Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №400/6668/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 400/6668/24

адміністративне провадження № К/990/889/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Мацедонської В.Е., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кириленко Андрій Володимирович, на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (суддя: Бульба Н.О) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року (судді: Джабурія О.В., Кравченко К.В., Вербицька Н.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 01 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року, з урахуванням фактично виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з 01 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

Обґрунтовуючи заявлений позов, ОСОБА_1 зазначив, що під час проходження військової служби в складі військової частини НОМЕР_2 в період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у районі села Олександрівка Станіславської сільської громади Херсонського району Херсонської області. На підтвердження зазначених обставин позивач послався на довідку військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2024 року №444. У зв`язку з безпосередньою участю у бойових діях та у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, позивач уважає, що набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) у розмірі до 100 000,00 грн за період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року. Проте відповідач виплату вказаної додаткової винагороди йому протиправно не здійснив.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень Постанови № 168 та Окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року №912/з/29, тоді як суд апеляційної інстанції погодився з висновком про відсутність підстав для задоволення позову, застосувавши положення Постанови № 168.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що додаткова винагорода у розмірі до 100 000,00 грн виплачується військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території бойових дій.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що документів, визначених Окремим дорученням Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29, які б підтверджували його безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території бойових дій, позивач не надав.

Водночас суд апеляційної інстанції указав, що за доводами відповідача, під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач у спірний період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та виконував службові (бойові) завдання у районах, які не входять до районів ведення воєнних (бойових) дій.

Як установив суд апеляційної інстанції, згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» від 02 лютого 2023 року №26 (із внесеними змінами на підставі наказів Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 лютого 2023 року №35 та від 17 березня 2023 року № 67), від 01 березня 2023 року №52 (із внесеними змінами на підставі наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 17 березня 2023 року № 68), від 01.04.2023 року №89, від 01 травня 2023 року №111, від 01 червня 2023 року №147, від 01 липня 2023 року №183, від 01 серпня 2023 року №210, від 01 вересня 2023 року №247, від 01 жовтня 2023 року №273, від 01 листопада 2023 року №301, від 01 грудня 2023 року №341 територія села Олександрівка Станіславської сільської громади Херсонського району Херсонської області не належала до районів ведення воєнних (бойових) дій.

Суд апеляційної інстанції вважав безпідставним посилання позивача на наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», зазначивши, що цей нормативний акт не регулює питання виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

З цих підстав суди першої та апеляційної інстанції відхилили посилання позивача на довідку військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2024 року №444, відповідної до якої позивач брав участь брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі села Олександрівка Станіславської сільської громади Херсонського району Херсонської області.

Таким чином, виходячи з того, що в період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року позивач виконував службові (бойові) завдання поза районами ведення воєнних (бойових) дій, визначеними наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн за вказаний період, а тому відмовили в задоволенні позовних вимог.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кириленко Андрій Володимирович, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник указує, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, застосували виключно територіальний критерій, не врахувавши фактичних обставин проходження позивачем військової служби, чим, на його думку, не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 27 березня 2025 року у справі № 340/3094/24 та від 02 жовтня 2025 року у справі № 560/14120/24.

За доводами касаційної скарги, у зазначених постановах Верховний Суд виходив із того, що визначальне значення для вирішення питання про право військовослужбовця на додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, має не лише належність території до району ведення воєнних (бойових) дій, а насамперед факт документально підтвердженої безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони з урахуванням характеру виконуваних ним завдань.

Проте у цій справі суди попередніх інстанцій обмежилися оцінкою територіального критерію та не встановили обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема не з`ясували, які саме службові (бойові) завдання виконував позивач, на якій посаді, у якому місці та якими доказами підтверджуються ці обставини та чи належать відповідні завдання до тих, за виконання яких Постановою № 168 передбачено виплату додаткової винагороди.

Крім того, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 4 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

На обґрунтування цих доводів зазначає, що відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку № 260 безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань підтверджується одним або кількома документами, визначеними цією нормою. На його переконання, наведене свідчить про альтернативний характер передбачених засобів доказування, тоді як суди попередніх інстанцій фактично витлумачили зазначене положення як таке, що вимагає обов`язкового подання сукупності всіх можливих документів, зокрема бойових наказів, журналів бойових дій та рапортів.

При цьому скаржник зазначає, що матеріали справи містять належні та достатні докази безпосередньої участі позивача у виконанні бойових (спеціальних) завдань, а саме довідку військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2024 року № 444 та витяг із рапорту від 08 березня 2024 року № 1263.

Також у касаційній скарзі зазначено, що обов`язок щодо належного документального оформлення виконання бойових (спеціальних) завдань покладається на командирів військових частин. За умов воєнного стану та активних бойових дій не всі завдання можуть бути своєчасно або повно зафіксовані у журналах бойових дій чи інших оперативних документах, однак така обставина не може позбавляти військовослужбовця права на отримання передбачених законом виплат за наявності інших належних доказів його участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Позиція інших учасників справи

Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року (судді: Загороднюк А.Г., Мацедонська В.Е., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кириленко Андрій Володимирович, на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року у справі №400/6668/24.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2026 року (суддя: Загороднюк А.Г.) призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 .

У цей період ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі села Олександрівка Станіславської сільської громади Херсонського району Херсонської області.

За період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року позивачу не було нараховано додаткову винагороду в розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць.

У квітні 2024 року представник позивача - адвокат Мандрик Владислав Володимирович звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату позивачу за період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року підвищеної додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн відповідно до Постанови № 168.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 15 травня 2024 року повідомила, що підстав для нарахування та виплати позивачу підвищеної додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн немає, оскільки участь у бойових діях та заходах ОСОБА_1 брав у період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року, не перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій, визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі до 100 000,00 грн за період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 1 цієї постанови (в редакції станом на 07 березня 2022 року) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793, від 08 жовтня 2022 року № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року №248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01 червня 2022 року), а потім окреме доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У пункті 1 Окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29 (яке діяло з 01 червня 2022 року по 31 січня 2023 року) Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

У пункті 3 цього Окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 5 цієї директиви Міністр оборони установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення від 07 березня 2022 року № 248/1217).

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168» до пункту 1 внесено зміни, зокрема: слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,», «співробітникам Служби судової охорони,» виключено та після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнено словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора,».

Крім того, наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за №177/39233 (який застосовується з 01 лютого 2023 року) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

За пунктом 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

50 000 гривень - тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.

Згідно з пунктом 3 розділу ХХХІV Порядку № 260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4 розділу ХХХІV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 , як військовослужбовцю Збройних Сил України, додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі до 100 000,00 грн за період з 01 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року.

У період з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України були визначені Постановою № 168 та окремими рішеннями Міністра оборони України у формі окремого доручення від 23 червня 2022 № 912/з/29.

У період з 01 лютого 2023 року по 30 листопада 2023 року порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України були визначені Постановою № 168 (зі змінами) та розділом XXXIV Порядку № 260 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44).

У період з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року додаткова винагорода у розмірі до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць виплачувалася військовослужбовцям, які безпосередньо брали участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій чи здійснення відповідних заходів, - пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Отже, право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі пов`язувалося не лише з фактом проходження військової служби в районі ведення бойових дій, а насамперед із безпосереднім виконанням визначених бойових (спеціальних) завдань.

Безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони підтверджувалася виконанням конкретних бойових (спеціальних) завдань та мала бути оформлена відповідними документами, зокрема: бойовим наказом (бойовим розпорядженням); журналом бойових дій, журналом ведення оперативної обстановки, бойовим донесенням або постовою відомістю; рапортом (донесенням) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях чи виконанні бойових (спеціальних) завдань.

З 01 лютого 2023 року, у зв`язку з набранням чинності наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44, порядок виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, зазнав змін. Новий порядок передбачив диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру, умов та місця виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань.

Зокрема, було встановлено такі розміри додаткової винагороди:

100 000,00 грн -військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів;

50 000,00 грн -військовослужбовцям, які виконували бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно;

30 000,00 грн -військовослужбовцям, які виконували бойові (спеціальні) завдання у складі угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву, пунктів управління; з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.

У порівнянні з переліком бойових (спеціальних) завдань, визначеним окремими рішеннями Міністра оборони України, наказ Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44 певною мірою розширив перелік завдань, виконання яких є підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн. Водночас за виконання окремих завдань розмір додаткової винагороди було зменшено до 30 000,00 грн, а формулювання деяких завдань зазнали змін та уточнень.

Разом із тим перелік документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або відповідних заходах, у своїй основі залишився незмінним.

Отже, правильне вирішення цього спору потребує не стільки тлумачення наведених норм права, скільки встановлення фактичних обставин щодо характеру завдань, які виконував військовослужбовець у спірний період, а також з`ясування того, чи належали такі завдання до переліку бойових (спеціальних) завдань, виконання яких відповідно до окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29, виданого на виконання пункту 1 Постанови №168, а також положень розділу XXXIV Порядку №260, є підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн.

Як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 січня 2023 року № 17 позивача з 17 січня 2023 року визнано таким, що вибув у відрядження до визначеного району зосередження для виконання службових (бойових) завдань.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30 листопада 2023 року № 340 позивача з 30 листопада 2023 року визнано таким, що прибув із відрядження до визначеного району зосередження та приступив до виконання службових обов`язків.

За доводами позивача, перебуваючи у відрядженні з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року він брав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районі села Олександрівка Станіславської сільської громади Херсонського району Херсонської області, на підтвердження чого надав довідку військової частини НОМЕР_1 від 12 березня 2024 року № 444.

Зі змісту цієї довідки вбачається, що протягом зазначеного періоду позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі села Олександрівка Станіславської сільської громади Херсонського району Херсонської області. Як підстави для її видачі зазначено: витяг із журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 (інв. №26/58/дск від 04 січня 2023 року, інв. №26/116/дск від 28 жовтня 2023 року), рапорт капітана ОСОБА_2 від 08 березня 2024 року №1263.

Відповідач у відзиві на позов визнав, що позивач у спірний період брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та виконував бойові завдання, водночас відповідач зазначив, що такі завдання позивач виконував у районах, які не входять до районів ведення воєнних (бойових) дій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, керуючись положеннями Постанови №168 та окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 року № 912/з/29, а суд апеляційної інстанції - положеннями Постанови № 168, дійшли висновку про відсутність у позивача права на додаткову винагороду в розмірі до 100 000,00 грн, оскільки територія, на якій він виконував бойові завдання, відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України не належала до районів ведення воєнних (бойових) дій.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без належної правової оцінки спірних правовідносин, а також повного та всебічного з`ясування обставин справи.

Визначаючи відсутність підстав для виплати позивачу спірної додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн за період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року суд першої інстанції не оцінював спірні правовідносини крізь призму положень розділу XXXIV Порядку №260 (щодо періоду з 01 лютого 2023 року по 16 липня 2023 року), а суд апеляційної інстанції - крізь призму положень окремого доручення Міністра оборони України від 23 червня 2022 № 912/з/29 та розділу XXXIV Порядку №260, які у відповідні періоди регулювали питання виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Водночас вирішальне значення для правильного застосування наведених норм права мали не лише відомості про місце виконання позивачем службових (бойових) завдань, а насамперед встановлення змісту, характеру та умов їх виконання.

Однак суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки виключно тим, що територія, на якій позивач виконував бойові завдання, відповідно до наказів Головнокомандувача Збройних Сил України не належала до районів ведення воєнних (бойових) дій, фактично поклавши цю обставину в основу вирішення спору.

Разом з цим суди попередніх інстанцій не з`ясовували, на підставі якого розпорядчого акта, де, за яких умов і обставин, у складі якої військової частини, під чиїм підпорядкуванням позивач проходив службу в період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року.

Суди також не встановили обставин, які мають визначальне значення для правильного вирішення цього спору, а саме: які конкретно завдання виконував позивач у період з 17 січня 2023 року по 30 листопада 2023 року, де саме він їх виконував та чим підтверджуються відповідні обставини.

Водночас саме встановлення змісту та характеру завдань, які виконував військовослужбовець у спірний період, є визначальним для вирішення питання про наявність у нього права на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100 000,00 грн розмірі відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168.

Якщо позивач упродовж спірного періоду проходив військову службу, однак не виконував бойових чи інших завдань, які є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі, суди мали встановити, які саме завдання він фактично виконував та чи належали вони до переліку бойових (спеціальних) завдань, визначених відповідним нормативним регулюванням.

Зазначені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору та не можуть залишатися поза межами судового дослідження. На необхідність встановлення таких обставин Верховний Суд уже звертав увагу, зокрема у постановах від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23, від 05 червня 2024 року у справі №200/660/23, а також від 06 лютого 2025 року у справі №120/13381/23.

У постанові від 05 грудня 2024 року у справі №200/1347/24 Верховний Суд наголошував, що відповідно до статей 2, 9 КАС України адміністративний суд зобов`язаний вжити визначені законом заходи для з`ясування всіх обставин у справі, зокрема щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд не вправі обмежуватися пасивним прийняттям та розглядом доказів, поданих сторонами, а зобов`язаний за власною ініціативою досліджувати важливі для прийняття рішення з правового спору фактичні обставини, залучати їх до провадження та визначати їх правдивість.

Тобто адміністративний суд, поряд із забезпеченням процесуальної рівності сторін у наданні доказів для доведення їх тверджень, зобов`язаний брати на себе ініціативу під час розгляду справи. Такий підхід включає обов`язок адміністративного суду здійснювати активні процесуальні дії для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, керуючись встановленими процесуальним законом механізмами.

Отже, з огляду на характер правовідносин, суди попередніх інстанцій мали би з`ясувати, які завдання/заходи у такому разі виконував/здійснював позивач в заявлений період, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн.

У цьому контексті предметом судового дослідження має бути також питання щодо того, а чи могло статися так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у бойових діях та заходах у документах, які є підставою для виплати додаткової винагороди у підвищеному розмірі.

Аналогічного правового висновку за подібних обставин Верховний Суд дійшов у постанові від 05 грудня 2024 року у справі № 160/23417/23.

Водночас посилання судів попередніх інстанцій на те, що територія, де позивач проходив службу в окреслений цим позовом період, згідно з відповідними наказами Головнокомандувача Збройних Сил України не була включена до районів ведення бойових дій, необхідно оцінити критично, оскільки без встановлення фактичного характеру виконуваних ним завдань та умов їх виконання, не може вважатися достатньою підставою для вирішення питання щодо наявності або відсутності у нього права на отримання спірної додаткової винагороди.

За таких обставин, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не вжили усіх передбачених законом заходів для з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та не встановили фактичних обставин справи у необхідному для її вирішення обсязі, Суд уважає передчасними їхні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на приписи статті 353 КАС України касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кириленко Андрій Володимирович, задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року у справі № 400/6668/24 скасувати.

Направити справу № 400/6668/24 на новий судовий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді В.Е. Мацедонська

В.М. Соколов