Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №320/62555/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/62555/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Головне управління ДПС у м. Києві про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

Комунальне некомерційне підприємство «Київський міський клінічний ендокринологічний центр» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулося з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, Шевченківський ВДВС у м. Києві) про скасування постанови Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.11.2025р. про відкриття виконавчого провадження № 79688736.

Київський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 31 березня 2026 року позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того позивач просив здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради від 05.12.2024р. № 430/10238 КНП «КМКЕЦ» реорганізується шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня № 18» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (скорочене найменування - КНП «КМКЛ № 18»).

Розпорядженням Київського міського голови від 27.12.2024 р. № 1302 (з урахуванням змін, внесених розпорядженням від 17.04.2025р. № 296) створено комісію з реорганізації КНП «КМКЕЦ».

Головне управління Державної податкової служби у м. Києві направило КНП «КМКЕЦ» вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2025р. № Ю-42212-2615 У про сплату недоїмки в розмірі 1 392 612,15 гривень.

У зв`язку з реорганізацією та закриттям рахунків КНП «КМКЕЦ», КНП «КМКЛ № 18» 18.09.2025р. платіжною інструкцією № 125558867 сплатило недоїмку КНП «КМКЕЦ».

28.10.2025р. КНП «КМКЕЦ» отримало від ГУ ДПС у м.Києві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.10.2025р. № Ю-42212-2615 про сплату недоїмки в розмірі 1 558 101,34 грн.

Дану вимогу КНП «КМКЛ № 18» сплатило 12.11.2025р. платіжною інструкцією за №126236.

18.11.2025р. КНП «КМКЕЦ» отримало від ВДВС Шевченківського району м.Києва постанову від 10.11.2025р. про відкриття виконавчого провадження № 79541679 (копія додається) на виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2025р. № Ю-42212-2615 У, яка була оплачена КНП «КМКЛ № 18» 18.09.2025р. платіжною інструкцією №125558867.

Разом з постановою від 10.11.2025р. про відкриття виконавчого провадження №79541679 КНП «КМКЕЦ» отримало від ВДВС Шевченківського району м. Києва постанову від 10.11.2025р. про стягнення виконавчого збору у ВП № 79541679.

26.11.2025 державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 79541679.

При цьому, не зважаючи на повну та своєчасну сплату коштів за вимогами ГУ ДПС у м. Києві, ВДВС Шевченківського району м. Києва постановою від 26.11.2025р. відкрив виконавче провадження № 79688736 на підставі постанови про стягнення виконавчого збору №79541679.

Не погодившись із такою постановою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (надалі - Закон №1404-VIII).

Статтею 1 Закону № 1403-VIII визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 14.12.2023) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що одним із виконавчих документів є постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною 2 статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За приписами пунктів 1-6 частини 5, частини 9 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною 3 статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що до винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору в межах ВП №79541679 від 10.11.2025 позивач сплатив заборгованість, визначену податковою вимогою ГУ ДПС у м. Києві від 03.09.2025 № Ю-42212-2615, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією від 18.09.2025 № 125558867.

Вказані обставини свідчать про добровільне виконання позивачем податкової вимоги, яка послугувала підставою для відкриття виконавчого провадження за № 79541679.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що у відповідача були відсутні підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 79688736 з метою примусового виконання постанови від 10.11.2025 про стягнення виконавчого збору (ВП № 79541679) після закінчення виконавчого провадження № 79541679 постановою державного виконавця від 26.11.2025.

В апеляційній скарзі відповідач вказав, що вказані висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки в повідомленні Головне управління ДПС у м. Києві чітко зазначило, що борг згідно вимоги від 03.09.2025 № Ю-42212 2615У про стягнення з Комунального некомерційного підприємства "Київський міський клінічний ендокринологічний центр" недоїмки зі сплати ЄСВ у розмірі 1 392 612,15 грн., - сплачено у повному обсязі 12.11.2025 (тобто після відкриття виконавчого провадження та вчинення державним виконавцем ряду дій щодо примусового виконання рішення).

Проте колегія суддів зазначає, що позивачем долучено до матеріалів справи запит від 12.02.2026 № 377/2, спрямований до ГУ ДПС у м.Києві про надання інформації щодо виконання КНП «КМКЕЦ» вимог ГУ ДПС у м.Києві про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ.

Листом від 26.02.2026 № 15417/6/26-15-13-07-06 ГУ ДПС у м.Києві підтвердило, що згідно з даними інформаційно - комунікаційних систем контролюючого органу (ІКС) КНП «КМКЕЦ» сплатило ЄСВ в розмірі 1 616 558,29 грн платіжною інструкцією від 18.09.2025 № 125558867 по вимозі від 03.09.2025 № Ю-42212-2615 У, та сплатило ЄСВ в розмірі 1 563 261,48 грн інструкцією №126236 по вимозі від 14.10.2025 № Ю-42212-2615.

Вказані обставини підтверджують факт вчасної сплати позивачем боргу та спростовують доводи апелянта щодо помилковості висновків суду першої інстанції.

З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких