Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №457/956/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 457/956/26 Головуючий у 1 інстанції: Грицьків В.Т.

Провадження № 33/811/1220/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Гончарук Л.Я., з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника Хараїм О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції апеляційну скаргу з доповненнями адвоката Полянчука Владислава Богдановича на постанову судді Трускавецького районного суду Львівської області від 19 червня 2026 року,

встановив:

цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь держави (отримувач коштів ГУК у м. Києві /м.Київ/ 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, призначення платежу 101; судовий збір) 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп. судового збору.

Відповідно до постанови, 27.05.2026 о 10 год 45 хв у м. Трускавець по вул. Дрогобицька водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Nissan Rogue SV, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, тремтіння пальців рук; від проходження огляду у встановленому законом порядку на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу чи у медичному закладі відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.

Крім цього, 27.05.2026 о 11 год 10 хв у м. Трускавець по вул. Вишенського, 3 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Nissan Rogue SV, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: поведінка, що не відповідає обстановці, різкий запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення обличчя; від проходження огляду у встановленому законом порядку на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу чи у медичному закладі відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, захисник Полянчук В.Б., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, яку в подальшому уточнив та доповнив, у якій просить постанову Трускавецького міського суду Львівської області від 19 червня 2026 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Альтернативно просить застосувати аналогію закону та, з урахуванням положень ст. 69 КК України, призначити ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що суд першої інстанції неповно, поверхово та однобічно дослідив обставини справи, не надав належної оцінки доводам сторони захисту та безпідставно визнав доведеним вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

На переконання апелянта, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у зазначені в протоколі час та місці керував автомобілем «Nissan Rogue SV». Зокрема, на долучених відеозаписах не зафіксовано рух транспортного засобу або безпосереднього керування ним ОСОБА_1 , а протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може бути достатнім доказом винуватості особи.

Захисник також стверджує, що у працівників поліції не було законних підстав вимагати проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки зазначені у протоколі ознаки сп`яніння не підтверджуються відеозаписом. На думку апелянта, ОСОБА_1 під час спілкування з поліцейськими поводився спокійно, мав нормальну координацію рухів і мову, а тремтіння пальців рук та інші ознаки сп`яніння об`єктивно не зафіксовані.

Окремо апелянт посилається на порушення встановленого порядку направлення на медичний огляд. Зазначає, що найближчим уповноваженим закладом охорони здоров`я була Трускавецька міська лікарня, яка знаходилася приблизно за 2,6–2,8 км від місця зупинки, натомість працівники поліції запропонували пройти огляд у Дрогобицькій міській лікарні № 1, відстань до якої становила понад 10 км. У зв`язку з цим захисник вважає, що відмова ОСОБА_1 від огляду у запропонованому закладі не була відмовою від проходження огляду відповідно до встановленого законом порядку та не утворює складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім цього, захисник стверджує про провокаційний характер дій працівників поліції. Вказує, що ОСОБА_1 спочатку погодився пройти огляд, однак повідомив, що поспішає відвезти малолітню доньку на лікування. Після цього поліцейський нібито повідомив йому, що прилад «Drager» відсутній, проходження огляду займе тривалий час, а відмова від огляду є законним варіантом поведінки та тягне лише накладення штрафу без позбавлення права керування. На думку апелянта, такими діями поліцейські ввели ОСОБА_1 в оману щодо правових наслідків відмови та фактично схилили його до вчинення правопорушення.

Також захисник звертає увагу, що після складання адміністративних матеріалів ОСОБА_1 не було належним чином відсторонено від керування транспортним засобом, а автомобіль не було передано іншій уповноваженій особі чи тимчасово затримано. На переконання апелянта, така поведінка працівників поліції свідчить про відсутність у них реальних підстав вважати ОСОБА_1 таким, що перебував у стані алкогольного сп`яніння, та підтверджує доводи про провокацію.

Апелянт також зазначає про порушення порядку застосування нагрудних відеореєстраторів, оскільки відеозапис не є безперервним, не відображає всього спілкування ОСОБА_1 із працівниками поліції, не містить фіксації факту керування автомобілем та, на його думку, не дає можливості перевірити дотримання поліцейськими процедури огляду. У зв`язку з цим захисник вважає відеозаписи та похідні від них докази недопустимими, покликаючись на доктрину «плодів отруєного дерева».

Крім цього, захисник заперечує можливість використання протоколу про адміністративне правопорушення як самостійного доказу винуватості, зазначаючи, що він лише відображає правову позицію працівника поліції та повинен підтверджуватися сукупністю інших належних і допустимих доказів.

Альтернативно, у разі якщо апеляційний суд дійде висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, захисник просить застосувати за аналогією положення ст. 69 КК України та призначити більш м`яке стягнення, ніж передбачене санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме штраф без позбавлення права керування транспортними засобами. На обґрунтування такої вимоги посилається на дані про особу ОСОБА_1 , відсутність обставин, які обтяжують відповідальність, а також на те, що його малолітня донька є дитиною з інвалідністю, потребує постійного лікування та оздоровлення, у зв`язку з чим посвідчення водія необхідне йому для забезпечення її перевезення до закладів охорони здоров`я та оздоровчих центрів.

Заслухавши виступ особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника Хараїм О.В. на підтримання доводів поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ст. 252 КУпАП вбачається, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу.

Правопорушення вважається закінченим з того моменту, як він почав рухатись.

Висновок судді про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає і в разі відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вказані положення повністю узгоджуються з положеннями п.2.5 Правил дорожнього руху України, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Незважаючи на заперечення вини ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі та зазначені в суді апеляційної інстанції, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, така підтверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 676761 від 27.05.2026; протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 676714 від 27.05.2026; рапортом поліцейського СРПП ВП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Лаврися М.М. від 27.05.2026; рапортом поліцейського СРПП ВП № 1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Грицика І. від 27.05.2026;відеозаписами події адміністративного правопорушення від 27.05.2026; актами огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 27.05.2026; направленнями на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 27.05.2026; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7265977 від 27.05.2026; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7265706 від 27.05.2026; довідкою інспектора САП Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Кузьмич Н. від 27.05.2026, яким судом першої інстанції надано належну оцінку відповідно до вимог ст.252 КУпАП.

При розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було.

Суддя, відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП, повно й всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи. Докази, які лягли в основу судового рішення, були досліджені суддею в ході судового розгляду й отримали належну оцінку.

Наведеними вище доказами підтверджується, що ОСОБА_1 відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, що і стало підставою для складання поліцейськими протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Згідно з п.2, п.3 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735 (далі Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з п. 4 розділу І Інструкції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Отже поліцейський вправі пред`явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану наркотичного сп`яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані наркотичного сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

А тому, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказані докази, якими стверджується факт керування транспортним засобом та відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння, є логічними, послідовними, та такими, що взаємоузгоджуються між собою, а тому в апеляційного суду відсутні підстави сумніватися в їх достовірності та допустимості.

Покликання апелянта в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою, такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було. Суддя відповідно до ст.ст. 245 та 280 КУпАП повно і всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП.

Не заслуговують на увагу доводи захисника про те, що факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом не доведений виключно через відсутність на відеозаписах моменту руху автомобіля.

Положення ст. 251 КУпАП не встановлюють обов`язкової форми доказу, яким має підтверджуватися факт керування транспортним засобом, та не передбачають, що такий факт може бути доведений виключно відеозаписом безпосереднього руху автомобіля. Відповідні обставини встановлюються на підставі всієї сукупності фактичних даних, зокрема протоколів, рапортів поліцейських, пояснень учасників події, відеозаписів та інших документів.

У цьому випадку факт керування ОСОБА_1 автомобілем зазначений у двох окремих протоколах, складених різними працівниками поліції у різний час та в різних місцях, підтверджується іншими матеріалами адміністративного провадження, а також встановленою послідовністю подій. При цьому вже після першого оформлення адміністративних матеріалів ОСОБА_1 через нетривалий проміжок часу був повторно виявлений працівниками поліції з тим самим транспортним засобом в іншому місці, де щодо нього повторно проведено процедуру огляду та зафіксовано відмову від її проходження.

Відсутність на відеозаписі самого моменту початку руху чи переміщення автомобіля не спростовує інших взаємоузгоджених доказів та не є безумовною підставою для висновку про недоведеність факту керування. Доводи сторони захисту в цій частині фактично зводяться до ізольованої оцінки відеозапису без урахування інших матеріалів справи, що суперечить вимогам ст. 252 КУпАП.

Безпідставними є й посилання захисника на те, що протокол про адміністративне правопорушення взагалі не може бути доказом. Відповідно до прямої норми ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення належить до передбачених законом джерел доказів. Разом із тим суд першої інстанції не обмежився протоколами, а оцінив їх у сукупності з рапортами, актами, направленнями та відеозаписами. Отже, висновок про винуватість ОСОБА_1 не ґрунтується лише на змісті протоколу.

Доводи про відсутність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння також не спростовують встановлених судом обставин.

У протоколі серії ЕПР1 №676714 зазначено про наявність різкого запаху алкоголю з порожнини рота, порушення мови та тремтіння пальців рук, а у протоколі серії ЕПР1 №676761 — про запах алкоголю з порожнини рота, поведінку, що не відповідала обстановці, та різку зміну забарвлення шкірного покриву обличчя. Наведені ознаки відповідають переліку ознак алкогольного сп`яніння, визначеному Інструкцією №1452/735.

При цьому наявність запаху алкоголю з порожнини рота не може бути підтверджена або спростована шляхом перегляду відеозапису, оскільки така ознака сприймається безпосередньо працівником поліції під час особистого спілкування з водієм. Аналогічно відеозапис не завжди дає змогу належно відобразити тремтіння пальців рук, особливості мовлення чи зміну забарвлення обличчя.

Працівник поліції не встановлює факт перебування особи у стані сп`яніння лише на підставі власного сприйняття, а за наявності передбачених Інструкцією ознак пропонує водієві пройти огляд для підтвердження або спростування такого стану. Саме проходження огляду є передбаченим законом способом об`єктивної перевірки підозри щодо перебування водія у стані сп`яніння.

Відтак незгода водія з виявленими у нього ознаками не надає йому права відмовитися від установленої законом процедури. ОСОБА_1 мав можливість спростувати підозру працівників поліції шляхом проходження огляду на місці зупинки або в закладі охорони здоров`я, однак від реалізації такої можливості відмовився.

Не є підставою для закриття провадження і твердження захисника про те, що ОСОБА_1 запропонували пройти огляд у Дрогобицькій міській лікарні №1, хоча ближче до місця зупинки знаходилася Трускавецька міська лікарня.

Відповідальність ОСОБА_1 пов`язана з його відмовою від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння взагалі, а не з відмовою пройти огляд виключно в конкретно визначеному працівниками поліції медичному закладі.

З оскаржуваної постанови та досліджених місцевим судом матеріалів убачається, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд як на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, однак він відмовився від обох запропонованих законом способів огляду. Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_1 погодився пройти огляд у найближчому уповноваженому закладі охорони здоров`я, наполягав на доставленні саме до Трускавецької міської лікарні, а працівники поліції відмовили йому в цьому.

Посилання сторони захисту на відстань, визначену за допомогою сервісу «Google Maps», саме по собі не доводить, що запропонований працівниками поліції заклад не мав права проводити відповідний огляд або що ОСОБА_1 відмовився лише через незгоду з місцем його проведення. Такі доводи не спростовують зафіксованої відмови від огляду на місці зупинки й у медичному закладі.

Крім того, предметом доказування у справі про відмову від проходження огляду є належним чином висловлена водієві вимога пройти огляд та його усвідомлена відмова від виконання такої вимоги. Оскільки ОСОБА_1 відмовився також від огляду на місці зупинки транспортного засобу, дискусія щодо територіального розташування медичного закладу не усуває вже закінченого складу адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд відхиляє доводи про те, що працівники поліції спровокували ОСОБА_1 на відмову від проходження огляду.

Роз`яснення водієві можливості погодитися або відмовитися від проходження огляду саме по собі не є провокацією. Працівники поліції не вправі застосовувати фізичний примус для проведення огляду, а тому водій самостійно приймає рішення щодо його проходження. Водночас відмова від огляду є не дозволеною законом альтернативою без правових наслідків, а самостійною формою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наведені захисником твердження про те, що поліцейські нібито запевнили ОСОБА_1 у відсутності покарання у виді позбавлення права керування та дозволили йому продовжити рух, не підтверджені належними й достатніми доказами та суперечать сукупності встановлених обставин. Навіть неправильне розуміння особою змісту санкції закону не усуває обов`язку водія виконати вимогу п. 2.5 ПДР та не змінює правової оцінки факту свідомої відмови від огляду.

Посилання на практику ЄСПЛ щодо провокації правоохоронними органами не є релевантним до встановлених обставин, оскільки працівники поліції не створювали штучних умов для керування транспортним засобом, не спонукали ОСОБА_1 сісти за кермо та не формували в нього наміру ухилитися від огляду. Вони реагували на вже виявлені обставини та виконували передбачений законом обов`язок запропонувати водієві пройти огляд.

Посилання захисника на недопустимість відеозаписів через їх нібито неповноту чи переривчастість також не є переконливим.

Неповнота відеозапису сама собою не зумовлює автоматичної недопустимості всіх зафіксованих на ньому відомостей. Вирішальним є те, чи містить відповідний запис фактичні дані, які мають значення для справи, чи дає змогу перевірити дотримання процедури та чи узгоджується з іншими доказами.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив долучені відеозаписи та встановив, що на них зафіксовано пропозицію ОСОБА_1 пройти огляд і його відмову від такого огляду. Захисником не наведено конкретних даних про монтаж, зміну змісту записів або видалення саме тих фрагментів, які могли б спростувати факт відмови. Твердження про примусове видалення частини відеозаписів ґрунтується на припущенні та не підтверджене жодними технічними або іншими об`єктивними даними.

Необґрунтованим є і посилання на доктрину «плодів отруєного дерева», оскільки стороною захисту не встановлено первинного істотного порушення, внаслідок якого були б отримані всі інші докази. Протоколи, рапорти, акти, направлення та відеозаписи є окремими джерелами доказової інформації, які узгоджуються між собою, а не похідними від одного незаконно отриманого доказу.

Не підлягає задоволенню й альтернативне прохання захисника застосувати за аналогією положення ст. 69 КК України та накласти на ОСОБА_1 лише штраф без позбавлення права керування транспортними засобами.

Стаття 69 КК України регулює призначення покарання у кримінальному провадженні та не поширюється на провадження у справах про адміністративні правопорушення. КУпАП не передбачає можливості застосування положень Кримінального кодексу щодо призначення більш м`якого покарання за аналогією.

Санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП для водіїв передбачено безальтернативне адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Таке стягнення є сукупним, а позбавлення права керування становить його обов`язкову складову.

Суд не наділений повноваженнями виключити один із обов`язкових видів стягнення, передбачених санкцією статті, з мотивів сімейного стану, необхідності перевезення дитини, позитивних характеристик чи відсутності обтяжуючих обставин. Такі відомості можуть враховуватися лише в межах передбаченої законом судової дискреції, однак не дають права призначити стягнення, яке не відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Застосування аналогії закону в цій частині фактично призвело б до зміни встановленої законодавцем санкції та виходу суду за межі своїх повноважень. Тому дані про стан здоров`я доньки ОСОБА_1 та необхідність її перевезення, хоча й заслуговують на увагу, не можуть бути правовою підставою для звільнення останнього від обов`язкового додаткового стягнення.

Інші посилання апеляційної скарги не спростовують висновків суду про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки підтверджуються матеріалами справи, які були досліджені в ході апеляційного розгляду.

Доводи апеляційної скарги не містять достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд погоджується з висновком судді місцевого суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наявний у справі протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а також вимогам, передбаченим Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, містить усі необхідні реквізити та є належним і допустимим доказом.

Дії працівників поліції відносно ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП апеляційний суд вважає такими, що ґрунтуються на вимогах закону, зокрема на приписах «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

Викладені у постанові судді висновки відповідають фактичним обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для прийняття рішення про наявність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення.

Обставини, які б виключали провадження в справі, відповідно до ст. 247 КУпАП, відсутні.

Адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік накладене на ОСОБА_1 відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП і є безальтернативним.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги і вважає, що підстав для скасування чи зміни постанови судді немає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

апеляційну скаргу з доповненнями адвоката Полянчука Владислава Богдановича залишити без задоволення, а постанову судді Трускавецького районного суду Львівської області від 19 червня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Я. Гончарук