Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №456/905/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 456/905/26 Головуючий у 1 інстанції: Писарев О. Ю.

Провадження № 33/811/981/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Гончарук Л.Я., з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 травня 2026 року,

встановив:

цією постановою, відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_1 адвоката Дмитрович Н.В. про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч. 1 ст.247 КУпАП.

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, й накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Відповідно до постанови, 07.02.2026 близько 10:38 год. в м. Стрий по вул. Басараб, 15 водій громадянин ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Focus н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: тремтіння пальців рук, виражена блідість обличчя, поведінка не відповідає обстановці, від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння в установленому законом порядку в медичному закладі водій відмовився, водія відсторонено від керування транспортними засобами, дана подія зафіксована на нагрудну камеру поліцейського Гор 11, чим порушив п. 2.5 ПДР та вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, закрити провадження у справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що працівники поліції безпідставно дійшли висновку про наявність у нього ознак наркотичного сп`яніння, оскільки зазначені в протоколі ознаки – поведінка, що не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук та блідість обличчя – фактично були відсутні та спростовуються відеозаписом. Вважає, що у поліцейських не було передбачених законом підстав для направлення його на медичний огляд.

Зазначає, що від проходження огляду він не відмовлявся, а погодився проїхати до медичного закладу. При цьому під час поїздки працівники поліції, зокрема інспектор ОСОБА_2 , чинили на нього психологічний тиск, ставили запитання щодо місця роботи, наявності бронювання від мобілізації та переконували, що будь-які лікарські препарати можуть спричинити позитивний результат тесту.

Апелянт також вказує на порушення порядку проведення медичного огляду, оскільки після прибуття до закладу охорони здоров`я лікар був відсутній, а поліцейські запропонували йому здати сечу до використаної ємності, у зв`язку з чим він мав намір придбати стерильну тару для забору біологічних зразків.

Крім того, посилається на неналежність та недопустимість відеозаписів, долучених до матеріалів справи, оскільки відеофіксація здійснювалася не безперервно та містить перерву тривалістю понад одну годину, причин якої працівник поліції в судовому засіданні пояснити не зміг. Також звертає увагу на наявність відеозапису, здійсненого на мобільний телефон, на якому зазначено дату, що не відповідає даті події та складання протоколу.

Вважає протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №585346 від 07 лютого 2026 року неналежним та недопустимим доказом, оскільки копію протоколу йому не було вручено, а відомості про відмову від його підписання не відповідають дійсності.

Також зазначає, що працівники поліції не запропонували йому пройти огляд на стан сп`яніння із застосуванням спеціальних технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу, а відразу направили до медичного закладу, чим, на його думку, порушили вимоги ст. 266 КУпАП, Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1103 від 17 грудня 2008 року, та Інструкції, затвердженої наказом МВС та МОЗ України №1452/735 від 09 листопада 2015 року.

Окремо зазначає, що поліцейські не роз`яснили йому права, передбачені ст. 268 КУпАП, унаслідок чого він був позбавлений можливості скористатися правовою допомогою.

Крім того, звертає увагу на те, що у протоколі зазначено, що він «керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп`яніння», тоді як диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп`яніння або за відмову від проходження огляду. Вважає, що наведене формулювання є неконкретним та не містить опису складу адміністративного правопорушення, передбаченого законом.

Посилаючись на положення ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини та принцип презумпції невинуватості, апелянт стверджує, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не доведена належними та допустимими доказами, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

У судове засідання апеляційної інстанції захисника адвокат Дмитрович Наталія Василівна, будучи належним чином повідомленою про час та місце проведення апеляційного розгляду не з`явилась. Натомість особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не заперечив проти розгляду апеляційної скарги у відсутності захисника.

Заслухавши виступ особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підтримання доводів поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу.

Правопорушення вважається закінченим з того моменту, як він почав рухатись.

Висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає і в разі відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вказані положення повністю узгоджуються з положеннями п.2.5 Правил дорожнього руху України, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Незважаючи на заперечення вини, викладені в апеляційній скарзі та зазначені в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, така підтверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів, зміст яких детально наведено у постанові, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №585346 від 07.02.2026 /а.с. 2/; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції /а.с.3/; письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 07.02.2026 /а.с. 4/; копією постанови серії ЕНА №6626356 від 07.02.2026 /а.с.6/; рапортом поліцейського ВРПП Стрийського РУП ГУНП у Львівській області Грими В. від 07.02.2026 /а.с. 7/; долученим до матеріалів справи відеозаписом з реєстратора службового автомобіля поліцейських; долученим до матеріалів справи відеозаписом із назвою «WhatsApp Video 2026-02-08 at 09.37.49; долученими до матеріалів справи відеозаписами з нагрудних камер поліцейських /а.с. 7а/, показаннями свідка ОСОБА_2 .

При розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було.

Суддя, відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП, повно й всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи. Докази, які лягли в основу судового рішення, були досліджені суддею в ході судового розгляду й отримали належну оцінку.

Наведеними вище доказами підтверджується, що ОСОБА_1 відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння, що і стало підставою для складання поліцейськими протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Згідно з п.2, п.3 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735 (далі Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з п. 4 розділу І Інструкції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Отже поліцейський вправі пред`явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану наркотичного сп`яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані наркотичного сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

При цьому, доводи апеляційної скарги про відсутність у працівників поліції законних підстав для направлення ОСОБА_1 на медичний огляд є безпідставними. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується дослідженими відеозаписами і показаннями працівника поліції, під час спілкування з водієм поліцейськими були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння, передбачені п.4 розділу І Інструкції №1452/735, а саме: тремтіння пальців рук, виражена блідість обличчя та поведінка, що не відповідала обстановці. Саме наявність таких ознак є достатньою правовою підставою для направлення особи до закладу охорони здоров`я для проведення медичного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

А тому, відмовляючись від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказані докази, якими стверджується факт керування транспортним засобом та відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння, є логічними, послідовними, та такими, що взаємоузгоджуються між собою, а тому в апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в їх достовірності та допустимості.

Факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння підтверджується відеозаписом події, який містить фіксацію обставин події, з яких вбачається, що ОСОБА_1 ствердно відмовився пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі.

Така поведінка ОСОБА_1 була вірно розцінена працівниками поліції, як відмова водія пройти огляд на стан сп`яніння, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду, а погодився пройти його в закладі охорони здоров`я, апеляційний суд також відхиляє як безпідставні. Сам по собі факт прибуття особи до медичного закладу не свідчить про проходження нею огляду у встановленому законом порядку. Вирішальне значення для кваліфікації дій ОСОБА_1 має те, що вже безпосередньо у медичному закладі він відмовився пройти медичний огляд, що підтверджується відеозаписом події, його власними письмовими поясненнями від 07.02.2026 року та іншими матеріалами справи, які були належним чином досліджені судом першої інстанції. За таких обставин твердження апелянта про відсутність відмови від проходження огляду спростовується сукупністю наявних у справі доказів.

Не заслуговують на увагу і посилання апелянта на психологічний тиск з боку працівників поліції. Із досліджених судом відеозаписів не вбачається будь-яких протиправних дій, примусу чи погроз, які могли б вплинути на вільне волевиявлення ОСОБА_1 щодо проходження медичного огляду. Наведені доводи ґрунтуються виключно на суб`єктивному сприйнятті апелянта та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги щодо недопустимості відеозаписів у зв`язку з наявністю перерви у відеофіксації. Сам по собі факт такої перерви не свідчить про недопустимість відповідних доказів, оскільки істотні для правильного вирішення справи обставини, а саме факт керування транспортним засобом, виявлення у водія ознак наркотичного сп`яніння, його направлення до закладу охорони здоров`я та подальша відмова від проходження медичного огляду, підтверджуються сукупністю взаємоузгоджених між собою доказів, досліджених судом першої інстанції.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і покликання апелянта на те, що він мав намір придбати стерильну ємність для забору біологічного матеріалу. Вказані обставини самі по собі не свідчать про проходження ним медичного огляду та жодним чином не спростовують встановленого матеріалами справи факту подальшої відмови ОСОБА_1 від проходження такого огляду у встановленому законом порядку.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про нероз`яснення ОСОБА_1 прав, передбачених ст.268 КУпАП. Як правильно встановив суд першої інстанції, зазначені твердження спростовуються дослідженими відеозаписами, на яких зафіксовано, що працівники поліції неодноразово роз`яснювали ОСОБА_1 його процесуальні права як під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, так і під час складання протоколу.

Не можуть бути підставою для скасування постанови суду і доводи апеляційної скарги щодо неконкретності формулювання фабули протоколу про адміністративне правопорушення. Із його змісту чітко вбачається, що ОСОБА_1 інкриміновано саме відмову від проходження у встановленому законом порядку медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння, що повністю охоплюється диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП. Використане у протоколі формулювання не створює будь-якої невизначеності щодо суті інкримінованого правопорушення та не порушує права особи на захист.

Покликання апелянта в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою, такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було. Суддя відповідно до ст.ст. 245 та 280 КУпАП повно і всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП.

Інші посилання апеляційної скарги не спростовують висновків суду про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки підтверджуються матеріалами справи, які були досліджені в ході апеляційного розгляду.

Доводи апеляційної скарги не містять достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд погоджується з висновком судді місцевого суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наявний у справі протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а також вимогам, передбаченим Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, містить усі необхідні реквізити та є належним і допустимим доказом.

Дії працівників поліції відносно ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП апеляційний суд вважає такими, що ґрунтуються на вимогах закону, зокрема на приписах «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

Отже, враховуючи відсутність будь-яких скарг та заяв щодо дій працівників поліції, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах та на відеозаписі нагрудних камер, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом доводів апелянта.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об`єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації, стороною захисту не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.

Викладені у постанові судді висновки відповідають фактичним обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення.

Обставини, які б виключали провадження в справі, відповідно до ст. 247 КУпАП, відсутні.

Адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік накладене на ОСОБА_1 відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП і є безальтернативним.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги і вважає, що підстав для скасування чи зміни постанови судді немає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Я. Гончарук