Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №560/13326/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/13326/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

05 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язати прийняти рішення про надання відстрочки на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням дитини до 18 років.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 09.10.2013 у справі №514/1406/13-ц місце проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено з батьком. Скаржник вказує, що дитина проживає з батьком понад 11 років, а мати не бере участі в її вихованні. Крім того, апелянт посилається на процесуальні порушення суду першої інстанції, зокрема нерозгляд клопотання про допит дитини як свідка.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 27.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.4 ч.1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (у зв`язку з самостійним вихованням та утриманням дитини до 18 років).

До заяви позивач додав копії паспорта, довідки про РНОКПП, військово-обліковий документ, свідоцтво про народження дитини 11.10.2007, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, витяг з реєстру територіальної громади.

03.09.2024 повідомленням № 9/925 за підписом ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача інформовано, що за результатами розгляду його заяви протоколом від 03.09.2024 №45 ухвалене рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причиною відмови є те, що не підтверджено документально жодну із підстав, передбачених п. 4 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", тоді як визначення місця проживання дитини з батьком такою підставою не є.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав документів, які б підтверджували факт самостійного виховання та утримання дитини, оскільки рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком не є беззаперечним доказом відсутності участі матері у вихованні та утриманні неповнолітньої дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні регулюються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі - Закон України №3543-XII.

Відповідно до ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно зі ст. 22 Закону України №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 даного Закону визначено перелік військовослужбовців, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та яким може бути надана відстрочка від військової служби.

Особами, що мають право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 4 ч. 1 статті 23 Закону України №3543-XII, є, зокрема, військовозобов`язані (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин), жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560, з подальшими змінами).

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Частинами першою, п`ятою статті 150 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до частини першої статті 151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини визначений статтею 157 Сімейного кодексу України. Відповідно до частин першої-третьої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Абзацом першим частини четвертої статті 157 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому, згідно з частинами першою, другою статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Отже, Сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають (перебували) вони в шлюбі між собою. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Зміст вказаних норм також свідчить про те, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини (дітей).

У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав на те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків, не доводить факт відсутності участі іншої особи (матері/батька) у вихованні дитини. Це означає, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо, і як наслідок визначення місця проживання дитини із батьком, не є обставинами, що підтверджують факт самостійного виховання/утримання батьком дитини, отже зазначене не є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у розумінні п. 4 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач не надав відповідачу інших належних документів (таких як рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, свідоцтво про смерть матері, рішення суду, яке б прямо встановлювало факт одноосібного/самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері тощо).

Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_3 діяв у межах повноважень та відповідно до Порядку №560, приймаючи рішення про відмову.

Щодо процесуальних доводів апеляційної скарги про недопит неповнолітньої дитини як свідка, суд зазначає, що вказана категорія справ розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, де досліджуються письмові докази, які подавалися безпосередньо до суб`єкта владних повноважень під час розгляду заяви про відстрочку. Оцінка законності рішення ТЦК та СП здійснюється на момент його ухвалення на підставі тих документів, які були наявні у розпорядженні комісії.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.