Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №761/27123/24 — Київський апеляційний суд

справа № 761/27123/24

головуючий у суді І інстанції Саадулаєв А.І.

провадження № 22-ц/824/788/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з указаним позовом, у якому, з урахуванням заяви про залишення без розгляду частини позовних вимог та заяви про зміну предмету позову (а.с. 5, 11-16 т. 2), просив суд:

визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на частки у спадщині спадкоємиці ОСОБА_3 , які залишились відкритими, а саме:

1/4 частини квартири АДРЕСА_1 ;

1/2 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,1100 ґа, кадастровий номер 3221455300:01:011:1561, що у Київській області, Васильківський район, смт Глеваха.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі ордеру Київської КЕЧ району Міністерства оборони СССР від 06 червня 1983 року № 939 на сім`ю з трьох осіб (батько, мати та ОСОБА_1 ) була надана квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зареєстрований з 01 грудня 1984 року по сьогодні у цій квартирі та весь цей час там проживає.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 .

У подальшому, згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 05 квітня 2000 року № НОМЕР_2 указана квартира належала на праві спільної часткової власності позивачу та його матері ОСОБА_5 у рівних долях.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача.

Також за життя матері позивача належала на праві власності земельна ділянка у Київській області, Васильківський район, смт Глеваха.

У провадженні Третьої (на сьогодні Чотирнадцятої) київської державної нотаріальної контори знаходиться спадкова справа (№ 525/2010) щодо майна померлої ОСОБА_5 (мати позивача), яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Після її смерті па сьогодні залишилося неоформленим ОСОБА_3 (сестра позивача, відповідач-1) наступне спадкове майно: 1/2 частина кв. АДРЕСА_1 ; 1/2 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,1100 ґа, кадастровий номер 3221455300:01:011:1561, що у Київській області, Васильківський район, смт Глеваха.

ОСОБА_3 є громадянкою російської федерації (держави агресора) та відповідно до діючого законодавства остання позбавлена права здійснення нотаріальних дій на території України, тим більше оформлення права, власності на нерухоме майно на території України. Позивач є інвалідом II групи, регулярно перебуває на стаціонарному лікуванні, не працює, із доходів має лише пенсію по інвалідності, близьких родичів не має; із сестрою вони майже не спілкувалися, останній раз він її бачив на похоронах матері, а після повномасштабного вторгнення рф на територію України вона змінила номер телефону і вони не спілкуються взагалі. Наразі позивачу дуже важко утримувати квартиру та земельну ділянку, однак розпорядитися на власний розсуд цим майном у повній мірі він не може, у зв`язку з тим, що у нього відсутнє свідоцтво про право власності на спірні частини спадкового майна.

Оскільки позивач є єдиним фактичним власником частини спадкового майна, яке оформлено у встановленому порядку, а саме:

3/4 частини кв. АДРЕСА_1 (проживає та утримує цю квартиру з 1984 року безперервно);

1/2 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,1100 ґа, кадастровий номер 3221455300:01:011:1561, що у Київській області, Васильківський район, смт. Глеваха (управляє та володіє цією ділянкою, сплачує внески тощо);

на підставі статті 1261 ЦК України с спадкоємцем першої черги за законом (заява про прийняття спадщини від 23 липня 2010 року);

фактично прийняв спірні 1/4 частину квартири та 1/3 частини земельної ділянки, оскільки користується (проживає) цим майном та утримує його з 2010 року.

Таким чином позивач прийняв спірне спадкове майно, адже більше 10 років безперервно володіє ним. Відповідач жодного дня у вказаній квартирі не проживала, не брала участі у сплаті комунальних платежів, не цікавилась станом квартири та взагалі не з`являлась в спірній квартирі. Це ж стосується земельної ділянки.

Із заявою до нотаріуса про вчинення нотаріальних дій щодо спірного спадкового майна позивач звертався 25 січня 2024 року, однак відповідно до постанови від 16 лютого 2024 року № 316/02-31 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на це майно, у зв`язку з тим, що «частки у спадщині спадкоємиці ОСОБА_3 залишились відкритими». Підставою для винесення нотаріусом постанови про відмову позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом слугувало те, що при перевірці було встановлено, що після смерті матері позивача спірні частки у спадщині спадкоємиці ОСОБА_3 залишились відкритими, тому на підставі статті 68 Закону України «Про нотаріат», п.п.4.1, 4.9, 4.14 параграфа 4, глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» у вчиненні нотаріальної дії було відмовлено. У громадянки рф ОСОБА_3 не виникло право власності на зазначене вище майно, оскільки відсутнє обов`язкова складова цього права - права розпорядження майном. Враховуючи той факт, що спадкова справа не містить документів та інформації про те, що нотаріусом видано, а громадянка рф ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину, відсутні підстави вважати, що вона набула права власності на спірне майно. Отже, визнання права власності за набувальною давністю за позивачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 подала у встановлений законом строк - 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини, заяву про вступ у спадщину, яка була прийнята нотаріусом, а тому вона прийняла спадщину на спірне майно після смерті матері.

У правовідносинах, які склались між сторонами відносно спірного нерухомого майна, відсутня обставина добросовісності заволодіння чужим майном, що є обов`язковою складовою для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим подання ОСОБА_3 до нотаріуса заяви від 23 липня 2010 року про прийняття спадщини не виключає добросовісності заволодіння позивачем спірного майна у 2000 році: частини кв. АДРЕСА_1 та частини земельної ділянки, кадастровий номер 3221455300:01:011:1561.

Вказує що, судом першої інстанції не враховано те, що оскільки відповідач не отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне майно, то відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 набула право розпорядження спірним майном та відповідно право власності на це майно.

Зазначає, що спірні об`єкти не мають власника, а позивач добросовісно володіє ними з 2000 року, тому право власності на вказане майно може бути визнано за позивачем за набувальною давністю.

Вказує, що пасивна поведінка відповідача щодо спірного майна, яке перебуває у фактичній власності позивача, відсутність претензій чи вимог до нього про поділ (повернення) майна, той факт, що відповідач тривалий час обходилася без нього, не виявляла зацікавленості до нього та й взагалі, зважаючи на нинішню ситуацію в нашій державі (війна рф проти України), а також досить поважний вік відповідача (1960 р.н.), приїзд до України громадянки рф очевидно не відбудеться, - усе це додатково розуміється як втрата інтересу до спірного майна.

Особливість цієї справи полягає у тому, щоб фактичне володіння спірним майном, з урахуванням мого волевиявлення, яке спрямоване на набуття права власності з одного боку, та з іншого - у тому, що відповідач (громадянка рф) безсумнівно не реалізує своє право власності та території України.

Судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення не надана оцінка цим доводам, які безпідставно не взяті до уваги, внаслідок чого суд постановив незаконне рішення.

Щодо довіреності від 20 січня 2020 року, яка видана відповідачем на ім`я позивача стосовно оформлення та реєстрації спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , вказує, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цією довіреністю «позивач не скористався наділеними правами в інтересах відповідача». Зазначає, що такий висновок зроблено без будь-якого правового мотивування.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Правонаступник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що на підставі ордеру КЕЧ Київського району Міністерства оборони СССР від 06 червня 1983 року № 939 на сім`ю з трьох осіб (батько, мати і позивач) їм була надана квартира АДРЕСА_1 .

Указана квартира складається з 2-х кімнат: загальна площа якої складає 51,6 кв. м., житлова площа 30,3 кв. м.

ОСОБА_1 зареєстрований з 01 грудня 1984 року у квартирі АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_4 .

Згідно із свідоцтвом про право власності на житло від 05 квітня 2000 року № НОМЕР_2 указана квартира належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у рівних долях.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 .

У провадженні Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори знаходиться спадкова справа № 525/2010 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Після її смерті залишилося неоформленим ОСОБА_3 (сестра позивача) наступне спадкове майно:

1/4 частини кв. АДРЕСА_1 ;

1/2 частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,1100 ґа, кадастровий номер 3221455300:01:011:1561, що у Київській області, Васильківський район, смт Глеваха.

Із копії спадкової справи вбачається, що 23 липня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали заяву про вступ у спадщину після смерті матері - ОСОБА_5 ..

20 січня 2020 року ОСОБА_3 видала на ім`я ОСОБА_1 довіреність на представлення її інтересів у всіх органах державної влади і управління, підприємствах, установах та організаціях, незалежно від форми власності, галузевої приналежності та підпорядкування, по питанням ведення спадкової справи з оформлення її спадкових прав на майно, яке залишилось після смерті матері - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як вбачається із заяви № 22 від 21 січня 2021 року, ОСОБА_1 подав її на видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після смерті матері - ОСОБА_5

21 січня 2021 року видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ім`я ОСОБА_1 .

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) наведено такі висновки.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.

При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини 3 статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги про визнання права власності за набувальною давністю на спірні 1/4 частину квартири та 1/3 частини земельної ділянки тим, що він з 2010 року добросовісно та безперервно володіє майном покійної матері, а ОСОБА_3 не отримала свідоцтво на право на спадщину на указану частину спадкового майна, а також є громадянкою рф та має обмеження щодо спадкування майна в Україні.

З наявної в матеріалах справи копії спадкової справи після смерті матері сторін - ОСОБА_5 вбачається, що 25 серпня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори зі спільною заявою про прийняття після смерті їх матері спадкового майно, яке складалося із:

1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ;

земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,1100 ґа, кадастровий номер 3221455300:01:011:1561, що у Київській області, Васильківський район, смт Глеваха (а.с. 123 т. 1).

20 січня 2020 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 довіреністю, посвідченою нотаріусом петропавлівськ-камчатського нотаріального округу камчатського краю, представляти її інтереси з питань ведення спадкової справи щодо оформлення її спадкових прав на майно, яке залишилося після смерті матері - ОСОБА_5 (а.с. 146-147 т. 1).

Довіреність видана строком на три роки.

21 січня 2021 року ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,1100 ґа, кадастровий номер 3221455300:01:011:1561, що у Київській області, Васильківський район, смт Глеваха (а.с. 155 т. 1).

25 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою, у якій посилаючись на те, що ОСОБА_3 є громадянкою рф та відповідно до діючого законодавства позбавлена права здійснення нотаріальних дій на території України та оформлення права власності на нерухоме майно на території України, просив видати йому свідоцтво про право на спадкове майно, а саме: на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 та частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,1100 ґа, кадастровий номер 3221455300:01:011:1561, що у Київській області, Васильківський район, смт Глеваха (а.с. 161 т. 1).

Постановою державного нотаріуса Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори від 16 лютого 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину з посиланням на те, що частки у спадщині спадкоємиці ОСОБА_3 , якою подано заяву про прийняття спадщини, залишились відкритими (а.с. 162 т. 1).

Таким чином зі спадкової справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у встановлений законом шестимісячний строк подали спільну заяву про прийняття спадщину, після чого ОСОБА_3 уповноважила позивача вчиняти в її інтересах дії щодо прийняття спадщини після їх матері, ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на свою частину спадщини, а протягом трирічного строку дії довіреності з 20 січня 2020 року по 20 січня 2023 року (до початку повномасштабної війни) ОСОБА_1 не вчинив жодної дії в інтересах відповідачки щодо оформлення її спадкових прав, натомість у січня 2024 року він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, яка не може бути отримана ОСОБА_3 через те, що вона є громадянкою РФ.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність визначених статтею 344 ЦК України правових підстав для задоволення позову, оскільки власником спірної 1/4 частини квартири та 1/3 частини земельної ділянки є відповідачка, яка прийняла спадщину, матеріали справи не містять підтвердження, що вона відмовлялася від належного їй нерухомого майна або несвоєчасно прийняла спадщину. Ці обставини були відомі позивачу, який був довіреною відповідачкою особою на оформлення та реєстрацію спадкового майна після смерті їх матері, проте, не скористався наділеними правами в інтересах відповідачки.

Давність володіння могла вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні спірною часткою квартири та земельної ділянки не знав і не повинен був знати про відсутність в нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі судом не встановлено.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.

Сама по собі сплата позивачем комунальних платежів та утримання нерухомого майна не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю на спірну частину майна, оскільки за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не скористався наділеними довіреністю правами в інтересах відповідача, однак позивачем не зазначено та не надано доказів вчинення ним якихось дій в інтересах довірителя (відповідачки) на підставі такої довіреності.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка як громадянка рф має обмеження щодо оформлення спадкового майна, яке знаходиться на території України, не спростовують недоведеність позивачем всіх умов, передбачених статтею 344 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 04 серпня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська