Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №240/11436/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/11436/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

06 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову в.о. начальника Відділу примусового виконання рішень Катерини Пономарьової від 18.03.2026 ВП № 80272705 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 у задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення суду у справі № 240/523/24 не виконано позивачем у повному обсязі, оскільки з 01.01.2026 розмір пенсії ОСОБА_1 не відповідає актуальній величині мінімальної пенсії за віком, встановленій Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», а тому постанова про накладення штрафу є законною та обґрунтованою.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 у справі № 240/11436/26 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 240/523/24 Головним управлінням проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 13.09.2023 у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, нараховано доплату за період з 13.09.2023 по 30.04.2025 у розмірі 263 705,86 грн, яку включено до підсистеми «Реєстр судових рішень». Зазначає, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 змінено спосіб виконання рішення суду, у зв`язку з чим виплата пенсії з 01.01.2026 проводиться без урахування рішення № 240/523/24. Апелянт наголошує, що виплата заборгованості здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, пропорційно виділеним бюджетним асигнуванням, і що Головне управління повно та неухильно виконало судове рішення в межах і спосіб, визначений чинним законодавством, до винесення постанови про накладення штрафу. Крім того, апелянт зазначає, що державним виконавцем після закінчення строку, наданого для виконання, не було вжито належних дій щодо встановлення факту виконання чи невиконання судового рішення, не витребувано додаткових пояснень, а постанова про накладення штрафу не містить інформації щодо того, як саме, на думку державного виконавця, слід здійснювати перерахунок пенсії та в чому полягає неправильність перерахунку.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Скаржник та відповідач у судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 240/523/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 13.09.2023 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком. Рішення набрало законної сили 13.01.2025.

14.03.2025 Житомирським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист за рішенням у справі №2 40/523/24.

Головне управління на виконання зазначеного рішення провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 13.09.2023, нарахувало доплату за період з 13.09.2023 по 30.04.2025 у розмірі 263 705,86 грн та включило суму до підсистеми «Реєстр судових рішень».

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 240/523/24 змінено спосіб і порядок виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі №240/523/24 в частині зобов`язання здійснити перерахунок основної пенсії — на стягнення з Головного управління на користь ОСОБА_1 нарахованих виплат по пенсійній заборгованості за період з 13.09.2023 по 30.04.2025 у розмірі 263 705,86 грн.

19.02.2026 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 80272705.

02.03.2026 державним виконавцем направлено вимогу про виконання рішення суду у п`ятиденний строк з дня отримання вимоги.

Головне управління надало відповідь від 13.03.2026 № 0600-0306-5/25953, в якій повідомило про вжиті заходи щодо виконання судового рішення.

18.03.2026 в.о. начальника Відділу примусового виконання рішень Катерина Пономарьова винесла постанову ВП № 80272705 про накладення штрафу на Головне управління у розмірі 5100,00 грн за невиконання рішення суду.

Встановлено, що з 01.01.2026 Головне управління виплачує ОСОБА_1 пенсію у розмірі 11 389,89 грн, тоді як відповідно до рішення суду у справі №240/523/24 розмір пенсії мав становити не менше десяти мінімальних пенсій за віком, що з 01.01.2026 складає 25 950,00 грн (2 595,00 грн ? 10).

ОСОБА_1 виплачена заборгованість за минулий період у жовтні 2025 року в сумі 187,35 грн та у листопаді 2025 року в сумі 187,35 грн.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Питання примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пунктів 1 та 16 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частиною шостою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону № 1404-VIII передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії. Зокрема, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення - встановити причини невиконання. Лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі № 560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин — наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.

Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо законності оскаржуваної постанови про накладення штрафу з огляду на таке.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі № 240/523/24 на Головне управління покладено два обов`язки: 1) здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період з 13.09.2023 у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком; 2) виплачувати основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком. Зазначене рішення є рішенням немайнового характеру, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025 змінено спосіб і порядок виконання рішення суду лише в частині виплати нарахованої заборгованості за минулий період (з 13.09.2023 по 30.04.2025) у розмірі 263 705,86 грн - шляхом заміни зобов`язання вчинити дії на стягнення конкретної грошової суми. Водночас зміна способу виконання не скасовує та не змінює матеріально-правового обов`язку пенсійного органу нараховувати та виплачувати пенсію у встановленому судом розмірі (десяти мінімальних пенсій за віком) на поточні та майбутні періоди. Зміна способу виконання покликана спростити процес отримання стягувачем вже нарахованої, але не виплаченої заборгованості, а не звільнити боржника від виконання суті судового рішення.

Матеріалами справи підтверджено та визнається самим позивачем, що з 01.01.2026 ОСОБА_1 виплачується пенсія у розмірі 11 389,89 грн. Водночас відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX встановлено з 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на рівні 2 595 гривень. Відтак, розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 мав становити не менше 25 950,00 грн (2 595,00 грн ? 10), тоді як фактично виплачується лише 11 389,89 грн, що більш ніж удвічі менше від належного розміру.

Зазначене беззаперечно свідчить про невиконання Головним управлінням рішення суду у справі № 240/523/24 в повному обсязі.

Щодо доводів апелянта про те, що рішення суду виконано в межах наданої компетенції та фінансування, колегія суддів зазначає наступне. Рішення суду у справі № 240/523/24 зобов`язує позивача виплачувати пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком. Цей обов`язок є безумовним та не залежить від наявності чи відсутності бюджетного фінансування за окремими програмами. Посилання апелянта на Порядок виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій за минулий час стосується виключно порядку погашення заборгованості за минулі періоди, а не поточних виплат пенсії у встановленому судом розмірі. Відсутність належного фінансування не може бути визнана поважною причиною невиконання судового рішення, оскільки обов`язковість судового рішення гарантована статтею 129-1 Конституції України і не може бути поставлена в залежність від організаційних чи фінансових труднощів суб`єкта владних повноважень.

Щодо доводів апелянта про те, що державний виконавець не вжив належних дій для встановлення факту виконання чи невиконання рішення суду, не витребував додаткових пояснень та передчасно виніс постанову про накладення штрафу, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується дотримання державним виконавцем процедури, передбаченої Законом № 1404-VIII. Так, 19.02.2026 відкрито виконавче провадження, 02.03.2026 направлено вимогу про виконання рішення у п`ятиденний строк, Головне управління надало відповідь від 13.03.2026, в якій повідомило про вжиті заходи, проте не підтвердило факт повного виконання рішення суду. Після закінчення встановленого строку та за відсутності доказів повного виконання рішення суду державний виконавець обґрунтовано дійшов висновку про невиконання рішення без поважних причин та виніс постанову про накладення штрафу відповідно до вимог статей 63, 75 Закону № 1404-VIII. Закон не покладає на державного виконавця обов`язку витребовувати додаткові пояснення, якщо з наданої боржником відповіді вбачається факт невиконання рішення суду.

Щодо доводів апелянта про те, що постанова про накладення штрафу не містить інформації щодо того, як правильно здійснювати перерахунок пенсії, колегія суддів зазначає, що постанова про накладення штрафу є заходом процесуального примусу, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, а не актом, який визначає порядок перерахунку пенсії. Порядок виконання рішення суду визначається самим судовим рішенням, а не постановою державного виконавця. Відсутність у постанові про накладення штрафу роз`яснень щодо методики перерахунку пенсії не свідчить про її протиправність.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова в.о. начальника Відділу примусового виконання рішень Катерини Пономарьової від 18.03.2026 ВП № 80272705 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн є законною, обґрунтованою та прийнятою відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, оскільки на момент її винесення Головне управління не виконало рішення суду у справі № 240/523/24 в повному обсязі без поважних причин.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 06 серпня 2026 року.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.