Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №143/531/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 143/531/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сич С.М.

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

06 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення

В С Т А Н О В И В :

У травні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Погребищенського районного суду Вінницької області з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в якому просив скасувати постанову від 01.05.2026 серії ЕНА № 7121757 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425,00 грн та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 17.06.2026 у у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що факт вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 121, частиною 1 статті 126 КУпАП, підтверджується матеріалами справи, зокрема відеозаписом із портативного відеореєстратора поліцейського, а оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Апелянт стверджує, що він не керував транспортним засобом ВАЗ 2106, а знаходився на передньому пасажирському сидінні, транспортний засіб був припаркований на узбіччі дороги. Зазначає, що відеозапис з нагрудного реєстратора поліцейського не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки на його електронну копію не накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Також апелянт посилається на те, що оскаржувана постанова не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого зафіксовано правопорушення, а обвинувачення є неконкретизованим, оскільки не зазначено, який саме світловий прилад мав технічну несправність. Крім того, апелянт вказує, що поліцейським не надано доказів правомірності зупинки транспортного засобу, а тому у нього не виникло обов`язку пред`явити посвідчення водія. Посилається на постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 357/10134/17, від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 26.04.2018 у справі № 0338/1/17, від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17.

Головне управління Національної поліції у Вінницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві відповідач зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі встановлено факт допущеного ОСОБА_2 порушення Правил дорожнього руху, яке належним чином задокументовано на боді-камеру поліцейського. Відеозапис є належним та допустимим доказом, оскільки містить усі обставини, які підлягають доказуванню у справі, зокрема на ньому зафіксовано факт вчиненого правопорушення, чітко видно, як позивач пересів на пасажирське сидіння, роз`яснено невідповідність показника повороту (світло невідповідного кольору), а також те, що на вимогу працівника поліції позивач не надав відповідні документи на право керування. Щодо допустимості відеозапису відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 751/6069/19, згідно з якою матеріальний носій є лише способом збереження інформації, а всі ідентичні за змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали. Також зазначає, що у п. 7 оскаржуваної постанови міститься інформація стосовно номеру боді-камери, за допомогою якої здійснювався запис, а постанова винесена у повній відповідності до ст. 283 КУпАП.

Апелянт у судове засідання 06.08.2026 не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте подав заяву про проведення судового засідання у справі за його відсутності.

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною другою статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вище наведені норми КАС України, апеляційний суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 01.05.2026 року поліцейським РПП СПД № 2 ВП № 4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області винесено постанову серії ЕНА № 7121757 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено на нього штраф у сумі 425,00 грн (чотирьохсот двадцяти п`яти гривень 00 копійок).

У зазначеній постанові вказано, що 01.05.2026 о 22 год. 40 хв. у м. Погребище по вул. Козацька ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки ВАЗ 2106, д.н. НОМЕР_1 , в якому було виявлено технічну несправність зовнішніх світлових приладів, чим порушив п. 31.4.3 Правил дорожнього руху України, а також в ході перевірки реєстраційних документів водій на законну вимогу працівників поліції не надав для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 ПДР.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з вимогами про її скасування.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

В статті 7 КпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України регулюється Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР).

Згідно з підпунктом «а» пункту 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Пунктом 31.4.3 ПДР визначено, що забороняється експлуатація транспортних засобів за наявності таких технічних несправностей зовнішніх світлових приладів, зокрема: кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.

Частиною 1 статті 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів (темної пори доби).

Частиною 1 статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо доводів апелянта про те, що він не керував транспортним засобом, а знаходився на передньому пасажирському сидінні, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції, дослідивши відеозапис із портативного відеореєстратора поліцейського, встановив, що після зупинки поліцейськими транспортного засобу ОСОБА_1 знаходився біля автомобіля, а після того як із переднього пасажирського сидіння піднялася інша особа - сів на переднє пасажирське сидіння автомобіля. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що пересідання ОСОБА_1 на переднє пасажирське сидіння автомобіля після його зупинки поліцейськими дає обґрунтовані підстави вважати, що саме він здійснював керування транспортним засобом та в такий спосіб намагався уникнути відповідальності за керування транспортним засобом за відсутності при собі посвідчення водія відповідної категорії. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на безпосередньому дослідженні відеозапису та відповідає правилам оцінки доказів, визначеним статтею 90 КАС України.

Щодо доводів апелянта про недопустимість відеозапису з нагрудного реєстратора поліцейського як доказу у зв`язку з відсутністю кваліфікованого електронного підпису, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Верховний Суд у постанові від 10 вересня 2020 року у справі № 751/6069/19 визначив, що матеріальний носій - це лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки, коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

Колегія суддів зазначає, що відеозапис з портативного відеореєстратора (боді-камери) поліцейського, здійснений під час виконання ним службових обов`язків, є допустимим доказом у справі про адміністративне правопорушення в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки фіксує обставини вчинення правопорушення безпосередньо під час їх виявлення. Норми КУпАП не передбачають обов`язкового накладення кваліфікованого електронного підпису на відеозапис, зафіксований за допомогою нагрудної відеокамери працівника поліції під час виконання службових обов`язків. Вимоги частини 2 статті 99 КАС України щодо накладення кваліфікованого електронного підпису стосуються порядку подання електронних доказів до суду, а не порядку фіксації обставин адміністративного правопорушення, який регулюється нормами КУпАП.

Щодо доводів апелянта про те, що оскаржувана постанова не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого зафіксовано правопорушення, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з відзиву відповідача, у пункті 7 оскаржуваної постанови міститься інформація стосовно номеру боді-камери, за допомогою якої здійснювався запис. Крім того, постанова винесена у відповідності до вимог статті 283 КУпАП, яка не встановлює обов`язку зазначення у постанові детальних відомостей про серійний номер камери як обов`язкового реквізиту. Відсутність у постанові таких відомостей не є самостійною підставою для визнання відеозапису недопустимим доказом, оскільки він містить об`єктивні дані про обставини правопорушення.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17 є нерелевантним, оскільки у даній справі, на відміну від справи, на яку посилається апелянт, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності містить інформацію про технічний засіб фіксації.

Щодо доводів апелянта про неконкретизованість обвинувачення стосовно того, який саме світловий прилад мав технічну несправність, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність в оскаржуваній постанові відомостей про те, який саме світловий прилад мав технічну несправність, сама по собі не свідчить про її протиправність. Із відеозапису вбачається, що поліцейський повідомив позивачеві про невідповідність кольору зовнішніх світлових приладів автомобіля, зокрема покажчиків поворотів, вимогам конструкції транспортного засобу, оскільки на ньому встановлено світлодіодні лампочки білого кольору замість жовтого кольору. При цьому позивач не заперечував цю обставину ні під час складання постанови, ні у позовній заяві.

Щодо доводів апелянта про відсутність доказів правомірності зупинки транспортного засобу та, відповідно, відсутність обов`язку пред`явити посвідчення водія, колегія суддів зазначає, що підставою для зупинки транспортного засобу було виявлення технічної несправності зовнішніх світлових приладів, що відповідає повноваженням поліції, визначеним пунктом 11 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17 є нерелевантним, оскільки обставини зазначеної справи не є подібними до обставин справи, що розглядається, з огляду на те, що у даній справі зупинка транспортного засобу була зумовлена виявленням ознак адміністративного правопорушення.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 0338/1/17 щодо того, що візуальне спостереження є доказом лише у випадку його фіксації у встановленому законом порядку, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки у цій справі обставини правопорушення зафіксовані на відеозапис з портативного відеореєстратора поліцейського, який є належним засобом фіксації відповідно до статті 251 КУпАП.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 357/10134/17 також не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки у даній справі, на відміну від справи, на яку посилається апелянт, наявний відеозапис, який підтверджує факт вчинення правопорушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 17 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.