Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №640/4108/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/4108/20 Суддя (судді) першої інстанції: Н.О. Дорошенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г., суддів: Говоруна О.В., Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну Офісу Генерального прокурора на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, недоплаченої надбавки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просить стягнути з відповідача: вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 57 575,06 грн; недоплачену надбавку до посадового окладу за доступ до державної таємниці у сумі 1 341 грн; середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні за період з 27.11.2019 по 20.02.2020 в розмірі 157 996,96 грн. Кінцеву суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні просить стягнути з відповідача на день винесення судом рішення виходячи з середньоденного заробітку позивача, який складає 2 677,91 грн за один день.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частини третьої статті 276, статей 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

05 березня 2025 року матеріали адміністративної справи № 640/4108/20 надійшли до Рівненського окружного адміністративного суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 48 669,98 грн (сума зазначена без вирахування податків та зборів, обов`язкових платежів).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вище вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повністю.

Позивач, правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в оскаржуваній частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Офісу Генерального прокурору не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України № 287ц від 21.03.2017 позивача призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

Наказом Генеральної прокурори України від 19.11.2019 № 1608ц позивача із 27.11.2019 звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Наказано Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні. Підстава: рішення кадрової комісії № 2 (а.с.14).

Відповідно до розрахункового листка за листопад 2019 року (а.с.124) ОСОБА_1 в листопаді 2019 року виплачено (з урахуванням відпрацьованих 13 робочих днів) заробітної плати та інших видів платежів на загальну суму 373817,00 грн, з них: оклад - 5534,29 грн; надбавка за ОВЗ - 8024,71 грн; вислуга прокурорів - 2490,43 грн; премія разова - 15555,60 грн; премія щомісячна - 12659,68 грн; компенсація за невикористану відпустку (192 календарні дні) - 330687,36 грн; індексація доходів 2012 - 219,91 грн; надбавка за доступ до державної таємниці - 830,14 грн.

Вважаючи свої права порушеними внаслідок невиплати при звільненні вихідної допомоги та у повному розмірі надбавки до посадового окладу за доступ до державної таємниці, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регулює Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який містить спеціальні норми організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливості розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.).

Згідно статті 4 Закону № 1697-VII, яка визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII унормовано загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, відповідно до пункту 9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом № 113-ІХ, який набрав чинності 25.09.2019, статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".

Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

Водночас Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, яка регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника, є стаття 44 КЗпП України.

Відповідно до статті 1 КЗпП України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Так, за змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, серед іншого, у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас Законом № 113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Зміни, внесені до КЗпП України Законом № 113-ІХ, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, частиною п`ятою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з цим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі № 600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 380/5278/20, від 06 жовтня 2022 року у справі № 360/2189/20.

Отже, при звільненні прокурор має права на отримання вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, а тому доводи апелянта про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні є помилковими й такими, що не відповідають усталеній практиці Верховного Суду стосовно застосування статті 44 КЗпП України у взаємозв`язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Спірні правовідносини у цій справі склалися у зв`язку з невиплатою Генеральною прокуратурою ОСОБА_1 вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України, при його звільненні на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII - у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою, зазвичай, розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин.

Приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Після набрання чинності Законом № 113-ІХ Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу стягнення вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України у спорах, які виникали у зв`язку зі звільненням осіб з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 11.02.2021 у справах № 420/4115/20 та № 240/4840/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 26.02.2021 у справі № 1.380.2019.006923, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 у справі №640/25354/19, від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 27.05.2021 у справі № 380/4855/20, від 24.06.2021 у справі № 200/5390/20-а, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 12.08.2021 у справі № 420/4554/20, від 29.09.2021 у справі №640/4081/20, від 01.10.2021 у справі № 260/1890/19, від 21.10.2021 у справі № 380/5278/20, від 30.11.2021 у справі № 640/1552/20, від 15.06.2022 у справі № 280/880/21, від 20.10.2022 у справі № 280/3370/21, від 18.05.2023 у справі № 580/3739/22, від 15.06.2023 у справі №560/2807/20, від 28.12.2023 у справі № 640/3046/21 тощо, частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Проте у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже, не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Керуючись положеннями абзацу третього пункту 2 розділу І Порядку № 100, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що середня заробітна плата, при визначенні розміру вихідної допомоги, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Види виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, визначені в підпунктах "а" - "л" пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100, зокрема:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових).

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом: множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивачем у позові наведено розрахунок вихідної допомоги в сумі 57 575,06 грн, виходячи з усієї нарахованої йому заробітної плати за вересень (48 641,94 грн) та жовтень (50 440,79 грн) 2019 року, за виключенням днів тимчасової непрацездатності. Водночас, як правильно встановив суд першої інстанції наведений позивачем розрахунок документально не підтверджується.

Згідно з розрахунковими листами позивачу нараховано: за вересень 2019 року - всього 48 641,94 грн, за 21 день; за жовтень 2019 року - 50 440,79 грн, за 21 день (а.с.125, 126).

Відповідно довідки Офісу Генерального прокурора від 10.03.2020 № 21-476зп, долученою до відзиву, заробітна плата ОСОБА_1 , що включається у розрахунок середньоденної заробітної плати відповідно до Порядку № 100, становить: за вересень 2019 року - 44 582,99 грн, відпрацьовано 19 днів; за жовтень 2019 року - 43 702,27 грн, відпрацьовано 20 днів; сума середньоденної заробітної плати складає 2263,76 грн; сума середньої заробітної плати складає 48 669,98 грн (2 263,72 грн х 21,5 середня планова кількість робочих днів за вересень-жовтень 2019 року) (а.с.31).

Так, у відповіді на відзив позивач не заперечив виконаного відповідачем розрахунку середнього заробітку, складових такого розрахунку, кількості відпрацьованих днів. При цьому складові, включені відповідачем до довідки про середню заробітну плату позивача, предметом судового спору в цій не охоплюються.

Тому, застосовуючи наведені вище правові норми, з урахуванням наданого відповідачем розрахунку середньої заробітної плати позивача відповідно до вимог Порядку №100, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір вихідної допомоги становить 48 669,98 грн та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача

З огляду на викладене, Рівненський окружний адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.

Підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, недоплаченої надбавки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: О.В. Говорун

О.В. Чуприна