Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №759/26495/24 — Київський апеляційний суд

справа № 759/26495/24

головуючий у суді І інстанції П`ятничук І.В.

провадження № 22-ц/824/1418/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення проіндексованої заборгованості по сплаті аліментів, проіндексованої заборгованості по сплаті пені за несвоєчасну сплату аліментів, пені за несвоєчасну сплату заборгованості по аліментам, 3 % річних з простроченої суми заборгованості по аліментам та простроченої суми сплати пені, -

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 279 508 грн, з яких:

179 409 грн 15 коп. проіндексована заборгованість по сплаті аліментів,

43 789 грн 73 коп. проіндексована заборгованість по сплаті пені за несвоєчасну сплату аліментів,

37 115 грн 55 коп. пеня за несвоєчасну сплату заборгованості по аліментам,

15 588 грн 53 коп. 3% річних з простроченої суми заборгованості по аліментам;

3 605 грн 04 коп. 3% річних з простроченої суми сплати пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Ленінградського районного суду міста Києва від 17 листопада 1992 року відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини.

Постановою ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 04 квітня 2011 року виконавче провадження закінчено та не сплаченою залишилась заборгованість відповідача у сумі 37 115 грн 55 коп. Указані обставини встановлені рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 квітня 2012 року у справі № 2608/9824/12.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва у вказаній справі стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 пеню у сумі 10 014 грн за несвоєчасну сплату аліментів на користь її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 за період прострочення сплати аліментів з грудня 2005 року по липень 2010 року.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості по сплаті аліментів, доказів отримання виконавчого листа у цивільній справі № 2608/9824/12 та пред`явлення виконавчого листа до виконання, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Авдєєнко В.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та процесуального права, а наведені судом підстави для відмови у задоволенні позову є цілковито безпідставними.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що позивачем вказувалось, що постановою Ленінградського районного суду міста Києва від 17 листопада 1992 року відповідача зобов`язано сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини.

Постановою ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від 04 квітня 2011 року виконавче провадження закінчено і не сплаченою залишилась заборгованість відповідача у сумі 37 115 грн 55 коп.

Вказані обставини встановлені рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня 2012 року у справі №2608/9824/12.

Посилається на те, що обставина щодо наявності заборгованості відповідача по сплаті аліментів у сумі 37 115 грн 55 коп. станом на день закінчення виконавчого провадження доказуванню не підлягала.

Крім того, у позовній заяві позивач вказала, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва у вказаній справі стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 пеню у сумі 10 014 грн за несвоєчасну сплату аліментів на користь її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 за період прострочення сплати аліментів з грудня 2005 року по липень 2010 року.

Разом з тим, заборгованість по аліментам у сумі 37 115 грн 55 коп. та пені у сумі 10 014 грн залишається несплаченою.

30 червня 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнко В.В. через систему «Електронний суд» подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів: постанови державного виконавця від 22 жовтня 2012 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 та постанови від 27 березня 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

На обґрунтування клопотання про долучення доказів представник позивачки посилається на те, що при поданні позову позивачка не вважала за доцільне подавати постанови державного виконавця, оскільки вони не можуть свідчити про наявність або про відсутність заборгованості відповідачі зі сплати аліментів.

Однак представником позивачки не обґрунтовано та не надано доказів неможливості подання таких до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у зв`язку з чим апеляційним судом такі не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.

Одночасно у вказаному клопотанні представник ОСОБА_1 - адвокат Авдєєнко В.В. просить відкласти розгляд справи, призначений на 01 липня 2026 року, посилаючись на неможливість прибуття у судове засіданні через зайнятість у розгляді кримінальної справи у Тернопільському міськрайонному суді.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).

Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Із клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнко В.В. вбачається, що причиною його неявки до Київського апеляційного суду є надання переваги участі у розгляді іншої справи.

Доказів на підтвердження доводів, на які посилається представник позивачки щодо зайнятості в іншому судовому засіданні до указаного клопотання не надано.

Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку представника позивачки у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія апеляційного суду, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають спільну дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 7).

Постановою Ленінградського районного суду міста Києва від 17 листопада 1992 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини, починаючи з 04 листопада 1992 року (а.с. 17).

Постановою ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 04 квітня 2011 року виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № А-593, виданого 26 червня 2002 року про стягнення з ОСОБА_2 аліментів закінчено (а.с. 18).

У вказаній постанові зазначено, що за повідомленням бухгалтерії ТОВ «Агентство безпеки «Київська Русь» боржник ОСОБА_2 звільнений 22 лютого 2011 року, боржник зареєстрований за адресою, яка територіально відноситься до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві. Заборгованість по аліментам станом на 22 лютого 2011 року становить 37 115 грн 55 коп.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 липня 2012 року у цивільній справі № 2608/9824/12 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пеню від суми несплачених аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 за період з грудня 2005 року по липень 2010 року у розмірі 10 014 грн (а.с. 19-20).

07 листопада 2020 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 6).

Відповідно до довідки від 10 лютого 2025 року № 92, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України, солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 33).

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 2 статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із частиною 4 статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).

Абзацом 1 частини 1 статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання.

Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини 1 статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

З матеріалів справи вбачається, що:

17 листопада 1992 року з відповідача на утримання його доньки ОСОБА_7 стягнуто аліменти;

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 досягла повноліття;

04 квітня 2011 року виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення аліменти закінчено. Заборгованість по аліментам станом на 22 лютого 2011 року становила 37 115 грн 55 коп.;

указане виконавче провадження закінчено у зв`язку з тим, що боржник звільнився та у постанові державного виконавця роз`яснено до якого ВДВС за місцем проживання боржника може бути поданий указаний виконавчий документ;

докази того, що з 2011 року виконавчий документ про стягнення аліментів повторно пред`являвся до примусового виконання матеріали справи не містять;

26 липня 2012 року рішенням Святошинського районного суду міста Києва стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пеню від суми несплачених аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 за період з грудня 2005 року по липень 2010 року у розмірі 10 014 грн;

ОСОБА_2 мобілізовано до ЗСУ та він перебуває на військовій службі;

у грудні 2024 року донька ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до свого батька ОСОБА_2 про стягнення заборгованість зі сплати аліментів, пені за несвоєчасну сплату аліментів, 3 % річних, у якому посилається на те, що заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 37 115 грн 55 коп. та пені у розмірі 10 014 грн станом на 07 грудня 2024 року відповідачем не сплачена.

Відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції було направлено заяву, у якій він зазначив, що заборгованість ним погашена, але він не має можливості надані докази на підтвердження цього, оскільки він перебуває на військовій службі в ЗСУ, ним виконуються військові завдання (а.с. 31).

Частиною 3 статті 195 СК України встановлено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Згідно із частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику, зокрема, у разі закінчення виконавчого провадження.

За змістом пункту 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Відповідно до пункту 7 розділу XVI Інструкції у разі надходження до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця заяви стягувача про видачу довідки про наявність заборгованості зі сплати аліментів орган державної виконавчої служби, приватний виконавець протягом трьох робочих днів видають стягувачу довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів, яка скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Для видачі довідки виконавець обчислює розмір заборгованості зі сплати аліментів з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Проте, звертаючись у грудні 2024 року з указаним позовом, позивачкою на підтвердження наявності заборгованості зі сплати аліментів надано лише постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 04 квітня 2011 року, у якій зазначено, що заборгованість по аліментам станом на 22 лютого 2011 року становила 37 115 грн 55 коп.

Те, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва 26 липня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 пеню від суми несплачених аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 за період з грудня 2005 року по липень 2010 року у розмірі 10 014 грн, також не підтверджується те, що заборгованість зі сплати аліментів наявна до теперішнього часу.

Таким чином, позивачкою не надано доказів наявності заборгованості зі сплати аліментів, стягнутих постановою Ленінградського районного суду міста Києва від 17 листопада 1992 року, станом на теперішній час, а також неи надано розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем, що також не дає суду апеляційної інстанції можливості самостійно здійснити обрахунок пені за кожним простроченим місячним платежем по аліментах.

Також апеляційний суд зауважує, що на пеню зі сплати аліментів, стягнуту судовим рішенням, не може бути нарахована пеня, а крім того пеня не індексується.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Авдєєнка Владислава Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 04 серпня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська