Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №645/6600/21 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 29.07.2026Справа № 645/6600/21

Провадження № 2/554/3596/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави в складі:

Головуючого судді - Материнко М.О.

за участю секретаря судових засідань - Давидовської Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Світлана Тарасівна, про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ІсмайловаІлгараЗахрабОгли, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Світлана Тарасівна, про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та неможливістю здійснення Фрунзенським районним судом м. Харкова правосуддя, розпорядженням Верховного Суду від 08 березня 2022 року № 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» територіальну підсудність справ, що перебували у провадженні зазначеного суду, змінено та визначено за Октябрським районним судом м. Полтави.

На виконання вказаного розпорядження матеріали цивільної справи надійшли до Октябрського районного суду м. Полтави та за результатами автоматизованого розподілу були передані для розгляду судді Материнко М.О.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 24 березня 2023 року цивільну справу прийнято до провадження, визначено її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 травня 2024 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У подальшому, у зв`язку з перейменуванням Октябрського районного суду м. Полтави на Шевченківський районний суд м. Полтави, подальший розгляд справи здійснювався Шевченківським районним судом м. Полтави.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2025 року скасовано, а цивільну справу направлено до Шевченківського районного суду м. Полтави для продовження розгляду.

Після надходження матеріалів справи до Шевченківського районного суду м. Полтави її передано у провадження судді Материнко М.О., який продовжив розгляд справи зі стадії судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Апазіді Костянтин Юрійович – у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином. Представник позивача через підсистему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити та зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ІсмайловІлгарЗахрабОгли у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду подав письмову заяву, в якій визнав позов у повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності та позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин своєї неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності, клопотань про відкладення розгляду справи, а також відзивів на позовну заяву у встановлений судом строк не подали.

Треті особи – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Світлана Тарасівна – у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином. Письмових заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи або неможливості участі у судовому засіданні до суду не подали.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час і місце судового розгляду, заяву представника позивача про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, письмову заяву відповідача ІсмайловаІлгараЗахрабОгли про визнання позову, а також повторну неявку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, не повідомили суд про причини своєї неявки, не подали відзивів на позов та не заявили клопотань про відкладення розгляду справи, суд, визнав можливим провести розгляд справи за наявними у ній доказами та ухвалити рішення.

I. Зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом (з наступними уточненнями), в якому просив:

поновити пропущений строк на звернення до суду та поновити перебіг позовної давності на звернення за захистом порушених майнових прав;

визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , укладений (нібито) 23 грудня 2006 року між ОСОБА_5 та ІсмайловимІлгаромЗахрабОгли, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., зареєстрований в реєстрі за № 30884;

визнати недійсним договір дарування частини зазначеного житлового будинку від 08 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Нескородовою О.А., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

визнати недійсним договір дарування частини зазначеного житлового будинку від 09 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Нескородовою О.А., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

витребувати на користь позивача у добросовісного набувача – ОСОБА_6 – нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , набуте нею на підставі договору купівлі-продажу від 21.10.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кірія Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1699;

стягнути на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є єдиним спадкоємцем, який фактично прийняв спадщину після смерті матері – ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та після визнання померлим батька – ОСОБА_7 , продовжуючи безперервно проживати у спірному домоволодінні. У травні 2021 року позивачу стало відомо, що він знятий з реєстрації місця проживання, а будинок вибув з володіння родини на підставі ланцюга правочинів, які ні він, ні його покійна матір ніколи не укладали.

II. Позиції відповідачів

Відповідач 2 ( ОСОБА_3 ) у відзиві на позов заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на: відсутність у позивача права на звернення з позовом через неприйняття спадщини; необґрунтованість доводів щодо недійсності договору дарування від 23.12.2006; пропуск позовної давності.

Відповідач 1 ( ОСОБА_2 ) у своєму відзиві на позов зазначив, що ніколи не був знайомий з ОСОБА_5 , ніколи не звертався до приватного нотаріуса Федоришина О.П. для посвідчення будь-яких правочинів, ніколи не отримував у дар спірний житловий будинок та не підписував договір дарування від 23.12.2006 року. Вивчивши матеріали справи, зокрема сам договір дарування, він встановив, що підпис, прізвище та ініціали на документі виконані не ним, а іншою особою. Також відповідач 1 повідомив, що ніколи не видавав довіреності на ім`я ОСОБА_8 для відчуження будинку на користь ОСОБА_3 і ніколи не звертався до державного реєстратора. Відповідач 1 вважає себе неналежним відповідачем у справі.

III. Обставини, встановлені судом

Дослідивши подані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_5 набула права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26 липня 1990 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-3931 (№ 3-3932). Оригінал правовстановлюючого документа (реєстровий номер КП «ХМБТІ» 29680 від 07.08.1990) весь час перебував у володінні родини та після смерті ОСОБА_5 – у володінні позивача.

Позивач з 16.04.1984 року був зареєстрований та фактично проживав у спірному домоволодінні разом з батьками, що підтверджується відомостями паспорта та відсутністю в паспорті позивача інших відміток про реєстрацію місця проживання, а також квитанціями про оплату комунальних послуг за адресою будинку за період з 2009 по 2021 рік.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько позивача ОСОБА_7 рішенням Фрунзенського районного суд м. Харкова від 24 березня 2015 року визнаний померлим (справа № 645/9236/14-ц, провадження № 2-о/645/7/15).

Позивач, який на час відкриття спадщини постійно проживав (був зареєстрований) разом зі спадкодавцями , відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки не заявляв про відмову від неї у порядку, передбаченому статтею 1270 ЦК України. Тому доводи Відповідача 2 про непроживання позивача разом із спадкодавцем та про неприйняття спадщини спростовуються наведеними вище доказами і є необґрунтованими.

До матеріалів справи долучена нотаріально засвідчена заява приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Федоришина Олега Петровича від 21 грудня 2021 року, в якій він повідомив суд, що громадянка ОСОБА_5 та громадянин ІсмайловІлгарЗахрабОгли до нього як приватного нотаріуса за посвідченням договору дарування об`єкта нерухомості – житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 – не зверталися. Крім того, з матеріалів справи (заперечення нотаріуса Федоришина О.П. на позов) встановлено, що бланк суворої звітності, використаний для оформлення оспорюваного договору дарування, в дійсності був застосований нотаріусом для посвідчення іншого правочину – договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

У реєстрі вчинення нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Федоришина О.П. за № 30884 значиться запис про нібито посвідчений 23 грудня 2006 року договір дарування спірного будинку від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 .

Разом з тим:

– ОСОБА_5 за життя не укладала жодних правочинів щодо спірного будинку, безперервно проживала в ньому, до м. Києва не виїжджала та зберігала оригінал правовстановлюючого документа;

– ОСОБА_2 , визначений як обдарований за оспорюваним договором, заперечив факт свого звернення до вказаного нотаріуса, факт підписання договору та факт отримання майна у дар; підпис на документі виконаний не ним;

– сам нотаріус ОСОБА_9 , від імені якого нібито вчинено нотаріальну дію, письмово в нотаріально посвідченій формі підтвердив, що зазначені особи до нього за посвідченням цього договору не зверталися, а бланк документа використовувався ним для посвідчення іншого правочину за участю інших осіб;

– державна реєстрація права власності на підставі цього договору була проведена лише 03 лютого 2016 року, тобто через понад дев`ять років після дати, зазначеної в документі, що є додатковою обставиною, яка виключає реальне волевиявлення сторін у 2006 році.

На підставі відомостей про формальну наявність зазначеного договору дарування від 23.12.2006 та довіреності, нібито виданої ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_8 (яку ОСОБА_2 також заперечує), 08 та 09 лютого 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Нескородовою О.А. посвідчено два договори дарування, за якими ОСОБА_2 (в особі представника) подарував по частини будинку ОСОБА_3 .

21 жовтня 2021 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кірія Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1699, продав спірний житловий будинок ОСОБА_4 .

Про порушення свого права позивач дізнався 20 травня 2021 року з довідки Департаменту реєстрації Харківської міської ради № 11-001269-2021 від 20.05.2021, а до суду з позовом звернувся 04 жовтня 2021 року, тобто в межах загальної трирічної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, з урахуванням правила статті 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності з дня, коли особа довідалася про порушення свого права. Отже, позовна давність позивачем не пропущена, а тому підстави для її поновлення відсутні, і в цій частині клопотання позивача задоволенню не підлягає як таке, що не має самостійного предмета розгляду.

IV. Мотиви суду

1. Щодо договору дарування від 23.12.2006 (вимога № 2).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин як юридичний факт виникає лише за умови наявності узгодженого волевиявлення його сторін, спрямованого на реальне досягнення обумовлених ним правових наслідків (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Правочин, який особа не вчиняла (не підписувала, не виявляла волі на його укладення, не зверталася до нотаріуса), є юридично неіснуючим (неукладеним) і як такий не може бути предметом позову про визнання його недійсним, оскільки визнання недійсним можливе лише щодо правочину, який фактично відбувся як юридичний факт, але з вадами волі, змісту, форми чи суб`єктного складу. Визнати недійсним можна лише те, що існує; неукладений правочин недійсним визнати неможливо через відсутність самого предмета для такого визнання.

Саме такий правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц щодо розмежування неукладених та недійсних правочинів, підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, згідно з якою правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21, якою вкотре наголошено на неможливості визнання недійсним договору, який не укладено, через відсутність самого факту правочину.

Дослідивши сукупність зібраних доказів, суд дійшов висновку, що договір дарування від 23 грудня 2006 року, оформлений від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , не був укладений жодною з визначених у ньому сторін: дарувальник ОСОБА_5 не зверталася до нотаріуса та не підписувала документ, не виявляла волі на відчуження майна; обдарований ОСОБА_2 не виявляв волі на прийняття дару, заперечує факт підписання договору та звернення до нотаріуса; нотаріус, від імені якого нібито вчинено нотаріальну дію, заперечив вчинення такої дії за участю цих осіб і підтвердив використання відповідного бланка для посвідчення іншого, не пов`язаного з даною справою правочину.

Наведене свідчить про повну відсутність самого факту вчинення нотаріальної дії, а відтак – про юридичну відсутність (неукладеність) цього договору як правочину.

За таких обставин позовна вимога про визнання зазначеного договору недійсним задоволенню не підлягає, оскільки предмет такого визнання – дійсно вчинений, але вражений вадами правочин – відсутній. Цей висновок не про дійсність договору, а про його юридичну невчиненість, що є самостійною підставою для подальших висновків суду щодо ефективного способу захисту порушеного права.

2. Щодо договорів дарування від 08.02.2016 та 09.02.2016 (вимоги № 3, № 4).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц сформувала базовий підхід щодо належних та ефективних способів захисту прав власника у разі неодноразового (ланцюгового) відчуження майна. Цей підхід послідовно підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, а також у більш пізніх постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справах № 201/9312/21 та № 686/14725/21: для витребування майна від кінцевого володільця не є необхідним визнання недійсними усіх рішень чи договорів по всьому ланцюгу подальшого відчуження майна. Достатньою та належною підставою є доведення факту незаконного (поза волею власника) вибуття майна з володіння первинного власника і пред`явлення вимоги про витребування майна безпосередньо до кінцевого володільця.

Оскільки судом встановлено, що первинний договір дарування від 23.12.2006 юридично не існував (не укладався), відповідач 1 ( ОСОБА_2 ) фактично ніколи не набував права власності на спірне майно і, відповідно, не міг передати ОСОБА_3 прав, яких сам не мав. Договори дарування від 08.02.2016 та 09.02.2016, так само як і подальший договір купівлі-продажу від 21.10.2021, є похідними від юридично неіснуючого первинного правочину.

Разом з тим, з огляду на встановлену Великою Палатою Верховного Суду концепцію ефективного способу захисту, окреме визнання недійсними договорів дарування від 08.02.2016 та 09.02.2016 не є необхідним і не є ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки належний захист прав власника в разі неодноразового вибуття майна поза волею власника здійснюється шляхом пред`явлення саме віндикаційного позову (витребування майна з чужого незаконного володіння) до кінцевого фактичного володільця, а не шляхом оспорювання кожного з проміжних правочинів у ланцюгу відчуження. Задоволення вимоги про витребування майна на користь позивача у повному обсязі відновлює порушене право власності без необхідності додаткового визнання недійсними проміжних договорів, оскільки правовим наслідком задоволення віндикаційного позову є визнання відсутності права власності відповідачів на майно з моменту його вибуття з володіння власника. Пред`явлення вимог про визнання недійсними проміжних договорів за таких обставин є зайвим (надлишковим) та не відповідає критерію ефективності способу захисту, передбаченому статтею 16 ЦК України та статтею 5 ЦПК України.

За таких підстав вимоги про визнання недійсними договорів дарування від 08.02.2016 та від 09.02.2016 задоволенню не підлягають.

3. Щодо витребування майна у добросовісного набувача (вимога № 5).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або цієї особи; вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі.

Судом встановлено, що первинний правочин, яким майно вибуло від ОСОБА_5 , взагалі не був укладений (є неукладеним, юридично неіснуючим), тобто справжній власник не лише не виявляла волі на відчуження майна, а й не могла її виявити, оскільки жодного правочину з її участю не відбувалося. Це означає, що вибуття майна з володіння власника відбулося поза її волею в найбільш очевидній формі –без її відома, участі та згоди.

Відповідач 3 ( ОСОБА_4 ) набула майно за відплатним договором купівлі-продажу від 21.10.2021, тобто є набувачем, до якого застосовуються правила частини першої статті 388 ЦК України.

З огляду на встановлену судом обставину, що майно вибуло з володіння первинного власника не з її волі (внаслідок неукладеності первинного договору), та з урахуванням того, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, суд доходить висновку про наявність усіх передбачених законом підстав для витребування майна на користь позивача саме від цього кінцевого володільця.

Такий спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки безпосередньо призводить до відновлення (поновлення) порушеного права власності позивача, є пропорційним характеру порушення та відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо способів захисту прав власника у справах про неодноразове відчуження майна (постанови у справах № 161/3245/15-ц, № 910/1809/18, № 201/9312/21, № 686/14725/21).

За таких обставин позовна вимога про витребування на користь позивача у добросовісного набувача ОСОБА_4 нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 – є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

4. Щодо наслідків для державної реєстрації прав.

Відповідно до пункту 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово наголошувала (постанови від 22 січня 2020 року та від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц), що в разі задоволення віндикаційного позову вимоги про скасування рішення державного реєстратора та скасування записів про право власності не є необхідними, оскільки вирішення спору про право (задоволення віндикаційного позову) автоматично вирішує питання про подальшу долю відповідних записів у реєстрі.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судові рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння входять до переліку документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав, включно зі скасуванням незаконних записів. Це судове рішення про витребування майна перекриває всі попередні реєстрації речового права на спірний об`єкт та є прямим і достатнім мандатом для державного реєстратора (нотаріуса, що виконує функції державного реєстратора) для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ця дія за законом автоматично тягне закриття попереднього запису про право власності добросовісного набувача ОСОБА_4 , оскільки в одному реєстрі не можуть одночасно існувати два повноцінних правомірних записи про право власності на один об`єкт нерухомості за різними особами.

Отже, органи державної реєстрації (державні реєстратори, нотаріуси, що виконують функції державних реєстраторів) зобов`язані на підставі цього рішення суду скасувати запис про право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_4 та зареєструвати (поновити) право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна за позивачем – ОСОБА_1 , без необхідності пред`явлення позивачем окремих вимог про скасування державної реєстрації.

V. Висновки суду

Оцінивши досліджені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову: вимога про витребування майна у добросовісного набувача підлягає задоволенню, оскільки первинний договір дарування, з якого розпочався ланцюг подальшого відчуження майна, юридично не укладався, а майно вибуло з володіння первинного власника поза її волею; водночас вимоги про визнання недійсними договорів дарування задоволенню не підлягають – щодо першого договору через відсутність предмета визнання недійсним (договір не укладався), щодо решти договорів – через неефективність цього способу захисту за наявності належного та ефективного віндикаційного способу захисту.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про витребування майна у добросовісного набувача, а врешті позовних вимог відмовляє, судові витрати слід стягнути з ОСОБА_4 .

Керуючись статтями 202, 203, 215, 234, 256–261, 267, 316, 317, 319, 321, 387, 388, 626–629, 717–722, 1046, 1049, 1268, 1270 Цивільного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтями 4, 5, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263–265 Цивільного процесуального кодексу України, суд —

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Світлана Тарасівна, про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна - задовольнити частково.

Витребувати на користь ОСОБА_1 у добросовісного набувача — ОСОБА_4 — нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , набуте останньою на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кірія Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1699.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати – в сумі 6816, 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 273 Цивільного процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

Відповідач 3: ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя М.О.Материнко