Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №753/2598/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 753/2598/26

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/9054/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

за участі секретаря Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чекмана Микити Петровича на ухвалу судді Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року (суддя Маркєлова В.М.) про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту народження,

установив:

у лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту народження дитини чоловічої статі - ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Російська Федерація, Курська область, місто Курськ.

Мотивуючи вимоги заяви, заявник зазначав, що управлінням РАЦС адміністрації Центрального округу міста Курська 10 вересня 2014 року видано свідоцтво про народження ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Курськ, Курської області Російської Федерації, про що 10 вересня 2014 року було складено актовий запис про народження № 2057. Батьком дитини зазначено - ОСОБА_1 , громадянина України, матір`ю - ОСОБА_3 , громадянку України.

Заявник посилався на те, що оригінал свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 було втрачено, він звертався із заявою про видачу свідоцтва про народження ОСОБА_4 українського зразка та внесення відповідних актових записів про народження до державного реєстру актів цивільного стану громадян, проте листом Дарницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 9 вересня 2025 року йому повідомлено про відсутність в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актового запису про народження ОСОБА_2 , складеного Управлінням РАЦС адміністрації Центрального округу міста Курська.

Заявник зазначав, що отримання повторного свідоцтва про народження або витребування актового запису з органів державної реєстрації актів цивільного стану Російської Федерації є неможливим, оскільки внаслідок повномасштабного збройного вторгнення Російської Федерації в Україну дипломатичні, правові та будь-які офіційні відносини між Україною та державою агресором припинені. Будь-яке листування з компетентними органами Російської Федерації є об`єктивно неможливим, а механізм міжнародної правової допомоги не застосовується.

Заявник посилався на те, що встановлення факту народження, що має юридичне значення, є необхідним для державної реєстрації народження дитини в Україні та подальшого отримання свідоцтва про народження українського зразка.

Ухвалою судді Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чекман М.П. просить ухвалу судді скасувати, направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Представник заявника зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що встановлення факту народження особи у судовому порядку є єдиним можливим способом підтвердження цього юридичного факту в умовах, коли заявник об`єктивно позбавлений можливості отримати або відновити відповідний документ на території держави-агресора, а чинне законодавство України не передбачає іншого ефективного механізму вирішення цього питання. Крім того, судом не була врахована необхідність забезпечення реалізації прав та законних інтересів малолітньої дитини, а також право батька на підтвердження батьківства та реалізацію передбачених законом прав, зокрема права на відстрочку від призову під час мобілізації.

Представник заявника посилається на те, що з огляду на збройний конфлікт між рф та Україною ОСОБА_1 позбавлений фізичної можливості на звернення за дублікатом втраченого свідоцтва про народження свого сина на території держави-агресора.

Крім того, представник заявника зазначає, що малолітній ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 06 серпня 2022 року, запис № 20140816-03030, однак відсутність українського свідоцтва про народження створює істотні перешкоди у реалізації його прав та законних інтересів.

Також представник заявника стверджує, що ОСОБА_1 має право на оформлення відстрочки від призову від мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», проте враховуючи, що свідоцтво про народження ОСОБА_2 втрачене, ОСОБА_1 немає можливості подати до територіального центру комплектування та соціальної підтримки належним чином засвідченні документи, що підтверджують батьківство та отримати відстрочку від призову під час мобілізації.

Заінтересована особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, (с.с.45), свого представника у судове засідання не направив, клопотання про його перенесення не подав, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Бондаренко Д.Р., яка підтримала доводи апеляційної скарги, вивчивши копії матеріалів справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя першої інстанції виходила з того, що зі змісту заявлених вимог вбачається, що заявник просить встановити факт народження його сина, який настав не на тимчасово окупованій території України, а в іноземній державі - Російській Федерації, на територію якої компетенція судів України не поширюється.

Суддя вважала, що заява ОСОБА_1 не підлягає судовому розгляду, що є підставою для відмови у відкритті провадження на підставі п.1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судді першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує зі статтею 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У частинах першій та другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок

надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3, 4 статті 49 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 22 Закону України «Про міжнародне приватне право» до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Аналогічно регламентовано зазначене питання у пункті 7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (далі - Конвенція 1993 року), укладеної Державами-членами Співдружності Незалежних Держав (зокрема, Україною і Російською Федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м.

Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР (стаття 2).

Відповідно до статті 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов`язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.

Стаття 25 Закону України «Про міжнародні договори України» містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов`язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, станом на день звернення до суду з даною заявою свідоцтво про народження, видане на території Російської Федерації, не потребує будь-якої легалізації.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 листопада 2023 року у справі № 202/4449/22, від 5 серпня 2024 року у справі № 643/8133/23 та від 4 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що свідоцтво про народження ОСОБА_2 , видане ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Курськ, Курській області, Російська Федерація, серія НОМЕР_1 , може підтверджувати факт народження останнього.

Проте, як вбачається із заяви ОСОБА_1 , він не має ні оригіналу свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , ні його дублікату.

Враховуючи збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією, ОСОБА_1 позбавлений фізичної можливості звернутися із заявою про видачу дубліката свідоцтва про народження ОСОБА_2 на території Російської Федерації.

З доданих до заяви документів вбачається, що батьки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянами України, зареєстровані у Луганській області, яка є тимчасово окупованою територією України, проживають на території України.

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 643/1873/23 зазначено: «Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним;

закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).

У справі склалася така правова ситуація, за якої батьки дитини - громадяни України позбавлені юридичної можливості засвідчити в Україні факт народження дитини в позасудовий спосіб внаслідок обставин, що не залежали від них - окупації міста їх проживання (м. Вовчанська) та вимушених пологів у м. Білгороді рф, де видано свідоцтво про народження дитини російського зразка, що не визнається дійсним в Україні з наведених вище підстав.

Особисті немайнові та майнові права малолітнього ОСОБА_4 перебувають у стані правової невизначеності, фактично дитина не має громадянства та позбавлена прав, які з цим пов`язані, а, отже, потребує гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту.

Подібна за змістом до спірної ситуація стосується встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Статтею 317 ЦПК України врегульовано особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України.

Згідно із частиною третьою статті 317 ЦПК України у рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Державну реєстрацію народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводить відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження такого рішення в паперовій формі або будь-який відділ державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника в день отримання рішення суду у спосіб, передбачений абзацами п`ятим, шостим пункту 3 глави 1 розділу II цих Правил (абзац сто двадцять шостий пункту 8 глави 1 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану).

Застосування наведених положень знайшло своє відображення у практиці Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 жовтня 2023 року № 747/20/23, від 23 листопада 2022 року № 759/7001/22.

Відповідно до частин дев`ятої-десятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

15 вересня 2021 року Верховний Суд розглянув справу № 367/2656/20, в якій суди відмовили у відкритті провадження з тих підстав, що процесуальний закон не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави. Верховний Суд передав справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, зазначивши, що невизначеність норм процесуального закону не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.»

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, суд першої інстанції не розглянув можливість застосування аналогії закону,

формально відмовив у відкритті провадження у справі з порушенням прав малолітньої дитини на доступ до правосуддя, оскільки встановлення факту народження дитини має істотне значення для реалізації прав людини та громадянина України.

Відповідно до частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів вважає, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чекмана Микити Петровича задовольнити.

Ухвалу судді Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року скасувати, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту народження направити до Дарницького районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 5 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук