Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №759/15839/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/15839/25

провадження № 22-ц/824/8398/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фірма «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю про захист прав споживачів, за апеляційною скаргою представника Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю - адвоката Подреза Олексія Олександровича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 грудня 2025 року в складі судді Ул`яновської О. В.,

установив:

14 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фірма «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю про захист прав споживачів.

Посилався на ті підстави, що він є споживачем житлово-комунальних послуг відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .

14 лютого 2014 року між сторонами укладено Договір про надання житлово-ком3уцнальних та інших послуг № 95ж/Ч2-13.

Відповідно до п. 3.5, 7.5, 7.6 цього договору, зміна вартості послуг допускається лише за погодженням сторін; зміни оформлюються виключно письмовими додатковими угодами.

11 червня 2014 року сторони підписали єдину Додаткову угоду №1, де сторони письмово погодили та встановили тариф - 3,50 грн/кв.м. Усі інші умови договору залишено без змін, що підтверджено висновком Київського апеляційного суду у справі №759/3139/25.

Відповідач в односторонньому порядку змінив істотну умову договору, зазначивши у рахунку № 2Чаад_кв.095/6.2025 тариф 15,39 грн /кв.м., замість єдиного письмово погодженого сторонами тарифу 3,50 грн/кв.м., чим порушив: пункти 3.5, 7.5, 7.6 договору та додаткової угоди; ч. 2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»; ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»; ст. 627, 651 ЦК України.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

визнати дії Фірма «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю протиправними та незаконними, що виявились у наданні рахунку № 2Чаад_кв.095/6.2025, у якому зазначено в тариф (ціна) 15,39 грн/кв.м., замість єдиного письмового погодженого сторонами тарифу 3,50 грн/кв.м., що суперечить і є порушенням: п.п. 3.5, 7.5, 7.6 договору №95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, додатковій угоді № 1 від 11.06.2014 року, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»;

зобов`язати Фірму «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю надати рахунок № 2Чаад_кв.095/6.2025 відповідно до додаткової угоди № 1 від 11 червня 2014 року з узгодженим тарифом (ціна) - 3,50 грн/кв.м., ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано дії ТОВ Фірма «Т.М.М.» протиправними та незаконними, що виявились у наданні ОСОБА_1 рахунку 2Чаад_кв.095/6.2025 від 07 липня 2025 року, у якому вказано непогоджений тариф (ціна) 15,39 грн/кв.м., замість єдиного за домовленістю сторін письмово погодженого сторонами тарифу 3,50 грн/кв.м., що суперечить і є порушенням п.п. 3.5, 7.5, 7.6 договору № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, п. 3 додаткової угоди № 1 від 11 червня 2014 року до договору № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Зобов`язано ТОВ Фірма «Т.М.М.» надати ОСОБА_1 рахунок № 2Чаад_кв.095/6.2025 відповідно до додаткової угоди № 1 від 11 червня 2014 року до договору № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року з єдиним за домовленістю сторін письмово погодженим сторонами тарифом (ціна) 3,50 грн/кв.м.

Стягнуто з ТОВ Фірма «Т.М.М.» на користь держави судовий збір у сумі 1 211,20 грн.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що підняття оплати послуги з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги), яка зазначена в рахунку №2Чаад_кв.095/6.2025 від 07.07.2025, розрахована в порушення п. п. 3.5, 7.5, 7.6 договору, п. 3 додаткової угоди №1 до договору № 95ж/Ч2-13 від 11.06.2014, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», за відсутності згоди споживача, без укладання додаткової угоди та в порушення умов укладених угод.

З аналізу спірного рахунку №2Чаад_кв.095/6.2025 від 07.07.2025 слідує, що він містить всі необхідні обов`язкові реквізити, а тому посилання позивача на ту обставину, що документ не відповідає положенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не заслуговують на увагу, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд зауважив, що відповідач жодним чином не спростовував вимоги позивача щодо оспорюваного рахунку, правильності підстав нарахування послуги з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги) за ціною 15,39 грн, а тому, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

20 лютого 2026 року представник Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю - адвокат Подрез О. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 500 грн та судовий збір.

Вважає, що при прийнятті рішення судом було порушено норми матеріального права.

Суд зобов`язав відповідача надати позивачу (фактично змінити) рахунок 2 Чаад_кв 095/6.2023 відповідно до додаткової угоди № 1 від 11 червня 2014 року з узгодженим тарифом 3,50 гривень.

Проте, за своєю правовою природою рахунок не є первинним документом, а є документом, що містить платіжні реквізити та носить інформаційний характер (постанова Верховного Суду № 915/641/19 від 29 квітня 2020 року). Оскарження дій щодо нарахування (виставлення рахунку) не є належним способом захисту права, оскільки сам по собі рахунок не створює для споживача обов`язків, якщо він не погоджується з сумою, яка зазначена в рахунку. Отже, позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Судом при винесенні рішення не застосовано норму статті 632 ЦК України з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності та розумності передбачених ст. 3 ЦК України. Так суд першої інстанції помилково вказав на порушення відповідачем умов Договору № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року.

Правомірність розрахунку вартості послуг на підставі фактичних витрат вже була встановлена Київським апеляційним судом у постанові від 16 червня 2022 року у справі №759/23336/21 між тими самими сторонами. Суд у вказаній постанові встановив, що зміна вартості відповідає п.3.5 Договору № 95ж/Ч2-13 від 14 лютого 2014 року. Тарифи, які застосовувалися раніше (зокрема, 7,17 грн чи 8,88 грн), були затверджені розпорядженнями КМДА № 932 від 01 серпня 2017 року та № 937 від 01 червня 2018 року, що спростовує твердження позивача про незмінність тарифу 3,50 грн з 2014 року

Позивач, не сплачує за належним чином надані йому послуги ні за яким тарифом, навіть за так би мовити «єдиним погодженим тарифом», про який він вказує, а перекладає свій обов`язок з утримання як власного майно так і спільного майна багатоквартирного будинку на інших співвласників будинку, які сумлінно сплачують за надані послуги за тарифом, що розрахований на підставі фактичних затрат на утримання будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

24 березня 2026 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Також просить відмовити відповідачу у судових витратах.

Зазначає, що у даній справі позивач оскаржує не загальну тарифну політику відповідача, а конкретний рахунок, сформований із застосуванням тарифу, який було застосовано в односторонньому порядку без погодження сторін та без внесення письмових змін до договору і без врахування імперативних норм чинного законодавства.

Єдиним тарифом, письмово погодженим сторонами, є - 3,50 грн/кв.м. Будь-яких додаткових угод про зміну тарифу сторони не укладали.

Договір прямо та у системному зв`язку передбачає: п. 3.5 - зміна вартості послуг здійснюється за домовленістю сторін; п. 3.7 - додаткові послуги мають погоджуватися зі споживачем; п. 7.5 - зміни до договору можливі лише за згодою сторін; п. 7.6 - зміни оформлюються у письмовій формі; п. 3 додаткової угоди - письмово погоджений тариф - 3,50 грн/кв.м. Жодна з цих умов відповідачем не була виконана.

Оскільки тариф відповідачем застосований без погодження сторін, без додаткової угоди, всупереч умовам договору, всупереч імперативним нормам ч. 2 ст. 10 та п. 3, 3-1 розділу VI Закону України «Про житлово-комунальні послуги», така зміна тарифу є нікчемною.

Нарахування, здійснені на підставі нікчемної зміни тарифу не мають правової підстави, не створюють обов`язку сплати та не можуть формувати законну заборгованість.

Також, відповідач фактично не заперечує та визнає, що спірний рахунок не містить підписів відповідальних осіб, передбачених вимогами ч. 2 ст. 9 Закону «Про бухоблік та фінзвітність в Україні», і помилково намагається кваліфікувати відсутність підписів, як неістотний недолік.

В судовому засіданні ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 14.02.2014 між Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (виконавець) та ОСОБА_1 (споживач) укладено договір №95ж/Ч2-13 про надання житлово-комунальних послуг .

Предметом вказаного договору, відповідно до п. 1.1, є надання виконавцем споживачу послуг обумовлених даним договором у житловому будинку АДРЕСА_2 , в якому знаходиться приміщення споживача, а саме квартира АДРЕСА_3 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим розміром, у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно п. 1.2 вказаного договору виконавець надає житлово-комунальні послуги відповідно до переліку, зазначеному у додатку № 1 до цього договору, за тарифами, які розраховуються на підставі фактичних затрат на утримання житлового будинку. Інші послуги, що надаються за цим договором, розраховуються виходячи з обсягів наданих послуг за розцінками, затвердженими виконавцем.

Згідно з п. 3.3 договору розцінки та тарифи на послуги, що надаються виконавцем, перелік яких вказаний у додатку до цього договору, розраховуються на підставі фактичних затрат на утримання житлового будинку.

Пунктом 3.5.договору визначено, що вартість послуг може бути змінена сторонами із врахуванням положень законодавства, що регулюють порядок формування тарифів та інших послуг. обумовлених даним договором, у випадку таких тарифів у бік збільшення/зменшення.

Відповідно до п. 7.5 договору визначено, що умови договору можуть бути змінені тільки за угодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до Договору». Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки є невід`ємною частиною договору та мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані уповноваженими на те представниками та скріплені їх печатками (за умови наявності) (п. 7.6 договору).

11.06.2014 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 95ж/Ч2-13 від 14.02.2014, в якій погодили, що послуги з утримання будинку та прибудинкової території (експлуатаційні послуги) становлять 3,50 грн за м.кв.

Відповідно до рахунку №2Чаад_кв.095/6.2025 від 07.07.2025, виставлений Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ за період з 01.06.2025 по 30.06.2025 позивачу нараховано експлуатаційні послуги за ціною 15,39 грн.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. пункт 9.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

споживач ОСОБА_1 просив визнати дії Фірми «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю щодо надання рахунку 2Чаад_кв.095/6.2025 від 07 липня 2025 року тарифом 15,39 грн/кв.м. протиправними та зобов`язати надати рахунок з узгодженим тарифом 3,50 грн/кв.м.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог суд першої інстанції не врахував, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару/послуг не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер ( постанова Верховного Суду №915/641/19 від 29.04.2020), а позовні вимоги про визнання дій щодо надання рахунку на оплату житлово-комунальних послуг протиправними не відновлюють порушених прав споживача.

За викладених обставин такі позовні вимоги є неефективним способом захисту.

Встановлення таких обставин, як правомірність та правильність нарахувань, може бути предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема: про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З викладених вище підстав колегія суддів прийшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

В системному тлумаченні змісту ст. 141 ЦПК України, якщо сторону звільнено від сплати судових витрат, такі витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, аналізуючи заявлені у цій справі позовні вимоги, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», слід зробити висновок про те, що позивача було звільнено від сплати судового збору, в задоволенні яких цією постановою суду апеляційної інстанції відмовлено, тому сплачений відповідачем судовий збір у розмірі 1 453,44 грн за звернення з апеляційною скаргою підлягає компенсуванню за рахунок держави.

Крім того, в апеляційній скарзі представник Фірми «Т.М.М.» - ТОВ - адвокат Подрез О. О. просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 500,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представником надано ордер на надання правничої допомоги серії ВТ № 1074973, договір про надання правничої (правової) допомоги від 16 лютого 2026 року, додаткову угоду № 1 від 16 лютого 2026 року до договору про надання правничої (правової) допомоги, акт № 2 про приймання-передачі наданих послуг (правової допомоги) від 19 лютого 2026 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 16 лютого 2026 року.

В п. 3 договору про надання правничої допомоги від 16 лютого 2026 року визначено порядок розрахунків адвоката, а саме: за надані послуги клієнт виплачує Об`єднанню гонорар у розмірі, який тарифікується на основі погодинних ставок у розмірі 1 500 грн за годину роботи Об`єднання. Сторони також обумовили можливість оплати гонорару за кожну справу, в якій Об`єднання надає послуги, виходячи з кожного етапу зазначеної справи, надання послуг за яким фіксується у Акті приймання-передачі наданих послуг з професійної правничої (правової) допомоги.

Відповідно до акту № 2 приймання-передачі наданий послуг (правової допомоги від 19 лютого 2026 року до договору про надання правничої (правової) допомоги від 16 лютого 2026 року, що підписано сторонами договору, адвокатом наведено зміст наданої послуги (виконаної роботи), з урахуванням витраченого часу на суму 4 500,00 грн.

Враховуючи, складність справи, предмет розгляду, принцип співмірності, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю - адвоката Подреза Олексія Олександровича задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 грудня 2025 року стасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Фірма «Т.М.М.» - товариства з обмеженою відповідальністю про захист прав споживачів - залишити без задоволення.

Понесені відповідачем Фірма «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 453,44 грн компенсувати за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фірми «Т.М.М.» - товариство з обмеженою відповідальністю витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.08.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук