Рішення від 06 липня 2026 р. у справі №369/749/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/749/26

Провадження № 2/369/6549/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О.,

представника позивача Ступак Т.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання у м. Києві цивільну справу № 369/749/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року представник позивача – адвокат Ступак Т.О., діючи в інтересах ОСОБА_3 , звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання малолітніх дітей.

Разом із позовною заявою представником позивача подано клопотання про витребування у відповідачки доказів, а саме документів, що підтверджують її доходи за період з вересня 2024 року, у тому числі доходи, отримані за межами України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 січня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання та задоволено клопотання позивача про витребування у відповідачки документів, що підтверджують її доходи.

26 січня 2026 року представником відповідачки через підсистему «Електронний суд» подано заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про виклик свідка, пояснення щодо неможливості подати витребувані судом докази, клопотання про витребування доказів, а також заяву про залишення позову без розгляду, мотивовану, зокрема, доводами про неналежне підтвердження повноважень представника позивача.

04 лютого 2026 року представником відповідачки подано відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову, а у випадку його задоволення – зменшити розмір неустойки до 5 000 грн та витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн. Також відповідачка просила стягнути з позивача на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

17 лютого 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що заборгованість зі сплати аліментів виникла виключно з вини відповідачки, а її доводи не спростовують заявлених позовних вимог, у зв`язку з чим просила позов задовольнити у повному обсязі.

23 лютого 2026 року представником відповідачки подано заперечення на відповідь на відзив.

09 березня 2026 року представником відповідачки подано клопотання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів.

13 квітня 2026 року представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, обґрунтовану здійсненням державним виконавцем 01 квітня 2026 року перерахунку заборгованості зі сплати аліментів у зв`язку з оприлюдненням Державною службою статистики України оновлених даних про середню заробітну плату, відповідно до якого сума заборгованості станом на день звернення до суду становила 118 951,18 грн.

14 квітня 2026 року представником позивача подано заперечення на клопотання відповідачки про витребування оригіналів письмових доказів, у яких зазначено, що оригінали відповідних документів перебувають у володінні самої відповідачки або інших осіб, а тому позивач об`єктивно позбавлений можливості їх надати.

Також 14 квітня 2026 року представником відповідачки подано заяву про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року зазначене клопотання задоволено, призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції та визначено проведення подальших судових засідань за участю відповідачки із використанням системи «EasyCon».

30 квітня 2026 року представником відповідачки подано заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, у яких ставилась під сумнів правомірність проведеного державним виконавцем перерахунку заборгованості.

14 травня 2026 року представником позивача подано додаткові письмові пояснення, в яких обґрунтовано законність здійсненого державним виконавцем перерахунку заборгованості, наведено доводи щодо обізнаності відповідачки про покладений на неї обов`язок зі сплати аліментів та зазначено про відсутність будь-яких належних і допустимих доказів, які б свідчили про відсутність її вини у виникненні заборгованості.

01 липня 2026 року представником відповідачки подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які, на її думку, підтверджують часткове погашення заборгованості зі сплати аліментів після звернення позивача до суду.

02 липня 2026 року в судовому засіданні було допитано заявленого стороною відповідача свідка - ОСОБА_5 , мати відповідачки. Яка пояснила що вона є платником аліментів, оскільки у доньки заблоковані рахунки. Що відповідачка передає дітям посилки, одяг, подарунки, які позивач не приймає.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала у повному обсязі, просила його задовольнити з підстав, що викладені у заявах по суті. Також просила стягнути з відповідачки судові витрати на надання правничої допомоги, докази понесення яких будуть надані до суду протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

Сторона відповідача проти позову заперечувала просила відмовити в повному обсязі.

Дослідивши наведені в позовній заяві та процесуальних документах сторін доводи та перевіривши матеріали справи, суд установив таке.

Позовні вимоги мотивовані тим, що судовим наказом Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року у справі № 369/15809/24 з відповідачки на користь позивача стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї третини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 26 вересня 2024 року і до досягнення старшою дитиною повноліття.

На підставі судового наказу Києво-Святошинським районним судом Київської області, 21.11.2024 року державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському раи?оні Киі?вськоі? області КМУМЮ, було відкрито виконавче провадження №7653993.

21.11.2024 року державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському раи?оні Киі?вськоі? області КМУМЮУ винесено постанову про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №7653998.

22.11.2024 року Відповідачка, через представника- ОСОБА_5 , сплачує нараховані кошти за витрати на виконавче провадження, на підставі чого 22.11.2024 року державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника по виконавчому провадженню №7653998.

21.01.2025 року державним виконавцем, в зв`язку із постійним ухилянням від сплати аліментів за ВП, винесено постанову про арешт коштів боржника по виконавчому провадженню №7653998.

26.02.2025 року повідомленням державного виконавця внесено відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників, що підтверджується копією повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників.

Відповідачка аліменти не сплачує, у результаті чого виникла заборгованість по їх сплаті, що підтверджується розрахунками заборгованості по аліментам у виконавчому провадженню №7653998, що видано державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському раи?оні Киі?вськоі? області КМУМЮУ, Киі?вська обл.

Крім того, відповідачка зверталася до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року у задоволенні зазначеної заяви відмовлено, а постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року апеляційну скаргу відповідачки залишено без задоволення, ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Представник позивача зазначав, що під час розгляду вказаної справи в апеляційній інстанції відповідачці були відомі як про відкриття виконавчого провадження, так і про наявність заборгованості зі сплати аліментів, оскільки до матеріалів відповідної справи долучалися копія постанови про відкриття виконавчого провадження та розрахунок заборгованості державного виконавця.

На думку позивача, зазначені обставини свідчать про повну обізнаність відповідачки щодо покладеного на неї рішенням суду обов`язку зі сплати аліментів та про умисне ухилення від його виконання.

Позивач посилався на те, що за період з вересня 2024 року по грудень 2025 року включно відповідачкою не було сплачено жодного платежу на виконання судового наказу.

Після звернення позивача до суду із даним позовом відповідачка розпочала погашення заборгованості.

Як зазначено сторонами, перший платіж був здійснений лише 16 січня 2026 року, тобто вже після пред`явлення позову про стягнення пені.

Судом встановлено, що при зверненні до суду суму боргу було заявлено виходячи з розрахунку заборгованості державного виконавця заборгованості Вишневого ВДВС від 23 грудня 2025 року, відповідно до якого розмір пені, з урахуванням обмеження, встановленого частиною першою статті 196 СК України, становив 76 425,75 грн.

У подальшому державним виконавцем здійснено перерахунок заборгованості у зв`язку з оновленням, офіційного оприлюднення Державною службою статистики України відомостей щодо середньої заробітної плати, яка застосовується при визначенні розміру аліментів у випадку відсутності підтверджених доходів боржника.

Згідно з розрахунком державного виконавця від 01 квітня 2026 року сума заборгованості зі сплати аліментів станом на день звернення до суду становила 118 951 грн 18 коп., у зв`язку із чим представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог та просив стягнути пеню саме у зазначеному розмірі.

Відповідачка та її представник проти позову заперечували, посилаючись на відсутність вини відповідачки у виникненні заборгованості, оспорювали окремі письмові докази, подані позивачем, а також вважали заявлений розмір пені безпідставним та таким, що не підлягає стягненню.

У судовому засіданні 16 квітня 2026 року судом постановлено ухвалу про задоволення заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог, оскільки така заява подана відповідно до вимог пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України.

При цьому суд виходить із того, що аліменти є власністю дитини (стаття 179 Сімейного кодексу України), а відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Забезпечення такого рівня життя є обов`язком обох батьків, а тому застосування передбаченої статтею 196 Сімейного кодексу України відповідальності за прострочення виконання аліментного обов`язку спрямоване насамперед на належний захист майнових прав та законних інтересів дітей.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, саме державний виконавець уповноважений визначати розмір заборгованості зі сплати аліментів та здійснювати її перерахунок, а тому наданий ним розрахунок є належним та допустимим доказом у справі.

Представник відповідача заперечував проти збільшення позовних вимог, посилаючись на нібито незаконність пререрахунку заднім числом.

Відповідно до частини третьої статті 195 Сімейного кодексу України, розмір заборгованості зі сплати аліментів обчислюється державним або приватним виконавцем, проте у разі виникнення спору законодавець передбачив можливість його вирішення виключно у судовому порядку за заявою заінтересованої особи. Такий підхід знайшов своє відображення і в частині восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», яка закріплює, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

У контексті правової природи оскарження розрахунку заборгованості зі сплати аліментів як складової виконання судового рішення - завершальної стадії судового провадження (стаття 1 ЗУ «Про виконавче провадження»), судова практика виходить з того, що такий розрахунок підлягає судовому контролю. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, зазначила, що скарга на дії державного виконавця щодо визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів, подана до суду, який видав виконавчий документ, розглядається за правилами цивільного судочинства у порядку контролю за виконанням судового рішення.

Доказів звернення відповідачки до виконавчої служби чи суду щодо оскарження розрахунків заборгованості суду не надано.

Щодо заперечень сторони відповідача відносно окремих письмових доказів представник позивача зазначив, що копії платіжних документів та довідок про доходи були отримані ним із матеріалів інших цивільних справ та матеріалів виконавчого провадження, а тому оригінали зазначених документів у позивача відсутні.

На підтвердження обізнаності відповідачки про примусове виконання судового наказу представником позивача додатково надано відповідь органу державної виконавчої служби, відповідно до якої платником коштів, 22.11.2024 року, за одним із платежів у виконавчому провадженні виступала мати відповідачки — ОСОБА_5 .

Представник позивача також зазначив, що довідки про доходи відповідачки вже досліджувалися судами при розгляді інших цивільних справ між цими ж сторонами, а тому доводи сторони відповідача про недопустимість таких доказів є безпідставними та спрямовані виключно на затягування розгляду справи.

Суд не бере до уваги копії довідок про доходи відповідачки, надані стороною позивача, оскільки їх оригінали суду не надані, а сторона відповідача заперечила проти використання зазначених копій як належних та допустимих доказів. Посилання представника позивача на те, що аналогічні документи містяться в матеріалах інших цивільних справ, суд також відхиляє, оскільки рішення у зазначених справах на час розгляду цієї справи не набрали законної сили.

Представник позивача вважав доведеною наявність вини відповідачки у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, оскільки остання тривалий час ухилялася від виконання рішення суду, оскаржувала судовий наказ, була належним чином повідомлена про відкриття виконавчого провадження та про наявність заборгованості, однак аліменти у встановлені законом строки не сплачувала.

Щодо посилання представника відповідача на погашення останьою заборгованості після звернення до суду, суд зазначає, що сплата заборгованості по аліментам в січні 2026 року, не звільняє її від відповідальності, передбаченої статтею 196 Сімейного кодексу України, оскільки пеня є самостійним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання аліментного обов`язку.

Суд також критично оцінює доводи представника відповідача про те, що надсилання дітям подарунків, перерахування грошових коштів на банківські рахунки малолітніх дітей свідчить про належне виконання відповідачкою обов`язку щодо утримання дітей та відсутність її вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до статей 179, 180, 181 Сімейного кодексу України аліменти є періодичними платежами, що підлягають сплаті у порядку та розмірі, визначених рішенням суду. Виконання такого обов`язку полягає саме у сплаті аліментів у спосіб, визначений судовим рішенням або законодавством, а не у здійсненні інших витрат чи наданні дитині матеріальної допомоги на власний розсуд платника аліментів.

Надсилання подарунків, придбання речей для дітей, оплата окремих витрат або разові перерахування коштів безпосередньо на банківські рахунки дітей не є належним виконанням рішення суду про стягнення аліментів, не припиняє аліментного обов`язку та не свідчить про відсутність вини платника аліментів у виникненні заборгованості.

Зазначена правова позиція є сталою та неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 22 грудня 2021 року у справі №333/6869/19, у справі №390/2379/24, а також у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2025 року у справі №753/14298/25, у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що здійснення платником аліментів інших платежів чи надання матеріальної допомоги дитині саме по собі не підтверджує належного виконання рішення суду про стягнення аліментів та не є підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 196 Сімейного кодексу України.

Окремо суд звертає увагу на долучені до матеріалів справи платіжні документи АТ «Універсал Банк», з яких убачається, що відповідачці були достеменно відомі банківські реквізити позивача, на які відповідно до судового наказу могли перераховуватися аліменти на утримання дітей.

Наявність у відповідачки інформації про банківські реквізити стягувача спростовує її доводи щодо неможливості виконання рішення суду або відсутності можливості здійснювати платежі на користь позивача в рахунок сплати аліментів, а відтак є додатковим підтвердженням того, що несплата аліментів у встановлені строки була наслідком поведінки самої відповідачки, а не об`єктивних та непереборних обставин.

Посилання сторони відповідача на існування іноземного рішення суду, до уваги судом не беруться, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування відповідного судового рішення чи іншого акта компетентного органу, який би встановлював зазначені обставини у порядку, визначеному законодавством України. Самі лише посилання представника відповідача без їх належного документального підтвердження не можуть бути покладені судом в основу рішення.

Таким чином, наведені представником відповідача обставини не спростовують встановленого судом факту існування заборгованості зі сплати аліментів та не свідчать про відсутність вини відповідачки у її виникненні, а тому не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову або звільнення відповідачки від відповідальності, передбаченої статтею 196 Сімейного кодексу України.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, вислухавши пояснення сторін та їхніх представників, допитавши свідка – матір відповідачки, суд встановив фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, вислухавши пояснення сторін та їх представників, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Дослідивши надані суду докази, вивчивши надані суду документи та матеріали, допитавши свідка, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Поряд з цим, відповідно до частини першої статті 3 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частина друга статті 3 цієї Конвенції визначає, що держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини (стаття 18).

Відповідно до статті 51 Конституції України, статей 141, 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Проживання батьків окремо, припинення шлюбу між ними чи інші сімейні обставини не звільняють жодного з батьків від виконання цього обов`язку.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це вид забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожний місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.

Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов`язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.

Законодавець встановив розмір пені - 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, в який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов`язання не було виконане, до дня, в який проведена сплата заборгованості, чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.

Таке правило застосовується в разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, в якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості), та помножити та один відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів прострочення х 1 %.

За цим правилом обчислюється пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обчисленої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Перебіг строку прострочення починається з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18).

Отже, як зазначає Велика Палата Верховного Суду, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+ … (Anх1%хQn),де:

p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд зауважує, що зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Судом встановлено, що судовим наказом Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року у справі №369/15809/24 з ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі однієї третини всіх видів її доходу, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 вересня 2024 року.

Зазначений судовий наказ набрав законної сили, не був скасований та є обов`язковим до виконання відповідно до статті 18 ЦПК України.

Судовим наказом Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року у справі № 369/15809/24 з відповідачки на користь позивача стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітейНа виконання судового наказу 21 листопада 2024 року відкрито виконавче провадження №7653993.

З наданих державним виконавцем розрахунків заборгованості, матеріалів виконавчого провадження та інших письмових доказів судом встановлено, що у період з вересня 2024 року по грудень 2025 року включно відповідачкою аліменти не сплачувалися.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідачка була обізнана як про існування судового наказу, так і про відкриття виконавчого провадження та наявність заборгованості зі сплати аліментів.

Так, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, а постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року зазначена ухвала залишена без змін.

Крім того, у матеріалах справи містяться докази того, що під час розгляду інших судових спорів між цими ж сторонами відповідачці були відомі відомості про відкриття виконавчого провадження та розрахунок заборгованості зі сплати аліментів.

Наведені обставини свідчать, що відповідачка достеменно знала про існування покладеного на неї судом обов`язку зі сплати аліментів та про наслідки його невиконання.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а також несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належність, допустимість, достовірність та достатність поданих сторонами доказів суд оцінює відповідно до статті 89 ЦПК України.

Судом встановлено, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження існування заборгованості, а саме: судовий наказ, постанову про відкриття виконавчого провадження, розрахунки заборгованості державного виконавця, постанови державного виконавця, документи виконавчого провадження та інші письмові докази.

При цьому відповідачкою не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували відсутність її вини у виникненні заборгованості або повне та своєчасне виконання судового наказу.

Суд критично оцінює доводи сторони відповідача про добровільне виконання аліментного обов`язку, оскільки вони спростовуються розрахунками державного виконавця та іншими письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Більше того, із матеріалів справи вбачається, що погашення заборгованості розпочалося лише після звернення позивача до суду із даним позовом, а тому саме по собі погашення основного боргу не свідчить про відсутність вини відповідачки у його виникненні.

Відповідно до частини першої статті 196 Сімейного кодексу України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення їх сплати до дня повного погашення заборгованості або до дня ухвалення рішення суду, але не більше ста відсотків заборгованості.

Неустойка є встановленим законом видом цивільно-правової відповідальності платника аліментів за неналежне виконання рішення суду та виконує не лише стимулюючу, а й компенсаційну функцію.

Обов`язковою умовою застосування статті 196 СК України є наявність вини платника аліментів.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 зазначила, що саме на платника аліментів покладається обов`язок доведення відсутності своєї вини у виникненні заборгованості, а у разі недоведення таких обставин діє презумпція вини боржника.

У даній справі відповідачкою не доведено існування будь-яких об`єктивних, незалежних від її волі обставин, які б унеможливлювали своєчасну сплату аліментів.

Посилання представника відповідача на окремі недоліки поданих позивачем копій документів суд не приймає до уваги, оскільки визначальне значення для встановлення розміру заборгованості мають офіційні розрахунки державного виконавця, складені в межах виконавчого провадження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 звернула увагу, що саме державний виконавець уповноважений щомісячно визначати розмір аліментів, присуджених у частці від доходу боржника, а також здійснювати обчислення заборгованості та повідомляти про її розмір сторони виконавчого провадження.

Отже, саме розрахунок державного виконавця є належним доказом розміру заборгованості, якщо він не спростований належними та допустимими доказами.

Судом встановлено, що після оновлення органами державної статистики показників середньої заробітної плати державним виконавцем здійснено перерахунок заборгованості, відповідно до якого станом на день звернення позивача до суду її розмір становив 118 951 грн 18 коп.

Саме тому суд приймає до уваги уточнений розрахунок державного виконавця, який відповідає вимогам законодавства та не спростований відповідачкою.

Щодо доводів відповідача про те, що подальше погашення заборгованості виключає можливість стягнення пені, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц відступила від попередньої практики Верховного Суду України та сформулювала обов`язковий для судів висновок про те, що пеня нараховується на суму несплачених аліментів за кожним щомісячним платежем окремо за кожен день прострочення до дня фактичної сплати відповідного платежу або до дня ухвалення судового рішення. Загальний розмір пені визначається шляхом підсумування пені за кожним окремим платежем та не може перевищувати ста відсотків суми заборгованості.

Таким чином, подальше погашення основного боргу не припиняє вже виниклого права одержувача аліментів на стягнення пені, а лише визначає кінцевий момент її нарахування.

Суд також враховує, що за спірний період — з вересня 2024 року по грудень 2025 року — відповідачкою не здійснювалися платежі у рахунок виконання аліментного обов`язку, у зв`язку із чим заборгованість існувала безперервно протягом усього зазначеного періоду.

За таких обставин пеня, обчислена відповідно до статті 196 СК України, фактично досягла встановленого законом максимального розміру — ста відсотків суми заборгованості, із врахуванням обмежень.

Також суд бере до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №2610/27695/2012, відповідно до якого саме державний виконавець уповноважений здійснювати щомісячний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів та визначати її розмір.

Оскільки за матеріалами справи встановлено, що за період, за який заявлено вимоги, відповідачкою не здійснювалися платежі у рахунок сплати аліментів, строк прострочення щодо кожного місячного платежу обчислювався до моменту фактичного погашення заборгованості, яке відбулося вже після звернення позивача до суду.

Таким чином, розмір пені, обчислений відповідно до статті 196 СК України, перевищує суму основної заборгованості, однак законом встановлено граничний розмір відповідальності — не більше ста відсотків заборгованості.

Відтак максимальний розмір пені, який може бути стягнутий відповідно до частини першої статті 196 СК України, також становить 118 951 грн 18 коп.

Будь-яких підстав для зменшення розміру неустойки відповідно до частини другої статті 196 СК України судом не встановлено.

Відповідачкою не надано доказів її тяжкого матеріального чи сімейного стану, виняткових обставин або інших підстав, які б свідчили про необхідність зменшення визначеного законом розміру відповідальності.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач є працездатною особою, доказів щодо поважності причин несплати аліментів ОСОБА_1 ані до органів виконавчої служба, ані до суду не надано. Крім того, у матеріалах справи відсутній й докази того, що відповідачка ініціював питання про зупинення виконавчого провадження в частині стягнення, оскарження суми боргу.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини, відсутність належних доказів на підтвердження відсутності вини відповідачки, офіційний розрахунок державного виконавця, який визначив розмір заборгованості у сумі 118 951 грн 18 коп., а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд враховує, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц, пеня за прострочення сплати аліментів обчислюється щодо кожного простроченого щомісячного платежу окремо, за кожний день прострочення, а її загальний розмір не може перевищувати 100 відсотків заборгованості.

Указане, на переконання суду, свідчить про наявність вини відповідачки у виникненні заборгованості за несплату аліментів, як наслідок, існують законні та обґрунтовані підстави для задоволення цього позову та стягнення з ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів в розмірі 118 951 грн 18 коп.

Відповідно до вимог частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позову.

За таких обставин суд доходить висновку, що позов ОСОБА_3 є законним, обґрунтованим, підтвердженим належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню на користь держави судовий збір, від сплати якого позивач був звільнений при зверненні до суду.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, статтями 180, 181, 196 Сімейного кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей – задовольнити у повному обсязі.

Cтягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей в сумі 118 951,18 грн. (сто вісімнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят одну гривню) 18 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 1 064,96 грн. (одну тисячу шістдесят чотири гривні) 96 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Повне рішення складено: 06.08.2026 року.

Суддя А.В. Янченко