Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №677/451/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 677/451/25

Провадження № 22-ц/820/1150/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Демчук В.М.

за участю: представників учасників справи

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» про визнання відсутнім права оренди та витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2026 року (суддя Васільєв С.В.).

Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Агрокрай» про визнання відсутнім права оренди та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначала, що вона, як власник земельної ділянки, кадастровий номер 6822789200:07:001:0075, уклала з відповідачем ТОВ «Агрокрай» договір оренди даної земельної ділянки від 17.03.2015 на строк 10 років, тобто, до 17 березня 2025 року.

20.10.2020 між сторонами підписано додаткову угоду оренди земельної ділянки та договір викладеного в новій редакції.

При цьому, п.п.3.1 додаткової угоди визначено, що договір укладено строком на 10 років з дати укладення договору, тобто, вказана додаткова угода, не змінювала строк оренди, встановлений договором оренди від 17.03.2015 та чітко визначала, що перебіг дії договору оренди обчислюється з дати укладення договору.

Вказувала, що маючи на меті припинити орендні відносини, 30 січня 2025 року направила ТОВ «Агрокрай» лист-повідомлення про припинення договору оренди та акт прийому-передачі земельної ділянки.

17 лютого 2025 року від ТОВ «Агрокрай» на адресу позивачки надійшов лист, в якому орендар повідомив, що не поверне земельні ділянки на підставі додаткової угоди від 20.10.2020 та просить позивачку не вчиняти дій, які б перешкоджали відповідачу користуватися земельною ділянкою. При цьому, відповідачем не було підписано та повернуто позивачу акт прийому-передачі земельної ділянки.

Зазначала, що 28.02.2025 замовила Інформацію з Державного реєстру речових правна нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з якої стало відомо, що державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 59090306 від 05.07.2021, яким фактично продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6822789200:07:001:0075, до 20.10.2030, зазначивши дату укладення договору, не 17.03.2015, коли договір було укладено, а 20.10.2020 – дату додаткової угоди про внесення змін до договору.

На думку позивачки, дії відповідача є неправомірними, порушують її права як власника земельної ділянки, а тому вона змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Вказувала, що обраний спосіб захисту порушеного права шляхом припинення права оренди є найбільш ефективним та відповідає характерові порушення прав та інтересів позивача.

Враховуючи викладене вище, позивачка просила суд визнати відсутнім з 18.03.2025 право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» на земельну ділянку, кадастровий номер 6822789200:07:001:0075, площею 2,1351 га, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , орендарем якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» згідно з договором оренди від 17.03.2015, запис про право №42810095 (з урахуванням додаткової угоди від 20.10.2020), укладеним між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» та витребувати вказану земельну ділянку.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2026 року задоволено позов.

Визнано відсутнім з 18.03.2025 право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» на земельну ділянку, кадастровий номер 6822789200:07:001:0075, загальною площею 2,1351 га, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , орендарем якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» згідно з договором оренди від 17.03.2015, запис про інше речове право №42810095 (з урахуванням додаткової угоди від 20.10.2020), укладеним між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокрай».

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» повернути земельну ділянку, кадастровий номер 6822789200:07:001:0075, площею 2,1351 га, ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Агрокрай» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що позивачка фактично використала неоднозначне трактування п. 3.1. спірної додаткової угоди з метою безпідставного розірвання договору оренди за відсутності будь-якого порушеного її права.

Зауважує, що з метою зміни істотних умов договору оренди в частині збільшення орендної плати до 10310,56 грн та строку його дії ще на 10 років, сторони вирішили укласти додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі. При укладенні даної угоди були присутні особи, про допит яких відповідач клопотав в суді першої інстанції, проте судом дане клопотання було проігноровано, чим порушено норми процесуального права.

Звертає увагу суду, що пунктом 1 додаткової угоди чітко визначено, що сторони прийшли до взаємної згоди викласти договір оренди в новій редакції. При цьому, пунктом 3.1. додаткової угоди визначено, що договір укладено строком на 10 років з дати укладення договору.

Вважає, що попередній договір, який було укладено 17.03.2015 фактично перестав існувати, оскільки його повністю викладено у новій редакції, а датою укладення договору в новій редакції є 20.10.2020.

Зазначає, що за фактичне перепідписання договору оренди на нових умовах ОСОБА_1 отримала винагороду у розмірі 5000,00 грн та в матеріалах справи наявний видатковий касовий ордер від 19.09.2025 та накладна, які підтверджують факт отримання позивачкою орендної плати за весь 2025 рік.

Стверджує, що суд першої інстанції, всупереч ст.637 ЦК України, взагалі не навів жодних мотивів щодо власного тлумачення умов спірної додаткової угоди, оскільки не оцінив поведінку сторін, а також не з`ясував їх дійсну волю, що свідчить про необґрунтованість судового рішення.

Вказує, що позивачка на виконання приписів п.3.3. договору оренди землі від 17.03.2015 мала не пізніше 17.01.2025 звернутись до ТОВ «Агрокрай» із заявою (повідомленням) про бажання припинити його дію, при цьому, таких дій не вчинила, а лише 30.01.2025, з пропуском строку звернення направила лист про небажання продовжувати договірні відносини.

Крім того, зауважує, що позивачка, в порядку, визначеному ст. 126-1 Земельного кодексу України, із заявою до державного реєстратора про відмову від пролонгації договору не зверталася.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки – адвокат Ковальчук І.М. вказує, що обрахунок строку дії договору оренди землі обчислюється з дати укладення основного договору, а не від дати укладення додаткової угоди. Додаткова угода не є самостійним договором, нею лише внесено зміни до основного договору. Зауважує, що додаткова угода не змінила строк оренди встановлений договором від 17.03.2015. Вважає помилковими доводи апеляції щодо того, що сторони, уклавши додаткову угоду від 20.10.2020, фактично виклали договір у новій редакції, чим змінили, зокрема і дату укладення самого договору. Щодо доводів відповідача в частині, що за фактичне перепідписання договору оренди на нових умовах ОСОБА_1 отримала винагороду у розмірі 5000,00 грн, то такі обставини не можуть бути підтвердженням визначення іншого строку дії договору, ніж у ньому вказано. Так, строк дії договору оренди розпочався 17.03.2015 та закінчився 17.03.2025, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Крім того, зазначає, що позивачка додатково понесла витрати в суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, які просила стягнути з відповідача на її користь.

В судовому засіданні представник ТОВ «Агрокрай» – адвокат Заболотний А.М. підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Ковальчук І.С. в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6822789200:07:001:0075, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №966227, інформацією Державного земельного кадастру від 27.01.2025.

17 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрокрай» укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6822789200:07:001:0075.

23.03.2025 здійснено державну реєстрацію речового права – права оренди ТОВ «Агрокрай» за договором від 17.03.2025.

Згідно з пунктом 8 договору, договір укладено на строк 10 років (у разі укладання договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, «Орендар», має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строку (поновлення договору оренди землі), про що він повідомляє «Орендар», має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), про що він повідомляє «Орендодавця» до списку строку Договору у строк, не пізніше ніж за місяць до спливу строку Договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі «Орендар» додає проект додаткової угоди. Після закінчення строку дії договору «Орендар» має переважне право поновити його на новий строк, але на загальний термін не більше 49 років. У цьому разі «Орендар» не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. У разі якщо «Орендар» продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення «Орендодавця» про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до пункту 37 договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який було його укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

20.10.2020 між ТОВ «Агрокрай» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 17 березня 2015 року та сторони вирішили договір оренди викласти в новій редакції.

Згідно з пунктом 3.1. додаткової угоди, договір укладено строком на 10 (десять) років з дати укладання договору.

Відповідно до п. 7.1. додаткової угоди слідує, що після закінчення строку дії договору, якщо він не подовжений сторонами або не поновлений в порядку встановленому законодавством, орендар зобов`язаний повернути земельну ділянку орендодавцю у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Повернення земельної ділянки відбувається на підставі акту приймання-передачі, протягом 10 робочих днів з дати письмової вимоги орендодавця.

Відповідно до п. 2 розділу 14 додаткової угоди встановлено, що ця угода набирає чинності з дати її підписання сторонами та є невід`ємною частиною договору оренди.

30 січня 2025 року ОСОБА_1 направила ТОВ «Агрокрай» повідомлення про закінчення строку дії договору 17 березня 2025 року в якому вказала, що просить вважати договір припиненим та повернути їй дану земельну ділянку. Продовжувати договірні відносини не бажає.

Згідно з листом від 17 лютого 2025 року, ТОВ «Агрокрай» повідомило ОСОБА_1 про те, що у відповідності до укладеного договору оренди на земельну ділянку від 17 березня 2015 року та додаткової угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2020 року, ТОВ «Агрокрай» має усі законні підстави здійснювати свою господарську діяльність на орендованій земельній ділянці, тому просить не чинити перешкод орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (а.с.20).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка від 28.02.2025), щодо договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6822789200:07:001:0075, площею 2,1351 га, вказано датою його закінчення 20.10.2030; датою укладення договору - 20.10.2020 (Документи, подані для державної реєстрації: договір оренди землі, серія та номер: -/-, виданий 17.03.2015, видавник: орендодавець та орендар; Додаткова угода про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 20.10.2020, видавник: Орендар та Орендодавець) (номер запису про інше речове право - 42810095).

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка відмовилась від пролонгації договору, договір оренди припинився у зв`язку з закінченням строку дії - 17.03.2025, на який його було укладено, відповідач продовжує фактичне використання земельної ділянки, а тому у відповідача відсутнє право оренди земельної ділянки у зв`язку з чим він зобов`язаний повернути земельну ділянку позивачці.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Неодмінним елементом правовідносин є їхній зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певні матеріальні або нематеріальні блага з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створенням об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та (або) нематеріального блага.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частини перша та друга статті 792 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, дата укладення та строк дії договору оренди.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦПК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що умовами договору оренди землі від 17.03.2015 (в редакції додаткової угоди від 20.10.2020), сторони погодили, що договір укладено строком на 10 років з дати його підписання. Визначений у додатковій угоді строк дії договору є аналогічним строку, передбаченому в основному договорі, відповідно, при укладенні додаткової угоди сторони не вносили змін до строку дії договору оренди землі в частині його збільшення. А тому, строк дії договору оренди землі від 17.03.2015 розпочався 17.03.2015 з моменту його підписання сторонами та, виходячи з положень п. 3.1. договору оренди землі (в редакції додаткової угоди від 20.10.2020), закінчився 17.03.2025.

Протягом розгляду справи в суді першої інстанції позиція відповідача полягала виключно у тому, що додатковою угодою від 20.10.2020 погоджені нові істотні умови між сторонами та з дати укладення додаткової угоди слід обраховувати строк дії договору оренди землі до 20.10.2030. При цьому, відповідач ні у відповіді від 17.02.2025 на звернення позивачки, ні у відзиві на позов не вказував про пролонгацію договору від 17.03.2015.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Так, відповідно до статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх достатності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 12 ЦПК України, втрачає сенс.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права шляхом визнання відсутнім права оренди є ефективним, оскільки права позивачки порушуються наявністю відомостей про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Агрокрай» до 2030 року, що є порушенням права власника на розпорядження своїм майном, з урахуванням того, що власник земельної ділянки не бажав продовжувати дію договору оренди земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень, тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

З врахуванням того, що мета позову ОСОБА_1 спрямована на усунення їй перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення від ТОВ «Агрокрай», тому суд першої інстанції обґрунтовано розглянув вимогу витребувати земельну ділянку як вимогу про повернення цієї земельної ділянки власнику за правилами негаторного позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення щодо задоволення позовних вимог про визнання відсутнім права оренди відповідача на земельну ділянку, яка на праві власності належить позивачці, та повернення земельної ділянки, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка отримала кошти в рахунок переукладення договору оренди землі на нових умовах, оскільки, виходячи з предмету позову, вказані обставини не підтверджують визначення іншого строку дії договору, ніж у ньому вказано.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що при укладенні додаткової угоди були присутні особи, про допит яких відповідач клопотав в суді першої інстанції, проте суд дане клопотання проігнорував, апеляційний суд зазначає, що покази свідків щодо істотних умов укладення додаткової угоди, не є допустимими доказами, в розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України, оскільки обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачка в порядку, передбаченому ст.. 126-1 ЗК України не відмовилась від його пролонгації є безпідставними, оскільки зазначена норма права не регулює спірні відносини, з урахуванням того, що договір між сторонами укладено 17.03.2015.

Правила, визначені ст. 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом № 340-ІХ (який набрав чинності у вказаній частині 16.07.2020), а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду в частині задоволення позовних вимог про визнання відсутнім права у відповідача на користування спірною земельною ділянкою, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Щодо відшкодування витрат позивачки на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки – адвокат Ковальчук І.М. заявила про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, понесених в суді апеляційної інстанції та долучила ордер на надання правничої допомоги серії ВТ№1076645 від 26.03.2026, додатковий розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу до договору про надання правової допомоги від 28.02.2025 ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції на суму 5000 грн, копію квитанції № 58 від 26.03.2026 та квитанцію про направлення таких документів відповідачу.

Оплативши надані за договором послуги в сумі 5000 грн, позивачка фактично погодилась, що ці послуги надані і виконані адвокатом в повному обсязі.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

На підставі частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Отже, у ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат.

За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З урахуванням зазначених вище положень норм матеріального та процесуального права та наведених обставин, відсутності заперечень сторони відповідача щодо розміру витрат позивачки, колегія суддів приходить до висновку про задоволення заяви представника позвиачки про стягнення з відповідача понесених нею витрат на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного провадження в розмірі 5000 грн. Такі витрати є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у апеляційному суді, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 27 лютого 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокрай» на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: Р.С. Гринчук

О.І. Талалай