Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №760/15117/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 33/824/3436/2026

Справа № 760/15117/26

Головуючий в суді І інстанції Агафонов С.А.

Доповідач в суді ІІ інстанції Кашперська Т.Ц.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 серпня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі головуючого судді Кашперської Т.Ц., з участю секретаря судового засідання Діденка А.С., розглянувши апеляційну скаргу захисника Терземана Дмитра Володимировича на постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП,

в с т а н о в и в :

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нетішин Хмельницької області, громадянина України, працюючого проректором з наукових досліджень та трансферу технологій Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут», зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 4250 грн., стягнуто судовий збір у сумі 665,60 грн. на користь держави.

ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він, обіймаючи посаду виконувача обов`язків проректора з наукової роботи Національного авіаційного університету, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», являючись суб`єктом відповідальності, на якого поширюється дія цього Закону, в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» під час виконання своїх службових повноважень не вжив заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів та не повідомив свого безпосереднього керівника у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів під час прийняття рішення щодо преміювання працівників, у тому числі старшого наукового співробітника університету - ОСОБА_2 , який є його рідним братом, у розмірі 4000 грн., та вчинення дій шляхом особистого підписання службової записки від 07 червня 2024 року № 19 про преміювання, тобто вчинив дії та прийняв рішення в умовах реального конфлікту інтересів, тим самим вчинив адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, відповідальність за які передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

Не погоджуючись із вказаною постановою, захисник Терземан Д.В. 05 червня 2026 року подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду першої інстанції, а також подав апеляційну скаргу аналогічного змісту через систему «Електронний суд», в зв`язку з чим подані ним апеляційні скарги оцінюються як одна апеляційна скарга.

В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року та закрити провадження в справі в зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив зміст ст. 7, 9, 245 КУпАП, зазначав, що диспозиція ч. 1 ст. 172-7 КУпАП має бланкетний характер і відсилає до норм Закону України «Про запобігання корупції». Відповідно до примітки 2 до ст. 172-7 КУпАП та ст. 1 вказаного Закону, під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Приватний інтерес при цьому визначається як будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, зумовлений, зокрема, позаслужбовими стосунками.

Таким чином, для встановлення факту правопорушення правозастосовна дефініція вимагає обов`язкової наявності трьох складових елементів, які перебувають у взаємозв`язку: приватного інтересу, службових повноважень, безпосередньої суперечності між ними, яка реально впливає на об`єктивність ухваленого рішення або вчиненої дії.

Наголошував, що судом першої інстанції не було враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 червня 2024 року у справі № 705/5802/23, відповідно до якого потенційний конфлікт інтересів, як і реальний конфлікт інтересів має три складові: перша складова - це наявність у особи повноважень, які можуть бути використані для задоволення приватного інтересу; друга складова - це наявність в особи приватного інтересу в тій сфері, в якій вона виконує зазначені вище повноваження; третя складова - це ризик впливу приватного інтересу посадової особи на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених обов`язків та повноважень в майбутньому.

За змістом цієї правової позиції, для констатації наявності саме реального конфлікту інтересів та кваліфікації дій за ст. 172-7 КУпАП необхідно встановити обов`язкову сукупність таких взаємопов`язаних юридичних фактів: наявність приватного інтересу, який має бути чітко сформульований та визначений; наявність суперечності між приватним інтересом і службовими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме вона знаходить свій вияв; наявність у особи повноважень на прийняття рішення; наявність факту безпосереднього (реального) впливу цієї суперечності на об`єктивність або неупередженість ухваленого рішення. Без наявності хоча б одного з цих фактів реальний конфлікт інтересів не виникає, а тому їх встановлення в обов`язковому порядку має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією.

Подібні висновки містяться також і в Розділі 2 Методичних рекомендацій від 12 січня 2024 року № 2 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції», за змістом якого конфлікт інтересів може існувати у ситуації, коли одночасно наявні такі складові: в особи є приватний інтерес, в особи наявні службові повноваження, під час реалізації яких вона може на власний розсуд вчиняти дії, приймати рішення саме з питання, у якому в неї наявний приватний інтерес, такі службові повноваження мають дискреційний характер (тобто є такими, коли особа може на власний розсуд обирати з кількох юридично допустимих дій, рішень).

Посилаючись на практику правозастосування судів першої та апеляційної інстанцій, вказував, що звернення за погодженням (у тому числі шляхом підписання та направлення письмового подання чи пропозиції) не є службовим повноваженням у розумінні закону і на нього не поширюються вимоги щодо конфлікту інтересів.

Повідомляв, що матеріалами справи підтверджується, що 15 квітня 2024 року на ОСОБА_1 , доктора технічних наук, професора, декана Факультету комп`ютерних наук та технологій, покладено виконання обов`язків проректора з наукової роботи на час мобілізації ОСОБА_3 , з 15 квітня 2024 року по 08 жовтня 2024 року та одночасно увільнено від виконання обов`язків декана Факультету комп`ютерних наук та технологій, що підтверджується витягом з Наказу НАУ від 15 квітня 2024 року № 362/к (а. с. 50 т. 1). Таким чином, станом на 07 червня 2024 року (день складення ОСОБА_1 службової записки № 19 про преміювання) ОСОБА_1 обіймав посаду в.о. проректора з наукової роботи НАУ.

Відповідно до абз. 2 п.п. 6.13.2 п. 6.13 Статуту НАУ, проректори Університету проводять свою діяльність відповідно до напрямів роботи та розподілу повноважень і обов`язків між проректорами, що визначається наказом ректора (а. с. 29 т. 1).

Згідно з приписами Положення про преміювання працівників НАУ (в редакції, чинній станом на 07 червня 2024 року), виплата премій здійснюється бухгалтерією Університету на підставі службового подання, оформленого належним чином, а саме з дозволом на виплату ректора університету або першого проректора. Копія наказу від 01 листопада 2022 року № 350/од про внесення змін до вказаного положення наявна в матеріалах справи.

Повноваження проректора з наукової роботи станом на 07 червня 2024 року були визначені наказом НАУ від 01 листопада 2023 № 457/од «Про розподіл функціональних обов`язків між головою комісії з реорганізації НАУ, в.о. ректора та проректорами», зі змінами та доповненнями, копії наказів наявні в матеріалах справи.

Згідно п.п. 1.6.1 п. 1.6 згаданого вище наказу, проректор з наукової роботи за дорученням голови комісії з реорганізації НАУ, в.о. ректора представляє університет в інших організаціях, підприємствах та установах, здійснює організацію, координацію та контроль діяльності університету в межах посадових обов`язків та делегованих головою комісії з реорганізації НАУ, в.о. ректором повноважень.

Відповідно до п.п. 1.6.22 п.1.6 цього ж наказу, за дорученням голови комісії з реорганізації НАУ, в.о. ректора має право підпису бухгалтерських, фінансово-економічних та інших документів.

Станом на 07 червня 2024 року ОСОБА_1 не мав доручення (доручень) голови комісії з реорганізації, в.о. ректора, якими б йому надавалося право ухвалювати рішення щодо виплати працівникам КАІ премій та/або інших виплат.

Аналіз зазначених вище доказів, зокрема Положення про преміювання працівників НАУ, наказу про розподіл функціональних обов`язків, свідчить про те, що ОСОБА_1 станом на 07 червня 2024 року не володів самостійними дискреційними повноваженнями щодо одноособового прийняття рішень про розпорядження коштами університету та призначення премій працівникам.

Таким чином, матеріалами справи, зокрема протоколами про вчинення адміністративного правопорушення № 635, 636 від 20 травня 2026 року, не підтверджено наявність у ОСОБА_1 самостійних службових чи представницьких повноважень ухвалювати рішення щодо преміювання. Протокол не містить жодних відомостей про накази, розпорядження, доручення або довіреності, якими б керівник установи делегував (надав) ОСОБА_1 право одноособового визначення виплат або підписання фінансово-бухгалтерських документів щодо преміювання працівників. Навпаки, сам механізм, за якого ОСОБА_1 лише подав службову записку, а фактично - пропозицію, зі зведеним списком, на яку в подальшому керівником установи було накладено резолюцію (дозвіл), свідчить про те, що жодних управлінських чи розпорядчих рішень ОСОБА_1 не приймалося, а тому висновки суду першої інстанції щодо прийняття рішення щодо преміювання є необґрунтованими і такими, що суперечать матеріалам справи.

Вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що службова записка про преміювання, підписана ОСОБА_1 , була необхідною підставою для здійснення відповідних виплат бухгалтерією університету, є безпідставним і таким, що не ґрунтується на доказах, наявних в матеріалах справи.

Наводив зміст п. 3.5 Положення про преміювання працівників НАУ в редакції, чинній станом на 07 червня 2024 року, яким передбачено, що виплата премій здійснюється бухгалтерією Університету на підставі службового подання, оформленого належним чином, а саме з дозволом на виплату ректора університету або першого проректора. З наведених приписів Положення вбачається, що особами, уповноваженими ухвалювати рішення, яке є підставою для виплати премій працівникам, були ректор університету або перший проректор, в той час як ОСОБА_1 обіймав посаду в.о. проректора з наукової роботи та не був наділений такими повноваженнями відповідно до установчих та інших документів університету.

Таким чином, за відсутності на документі резолюції керівника установи ОСОБА_4 , цей документ не мав би юридичної сили, не змінював та/або не встановлював будь-яких прав та обов`язків для осіб, а також не міг слугувати правовою підставою для здійснення будь-яких виплат бухгалтерією університету, що виключає в діях ОСОБА_1 об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.

Стверджував, що суд першої інстанції не надав оцінку невідповідності фактичним обставинам, що мали місце у протоколі від 20 травня 2026 року № 635. Особою, уповноваженою на складання протоколу, з посиланням на Положення про преміювання викладено у протоколі, що виплата премій здійснюється з дозволом на виплату ректора або проректора. Водночас, п. 3.5 Положення про преміювання, введеного в дію наказом ректора від 28 липня 2021 року (у першій редакції, до 01 листопада 2022 року) було передбачено, що виплата премій здійснюється з дозволом на виплату ректора університету або проректора з інноваційного навчання та інформатизації.

01 листопада 2022 року наказом НАУ № 350/од було внесено зміни до вказаного вище положення, і п. 1.1 наказу передбачено, що в тексті Положення слова «проректора з інноваційного навчання та інформатизації» замінити словами «першого проректора» у відповідних відмінках.

Скан-копії згаданих вище положення про преміювання та наказів про внесення змін до цього положення станом на день складання протоколу були розміщені на офіційному сайті університету, тобто перебували у відкритому доступі. Зважаючи на ту обставину, що університет не надавав уповноваженій особі копій або оригіналу Положення, у сторони захисту є підстави вважати, що копія зазначеного документу була отримана саме з офіційного сайту університету, де в одному об`єднаному файлі розміщені скан-копія Положення про преміювання та накази про внесення змін до цього положення. Проте, з невідомих захиснику причин, наказів про внесення змін до Положення, зокрема від 01 листопада 2022 року, уповноваженою особою до адміністративних матеріалів долучено не було.

З огляду на наведені обставини, висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 приймав рішення щодо преміювання працівників, відповідно до Положення, мав службові повноваження щодо встановлення стимулюючих виплат, службова записка, підписана ОСОБА_1 , була необхідною підставою для здійснення відповідних виплат бухгалтерією університету, суперечать фактичним обставинам справи та доказам, наявним в матеріалах справи.

Зазначав, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не було враховано обставин порядку підготовки службової записки від 07 червня 2024 року № 19, що свідчить про неповноту службового розгляду. Так, станом на 07 червня 2024 року ОСОБА_2 обіймав посаду старшого наукового співробітника науково-дослідної частини НАУ. 07 червня 2024 року в.о. проректора з наукової роботи ОСОБА_1 було підписано службову записку № 19 про преміювання працівників. Вказана службова записка мала зведений характер - містила пропозицію щодо преміювання понад 50 працівників університету, які були включені до цього списку на підставі об`єктивних показників роботи та сформованих керівниками відповідних наукових тем списків виконавців. До цього списку працівників був включений також науковий співробітник ОСОБА_2 із сумою премії в розмірі 4000 грн. При цьому запропонований керівником проекту ОСОБА_5 розмір премії ОСОБА_2 (4000 грн.) не був найбільшим або привілейованим, а відповідав середньому або мінімальному рівню виплат іншим науковцям, зазначеним у цій же службовій записці, де суми преміювання інших осіб становили до 25000 грн.

Наголошував, що рішення про виплату премії та її конкретні розміри було ухвалено одноособово керівником НАУ, який реалізував свої виключні розпорядчі повноваження шляхом накладення резолюції на службову записку, яка, маючи обов`язковий реквізит - резолюцію керівника установи, стала юридичною підставою для преміювання працівників з подальшою виплатою.

При цьому судом першої інстанції не враховано, що зазначені премії було призначено (встановлено) працівникам НАУ безпосередньо керівниками проектів, залученим до виконання наукових досліджень та розробок, які виконував НАУ на підставі наказу МОН від 27 грудня 2023 року № 1569 «Про затвердження переліку проектів фундаментальних наукових досліджень, прикладних досліджень та науково-технічних (експериментальних) розробок молодих вчених, які працюють (навчаються) у закладах вищої освіти та наукових установах, що належать до сфери управління МОН, які пройшли конкурсний відбір та фінансування яких розпочнеться з 2024 року за рахунок коштів Державного бюджету України», яким затверджено відповідний перелік.

Згідно з вказаним переліком, НАУ виконував проект «Методи побудови захищених багатошарових стільникових мереж 5G/6G на основі використання алгоритмів секції «11. Інформаційні та комунікаційні технології, робототехніка».

Таким чином, фінансування преміювання здійснювалось не за рахунок загального чи спеціального фонду самого університету, а за рахунок цільових коштів, виділених МОН під конкретний грантовий проект-переможець конкурсного відбору. Обсяг видатків на оплату праці, а також перелік наукового колективу виконавців затверджувався заздалегідь у документації проекту, що подається на конкурс. Старший науковий співробітник ОСОБА_2 був офіційно включений до складу основних виконавців проекту, про що свідчить положення Розділу 12 Проекту молодих вчених, що виконуватиметься за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.

При цьому під час складання протоколу про адміністративне правопорушення уповноваженою особою залишено поза увагою, що згідно умов п. 3 Трудового договору про дистанційну роботу (а. с. 52 т. 1) університет приймає працівника для виконання такої роботи/зайнятості: старший науковий співробітник тема 483-ДБ24.

Відповідне посилання на проект з номером теми 483-ДБ24 міститься у службовій записці від 07 червня 2024 року № 19.

За таких обставин, виплата матеріального заохочення виконавцям наукового проекту МОН України, серед яких був в тому числі старший науковий співробітник ОСОБА_2 , мала цільове призначення та залежала виключно від факту виконання наукових робіт і остаточного розпорядчого рішення керівника установи, а не від волі ОСОБА_1 - в.о. проректора з наукової роботи.

У протоколі від 20 травня 2026 року № 635 не наводиться будь-яких конкретних фактів, що свідчили б про наявність у ОСОБА_1 приватного інтересу при складанні службової записки, а весь висновок щодо наявності такого інтересу зводиться до того, що у переліку (серед 53 працівників) знаходиться близька особа ОСОБА_1 . Більше того, розмір премії ОСОБА_2 , наведений в службовій записці, яка після накладення резолюції керівником установи стала підставою для виплати такої премії, був одним з найнижчих навіть попри те, що ОСОБА_2 був у списку основних виконавців проекту, що взагалі спростовує існування приватного інтересу.

Вказував, що необґрунтованість висновку суду про наявність приватного інтересу також підтверджується долученим до матеріалів справи розрахунковим листом ОСОБА_2 за червень 2024 року (а. с. 57 т. 1), згідно з яким загальна сума до виплати працівникові за вказаний період становила 55901,48 грн., тоді як запропонована у службовій записці премія в розмірі 4000 грн. менше 10 % від його фактичного доходу за червень 2024 року. Крім того, щомісячна премія по показникам роботи ОСОБА_2 більш ніж втричі перевищує розмір запропонованої премії. Зазначене арифметичне співвідношення у сукупності з тим фактом, що ОСОБА_2 є одним із основних виконавців наукового проекту, спростовує можливість існування приватного інтересу ОСОБА_2 при підписанні службової записки - пропозиції про преміювання.

З огляду на вищевикладене, висновок суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 , приватного інтересу ґрунтується виключно на припущеннях уповноваженої особи, викладених у протоколі, та суперечить зібраним у справі доказам. Оскільки фінансування виплати мало цільовий характер у межах гранту МОН України, ОСОБА_2 був законним виконавцем цього проекту, а сума премії становила незначну частку (7,15 %) від його місячного доходу, у ОСОБА_1 об`єктивно не виникло і не могло виникнути приватного майнового чи немайнового інтересу. Відсутність приватного інтересу як обов`язкового кваліфікуючого елементу спростовує існування будь-якого конфлікту інтересів в діях ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність складу адміністративних правопорушень.

Посилався на порушення судом першої інстанції вимог ст. 251 КУпАП в частині обґрунтування вини особи припущеннями та посиланням на документи, відсутні в матеріалах справи, звертав увагу, що мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав, що витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження встановлено, що ОСОБА_1 має брата ОСОБА_2 . Водночас матеріали справи не містять зазначеного витягу або його копії, отже вказаний вище висновок зроблений судом безпідставно. Більше того, про відсутність в матеріалах справи витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, або будь-якого іншого документу на підтвердження факту родинних відносин свідчить і висновок суду, в якому наведено перелік додатків до протоколів. Сама по собі ідентичність прізвищ або припущення уповноваженої особи не можуть слугувати беззаперечним доказом спорідненості.

При відсутності відповідного доказу в матеріалах справи захисником зазначалося в клопотанні про закриття, а також під час судового розгляду, проте залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Наголошував, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції фактично прирівняв доводи уповноваженої особи до встановлених фактів, свідомо ігноруючи те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту недоведеності вини особи.

Наводив зміст ст. 8, 62 Конституції України, ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини на основоположних свобод щодо презумпції невинуватості, правові висновки ЄСПЛ з даного питання.

Також 19 червня 2026 року захисником Терземаном Д.В. було подано до апеляційного суду клопотання про застосування норми ст. 22 КУпАП.

Обґрунтовуючи клопотання, наводив зміст ст. 33, 280, 22 КУпАП, вказував, що всупереч вказаним вимогам законодавства суд першої інстанції не дослідив всі докази, що були наявні в матеріалах справи (характеристику ОСОБА_1 з додатками), не надав оцінку тому факту, що ОСОБА_1 раніше не притягувався за адміністративні правопорушення, не притягався до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності, та не з`ясував відповідність заходу впливу меті адміністративної відповідальності.

При цьому судом першої інстанції залишено поза увагою, що ОСОБА_1 є висококваліфікованим фахівцем, авторитетним науковцем та ефективним управлінцем у сфері вищої освіти й науки України. ОСОБА_1 пройшов послідовний професійний шлях від асистента кафедри до керівних посад загальноуніверситетського рівня, зокрема обіймав наступні посади: асистент кафедри безпеки інформаційних технологій (2010 - 2012), доцент кафедри безпеки інформаційних технологій (2012 - 2018), провідний науковий співробітник науково-дослідної частини (2018 - 2019), заступник директора Навчально-наукового інституту інноваційних освітніх технологій (2019), заступник декана з наукової роботи Факультету кібербезпеки, комп`ютерної та програмної інженерії (2019 - 2022), декан факультету комп`ютерних наук та технологій (2022 - 2024), виконуючий обов`язки проректора наукових досліджень та трансферу технологій (2024), проректор з наукових досліджень та трансферу технологій (2024 - до цього часу).

У лютому-червні 2022 року ОСОБА_1 був мобілізований і проходив службу в лавах сил територіальної оборони ЗСУ.

ОСОБА_1 очолює Вчену раду, Конференцію трудового колективу КАІ, Науково-методично-редакційну раду та Науково-технічну раду КАІ, є засновником та науковим керівником Науково-дослідної лабораторії протидії кіберзагрозам в авіаційній галузі. Обраний Президентом Громадської організації «Наукова асоціація кібербезпеки України» (2022 рік) та є членом правління Українського кластеру кібербезпеки. Протягом багатьох років виступає провідним державним експертом у сфері освіти і науки: є експертом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, залучався до роботи експертних рад Національного фонду досліджень України, МОН з атестації наукових кадрів та експертизи наукових проектів. Здійснював вагому науково-редакційну діяльність як головний редактор та член редакційних колегій низки авторитетних українських і міжнародних наукових видань, а також виступає координатором співпраці університету з провідними міжнародними організаціями та фондами.

За сумлінну працю, високий професіоналізм, значні досягнення у сфері своєї діяльності був нагороджений відзнаками НАУ: Подякою ректора (наказ від 10 жовтня 2011 року № 224/з, наказ від 08 червня 2012 року № 133/з, від 08 серпня 2012 року № 176/з, наказ від 14 травня 2021 року № 67/з); Грамотою НАУ (наказ від 10 вересня 2012 року № 196/з).

Бездоганна професійна діяльність ОСОБА_1 відзначена численними державними та відомчими нагородами, серед яких: подяка Виконавчого секретаря ЕСАС (European Civil Aviation Conference), 2011 рік, подяка Голови Державної служби спеціалізованого зв`язку та захисту інформації України (2022 рік), премія Верховної Ради України для молодих учених (2023 рік), грамота Головного управління розвідки Міністерства оборони України (2023 рік), подяка МОН України (2023 рік), відзнака Міністерства оборони України «За сприяння обороні» (2024 рік), грамота МОН України (2024 рік), премія Президента України для молодих вчених (2025 рік), почесна Грамота МОН України (2026 рік).

ОСОБА_1 був стипендіатом Кабінету Міністрів України для молодих вчених (2016 - 2018), стипендіатом Верховної Ради України для молодих учених - докторів наук (2019, 2020), лауреатом конкурсу «Молодий вчений року» у номінації «Інформаційні технології та кібербезпека» (2021), переможцем Національного хакатону з кіберзахисту (2021). Є автором та співавтором більш ніж 350 наукових та навчально-методичних праць, серед них монографії, статті, патенти, підручники, навчальні посібники, словники. Автор 160 наукових працює у рецензованих виданнях, що індексуються у наукометричній базі Scopus.

Вказував, що наукова діяльність ОСОБА_1 має прикладне державне значення та безпосередньо спрямована на зміцнення національної безпеки й обороноздатності України в умовах воєнного стану. Під його безпосереднім керівництвом та за участю успішно реалізовано низку критично важливих науково-дослідних проектів, зокрема: з розробки захищених систем передачі даних для розвідувально-пошукових безпілотних літальних апаратів, побудови квартово-захищеної інформаційної інфраструктури, а також семантичного аналізу веб-ресурсів для виявлення російських дезінформаційних кампаній. Його авторитет визнано на міжурядовому рівні - ОСОБА_1 неодноразово залучався провідними закордонними університетами як офіційний опонент докторських дисертацій у сфері інформаційних технологій. Крім того, він є запрошеним професором багатьох провідних університетів Польщі, Грузії, Казахстану.

ОСОБА_1 веде активну викладацьку та просвітницьку діяльність у сфері штучного інтелекту, квантових обчислень та захисту критичної інфраструктури. Упродовж останніх п`яти років ОСОБА_1 активно брав участь у реалізації низки науково-дослідних проектів. зокрема є керівником прикладного наукового дослідження «Криптографічна система захисту даних на основі постквантових алгоритмів шифрування та штучного інтелекту» (2025- 2027), яке виконується на базі Державного університету «Київський авіаційний інститут» із залученням провідних вітчизняних фахівців та міжнародних експертів.

З призначенням ОСОБА_1 проректором з наукової роботи університету надходження з науки та дослідницьким послугам збільшилось у 6 разів. За ініціативою ОСОБА_1 створено Центр колективного користування науковим обладнанням, залучено більше 9 мільйонів грн. фінансової допомоги від партнерів університету для реалізації наукових проектів тощо.

Вищезазначена інформація та докази, зокрема щодо важливості ОСОБА_1 як керівника в роботі університету, додавалися до матеріалів справи, але судом першої інстанції повністю проігноровані, оскільки судом при призначенні міри стягнення враховано відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення.

Крім того, під час розгляду справи судом не враховано, що університет є учасником експериментального проекту щодо розвитку автономії та що умовами призначення на посаду проректора університету під час впровадження експерименту мають свої відмінності від норм Закону України «Про вищу освіту». Пунктом 46 постанови Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2024 року № 1029 «Про реалізацію експериментального проекту щодо розвитку автономії деяких закладів вищої освіти» не може бути призначена на посаду проректора учасника експериментального проекту особа, яка за рішенням суду була визнана винною у вчиненні корупційного правопорушення, піддавалася адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією.

На думку сторони захисту, судом першої інстанції не враховано вагомість внеску ОСОБА_1 у науку, зокрема на державному рівні, вагомість внеску у роботу університету та важливість ОСОБА_1 для університету як науковця, проректора та Голови Вченої ради університету - всі ці обставини не враховувалися судом першої інстанції під час прийняття рішення у сукупності з іншими обставинами справи, зокрема зі ступенем суспільної небезпечності правопорушення, не проаналізовано всі сторони порушення, не надано всебічної оцінки обставинам вчинення порушення, мету, мотив і спосіб, а також наявність умов, що дають змогу досягти превентивних цілей у контексті особистих якостей ОСОБА_1 , а головне - не враховано наслідки притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1, ч. 2 ст. 172 КУпАП у вигляді відсторонення від посади проректора, що фактично прирівнюється до застосування ч. 3 ст. 172-7 КУПАП в частині позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

На підставі вищевикладеного, враховуючи разовий характер правопорушення, його малозначність, необхідність продовження наукової діяльності, яка має прикладне значення та безпосередньо спрямована на зміцнення національної безпеки й обороноздатності України в умовах воєнного стану, просив звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП і обмежитися усним зауваженням.

Також 25 червня 2026 року до апеляційного суду надійшло клопотання захисника Терземана Д.В. про закриття провадження в справі, мотивоване тим що відповідно до ч. 4 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, а також правопорушень, передбачених статтями 51, 212-15, 212-21 цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. З огляду на те, що з дати підписання службової записки про преміювання минуло понад два роки, то строк накладення адміністративного стягнення за ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП сплинув 07 червня 2026 року, внаслідок чого провадження у справі стосовно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент апеляційного розгляду справи строку, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , захисника Терземана Д.В., які подану апеляційну скаргу підтримали, підтвердили її доводи та просили її задовольнити, прокурорів Прокопова О.Е. та ОСОБА_7 , які заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин і доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Постанова судді суду першої інстанції зазначеним вище вимогам в повній мірі відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За диспозицією ч. 1 ст. 172-7 КУпАП неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч. 2 ст. 172-7 КУпАП вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, включає неповідомлення про конфлікт інтересів та вчинення дій чи прийняття рішень в умовах такого конфлікту.

Об`єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері запобігання корупції, принцип неупередженості та об`єктивності виконання службових обов`язків.

Об`єктивною стороною правопорушення є бездіяльність за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП (неповідомлення керівництву про реальний чи потенційний конфлікт інтересів) та дія за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП (прийняття рішення, вчинення дій).

Суб`єктами правопорушення є особи, особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Суб`єктивною стороною правопорушення є прямий умисел. Особа усвідомлює, що має приватний інтерес, який впливає на її дії, та діє всупереч інтересам служби.

Згідно протоколу № 635 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, складеного 20 травня 2026 року, ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки проректора з наукової роботи Національного авіаційного університету, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», являючись суб`єктом відповідальності, на якого поширюється дія цього Закону, в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» під час виконання своїх службових повноважень не вжив заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів та не повідомив свого безпосереднього керівника у встановленому законом порядку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів, під час прийняття рішення про преміювання працівників, у тому числі старшого наукового співробітника університету ОСОБА_2 , який є його рідним братом, у розмірі 4000 грн. та вчинення дій шляхом особистого підписання службової записки від 07 червня 2024 року № 19 про преміювання, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-7 КУпАП.

Так, відповідно до наказу університету № 362/к від 15 квітня 2024 року на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків проректора з наукової роботи.

Відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» посадові особи юридичних осіб публічного права є суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» посадова особа юридичної особи публічного права - голова та член наглядової ради, ради директорів, виконавчого органу, комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), ліквідатор, керівник, заступник керівника, головний бухгалтер, корпоративний секретар такої юридичної особи публічного права, а також особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, та її заступники, голова та члени іншого органу управління юридичної особи (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом юридичної особи публічного права.

Статтею 81 ЦК України визначено, що юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 167, 169 цього Кодексу, держава та територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного та приватного права у випадках та порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Таким чином, державні та комунальні підприємства та інші юридичні особи, які створені розпорядчим актом Президента України, органу державної влади або органу місцевого самоврядування, є юридичними особами публічного права.

Відповідно до Статуту університет є юридичною особою публічного права, утворений у формі державної установи, фінансується за рахунок коштів державного бюджету і належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (п. 1.4), університет веде самостійний баланс, має спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в територіальному органі центрального органу виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та/або вкладні (депозитні рахунки) в установах державних банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки зі своєю назвою, офіційні бланки, штампи, сайт, власну газету та наукові журнали (п. 1.5).

Отже, ОСОБА_1 , будучи посадовою особою університету, який є юридичною особою публічного права, є суб`єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та є суб`єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією.

Статтею 28 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження встановлено, що ОСОБА_1 має брата ОСОБА_2 .

Абзацом 3 частини першої статті 1 Закону № 1700-VІІ визначено, що близькі особи - члени сім`ї суб`єкта, зазначеного у частині першій статті 3 цього Закону, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб`єкта.

Відповідно до трудового договору від 19 лютого 2024 року, укладеного між університетом та ОСОБА_2 , останнього прийнято на посаду старшого наукового співробітника.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати становлять основна (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки) та додаткова (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці) заробітна плата.

На відміну від основної, додаткова заробітна плата, до якої, у тому числі, належать різні види стимулюючих виплат (премії, надбавки тощо), не є гарантованою, можливість її отримання, так само як і її розмір, як правило, залежить від оцінки результатів роботи особи керівником.

Встановлено, що 07 червня 2024 року виконуючим обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 видано та особисто підписано службову записку № 19 про преміювання, на підставі якої було встановлено премію працівникам університету. Вказану премію встановлено і ОСОБА_2 , як старшого наукового співробітника університету, в розмірі 4000 грн.

Положенням про преміювання працівників університету встановлено, що за результатами роботи за місяць для визначення розміру премії враховуються такі показники: 1) Якісне, в повному обсязі виконання посадових обов`язків, професіоналізм та висока продуктивність праці, дотримання виконавчої та трудової дисциплін. 2) Ініціативність, старанність та творчий підхід в процесі виконання роботи. 3) Виконання термінових доручень, доручень не передбачених функціональними обов`язками, але які відповідають статуту та характеру діяльності університету; розмір премії залежить від виконання показників, та особистого вкладу в загальні результати роботи без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами; підставою для преміювання працівників університету є службове подання або службова записка у розмірах, визначених залежно від якості роботи кожного працівника та його особистого внеску в загальні результати роботи в сумовому виразі в межах визначеного фонду преміювання структурного підрозділу. Службове подання погоджується з проректором за розподілом обов`язків або з проректором; виплата премій здійснюється бухгалтерією університету на підставі службового подання/службової записки, оформленого належним чином, а саме: з дозволом на виплату ректора університету або проректора.

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 , щодо підписання службової записки від 07 червня 2024 року про преміювання працівників, останній зазначив, що цей документ мав зведений характер і був сформований виключно на підставі подань наукових керівників науково-дослідних робіт (НДР). Розподіл преміального фонду здійснювався в межах кошторисів відповідних проектів. Його повноваження як підписанта не передбачали права щодо визначення переліку осіб або розміру їх матеріального заохочення. Остаточне затвердження виплат було здійснено керівником університету ОСОБА_4 згідно з установленим порядком.

Пояснення ОСОБА_1 , спростовуються його повноваженнями, визначеними Положенням про преміювання працівників університету в частині оцінки критеріїв для преміювання конкретного працівника, готування ним службової записки та її затвердження, а також Методичними рекомендаціями щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції від 12 січня 2024 року, у ситуації, коли в підпорядкуванні керівників чи інших посадових осіб працюють близькі особи, завжди існує потенційний конфлікт інтересів, оскільки у сфері повноважень таких осіб наявний приватний інтерес, зумовлений позаслужбовими стосунками з близькою особою, що може вплинути на об`єктивність та неупередженість прийняття рішень, вчинення дій під час виконання службових повноважень стосовно близької особи (п.п. 2.2.1, п. 2.1 розділу 2).

Керівник, заступник керівника державного (комунального) підприємства (установи, організації) наділений повноваженнями приймати рішення розпорядчого характеру стосовно всіх працівників, у тому числі щодо близької особи, незалежно від того, хто є їх безпосереднім керівником. Враховуючи наведене у ст. 1 Закону визначення поняття «пряме підпорядкування», відносини прямого підпорядкування існують не тільки між працівником та його безпосереднім керівником, а також між працівником та будь-яким його керівником, який має повноваження вирішувати питання (брати участь у вирішенні) прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням. Таким чином, близька особа перебуває у прямому підпорядкуванні не лише у свого безпосереднього керівника, а й у керівника підприємства, через що у керівника наявний потенційний конфлікт інтересів (приклад 4, п.п. 14.1.1).

Конфлікт інтересів наявний у особи, яка має повноваження, під час реалізації яких стосовно близької особи може бути задоволений приватний інтерес (приклад 4, п.п. 14.1.1).

Таким чином, виконуючи обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 , під час виконання своїх службових повноважень, приймаючи рішення щодо преміювання працівників університету, у тому числі старшого наукового співробітника університету ОСОБА_2 , який є його рідним братом, у розмірі 4000 грн. та вчиняючи дії шляхом особистого підписання службової записки від 07 червня 2024 року № 19 про преміювання, мав наявний приватний інтерес, зумовлений позаслужбовими стосунками з близькою особою - рідним братом ОСОБА_2 та прагненням, у тому числі, забезпечення матеріального достатку близької особи шляхом застосування заохочення у вигляді стимулюючої виплати - премії.

Службові повноваження виконуючого обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 , які визначені Положенням про преміювання працівників університету стосовно встановлення стимулюючих виплат та вчинення дій щодо підписання відповідних службових записок, є дискреційними.

Дискреція - можливість діяти на власний розсуд, обираючи з декількох різних варіантів дій, рішень.

Оскільки виконуючий обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 не може об`єктивно оцінити роботу рідного брата, за критеріями, наведеними у Положенні про преміювання, то у даному випадку у нього виникає суперечність між його приватним інтересом та службовими повноваженнями.

Вказана суперечність між приватним інтересом та службовими повноваженнями виконуючого обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 під час вирішення питання щодо преміювання та вчинення дій щодо підписання відповідної службової записки, безпосередньо впливає на об`єктивність та неупередженість прийняття рішень, та на вчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

У даному випадку суперечність між приватним інтересом та службовими повноваженнями виконуючого обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 утворює стан реального конфлікту інтересів.

Дискреційність повноважень ОСОБА_1 також підтверджується тим, що службова записка про преміювання була необхідною підставою для здійснення відповідних виплат бухгалтерією університету, а її підписання свідчило про погодження посадовою особою переліку працівників, розміру премій та відповідності працівників встановленим критеріям преміювання.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції від 12 січня 2024 року навіть за умови, що особа, маючи приватний інтерес, приймає об`єктивні та неупереджені рішення, вона вчиняє дії в умовах реального конфлікту інтересів (п. 2.4 розділу 2).

За таких умов, а саме наявності реального конфлікту інтересів, виконуючи обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 був зобов`язаний повідомити не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли дізнався чи повинен був дізнатися про таку наявність свого безпосереднього керівника та не вчиняти дій та не приймати рішень до прийняття безпосереднім керівником або керівником органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, та повідомлення про прийняте рішення.

ОСОБА_1 , мав можливість дізнатися про наявність у нього реального конфлікту інтересів 07 червня 2024 року під час фактичного підписання службової записки № 19 про преміювання.

13 лютого 2026 року за вих. № 19222-2026 управлінням на адресу університету направлено запит з проханням надати інформацію щодо надходження/ненадходження від виконуючого обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 у порядку ст. 28 Закону № 1700-VІІ повідомлень про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів за період виконання своїх службових обов`язків та у разі надходження вказаних повідомлень надати інформацію та належним чином завірені копії таких повідомлень та документів щодо результатів їх розгляду та прийнятих рішень.

Відповідно до наданої відповіді з університету повідомлення про наявність у ОСОБА_1

потенційного чи реального конфлікту інтересів під час виконання службових обов`язків відсутні.

Крім того, листом Міністерства і науки України надано відповідь про те, що повідомлення про наявність у ОСОБА_1 потенційного або реального конфлікту інтересів під час виконання службових обов`язків відсутні.

Також листом НАЗК надано відповідь про те, що повідомлення про наявність у ОСОБА_1 потенційного чи реального конфлікту інтересів під час виконання службових обов`язків відсутні, а також останній за роз`ясненнями не звертався.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Таким чином, ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки проректора з наукової роботи університету, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» під час виконання своїх службових повноважень не вжив заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів та не повідомив свого безпосереднього керівника у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів під час прийняття рішення щодо преміювання своєї близької особи - рідного брата ОСОБА_2 , як старшого наукового співробітника, у розмірі 4000 грн. та вчинення дій шляхом особистого підписання службової записки від 07 червня 2024 року № 19 про преміювання.

Крім того, згідно протоколу № 636 про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, складеного 20 травня 2026 року, ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки проректора з наукової роботи Національного авіаційного університету, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», являючись суб`єктом відповідальності, на якого поширюється дія цього Закону, в порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» під час виконання своїх службових повноважень не вжив заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів, та в умовах реального конфлікту інтересів прийняв рішення щодо преміювання працівників, у тому числі старшого наукового співробітника університету ОСОБА_2 , який є його рідним братом, у розмірі 4000 грн., та вчинив дії шляхом особистого підписання службової записки від 07 червня 2024 року № 19 про преміювання, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

Висновки суду першої інстанції про доведеність факту вини ОСОБА_1 у неповідомленні особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів, а також у прийнятті рішень в умовах реального конфлікту інтересів підтверджуються наявними у справі доказами, а саме даними протоколів про адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією та доданими до них додатками, а саме: письмовими поясненнями ОСОБА_1 , зауваженнями ОСОБА_1 до протоколів № 635, 636, копією статуту Національного авіаційного університету, копією положення про преміювання працівників Національного авіаційного університету, витягом з наказу в.о. ректора від 15 квітня 2024 року №362/к, копією заяви ОСОБА_2 , копією трудового договору про дистанційну роботу ОСОБА_2 , копією службової записки №19 від 07 червня 2024 року, розрахунком виплат за червень 2024 року ОСОБА_2 , листом Міністерства освіти і науки України №17/136-26 від 27 квітня 2026 року, листом Національного агентства з питань запобігання корупції №205-11/27388-26 від 24 квітня 2026 року.

Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Національного авіаційного університету №362/к від 15 квітня 2024 року на ОСОБА_1 покладено виконання обов`язки проректора з наукової роботи (а. с. 50 т. 2).

Статутом Національного авіаційного університету передбачено, що університет є юридичною особою публічного права, утворений у формі державної установи, фінансується за рахунок коштів державного бюджету і належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (а. с. 19 т. 2).

ОСОБА_1 має брата ОСОБА_2 , яким 19 лютого 2024 року було укладено трудовий договір з університетом та ОСОБА_2 прийнято на посаду старшого наукового співробітника університету за сумісництвом (а. с. 51 - 54 т. 2).

Згідно п. 3.2 Положення про преміювання працівників Національного авіаційного університету, затвердженого Вченою надою НАУ протоколом № 6 від 16 червня 2021 року та уведеного в дію наказом ректора від 28 липня 2021 року № 421/од, підставою для преміювання працівників університету є службове подання або службова записка керівника структурного підрозділу університету у розмірах, визначених залежно від якості роботи кожного працівника та його особистого внеску в загальні результати роботи в сумовому виразі в межах визначеного фонду преміювання структурного підрозділу. Службове подання погоджується з проректором за розподілом обов`язків або з проректором з інноваційного навчання та інформатизації. Згідно п. 3.6 Положення, виплата премій здійснюється бухгалтерією університету на підставі службового подання, оформленого належним чином, а саме: з дозволом на виплату ректора університету або проректора з інноваційного навчання та інформатизації (а. с. 48 т. 2).

Наказом Національного авіаційного університету від 01 листопада 2022 року № 350/од на виконання рішення Вченої ради Національного авіаційного університету від 12 жовтня 2022 року (протокол № 6), введеного в дію наказом ректора від 27 жовтня 2022 року № 346/од, уведено в дію зміни до Положення про преміювання працівників Національного авіаційного університету, а саме слова «проректора з інноваційного навчання та інформатизації» замінено словами «першого проректора» у відповідних відмінках (а. с. 91 т. 2).

Згідно наказу Національного авіаційного університету від 10 квітня 2024 року ОСОБА_4 приступила до роботи виконуючого обов`язки ректора Національного авіаційного університету з 10 квітня 2024 року до призначення керівника в установленому законодавством порядку (а. с. 92 т. 2).

07 червня 2024 року ОСОБА_1 особисто підписав службову записку №19 про преміювання, на підставі якої було встановлено премію працівникам університету, у тому числі і ОСОБА_2 . На записці проставлено резолюцію в.о. ректора ОСОБА_4 «Дозволяю» (а. с. 55 - 56 т. 2).

Згідно наданої відповіді з Національного авіаційного університету, повідомлення про наявність у ОСОБА_1 потенційного або реального конфлікту інтересів під час виконання службових обов`язків відсутні (а. с. 15 т. 2).

Крім того, листом Міністерства освіти і науки України №17/136-26 від 27 квітня 2026 року надано відповідь про те, що повідомлення про наявність у ОСОБА_1 потенційного або реального конфлікту інтересів під час виконання службових обов`язків відсутні (а. с. 59 т. 2).

Також листом Національного агентства з питань запобігання корупції №205-11/27388-26 від 24 квітня 2026 року надано відповідь про те, що повідомлення про наявність у ОСОБА_1 потенційного або реального конфлікту інтересів під час виконання службових обов`язків відсутні, а також останній за роз`ясненнями не звертався (а. с. 61 т. 2).

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції, затверджених наказом НАЗК від 12 січня 2024 року № 2, навіть за умови, що особа, маючи приватний інтерес, приймає об`єктивні та неупереджені рішення, вона вчиняє дії в умовах реального конфлікту інтересів (п. 2.4 розділу 2).

Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки проректора Університету, є посадовою особою юридичної особи публічного права, що прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування і відповідно до підпункту «а» п.2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» та примітки до ст. 172-7 КУпАП на нього поширюється дія цього Закону, а тому він зобов`язаний виконувати його вимоги, у тому числі зазначені у ст. 28 щодо запобігання конфлікту інтересів.

Також суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що виконуючи обов`язки проректора з наукової роботи університету, ОСОБА_1 під час виконання своїх службових повноважень, приймаючи рішення щодо преміювання працівників університету, у тому числі старшого наукового співробітника університету ОСОБА_2 , який є його рідним братом, у розмірі 4000 грн. та вчиняючи дії шляхом особистого підписання службової записки від 07 червня 2024 року № 19 про преміювання, мав наявний приватний інтерес, зумовлений позаслужбовими стосунками з близькою особою - рідним братом ОСОБА_2 та прагненням, у тому числі забезпечення матеріального достатку близької особи шляхом застосування заохочення у вигляді стимулюючої виплати - премії.

За таких умов, а саме за наявності реального конфлікту інтересів, виконуючи обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 , який мав можливість дізнатися про наявність у нього реального конфлікту інтересів 07 червня 2024 року під час фактичного підписання службової записки №19 про преміювання, був зобов`язаний повідомити не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли дізнався чи повинен був дізнатися про таку наявність свого безпосереднього керівника та не вчиняти дій та не приймати рішень до прийняття безпосереднім керівником або керівником органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, та повідомлення про прийняте рішення, однак про наявність реального конфлікту інтересів не повідомив і прийняв рішення про підписання службової записки про преміювання в умовах реального конфлікту інтересів.

З урахуванням встановлених обставин на підставі наявних у матеріалах справи доказів, є вірними висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки проректора з наукової роботи університету, будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» під час виконання своїх службових повноважень не вжив заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів та не повідомив свого безпосереднього керівника у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів, під час прийняття рішення щодо преміювання своєї близької особи - рідного брата ОСОБА_1 , як старшого наукового співробітника, у розмірі 4000 грн., та вчинення дій шляхом особистого підписання службової записки від 07 червня 2024 року №19 про преміювання.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що службові повноваження виконуючого обов`язки проректора з наукової роботи університету ОСОБА_1 , визначені Положенням про преміювання працівників університету стосовно встановлення стимулюючих виплат та вчинення дій щодо підписання відповідних службових записок, є дискреційними. Службова записка про преміювання, підписана ОСОБА_1 , була необхідною підставою для здійснення відповідних виплат бухгалтерією університету, а її підписання свідчило про погодження посадовою особою переліку працівників, розміру премій та відповідності працівників встановленим критеріям преміювання.

Доводи апеляційної скарги про те, що службова записка від 07 червня 2024 року № 19 не була самостійною підставою для виплати премії, а остаточне рішення щодо преміювання працівників приймалося ректором університету, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Як вбачається з Положення про преміювання працівників університету, службова записка є передбаченим внутрішніми документами університету елементом процедури преміювання працівників та містить пропозиції щодо конкретних працівників і розміру премій. Саме її підписання уповноваженою посадовою особою свідчить про погодження нею переліку осіб, запропонованих до преміювання, а також відповідності такого преміювання встановленим критеріям.

Той факт, що виплата премій здійснювалася після накладення відповідної резолюції керівником університету, не виключає здійснення ОСОБА_1 власних службових повноважень на попередньому етапі процедури та не усуває існування суперечності між його приватним інтересом і службовими повноваженнями під час особистого підписання службової записки, до якої було включено його брата ОСОБА_2 .

Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_1 не визначав перелік працівників або розмір премії, а службова записка була сформована на підставі подань керівників наукових проектів, також не спростовують наявності в його діях складу адміністративних правопорушень.

Вирішальне значення для правильного застосування положень статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» має не джерело формування відповідних пропозицій чи остаточне ухвалення рішення іншою посадовою особою, а сам факт здійснення особою службових повноважень щодо близької особи в умовах наявного приватного інтересу.

Підписуючи службову записку, до якої було включено його брата, ОСОБА_1 реалізував надані йому службові повноваження, у зв`язку з чим був зобов`язаний діяти з дотриманням вимог статті 28 Закону України «Про запобігання корупції», незалежно від того, хто запропонував відповідний розмір премії та ким у подальшому було прийнято остаточне рішення щодо її виплати.

Також не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, що особою, уповноваженою на складання протоколу, з посиланням на Положення про преміювання викладено у протоколі від 20 травня 2026 року № 635, що виплата премій здійснюється з дозволом на виплату ректора або проректора, водночас, п. 3.5 Положення про преміювання, введеного в дію наказом ректора від 28 липня 2021 року (у першій редакції, до 01 листопада 2022 року) було передбачено, що виплата премій здійснюється з дозволом на виплату ректора університету або проректора з інноваційного навчання та інформатизації, а 01 листопада 2022 року наказом НАУ № 350/од було внесено зміни до вказаного вище положення, і п. 1.1 наказу передбачено, що в тексті Положення слова «проректора з інноваційного навчання та інформатизації» замінити словами «першого проректора» у відповідних відмінках.

Такі доводи можуть свідчити про передбачене внутрішніми документами університету коло посадових осіб, уповноважених на погодження переліку працівників, розміру премій та відповідності працівників встановленим критеріям преміювання, однак не впливають на ті обставини, що підписана ОСОБА_1 службова записка є юридично значимим службовим документом, без складання якого як подальше погодження службової записки, так і наступна виплата премій бухгалтерією університету була би неможливою.

Апеляційний суд також відхиляє як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги про те, що преміювання здійснювалося за рахунок коштів грантового проекту Міністерства освіти і науки України, а брат ОСОБА_1 був включений до складу виконавців цього проекту.

Зазначені обставини можуть свідчити про наявність підстав для преміювання працівника, однак самі по собі не виключають виникнення реального конфлікту інтересів, оскільки закон пов`язує його існування не з джерелом фінансування чи обґрунтованістю виплати, а з реалізацією службовою особою своїх повноважень стосовно близької особи за наявності приватного інтересу.

Так само не впливають на правильність висновків суду першої інстанції доводи сторони захисту щодо незначного розміру премії, встановленої ОСОБА_2 , а також про те, що розмір такої премії був одним із найменших серед інших працівників.

Об`єктивна сторона адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 172-7 КУпАП, не ставиться законодавцем у залежність від розміру стимулюючої виплати чи ступеня майнової вигоди, отриманої близькою особою, а пов`язується виключно з фактом неповідомлення про реальний конфлікт інтересів та вчинення дій або прийняття рішень в умовах такого конфлікту.

Крім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 не заперечував факту родинних відносин із ОСОБА_2 та підтвердив, що останній був включений до підписаної ним 07 червня 2024 року службової записки про преміювання. За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо відсутності у матеріалах справи витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян самі по собі не спростовують встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та не впливають на правильність його висновків.

Апеляційний суд констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, оскільки в цілому спрямовані на доведення відсутності зловживань з боку ОСОБА_1 , тоді як склад ст. 172-7 КУпАП спрямований на попередження самої ситуації конфлікту інтересів, незалежно від того, чи були у особи наміри зловживання і чи призвела така ситуація до негативних наслідків.

Вирішуючи клопотання про застосування ст. 22 КУпАП, заявлене захисником, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до положень ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

КУпАП не містить визначення малозначності, переліку малозначних діянь або вказівок на ознаки, що дозволяють судити про малозначність провини. Однак, можна зробити висновок, що це такі адміністративні правопорушення, які не становлять великої суспільної шкоди та не завдають значних збитків державним або суспільним інтересам чи безпосередньо громадянам. При цьому законом не передбачено обов`язковості звільнення від адміністративної відповідальності за малозначні правопорушення, а є лише право прийняти таке рішення.

Главою 13-А КУпАП, до складу якої входять правопорушення за ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, передбачена відповідальність за адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією.

Враховуючи те, що вказані правопорушення посягають на суспільні відносини у сфері запобігання корупції, принцип неупередженості та об`єктивності виконання службових обов`язків, і відповідальність за їх вчинення встановлена з метою запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що адміністративні правопорушення є малозначними.

Апеляційний суд погоджується, що надані стороною захисту відомості щодо професійних, наукових та особистих досягнень ОСОБА_1 позитивно характеризують його особу та свідчать про значний внесок у розвиток науки і освіти. Водночас зазначені обставини самі по собі не свідчать про малозначність вчиненого правопорушення, оскільки оцінка малозначності здійснюється насамперед з урахуванням характеру діяння, ступеня посягання на охоронювані законом суспільні відносини та інших обставин його вчинення, а не виключно особистих якостей правопорушника.

Оцінюючи доводи захисника, що судом першої інстанції не враховано вагомість внеску ОСОБА_1 у науку, вагомість внеску у роботу університету та його важливість для університету як науковця, проректора та Голови Вченої ради, а також, що наслідками притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП буде його відсторонення від посади проректора, що фактично прирівнюється до ч. 3 ст. 172-7 КУпАП в частині позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік, апеляційний суд зауважує, що судом вирішується питання про адміністративну відповідальність конкретної особи, а не про кадрову політику університету.

При цьому негативні наслідки у вигляді відсторонення ОСОБА_1 від посади не призначаються судом за ст. 172-7 КУПАП, а можуть бути застосовані до нього в силу вимог іншого законодавства, яким встановлюються обмеження для осіб, які притягувалися до відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, тому такі наслідки не можна ототожнювати з адміністративним стягненням.

Розглядаючи клопотання захисника про закриття провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП в зв`язку із закінченням на момент апеляційного розгляду справи строку накладення стягнення за ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, передбаченого ст. 38 КУпАП, апеляційний суд враховує таке.

У відповідності до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення (ч. 4 статті 38 КУпАП).

Датою вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-7 КУпАП, у даному випадку слід вважати дату закінчення наступного робочого дня від дати, коли останній повинен був дізнатися про наявність у нього реального конфлікту інтересів, який виник під час підписання службової записки від 07 червня 2024 року № 19 про преміювання, а саме 10 червня 2024 року.

Датою вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, є дата прийняття останнім рішення та вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів, який виник під час підписання службової записки від 07 червня 2024 року № 19 про преміювання, а саме 07 червня 2024 року.

Датою виявлення правопорушення слід вважати дату складання протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язаного з корупцією, тобто момент, коли уповноваженою особою, що має право складати протоколи, зібрано, проаналізовано зібрані фактичні дані, зроблено висновок про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення та оформлено такий висновок у вигляді протоколу, у даному випадку 20 травня 2026 року.

Таким чином, адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, може бути накладено на ОСОБА_1 до 20 листопада 2026 року (шестимісячний строк з дня виявлення правопорушення), але не пізніше 10 червня 2026 року та 07 червня 2026 року відповідно (дворічний строк з дня вчинення правопорушення), і постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2026 року прийнята в межах передбаченого ст. 38 КУпАП строку накладення стягнення, передбаченого для корупційних правопорушень.

Отже, строк накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 станом на час прийняття постанови суду першої інстанції 28 травня 2026 року не закінчився.

Закінчення даного строку станом на час апеляційного перегляду, про що захисник зазначає у клопотанні про закриття провадження, правового значення не має, оскільки стягнення вже накладено судом першої інстанції.

За таких обставин постанова Солом`янського районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв`язку із чим суд залишає цю постанову без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Терземана Дмитра Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 28 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Кашперська Т.Ц.