Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №686/25013/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/25013/25

Провадження № 22-ц/820/1406/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2026 року, суддя Мазурок О.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат,

встановив:

У вересні 2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення солідарно 3% річних та інфляційних втрат в сумі 256609,31 грн.

На обґрунтування позовних вимог вказало, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27.05.2010 у справі №2-3558/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11089485000 від 05.12.2006 в розмірі 406102,63 грн. Для примусового виконання рішення суду 14.12.2010 видано виконавчі листи.

11.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1, за умовами якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», в тому числі за кредитним договором №11089485000 від 05.12.2006 та договором поруки від 05.12.2006.

З моменту ухвалення Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області рішення від 27.05.2010 у справі №2-3558/10 відповідачами зобов`язання зі сплати заборгованості не виконано, що є підставою для нарахування на суму простроченого грошового зобов`язання 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, які за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 склали 256609,31 грн, з яких розмір нарахованих 3% річних у зв`язку із невиконанням рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27.05.2010 склала 59680,40 грн, розмір інфляційних втрат - 196928,91 грн.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.03.2026 в задоволенні позову відмовлено.

У мотивувальній частині рішення суд зазначив, що строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» присудженої суми заборгованості збіг. Та обставина, що виконавчий лист за основним борговим зобов`язанням не перебуває на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кей-Колект» просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування скарги товариство зазначило, що суд першої інстанції необґрунтовано поклав в основу рішення припущення та можливі заперечення відповідачів щодо натурального зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед позивачем. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що право кредитора на примусове виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27.05.2010 у справі №2-3558/10 остаточно втрачено. Посилання суду на те, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.09.2018 виконавчий лист №2-3558/10 від 14.12.2010 було визнано таким, що не підлягає виконанню, є безпідставним, оскільки в подальшому вказана ухвала була скасована судом вищої інстанції.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином.

Представник позивача в письмовій заяві просив суд розгляд справи провести без його участі, підтримав доводи апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального пава.

Судом встановлено, що 05.12.2006 між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого став ПАТ «УкрСиббанк», було укладено договір про надання споживчого кредиту №11089485000, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 43970 дол. США, а позичальниця зобов`язалася повернути кредит у повному обсязі не пізніше 04.12.2017 згідно з графіком повернення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12,3% річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 05.12.2006 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов`язувався відповідати за невиконання позичальницею усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору.

27.05.2010 рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №2-3558/10, яке набрало законної сили 08.06.2010, стягнуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №11089485000 від 05.12.2006 в розмірі 406102,63 грн.

Державним виконавцем Другого міського відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Гончаренко О.С. 19.10.2011 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості в сумі 407922,63 грн.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02.12.2014 у справі №6/686/547/14 замінено сторону у виконавчому провадженні з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» стосовно виконання виконавчого листа №2-3558/10 від 14.12.2010, виданого Хмельницьким міськрайонним судом.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.09.2018 визнано виконавчий лист №2-3558/10 від 14.12.2010, виданий Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Кей-Колект», боргу за договором про надання споживчого кредиту від 05.12.2006 в розмірі 406102,63 грн та судових витрат у розмірі 1820 грн таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23.01.2019, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 17.10.2019 вищевказану ухвалу суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про залишення заяви без задоволення.

Головним державним виконавцем Другого міського відділу Державної виконавчої служби міста Хмельницький Дідик Л.О. 23.10.2018 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованості в сумі 407922,63 грн у зв`язку з тим, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 14.09.2018, №2-3558/10 визнано виконавчий лист №2-3558/10 від 14.12.2010, виданий Хмельницьким міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Кей-Колект» боргу за договором про надання споживчого кредиту №11089485000 від 05.12.2006 в сумі 406102,63 грн та судових витрат в сумі 1820 грн, таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з розрахунком ТОВ «Кей-Колект», розмір 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із невиконанням рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі №2-3558/10 від 27.05.2010 за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 склало 256609,31 грн, з яких сума нарахованих процентів 59680,40 грн, сума інфляційних втрат 196928,91 грн.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; - конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.07.2025 у справі №761/7294/24 (провадження №61-4984св25) зроблено наступний правовий висновок: «…У постановах від 23 листопада 2022 року у справі №285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі №442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №761/26741/22 (провадження №61-4584св24).

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21.04.1999, №606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05.10.2016 чинності Законом України від 02.06.2016, №1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто, поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатися доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 року у справі №754/511/23).

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону України від 21.04.1999, №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV) в редакції, чинній на час набрання рішенням законної сили, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років.

Відповідно частини першої статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV у редакції, що діяла на час набрання судовим рішенням законної сили, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, пред`явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (частина друга статті 22 Закону №606-XIV).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (пункт 5 частини першої статті 39 Закону №606-XIV).

У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частина третя статті 39 Закону №606-XIV).

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу (частинра третя статті 23 Закону №606-XIV).

Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), яким передбачено пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання протягом трьох років, набув чинності 05.10.2016.

Відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом №1404-VIII. Для пункту 5 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону №1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2018 у справі №905/6977/13 та від 02.05.2018 у справі №5016/149/2011(17/6), в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.08.2018 у справі №553/1951/14-ц, від 10.04.2019 у справі №521/21810/17, від 29.01.2020 у справі №344/19847/18.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 79 ЦПК України докази мають бути достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги наявністю судового рішення, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, відтак саме позивачу належить доказати, що рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27.05.2010 у справі №2-3558/10 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №11089485000 від 05.12.2006 в розмірі 406102,63 грн може бути виконане в примусовому порядку відповідачами.

Як вбачається в матеріалах справи, виконавчий лист у цивільній справі №2-3558/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11089485000 від 05.12.2006 було видано Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 14.12.2010, відтак строк на пред`явлення його до виконання збіг 08.06.2013, доказів щодо пред`явлення його до виконання чи то судового рішення про поновлення строку на пред`явлення його до виконання матеріали справи не містять.

Таким чином, з огляду на те, що строк пред`явлення виконавчого листа щодо ОСОБА_2 збіг 08.06.2013, позивач не надав доказів на підтвердження поновлення строку на пред`явлення його до виконання, відкриття відповідного виконавчого провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача права на примусове виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором кредиту, відтак і відсутності правових підстав для стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат, оскільки стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов`язанні не може бути захищено в примусовому порядку.

В частині вимог до ОСОБА_1 колегія суддів зазначає, що судом не було враховано, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 23.01.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 17.10.2019, скасовано ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.09.2018, якою визнано виконавчий лист №2-3558/10 від 14.12.2010 таким, що не підлягає виконанню.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що постанова державного виконавця від 23.10.2018 про закінчення виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не скасована, позивачем не надано жодних доказів місцезнаходження виконавчого листа про стягнення боргу з ОСОБА_1 , не надано доказів повторного пред`явлення даного виконавчого листа до виконання після скасування ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.09.2018 чи то поновлення строку для його пред`явлення до виконання.

За наведеного, враховуючи, що строк пред`явлення виконавчого листа щодо ОСОБА_1 збіг 23.10.2021, матеріали справи не містять доказів пред`явлення виконавчого листа до виконання повторно після 23.10.2018, а також доказів поновлення строку для пред`явлення до виконання відповідного виконавчого листа, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат не можуть бути задоволені, оскільки стягнення заборгованості за основною вимогою стосовно останньої також не може бути захищена в примусовому порядку у зв`язку із пропущенням строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Оскільки допущена судом неповнота встановлення обставин справи не має наслідком неправильне вирішення справи, тому ця обставина не може бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, яке підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» залишити без задоволення.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай