Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №120/3992/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3992/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк А.Ю

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

06 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Демченко Груп" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Демченко Груп", звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.02.2025 №ПШ 080353.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.02.2025 №ПШ 080353.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Демченко Груп" судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія – пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Апелянт вказує, що позивачем не було надано жодного доказу того, що на час проведення рейдової перевірки 07.01.2025 він не здійснював господарську діяльність як автомобільний перевізник.

Також, позивачем до позовної заяви додавалась копія індивідуальної контрольної книжки водія вже заповненою з 07.01.2025, проте під час проведення рейдової перевірки, вказаний запис був відсутній, чому суд першої інстанції не надав оцінки.

Щодо надання позивачем до матеріалів справи довідки, згідно якої транспортний засіб у період з 18.12.2024 по 06.01.2025 перебував на ремонті, апелянт зазначає, що сама по собі обставина перебування транспортного засобу на ремонті жодним чином не підтверджує та не доводить того, що водій ОСОБА_1 у періоди, зазначені в акті перевірки, не здійснював перевезень на іншому транспортному засобі.

Вказана довідка не спростовує встановлених під час перевірки обставин та не є належним і достатнім доказом на підтвердження доводів позивача. Крім того, акт виконаних робіт, який позивач долучив лише до позовної заяви, сам по собі не є беззаперечним підтвердженням фактичного виконання ремонтних робіт. При цьому, до матеріалів справи не додано жодних доказів здійснення оплати таких робіт, зокрема платіжної інструкції, платіжного доручення або інших первинних бухгалтерських документів, що підтверджували б реальність господарської операції та фактичне виконання ремонту у зазначений період.

Апелянт також зауважує, що відповідно до пункту 6.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у перевізника. Крім того, зазначеним пунктом передбачено, що у разі тимчасової непрацездатності водія, перебування його у відпустці, а також у випадках, коли водій не здійснював перевезення пасажирів та/або вантажів, перевізник має право оформити бланк підтвердження діяльності водія. При цьому водій зобов`язаний зберігати такий бланк протягом робочої зміни та 28 днів після її закінчення, а перевізник - протягом 12 місяців.

Отже, законодавством прямо передбачено документ, який підтверджує періоди, коли водій не здійснював перевезень, а саме бланк підтвердження діяльності водія. Водночас під час проведення рейдової перевірки такий бланк водієм не пред`являвся, а перевізником не надавався.

Таким чином, позивачем не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував, що у періоди, зазначені в акті перевірки, водій фактично не здійснював перевезень.

З огляду на викладене, апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване судове рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, працівниками Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області 07.01.2025 проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки «Богдан» номерний знак НОМЕР_1 , що належить ТОВ "Демченко Груп" щодо додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

За результатами проведеної перевірки складено акт № АР060351 від 07.01.2025, в якому зафіксовано наступні порушення Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевезення пасажирів на міському маршруті №28 «Вінницяоблводоканал – Вишенька» без реєстрації інформації про режим праці та відпочинку водія ОСОБА_1 .

За результатами розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт на підставі акту перевірки № АР060351 від 07.01.2025 відповідачем складено постанову №ПШ 080353, в якій зазначено, що перевізником ТОВ "Демченко Груп" допущено порушення ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", за що абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено відповідальність, в зв`язку з чим до позивача застосовано адміністративно - господарський штраф у сумі 17000 гривень.

Не погоджуючись з вказаною постановою, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних і достатніх доказів здійснення позивачем 17.12.2024-07.01.2025 (на момент проведення перевірки) пасажирських перевезень за відсутності документів визначених статтею 39 Закону № 2344-III, тому висновки відповідача є необґрунтованими та не підтвердженими документально.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону №2344-ІІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону № 2344-III; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до пунктів 20, 21 Порядку № 1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

За приписами пункту 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Згідно з частинами першою-другою статті 39 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень, зокрема:

для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Аналіз статті 39 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем, при визначенні документів для здійснення регулярних пасажирських перевезень, не встановлено їх вичерпний перелік, а тому до переліку документів для здійснення регулярних пасажирських перевезень, визначених статтею 39 Закону № 2344-ІІІ, віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.

Згідно з положеннями статті 40 Закону № 2344-ІІІ водій транспортного засобу зобов`язаний, серед іншого, мати з собою і пред`являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону № 2344-III та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту та зв`язку України затверджено Положення № 340.

Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (пункт 1.2. Положення № 340).

За правилами пункту 1.3. Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Відповідно до пункту 6.1. Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв (пункт 6.3. Положення № 340).

Згідно з пунктом 7.1. Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як встановлено судом з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у зв`язку прийняттям відповідачем постанови про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Зі змісту акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР 060351 від 07.01.2025, посадовими особами відповідача під час проведення перевірки виявлено порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" – на момент перевірки перевізник не забезпечив водія необхідними документами на міському маршруті №28 "Вінницяоблводоканал – Вишенька" за відсутності інформації про режими праці та відпочинку водія ОСОБА_1 , а саме відсутня інформація в індивідуальній контрольній книжці водія за період з 17.12.2024-07.01.2025.

Згідно постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 06.02.2025 №ПШ 080353, посадовими особами відповідача встановлено порушення вимог ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України.

Тобто, викладені вище обставини свідчать про те, що на момент проведення перевірки індивідуальна контрольна книжка водія у водія була наявна, що відповідачем фактично не заперечується. При цьому, підставою для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу визначено не відсутність зазначеного документа, а відсутність у ньому записів щодо режиму праці та відпочинку водія за період з 17.12.2024 по 07.01.2025.

Згідно пояснення водія, зазначених в акті перевірки, у вказаний період він перебував на відпочинку. При цьому, як встановлено з матеріалів справи, згідно з довідкою ТОВ "Демченко Груп" від 06.02.2025 № 2 та актом виконаних робіт ТОВ «ТТ І КО» від 06.01.2025 № д16, транспортний засіб Богдан А09202, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в період з 18.12.2024 по 06.01.2025 перебував на ремонті.

Визначаючись щодо доводів апелянта стосовно того, що надані позивачем докази жодним чином не підтверджують того, що водій у період, зазначений в акті перевірки, не здійснював перевезень на іншому транспортному засобі, колегія суддів зазначає, що такі доводи ґрунтуються на припущенні щодо можливого здійснення водієм перевезень на іншому транспортному засобі. В свою чергу, доказів на підтвердження зазначених обставин відповідачем не надано, а судом апеляційної інстанції не здобуто.

Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в межах спірних правовідносин, саме на відповідача покладається обов`язок доведення обставин, покладених в основу оскаржуваної постанови, а припущення про можливе здійснення водієм перевезень на іншому транспортному засобі не може замінювати належні та допустимі докази вчинення позивачем відповідного порушення.

При цьому, сам факт того, що до матеріалів справи позивачем подано копію індивідуальної контрольної книжки із записом від 07.01.2025, який був відсутній на момент проведення перевірки, за відсутності інших доказів не підтверджує вчинення позивачем порушення, за яке застосовано адміністративно-господарський штраф.

Також, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що враховуючи положення п. 6.4 Положення №340 позивач мав заповнити бланк підтвердження діяльності, а водій мав би його зберігати та у разі проведенні перевірки мав би його надати.

Надаючи оцінку доводам апелянта в цій частині, колегія суддів звертає увагу, що п. 6.4 Положення №340 не встановлено імперативного обов`язку перевізника щодо заповнення бланка підтвердження діяльності, а лише передбачено можливість його заповнення, у випадку, коли водій не здійснював перевезення пасажирів. Відтак, колегія суддів вважає, що відсутність зазначеного бланка сама по собі не може бути підставою для висновку про здійснення водієм перевезень у відповідний період або про порушення позивачем вимог Положення № 340.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту вчинення позивачем порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III.

Крім того, суд звертає увагу, що підставою для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено відсутність на момент проведення перевірки документів, передбачених статтями 39 і 48 цього Закону. Водночас, як свідчить зміст акта перевірки та постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, індивідуальна контрольна книжка водія була наявна та надана посадовим особам відповідача під час перевірки, тоді як зауваження контролюючого органу стосувалися відсутності в ній записів за певний період.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність окремих записів у наявній у водія індивідуальній контрольній книжці не є тотожною відсутності самого документа, за яку абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III встановлено адміністративно-господарську відповідальність.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 06.02.2025 №ПШ 0880353.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.