Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №120/4517/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4517/25

Головуючий у 1-й інстанції: Комар Павло Анатолійович

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

04 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. від 25 лютого 2025 року про закінчення виконавчого провадження ВП №68744993 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2022 року у справі «Василенко проти України», заява №70777/12.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення Європейського суду з прав людини не було виконано в повному обсязі, оскільки відповідач неправильно визначив базу та розмір пені, нарахованої у зв`язку з несвоєчасною виплатою присудженої справедливої сатисфакції.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись із цією ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет заявленого ним позову та помилково дійшов висновку про тотожність цього спору зі спором, вирішеним у справі №120/1797/23.

Апелянт наголошує, що у справі №120/1797/23 оскаржувалася постанова державного виконавця від 02 грудня 2022 року, тоді як предметом цього спору є інша постанова про закінчення виконавчого провадження — від 25 лютого 2025 року, прийнята після відновлення виконавчого провадження, проведення додаткових виконавчих дій, здійснення нових виплат та нового розрахунку пені.

Крім того, позивач посилається на частину першу статті 287 КАС України, відповідно до якої учасники виконавчого провадження мають право звернутися до адміністративного суду, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси.

На думку апелянта, закриття провадження у справі порушує його право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.

Відповідач зазначає, що рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2022 року виконано в повному обсязі. З урахуванням висновків, викладених в ухвалі Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі №120/1797/23, здійснено остаточний розрахунок та виплату належних позивачу сум, зокрема доплату справедливої сатисфакції у розмірі 679,13 грн та доплату пені у розмірі 121,15 грн.

Відповідач також вважає, що питання належності виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №120/1797/23 може вирішуватися виключно в порядку судового контролю в межах цієї справи, а не шляхом пред`явлення нового адміністративного позову.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 294 та частини першої статті 311 КАС України апеляційна скарга на ухвалу про закриття провадження у справі розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

З огляду на наведене колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом установлено, що рішенням Європейського суду з прав людини від 13 січня 2022 року у справі «Василенко проти України», заява №70777/12, на державу-відповідача покладено обов`язок упродовж трьох місяців сплатити заявнику 1000 євро як компенсацію судових та інших витрат.

Рішенням також передбачено, що із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на присуджену суму нараховується простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, з додаванням трьох відсоткових пунктів.

22 лютого 2022 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №68744993 з виконання цього рішення.

02 грудня 2022 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №68744993.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року у справі №120/1797/23 визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця від 02 грудня 2022 року про закінчення виконавчого провадження ВП №68744993.

Цим же рішенням Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зобов`язано вжити заходів щодо виконання в повному обсязі резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини від 13 січня 2022 року, зокрема щодо виплати справедливої сатисфакції та пені за несвоєчасне виконання рішення.

26 липня 2023 року державним виконавцем прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження.

Платіжною інструкцією Міністерства юстиції України від 04 серпня 2023 року №207 здійснено виплату курсової різниці, а платіжною інструкцією від 22 серпня 2023 року №258 — виплату пені.

23 листопада 2023 року державним виконавцем повторно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі №120/1797/23, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року, заяву позивача, подану в порядку статті 383 КАС України, задоволено частково та визнано протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неналежного виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2023 року.

25 листопада 2024 року державним виконавцем відновлено виконавче провадження.

Платіжною інструкцією Міністерства юстиції України від 28 січня 2025 року №10 здійснено доплату справедливої сатисфакції у розмірі 679,13 грн, а платіжною інструкцією від 17 лютого 2025 року №72 — доплату пені у розмірі 121,15 грн.

25 лютого 2025 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою А.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №68744993 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі.

Вважаючи, що пеня розрахована неправильно, а рішення Європейського суду з прав людини фактично не виконано в повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й спір у справі №120/1797/23, а вимоги позивача стосуються належності виконання судового рішення, у зв`язку з чим мають розглядатися в порядку статті 383 КАС України в межах справи №120/1797/23.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним і таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому статтями 287, 382–383 цього Кодексу.

Отже, чинне процесуальне законодавство передбачає декілька способів судового контролю за виконанням судових рішень, одним із яких є оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби чи державного виконавця у порядку статті 287 КАС України.

Частиною першою статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження, крім державного та приватного виконавця, та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності.

Предметом цього позову є постанова державного виконавця від 25 лютого 2025 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, позивач оскаржує конкретне процесуальне рішення посадової особи органу державної виконавчої служби, яким завершено виконавче провадження у зв`язку з висновком державного виконавця про фактичне виконання рішення в повному обсязі.

Законність постанови про закінчення виконавчого провадження залежить від установлення того, чи дійсно рішення, яке перебувало на примусовому виконанні, виконано в повному обсязі.

Таким чином, питання правильності визначення розміру пені в цьому випадку є складовою перевірки наявності передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для закінчення виконавчого провадження.

Та обставина, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України був відповідачем у справі №120/1797/23 та що в межах цієї справи здійснювався судовий контроль за статтею 383 КАС України, сама по собі не виключає права учасника виконавчого провадження оскаржити нову постанову державного виконавця у порядку статті 287 КАС України.

Статті 287 та 383 КАС України регулюють різні, хоча й пов`язані між собою, процесуальні механізми судового контролю.

Стаття 383 КАС України надає особі-позивачу, на користь якої ухвалено рішення суду, право звернутися із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень — відповідача, вчинених ним на виконання такого рішення суду, або про порушення прав позивача, підтверджених відповідним судовим рішенням.

Натомість стаття 287 КАС України передбачає можливість позовного оскарження конкретного рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.

У цій справі позивач просить перевірити законність постанови державного виконавця від 25 лютого 2025 року про закінчення виконавчого провадження, а не лише констатувати неналежне виконання Департаментом судового рішення від 28 березня 2023 року.

Крім того, оскаржувана постанова прийнята після постановлення ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року, відновлення виконавчого провадження, проведення додаткового розрахунку, здійснення нових платежів у січні та лютому 2025 року.

Отже, постанова від 25 лютого 2025 року є новим процесуальним рішенням державного виконавця, прийнятим за наслідками нових виконавчих дій та на підставі нових фактичних обставин.

За таких обставин її оскарження не може ототожнюватися з повторним оскарженням постанови державного виконавця від 02 грудня 2022 року, яка була предметом розгляду у справі №120/1797/23.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Для застосування зазначеної норми необхідна одночасна наявність усіх передбачених нею умов, а саме: наявність судового рішення, що набрало законної сили; вирішення спору або закриття провадження між тими самими сторонами; тотожність предмета спору; тотожність підстав позову.

Водночас у справі №120/1797/23 провадження не закривалося. Рішенням від 28 березня 2023 року суд вирішив спір по суті щодо законності постанови державного виконавця від 02 грудня 2022 року.

Ухвала від 27 червня 2024 року постановлена за результатами розгляду заяви позивача в порядку статті 383 КАС України та стосувалася дій відповідача щодо виконання рішення від 28 березня 2023 року.

Натомість предметом цієї справи є інша постанова державного виконавця — від 25 лютого 2025 року, якою виконавче провадження повторно закінчено після вчинення додаткових виконавчих дій.

Відрізняються і фактичні підстави позовів, оскільки підставою звернення у цій справі є незгода позивача з новим розрахунком пені та з висновком державного виконавця про повне виконання рішення після здійснення додаткових виплат у 2025 році.

Таким чином, передбачена пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України сукупність умов для закриття провадження відсутня.

Посилання відповідача на те, що позивач повинен був звернутися виключно із заявою в порядку статті 383 КАС України, колегія суддів відхиляє.

Зі змісту статті 381-1 КАС України вбачається, що законодавець прямо відніс передбачений статтею 287 КАС України порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців до форм судового контролю за виконанням судових рішень.

Тому сам факт виникнення спірних правовідносин на стадії виконання судового рішення не виключає застосування статті 287 КАС України.

Доводи відзиву щодо правильності розрахунку пені, повного виконання рішення Європейського суду з прав людини та правомірності закінчення виконавчого провадження стосуються суті заявлених позовних вимог.

Зазначені доводи підлягають перевірці судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, з дослідженням здійснених відповідачем розрахунків, платіжних документів, змісту рішення Європейського суду з прав людини та підстав закінчення виконавчого провадження.

Однак суд першої інстанції внаслідок помилкового закриття провадження у справі цих обставин не дослідив і правової оцінки їм не надав.

Колегія суддів також зазначає, що направлення справи для продовження розгляду не означає вирішення питання про правильність здійсненого відповідачем розрахунку пені або про законність оскаржуваної постанови.

Такі питання належать до предмета розгляду справи по суті та мають бути вирішені судом першої інстанції після повного і всебічного дослідження доказів та доводів учасників справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд охоплює право особи на ефективний доступ до суду.

Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати процесуальним обмеженням, однак такі обмеження не повинні звужувати доступ особи до суду настільки, щоб порушувалася сама сутність цього права.

Закриття провадження за відсутності передбачених законом підстав позбавило позивача можливості отримати судову оцінку законності нової постанови державного виконавця, а тому висновок суду першої інстанції не відповідає завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Суд першої інстанції неправильно застосував пункт 4 частини першої статті 238 КАС України, не врахував самостійного характеру постанови державного виконавця від 25 лютого 2025 року та передбаченого статтею 287 КАС України права учасника виконавчого провадження на її судове оскарження.

Допущене порушення норм процесуального права призвело до постановлення помилкової ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року — скасуванню, а справа — направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення скасувати.

Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строки і порядку, визначені статтями 328– 329 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.