Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №737/198/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 737/198/26

Головуючий у першій інстанції – Лібстер А. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1445/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Луговця О. А., Супруна О. П.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

боржник ОСОБА_2 ,-

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 23 квітня 2026 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, в якій просила видати судовий наказ, яким щомісячно стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання в суд заяви про видачу судового наказу і до досягнення повноліття ОСОБА_4 .

Заяву обґрунтовувала тим, що вона з 29.12.2004 перебуває у шлюбі з боржником, від шлюбу сторони мають доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що вона і ОСОБА_2 проживають окремо, питання утримання спільної дитини судом, органом опіки та піклування не вирішувалося, дочка мешкає разом з нею, витрати на її утримання заявниця несе одноосібно.

Наголошувала, що боржник ухиляється від утримання спільної дитини, добровільно матеріальної допомоги не надає, участі в її утриманні не бере, чим ставить доньку в скрутне матеріальне становище.

Указувала, що ОСОБА_2 працює, спроможний утримувати спільну доньку ОСОБА_5 , але цього не робить.

Ухвалою Куликівського районного суду Чернігівської області від 23.04.2026 у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу районного суду та ухвалити нове судове рішення, згідно якого видати заявнику судовий наказ, як протиправну.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у суду були достатні докази на підтвердження того, що заявниця проживає разом з донькою за адресою АДРЕСА_1 .

Наголошує, що боржник з нею та донькою за вищевказаною адресою не проживає, що підтверджується відповіддю на запит Ковчинського старостинського округу від 17.04.2026 № 15/5-05/35.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала – скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Постановляючи оскаржувану ухвалу районний суд, виходив з того, що:

- ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, звертаючись до суду з заявою про стягнення аліментів, заявницею в обґрунтування вимог заяви не долучено будь-яких доказів, які підтверджують факт окремого проживання батька з дитиною та перебування дитини на її утриманні;

- у відомостях від 08.04.2026 про зареєстрованих осіб зазначено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстровані в одному приміщенні із неповнолітньою донькою ОСОБА_4 ;

- належних доказів щодо іншого зареєстрованого (задекларованого) у встановленому законом порядку місця проживання чи перебування боржника матеріали справи не містять.

Проте з такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Судом у справі встановлено, що 08.04.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, в якій просила видати судовий наказ, яким щомісячно стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання в суд заяви про видачу судового наказу і до досягнення повноліття ОСОБА_4

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 29.12.2004 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

Від шлюбу сторони мають дочку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 8).

Згідно з відомостями Куликівської селищної ради про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 08.04.2026 № 309 за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані:

- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 08.05.2007 по т.ч.;

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 25.05.1996 по т.ч.;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 10.08.2004 по т.ч.;

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , по т.ч.;

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 14.07.2011 по т.ч.;

- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 20.02.2005 по т.ч. (а.с. 9).

Відповідно до інформації Ковчинського старостинського округу Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 17.04.2026 № 15/5-05/35 ОСОБА_2 зареєстрований і не проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, позаяк доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наказне провадження це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Відповідно до положень статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.

У заяві повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження;

4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються:

1) документ, що підтверджує сплату судового збору;

2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника;

3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;

4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Частиною першою статті 165 ЦПК України визначено перелік підстав для відмови у видачі судового наказу. Так, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

З аналізу частин 2-3 статті 163 ЦПК України вбачається, що заява про видачу судового наказу повинна містити відомості про сторін, зміст вимог, обставини, на яких вони ґрунтуються, та перелік доказів на їх підтвердження, а до заяви мають бути додані документи, передбачені законом. Водночас зазначені норми не встановлюють обов`язку заявника у справах про стягнення аліментів додавати до заяви докази розірвання шлюбу між батьками дитини. Тому відсутність таких документів сама по собі не свідчить про невідповідність заяви вимогам статті 163 ЦПК України.

Вищезазначені норми не містять посилань і на те, що заявниця має надати докази того, що батько дитини зареєстрований у іншому місці ніж дитина.

Відповідно до статті 33 Конституції України та статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання. Водночас реєстрація місця проживання має виключно обліковий характер і не є підтвердженням фактичного проживання особи за відповідною адресою.

Отже, сама по собі наявність доказів того, що батько дитини зареєстрований за тією самою адресою що і дитина, не може свідчити про його фактичне проживання разом із донькою.

У матеріалах справи міститься довідка Ковчинського старостинського округу Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 17.04.2026 № 15/5-05/35, де зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований і не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, наявні у справі докази підтверджують, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 не є тотожним його фактичному місцю проживання.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що подана ОСОБА_1 заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 163 ЦПК України, у зв`язку з чим були відсутні підстави для відмови у видачі судового наказу.

У зв`язку з наведеним колегія суддів доходить висновку, що ухвалу про відмову у видачі судового наказу районним судом постановлено з порушенням норм процесуального права, така ухвала не може бути визнана законною і обґрунтованою. Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання і є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направленням справи до цього суду для продовження розгляду.

Отже, ухвала Куликівського районного суду Чернігівської області від 23.04.2024 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Ухвалу Куликівського районного суду Чернігівської області від 23 квітня 2026 року – скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча О. Є. Мамонова

Судді О. А. Луговець

О. П. Супрун