Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №500/3115/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3115/24 пров. № А/857/35984/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року про відмову у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, комунальне підприємство Микулинецької селищної ради "Дружба" та комунальне підприємство Микулинецької селищної ради "Комунпобутсервіс", про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 500/3115/24, яке набрало законної сили 14.03.2025, повністю задоволено позов ОСОБА_1 до Микулинецької селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, комунальне підприємство Микулинецької селищної ради "Дружба" та комунальне підприємство Микулинецької селищної ради "Комунпобутсервіс", про визнання протиправним та скасування рішення.

Визнано протиправним та скасовано рішення Микулинецької селищної ради № 2772 від 27.03.2024 "Про реорганізацію комунального підприємства".

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Микулинецької селищної ради 1211,20 грн сплаченого судового збору.

02.06.2026 позивач в порядку, визначеному статтею 382 КАС України, звернувся із заявою про встановлення судового контролю за виконанням зазначеного судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати до суду у встановлений строк звіт про повне виконання рішення суду від 30.12.2024 у справі № 500/3115/24, а саме про скасування процедури припинення (реорганізації) КП "Дружба" (код ЄДРПОУ 36974707) у Єдиному державному реєстрі та відновлення його правового статусу як самостійної юридичної особи.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Суд виходив із того, що підставою для встановлення судового контролю може бути факт невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення з врахуванням покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Водночас встановлення судового контролю є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. При вирішенні заяви позивача судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення в адміністративній справі № 500/3115/24 не дасть очікуваного результату. Відтак, враховуючи, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, передбачений Законом України "Про виконавче провадження", та відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виконуватись рішення суду, заява позивача про встановлення судового контролю задоволенню не підлягає.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначену ухвалу скасувати та постанову нову, якою задовольнити його заяву про встановлення контролю.

Зазначає, що листом Тернопільського окружного адміністративного суду № 500/3115/24/2881/25 від 09.04.2025 йому роз`яснено, що рішення суду у цій справі за своєю правовою природою примусового виконання через органи державної виконавчої служби не потребує та є обов`язковим до самостійного виконання відповідачем. Отже, суд необґрунтовано поставив у провину позивачу невичерпання механізму примусового виконання через органи державної виконавчої служби, який він сам визнав незастосовним до цього рішення.

На думку позивача, рішення суду про визнання протиправним та скасування акта суб`єкта владних повноважень є рішенням немайнового характеру, виконання якого полягає у вчиненні відповідачем дій з відновлення попереднього стану, а не у примусовому стягненні через виконавче провадження.

Також позивач звертає увагу, що станом на час подання заяви - понад один рік і два місяці після набрання рішенням законної сили (14.03.2025) - рішення суду не виконано. За даними Єдиного державного реєстру КП "Дружба" (код ЄДРПОУ 36974707) досі перебуває у статусі "в стані припинення"; запис про припинення внесено 28.03.2024 на виконання скасованого рішення № 2772 і дотепер не скасовано. Невиконання судового рішення підтверджується і самим відповідачем, який у відповіді за № 848 від 05.06.2026 повідомив, що окремого рішення про припинення процедури припинення (ліквідації) КП "Дружба" Микулинецькою селищною радою не приймалося, відомості про внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру у її розпорядженні відсутні, а проєктів рішень щодо відновлення діяльності підприємства, затвердження кошторису та штатного розпису на розгляд засновника не подавалося. Аналогічно у відповідях № 2466 від 10.12.2025 та № 2540 від 19.12.2025 рада повідомила, що функціонування КП "Дружба" не відновлено, а кошти на його діяльність у бюджеті не передбачено.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою позивача ОСОБА_1 . Апеляційний розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Запропоновано учасникам справи в триденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на апеляційну скаргу.

14.07.2026 надійшов відзив, в якому представник відповідача просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки вважає оскаржувану ухвалу суду законною.

Наголошує, що рішенням суду від 30.12.2024 у справі № 500/3115/24 на Микулинецьку селищну раду не покладено жодних обов`язків, а обраний позивачем спосіб захисту прав та інтересів, застосований судом при вирішенні спору, полягав у визнанні протиправним та скасуванні індивідуального акта суб`єкта ладних повноважень.

Представник відповідача вважає, що саме по собі посилання апелянта на відсутність записів у Єдиному державному реєстрі, невідновлення господарської діяльності КП "Дружба", незатвердження кошторису чи штатного розпису не свідчить про невиконання рішення суду у розумінні статті 382 КАС України, оскільки наведені обставини стосуються питань, які не були визначені судом. У свою чергу, покладення на відповідача нових обов`язків виходить за межі повноважень суду та суперечить правовій природі судового контролю.

15.07.2026 та 20.07.2026 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення та їх документальне підтвердження.

Позивач зазначає, що оскільки скасоване судом рішення Микулинецької селищної ради № 2772 від 27.03.2024 стало підставою для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про перебування підприємства у стані припинення, реальне виконання судового рішення передбачає вчинення дій, необхідних для усунення цього наслідку. Відновлення попереднього правового стану не є новим чи додатковим обов`язком, що покладається на відповідача понад рішення суду, а становить практичну реалізацію рішення про скасування протиправного акта. Натомість, надане відповідачем тлумачення щодо виконання судового рішення у цій справі фактично позбавляє остаточне судове рішення практичного змісту: протиправний акт скасовано, але створений ним правовий стан може зберігатися безстроково. Предметом цього провадження є не зміна чи доповнення резолютивної частини рішення, а перевірка того, чи забезпечено його реальне виконання. Тому межі судового контролю не можуть визначатися способом, який робить остаточне рішення фактично безрезультатним.

Як стверджує позивач, саме відповідач як засновник підприємства має в межах своїх повноважень прийняти необхідні рішення та забезпечити вчинення організаційних і реєстраційних дій, спрямованих на усунення наслідків скасованого акта.

Окремо позивач звертає увагу на те, що листом Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.07.2026 № 500/3115/24 за підписом керівника апарату суду його повідомлено про відсутність правових підстав для видачі виконавчого листа. У листі зазначено, що оскільки рішення Микулинецької селищної ради № 2772 від 27.03.2024 скасоване рішенням суду від 30.12.2024, додаткових заходів для примусового виконання судового рішення не передбачено. Таким чином, запропонований судом першої інстанції механізм виконання судового рішення є недоступним.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів при здійсненні апеляційного перегляду ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 виходить з наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні норми закріплено у статті 14 КАС України.

Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова "судового розгляду".

Частинами другою, четвертою статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 2 червня 2016 року примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Поряд з цим, виконуючи функцію, закріплену у статті 129-1 Конституції України, суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.

Зокрема, відповідно до частини першої-другої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Частиною першою статті 382 КАС України унормовано, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частинами першою-третьою статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

За правилами, передбаченими частиною першою статті 382-2 КАС України, суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

Водночас за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення (частини перша, друга статті 382-3 КАС України).

Отже, така форма судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративних справах, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень-відповідача подати звіт про виконання судового рішення має на меті забезпечити виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у порядку та спосіб, встановлені судом, та відновити тим самим права, свободи або законні інтереси фізичної особи, права та інтереси юридичної особи, які були порушені суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, що і зумовило звернення до суду за захистом відповідних прав, свобод та інтересів.

Закон допускає можливість постановлення судом ухвали про відмову у задоволення заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у звіт про виконання судового рішення, але, з огляду на проаналізовані вище норми процесуального права, підставою для ухвалення такого рішення є встановлення факту виконання суб`єктом владних повноважень рішення суду у повному обсязі та/або у спосіб, визначений таким рішенням.

Натомість, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, суд першої інстанції взагалі не досліджував питання щодо виконання рішення суду від 30.12.2024 у справі № 500/3115/24, а виходив виключно із того, що позивачем не вичерпано загального порядку виконання судового рішення, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів наголошує на приписах частини четвертої статті 382 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX від 21.11.2024), згідно з якими відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

Змістовний аналіз норм процесуального права, якими урегульовано питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема шляхом зобов`язання відповідача-суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду, дає підстави для висновку, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви про встановлення судового контролю, який в адміністративному судочинстві є автономним та спеціальним процесуальним механізмом. Його правова природа не залежить від факту ініціювання виконавчого провадження, стадії такого провадження та виконавчих дій, які вчинені органами державної виконавчої служби.

Отже, відсутність виконавчого провадження чи наявність відкритого виконавчого провадження не може розцінюватися судом як обставина, що свідчить про передчасність звернення стягувача із заявою в порядку статті 382 КАС України. Законодавець чітко розмежував примусове виконання судових рішень та судовий контроль за їх виконанням. Відтак одночасне чи послідовне використання обох цих правових інструментів є законним правом позивача та формою реалізації його права на справедливий суд, складовою якого є виконання судового рішення.

Водночас визначальним критерієм для встановлення судового контролю у формі зобов`язання надати звіт є не наявність чи відсутність виконавчого провадження, а виключно невиконання (або ухилення від виконання) судового рішення суб`єктом владних повноважень. Передчасність заяви може мати місце лише у випадку, якщо з моменту набрання рішенням законної сили (або з моменту виникнення обов`язку вчинити дію) минув об`єктивно занадто короткий строк, який не дозволяє боржнику організаційно виконати судове рішення.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що наведені судом першої інстанції підстави для відмови у задоволенні заяви позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення у цій справі є помилковими та не відповідають нормам процесуального закону.

Між тим, оцінивши наведені позивачем доводи на підтримку поданої заяви та заперечення відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною другою, третьою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд, зокрема, може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, процесуальний закон чітко розмежовує способи захисту прав, свобод та інтересів приватних осіб у сфері публічних правовідносин. При цьому адміністративне судочинство здійснюється у тому числі на засадах диспозитивності, відповідно до якого, зокрема, позивач самостійно обирає конкретний спосіб захисту своїх прав. У свою чергу, повноваження адміністративного суду при вирішенні по суті є обмеженими і визначаються положеннями статті 245 КАС України.

Рішенням суду від 30.12.2024 у справі № 500/3115/24 позов ОСОБА_1 повністю задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Микулинецької селищної ради № 2772 від 27.03.2024 "Про реорганізацію комунального підприємства", відповідно до якого вирішено реорганізувати комунальне підприємство Микулинецької селищної ради "Дружба" шляхом приєднання до комунального підприємства Микулинецької селищної ради "Комунпобутсервіс".

Отже, вказаним судовим рішенням застосовано саме той спосіб судового захисту, який був обраний позивачем та полягав у визнанні протиправним та скасуванні акта суб`єкта владних повноважень.

Водночас суд не зобов`язував відповідача вчиняти будь-які дії, як це передбачено п. 3 ч. 1 ст. 5 та п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України, у тому числі шляхом використання механізму відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, передбаченого ч. 3 ст. 245 КАС України.

Крім того, як можна побачити зі змісту рішення суду від 30.12.2024, під час розгляду справи за № 500/3115/24 суд надавав оцінку виключно законності рішення Микулинецької селищної ради № 2772 від 27.03.2024 та дотриманню процедури його прийняття, за результатами чого визнав це рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Утім, жодних висновків, які б стосувалися правомірності внесення до Єдиного державного реєстру запису від 28.03.2024 про припинення комунального підприємства у зв`язку з прийняттям спірного рішення, порядку відновлення діяльності комунального підприємства та необхідності прийняття відповідачем необхідних для цього управлінських рішень чи вчинення радою або її посадовими особами певних дій суд не формулював, а резолютивна частина судового рішення не зобов`язує відповідача вчинити конкретні дії.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що за своєю правовою природою судове рішення у цій справі про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради є констатуючим і не вимагає вчинення відповідачем будь-яких додаткових активних дій. Таке судове рішення вважається виконаним у силу закону з моменту набрання ним законної сили, оскільки саме з цього процесуального моменту оскаржуваний акт суб`єкта владних повноважень безпосередньо втрачає чинність та анулюється в правовому полі. Відтак скасоване рішення селищної ради про реорганізацію комунального підприємства вже не створює жодних правових наслідків, що виключає саму потребу та можливість його примусового виконання виконавчою службою чи застосування механізмів контролю, передбачених статтею 382 КАС України.

Аргументи позивача щодо збереження в Єдиному державному реєстрі запису про перебування підприємства "в стані припинення" не можуть бути підставою для встановлення судового контролю у цій справі (предметом якої є виключно оцінка законності акта ради), адже судовий контроль в межах такої справи не може поширюватися на реєстраційні дії або подальшу поточну діяльність органу місцевого самоврядування.

У разі незгоди позивача з будь-якими іншими діями чи бездіяльністю селищної ради (зокрема, щодо внесення змін до ЄДР, прийняття кадрових рішень чи здійснення управлінських функцій), які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та не були предметом правової оцінки у цій справі, такі спори не можуть вирішуватися на стадії виконання судового рішення чи шляхом встановлення судового контролю.

Разом з тим позивач не позбавлений права захищати свої права та інтереси в загальному порядку шляхом звернення до суду з окремим позовом, самостійно визначивши предмет та підстави нових позовних вимог відповідно до чинного законодавства.

Вимоги позивача про зобов`язання відповідача скасувати процедуру припинення (реорганізації) КП "Дружба" у Єдиному державному реєстрі та відновими правовий статус як цього підприємства як самостійної юридичної особи виходять спрямовані на врегулювання нових правовідносин, які не були предметом судового розгляду та оцінки при вирішенні цієї справи, що виключає можливість застосування процедури судового контролю за виконання ухваленого судового рішення.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не встановлено факту невиконання/неналежного виконання рішення суду у цій адміністративній справі, а тому з цих підстав заява ОСОБА_1 не може бути задоволена.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Згідно із ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю, але навів помилкове мотивування для прийняття такого рішення, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Судових витрат, які б підлягали розподілу за результатами апеляційного перегляду не встановлено, а тому питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 322, 325, 328, 329, 382, 382-1 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 500/3115/24 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі № 500/3115/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль