Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №420/33790/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33790/25

Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Дата і місце ухвалення: 29 червня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №420/33790/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо встановлення особливостей нарахування пенсії ОСОБА_1 : «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі з 22.10.2019 року довічно», непроведення на загальних підставах поточних масових перерахунків та індексації пенсії, невиплату підвищення до пенсії 25% за пізніший вихід на пенсію, починаючи з 22.10.2019 року, компенсаційних виплат до пенсії залежно від віку ОСОБА_1 , компенсації втрати частини доходів за затримку строків виплати пенсії з 22.10.2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області провести, починаючи з 22.10.2019 року, перерахунок/індексацію та виплачувати позивачу пенсію за віком на загальних підставах, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне державне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням загального трудового стажу та довідок про заробітну плату за період роботи з 1975 по 1993 роки, виданих державним унітарним підприємством «Севастопольський морський завод імені Серго Орджонікідзе» від 04.04.2019 року №380, №381, №382, №383, №384, з підвищенням до пенсії 25% за більш пізній вихід на пенсію, компенсаційними виплатами до пенсії залежно від віку ОСОБА_1 , компенсацією втрати частини доходів за затримку строків виплати пенсії за період з 22.10.2019 року по день виплати заборгованості по пенсії, на визначений ОСОБА_1 банківський рахунок.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо встановлення особливостей нарахування пенсії ОСОБА_1 : «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі з 22.10.2019 року довічно».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування до її пенсійних виплат особливості «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі» та з дотриманням вимог статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 22.10.2019 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути питання щодо встановлення ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 25% за пізніший вихід на пенсію, проведення індексації пенсії та прийняти за результатами розгляду рішення із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків за більш пізній вихід на пенсію та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 25% за більш пізній вихід на пенсію відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22 жовтня 2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, з урахуванням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року.

11 червня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із заявою, поданою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, вчинених на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №420/33790/25.

У зазначеній заяві позивачка просила визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсаційних виплат до пенсії після досягнення нею 70-річного віку, ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, а також вжити заходів, спрямованих на забезпечення належного виконання рішення суду, зокрема встановити відповідачу строк для подання звіту про його виконання.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання рішення суду, залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення заяви, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянтка просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її заяву, подану в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянтка зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року відповідача було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На її переконання, належне виконання цього рішення передбачає здійснення усіх передбачених зазначеним Законом пенсійних виплат, у тому числі нарахування компенсаційних виплат після досягнення нею 70-річного віку, виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, а також фактичну виплату перерахованої пенсії. При цьому, як зазначає апелянтка, під час виконання рішення суду відповідач не виконав вимог Закону №1058-IV, не нарахував зазначені виплати та не здійснив виплату заборгованості з пенсії, що свідчить про неналежне виконання судового рішення.

Апелянтка вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що наведені у заяві вимоги є новими позовними вимогами, оскільки, на її думку, вони виникли саме у зв`язку з виконанням рішення суду та безпосередньо стосуються правильності дій відповідача при його виконанні. Посилаючись на положення статті 383 КАС України та правові висновки Верховного Суду щодо застосування механізму судового контролю за виконанням судових рішень, апелянтка стверджує, що такі вимоги не можуть бути предметом окремого позову, а повинні розглядатися в межах процедури судового контролю, оскільки інше призведе до необхідності неодноразового звернення до суду для захисту одного й того ж порушеного права. Також апелянтка наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки її доводам та не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування статті 383 КАС України, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року – без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України.

Відповідач зазначає, що рішення суду від 19 грудня 2025 року ним виконано у межах покладених судом зобов`язань, зокрема проведено перерахунок пенсії, нараховано підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків за більш пізній вихід на пенсію, визначено суму заборгованості та включено її до відповідного реєстру для фінансування, тоді як фактична виплата заборгованості здійснюється у порядку, встановленому законодавством, за наявності відповідного бюджетного фінансування.

Крім того, відповідач вказує, що вимоги щодо нарахування компенсаційних виплат після досягнення позивачкою 70-річного віку та компенсації втрати частини доходів не були предметом розгляду у справі №420/33790/25, а питання компенсації втрати частини доходів уже було вирішено рішенням суду від 19 грудня 2025 року, яким у цій частині позовних вимог відмовлено, у зв`язку з чим зазначені вимоги є новими позовними вимогами, що не можуть бути предметом розгляду в порядку статті 383 КАС України, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали немає.

Відповідно до статті 312 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Вирішуючи подану заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачкою вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача при виконанні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №420/33790/25 стосовно ненарахування та невиплати компенсаційних виплат до пенсії після досягнення нею 70-річного віку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, а також щодо вжиття заходів, спрямованих на забезпечення проведення відповідного перерахунку та виплати пенсії, не були предметом судового розгляду у справі №420/33790/25, виходять за межі прав, підтверджених судовим рішенням, а відтак не можуть бути предметом розгляду в порядку статті 383 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою, третьою статті 14 та частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, фізичними та юридичними особами на всій території України.

Однією з процесуальних гарантій реалізації принципу обов`язковості судового рішення є здійснення судового контролю за його виконанням, правовий механізм якого визначений статтями 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки предметом апеляційного перегляду у цій справі є ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за необхідне звернутися до змісту цієї процесуальної норми.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право звернутися до суду першої інстанції із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або про порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що предметом розгляду заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть бути виключно рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, вчинені під час виконання судового рішення, а також порушення прав позивача, підтверджених цим рішенням.

Відтак суд у межах такого провадження перевіряє лише законність рішень, дій чи бездіяльності відповідача, вчинених на виконання судового рішення, та дотримання прав, підтверджених цим рішенням. Натомість вимоги, які не були предметом судового розгляду або не стосуються прав позивача, підтверджених судовим рішенням, не можуть бути предметом розгляду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 липня 2022 року у справі №540/606/20, відповідно до якої статті 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють спеціальний механізм судового контролю за виконанням судових рішень, а у разі, якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, вчиненими на виконання судового рішення, порушено її права, захист таких прав має здійснюватися саме у порядку, передбаченому зазначеними нормами Кодексу, а не шляхом пред`явлення окремого адміністративного позову.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, зміненим постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці без застосування особливості «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі», а також здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків за більш пізній вихід на пенсію. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Разом із тим із заяви, поданої позивачкою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, убачається, що вона просила визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсаційної виплати після досягнення нею 70-річного віку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, а також зобов`язати відповідача здійснити відповідні нарахування та виплати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога щодо визнання протиправними дій відповідача, які полягають у ненарахуванні та невиплаті компенсаційної виплати після досягнення позивачкою 70-річного віку не підлягає розгляду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, зі змісту рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, залишеного без змін у відповідній частині постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року, убачається, що предметом судового розгляду були питання щодо правомірності застосування відповідачем особливості «не підлягає МП, призначена за рішенням суду у твердому розмірі», здійснення перерахунку пенсії без застосування зазначеної особливості, а також нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків за більш пізній вихід на пенсію.

Водночас питання щодо виникнення у позивачки права на компенсаційну виплату після досягнення нею 70-річного віку під час розгляду справи №420/33790/25 судом не досліджувалося, не було предметом заявлених позовних вимог та не знайшло відображення ні у мотивувальній, ні у резолютивній частинах судового рішення.

Отже, право позивачки на зазначену виплату не було підтверджене судовим рішенням у розумінні частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому питання щодо правомірності її ненарахування не може бути вирішене в межах процедури судового контролю за виконанням цього рішення.

Відтак у відповідача не виникло обов`язку щодо здійснення такої виплати саме на виконання рішення суду, що виключає можливість перевірки відповідних дій у порядку статті 383 КАС України.

Разом із тим інший характер має вимога позивачки щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Як убачається з матеріалів справи, питання щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії вже було предметом судового розгляду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у задоволенні відповідної позовної вимоги було відмовлено як передчасної, а в цій частині рішення залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року.

Отже, під час виконання судового рішення відповідач не був зобов`язаний вирішувати питання щодо нарахування та виплати такої компенсації, оскільки відповідний обов`язок судовим рішенням на нього не покладався.

За таких обставин вимога позивачки не стосується виконання обов`язку, покладеного на відповідача судовим рішенням, а фактично спрямована на вирішення питання щодо виникнення у неї права на відповідну компенсацію, яке не може бути предметом розгляду в порядку статті 383 КАС України.

Крім того, колегія суддів враховує, що питання щодо належності виконання відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року вже було предметом судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатами розгляду звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області судом було встановлено, що відповідачем вчинено дії, спрямовані на виконання судового рішення, а наведені ним обставини щодо невиконання рішення в повному обсязі суд визнав достатніми для прийняття звіту. Законність зазначеної ухвали була перевірена судом апеляційної інстанції, який не встановив підстав для її скасування.

За таких обставин доводи заявниці, які фактично зводяться до незгоди з висновками суду щодо прийняття звіту про виконання судового рішення та спрямовані на повторну оцінку обставин, які вже були перевірені судом у межах здійснення судового контролю, не можуть повторно розглядатися в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, обидві заявлені позивачкою вимоги виходять за межі предмета судового контролю, передбаченого статтею 383 КАС України.

Доводи апеляційної скарги про те, що після виконання рішення суду відповідач був зобов`язаний одночасно застосувати всі положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють порядок обчислення та виплати пенсії, у тому числі здійснити нарахування спірних виплат, зазначених висновків не спростовують.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року на відповідача покладено конкретні обов`язки, визначені його резолютивною частиною. При цьому цим рішенням не вирішувалося питання щодо наявності у позивачки права на компенсаційну виплату після досягнення нею 70-річного віку та не покладався на відповідача обов`язок щодо її нарахування чи виплати. Саме по собі виконання рішення суду в частині проведення перерахунку пенсії не означає виникнення у відповідача інших обов`язків, які не визначені цим рішенням та не випливають із його резолютивної частини.

Посилання апелянтки на положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які, на її думку, підлягали застосуванню відповідачем після проведення перерахунку пенсії, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки предметом розгляду у цій справі є не правильність застосування відповідачем норм матеріального права при визначенні розміру пенсії чи інших пенсійних виплат, а наявність або відсутність підстав для застосування механізму судового контролю, передбаченого статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішення питання щодо наявності чи відсутності у відповідача обов`язку здійснити нарахування інших виплат, не визначених судовим рішенням, потребує встановлення нових юридично значущих обставин, дослідження відповідних доказів та оцінки правильності застосування норм матеріального права, а відтак виходить за межі судового контролю, передбаченого статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Посилання апелянтки на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 липня 2022 року у справі №540/606/20, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена правова позиція підтверджує існування спеціального механізму судового контролю, передбаченого статтями 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України, однак не містить висновку про можливість вирішення в порядку статті 383 цього Кодексу вимог, які не були предметом первісного судового розгляду або щодо яких уже існує остаточне судове рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому розумінні меж судового контролю, визначених статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів не встановила передбачених статтею 320 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її скасування.

Керуючись статтями 308, 312, 315, 316, 320, 321, 325 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках та порядку, передбачених статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук