Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №369/749/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/749/26

Провадження № 2-др/369/155/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О.,

розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Ступак Тетяни Олександрівни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 369/749/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей, –

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Судом стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей у розмірі 118 951 грн 18 коп., а також судовий збір у сумі 1 064 грн 96 коп. у дохід держави.

Під час розгляду справи представником позивача було заявлено про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України, оскільки остаточний розмір таких витрат залежав від фактичного обсягу виконаної адвокатом роботи та кількості судових засідань.

У встановлений законом строк, а саме 09.07.2026 року представник позивача – адвокат Ступак Тетяна Олександрівна звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

На обґрунтування заяви зазначила, що під час розгляду справи нею здійснювалося повне представництво інтересів позивача у суді першої інстанції, що включало підготовку позовної заяви, аналіз матеріалів справи та судової практики, підготовку процесуальних документів, участь у судових засіданнях, підготовку правової позиції, заперечень, пояснень, заяв та клопотань, а також інші процесуальні дії, необхідні для належного захисту прав та інтересів клієнта.

Представник позивача зазначила, що первісно орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу було визначено у сумі 30 000 грн, однак у ході судового розгляду фактичний обсяг виконаної роботи істотно збільшився у зв`язку зі збільшенням кількості судових засідань, поданням відповідачем нових процесуальних документів, необхідністю підготовки додаткових пояснень, заперечень, аналізу доказів та судової практики.

У зв`язку із цим між адвокатом та клієнтом 08 липня 2026 року укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №29/3 від 29 березня 2022 року, відповідно до якої фіксований розмір гонорару за представництво інтересів позивача у справі №369/749/26 визначено у сумі 45 000 грн, що підлягає сплаті після набрання рішенням суду законної сили.

На підтвердження понесених витрат представником позивача до заяви додано копії договору про надання правової допомоги, додаткової угоди до нього, ордеру адвоката, акту приймання-передачі виконаних робіт, рахунку на оплату правничої допомоги, детального опису виконаних адвокатом робіт та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Крім того, представник позивача зазначила, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини компенсації підлягають не лише фактично сплачені витрати, а й ті, які сторона відповідно до умов договору зобов`язана сплатити в майбутньому.

16.07.2026 року представник відповідача подала до суду заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, згідно якого остання просила відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в повному обсязі; у разі задоволення клопотання, зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу до 3000 грн.

Суд не вбачає необхідності у виклику учасників справи для надання пояснень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки подані матеріали є достатніми для вирішення питання про розподіл судових витрат.

З огляду на положення частини другої статті 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом заяви за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, заяву представника позивача та додані до неї докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасника справи або з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Як убачається з матеріалів цивільної справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю, однак питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу під час ухвалення рішення не вирішувалося, оскільки представником позивача до закінчення судових дебатів було заявлено про намір подати докази понесених витрат після ухвалення рішення суду відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Заяву про ухвалення додаткового рішення разом із доказами понесених витрат подано представником позивача у передбачений законом строк, тому підстав для залишення її без розгляду судом не встановлено.

Відповідно до частин першої та третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів, зокрема договорів, рахунків, актів приймання-передачі послуг та інших документів.

На підтвердження заявлених вимог представником позивача подано копію Договору про надання правової допомоги № 29/3 від 29 березня 2022 року та додаткової угоди до договору від 08 липня 2026 року, ордер адвоката, детальний опис виконаних робіт, акт приймання-передачі наданих послуг, рахунок на оплату, а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Судом встановлено, що адвокат Ступак Т.О. здійснювала представництво інтересів позивача протягом усього розгляду справи, брала участь у судових засіданнях, готувала процесуальні документи, аналізувала подані сторонами докази, формувала правову позицію, надавала консультації клієнту та здійснювала інші процесуальні дії, необхідні для належного захисту прав позивача.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його визначення належить до сфери договірних правовідносин між адвокатом та клієнтом.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №910/12876/19 звернула увагу, що суд не вправі втручатися у домовленості між адвокатом та клієнтом щодо розміру гонорару, однак під час вирішення питання про компенсацію таких витрат іншою стороною повинен оцінити їх реальність, необхідність, співмірність та розумність.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої компенсації підлягають не лише витрати, які вже фактично сплачені стороною, але й ті, які відповідно до умов укладеного договору сторона зобов`язана сплатити в майбутньому, за умови їх реальності та обґрунтованості (рішення у справах «Бєлоусов проти України», «Савін проти України»).

Отже, доводи представника позивача про те, що на момент звернення із заявою вартість послуг ще не була фактично оплачена, однак підлягає оплаті після набрання рішенням суду законної сили, самі по собі не є підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.

Разом із тим, відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката повинен бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Оцінюючи заявлений до компенсації розмір витрат, суд бере до уваги, що дана справа стосувалася стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, вимагала підготовки позовної заяви, аналізу матеріалів виконавчого провадження, здійснення розрахунку пені, аналізу судової практики Верховного Суду, участі представника у судових засіданнях, підготовки процесуальних документів та підтримання правової позиції позивача протягом усього судового розгляду.

Суд також враховує, що під час розгляду справи відповідачем подавалися процесуальні документи, заявлялися клопотання, здійснювався допит свідка, що об`єктивно призвело до збільшення обсягу роботи представника позивача порівняно з тим, який прогнозувався під час подання позову. Саме цими обставинами обґрунтовано збільшення погодженого сторонами договору гонорару з орієнтовних 30 000 грн до 45 000 грн.

Разом із тим, суд виходить із того, що не весь зазначений у детальному описі обсяг робіт підлягає компенсації за рахунок іншої сторони. Окремі види робіт охоплюються підготовкою основної процесуальної позиції у справі, є взаємопов`язаними між собою або не потребували окремих значних часових витрат. Крім того, частина виконаної адвокатом роботи є складовою звичайного представництва інтересів клієнта та вже враховується загальним розміром погодженого гонорару.

Здійснюючи оцінку співмірності заявлених витрат, суд враховує характер спору, категорію справи, тривалість її розгляду, кількість проведених судових засідань, обсяг підготовлених процесуальних документів, ціну позову, а також принципи розумності, справедливості та пропорційності.

За результатами такої оцінки суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 45 000 грн хоча і підтверджений належними доказами та погоджений сторонами договору про надання правничої допомоги, однак є дещо більшим, ніж той розмір витрат, який з урахуванням критеріїв статті 137 ЦПК України підлягає покладенню на відповідача як на сторону, що програла спір.

На переконання суду, компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн є співмірною зі складністю цієї справи, фактичним обсягом виконаної адвокатом роботи, часом, необхідним для надання правничої допомоги, та забезпечує баланс між правом позивача на відшкодування понесених судових витрат і недопущенням покладення на відповідача надмірного фінансового тягаря.

Таким чином, заява представника позивача підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 15, 133, 137, 141, 246, 247, 259, 263–265, 270 ЦПК України, статтями 1, 19, 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, суд, –

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Ступак Тетяни Олександрівни про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Додаткове рішення є невід`ємною складовою рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2026 року у цивільній справі № 369/749/26.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне додаткове рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного додаткового рішення суду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст додаткового рішення складено: 06.08.2026 року.

Суддя А.В. Янченко