняли ОСОБА_1 , на такому не вбачається ані моменту початку руху автомобіля, ані його руху під керуванням ОСОБА_1 , ані моменту зупинки транспортного засобу працівниками поліції. На момент початку відеофіксації автомобіль уже перебував у нерухомому стані, а ОСОБА_1 спілкувалася з працівниками поліції поза процесом будь-якого керування транспортним засобом. До ОСОБА_1 , яка підійшла до автомобіля, поліцейський вказав на необхідність проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Тобто, жодного належного доказу того, що ОСОБА_1 здійснювала керування транспортним засобом та була зупинена працівниками поліції у місці та в час, зазначений у протоколі, як матеріали справи, так і відеозапис не містять.

Отже, відеозаписи, на які послався суд першої інстанції як на докази винуватості ОСОБА_1 , факту керування не підтверджують.

Як слідує з рапорта працівника поліції, у такому зокрема зазначено, що поліцейські прибули за адресою м. Львів, вул. Сянська,4, де виявили транспортний засіб з порушенням п.15.10е ПДР України. Власник транспортного засобу ОСОБА_1 прийшла та повідомила, що вона припаркувала свій автомобіль з порушенням ПДР. Після чого вона наголосила, що транспортний засіб прийде забирати її син, тому що вона святкувала свій день народження та вживала алкоголь.

Наявний у матеріалах справи рапорт працівника поліції та відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, самі собою не є достатніми для встановлення факту керування транспортним засобом, оскільки не підтверджуються об`єктивними доказами та суперечать змісту наявних відеозаписів, на яких відповідний факт не зафіксований.

Протокол про адміністративне правопорушення є одним із джерел доказів, однак не може мати наперед встановленої сили. Відомості, зазначені у ньому, підлягають перевірці та оцінці в сукупності з іншими доказами. Саме по собі відтворення у постанові змісту протоколу без встановлення, якими конкретно доказами підтверджується факт керування, не може вважатися належним обґрунтуванням висновку про винуватість особи.

Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винною, обмежився загальним посиланням на протокол, рапорт, відеозаписи та направлення на огляд, однак не зазначив, на якому саме фрагменті відеозапису зафіксовано керування нею автомобілем, хто безпосередньо спостерігав такий факт і якими іншими доказами він підтверджується.

При цьому посилання сторони захисту на те, що на відеозаписах ОСОБА_1 транспортним засобом не керує, судом першої інстанції належним чином не перевірено та мотивовано не спростовано.

Твердження, що ОСОБА_1 до прибуття працівників поліції могла перемістити автомобіль на певну відстань, також не може бути покладене в основу висновку про її винуватість, оскільки відповідний момент відеозаписом не зафіксований, а інших належних доказів такого переміщення у матеріалах справи немає. Судове рішення не може ґрунтуватися на припущенні про те, що особа керувала транспортним засобом до початку відеофіксації.

Крім цього, самі пояснення ОСОБА_1 щодо обставин її перебування біля автомобіля не можуть бути використані вибірково та тлумачитися як безумовне визнання факту керування за відсутності об`єктивного підтвердження цієї обставини. Такі пояснення підлягають оцінці в сукупності з усіма матеріалами справи, насамперед із відеозаписами, які керування транспортним засобом не фіксують.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у зазначені в протоколі час і місці не доведений поза розумним сумнівом.

Оскільки саме керування транспортним засобом є обов`язковою передумовою для покладення на особу обов`язку пройти огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому ст. 266 КУпАП та п. 2.5 Правил дорожнього руху України, недоведеність факту керування виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за відмову від проходження такого огляду.

Сам факт наявності у особи певних зовнішніх ознак, які працівники поліції розцінили як ознаки алкогольного сп`яніння, а також її подальша відмова від запропонованого огляду не можуть самостійно утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, без доведення того, що така особа керувала транспортним засобом.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений без належної оцінки сукупності доказів.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи підлягають тлумаченню на її користь, а суд не вправі самостійно доповнювати фабулу правопорушення припущеннями або усувати недоліки доказування, допущені органом, який склав протокол.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.

При цьому, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа " Коробов проти України " № 39598 / 03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom ), п. 161, Series A заява № 25).

Наведене у свої сукупності указує на недоведеність у ході провадження у цій справі факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом із ознаками алкогольного сп`яніння.

Отже, наявні в матеріалах справи докази неможливо визнати належними та допустимими й складеними у відповідності до вимог законодавства.

Таким чином слід дійти висновків про те, що судом першої інстанції, у порушення вимог ст. 280 КУпАП, не було з`ясовано усіх обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення та суд дійшов передчасного висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не доведена беззаперечними доказами, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи апеляційним судом мають бути витлумачені на користь останньої.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, постанова суду першої інстанції, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі слід закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,

постановив :

апеляційну скаргу захисника адвоката Іваницького Ярослава Олеговича задоволити.

Постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 31 березня 2026 року в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Я. Гончарук