Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №333/934/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 05.08.2026 Справа № 333/934/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/934/26 Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О.

Провадження №22-ц/807/1824/26 Суддя-доповідач: Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Полякова О.З.,

за участю секретаря Смокотіної В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Солтіс Ірини Володимирівни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року до суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.10.2018 у справі №333/5062/18 постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

03.12.2018 за заявою позивача, видано виконавчий лист. Згідно домовленостей між позивачем та відповідачем, присуджені за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.10.2018 у справі № 333/5062/18 аліменти на утримання доньки, повинні сплачуватися батьком дитини добровільно за рішенням суду, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, без примусового виконання рішення суду органами державної виконавчої служби.

Однак, суми аліментів протягом 2018 до листопада 2022 років надходили незначні, відповідач запевняв, що відрахування здійснює бухгалтерія і саме в розмірі 1/4 частини його доходу. Починаючі з листопада 2022 року аліменти почали надходити у фіксованій сумі, а саме 6500 грн. в місяць. Пізніше, перевіривши розміри доходу відповідача, які зазначені у щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за період з 2018 по 2024 рік включно, які розміщені у вільному доступі у Єдиному державному реєстрі декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, позивачу стало відомо про те, що аліменти сплачувалися відповідачем не у розмірі, визначеному рішенням суду, а майже вдвічі меншому. В листопаді 2022 року відповідач за місцем роботи подав рапорт про добровільне утримання з його грошового забезпечення аліментів на утримання доньки в розмірі 6500 грн. щомісячно, починаючи з 01.11.2022, таким чином незаконно самостійно змінивши розмір аліментів, присуджений рішенням суду у справі № 333/5062/18.

16.09.2025 за заявою стягувача – ОСОБА_1 державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

На інформації, наданої ДПС та УПФУ щодо розміру доходу боржника за період з вересня 2018 року по 31.10.2025 включно, старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Ляшенком Д.Д. 04.12.2025 складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням №79110135, згідно якого заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 354 708,86 грн., в тому числі: за період з 20.09.2018 по 31.12.2021 – 2971,80 грн.; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 – 135 621,90 грн.; за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 – 86 429,32 грн.; за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 – 74 194,96 грн.; за період з 01.01.2025 по 04.12.2025 – 55 498,88 грн. розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 20.09.2018 р. по 04.12.2025 р. становить всього 3 092, 056,19 грн.

У зв`язку з викладеним, позивач посилаючись на ч. 1 ст. 196 СК України просив стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів за період з 20.09.2018 по 04.12.2025 у розмірі 354 708,86 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочку сплати аліментів в сумі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 40 коп., в решті позову – відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Солтіс І.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та вирішити питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 196 СК України, ст. 614 ЦК України.

Для застосування санкції визначеної ст.. 196 СК України до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Відповідач жодним чином не довів, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, а навпаки саме він особисто написав заяву (тобто свідомо виявив своє бажання ухилитися від обов`язку по сплаті аліментів) про стягнення із заробітної плати аліментів у сумі лише 6500 грн., а не 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, що явно більше ніж 6500 грн., тим самим ухилявся від сплати аліментів, та від виконання рішення суду про стягнення аліментів. Однак, суд першої інстанції помилково ототожнив періодичне перерахування занижених сум із належним виконанням зобов`язання. Частковий платіж, який є меншим за визначений судом розмір, не звільняє від відповідальності та призводить до накопичення боргу, що в свою чергу є підставою для нарахування та стягнення неустойки (пені). Оскільки відповідач допустив прострочення сплати аліментів, що відбувалося щомісячно, не дотримався належної дисципліни щодо їх сплати, то Позивач має всі правові підстави для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за весь період прострочення їх сплати. Таким чином, на переконання апелянта, наявні всі умови для застосування зазначеної вище санкції до відповідача, а саме стягнення неустойки (пені) у розмірі не більше 100 відсотків заборгованості, тобто 354 708,86 грн. на користь позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 28.07.2026 подав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, вислухавши доводи позивачки та її представника, які підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі, та представника відповідача, який просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для застосування санкції передбаченої ст. 196 СК України до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачка до дня звернення виконавчого листа до примусового виконання зверталася до відповідача про необхідність виконання рішення суду у добровільному порядку та виплати аліментів в більшому розмірі.

Установивши, що з часу набрання законної сили рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.10.2018 у справі №333/5062/18, яким з відповідача стягнуто аліменти, до часу пред`явлення виконавчого документа до виконання (16 вересня 2025 року), у ОСОБА_1 були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів, тому суд, урахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2024 року у справі №761/893/23, у постанові від 29.01.2025 у справі №707/3423/23 дійшов висновку про відсутність вини ОСОБА_2 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, а також умислу в ухиленні від їх сплати, а тому слід відмовити у стягненні з нього пені за прострочення сплати аліментів за період з вересня 2018 року до серпня 2025 року.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встанови та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.10.2018 у справі №333/5062/18 стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

03.12.2018 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.10.2018 у справі №333/5062/18, за заявою позивача, видано виконавчий лист.

16.09.2025 за заявою стягувача – ОСОБА_1 державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

16.10.2025 державним виконавцем винесено постанову про передачу матеріалів виконавчого провадження до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 21.10.2025 заступником начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Федоровою Яною Миколаївною, було прийнято вищевказане виконавче провадження до примусового виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (абзац 1 частини першої статті 196 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного

цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження

№ 61-16670 сво 19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29.10.2018 у справі

№ 333/5062/18 має сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

При цьому суд першої інстанції не зазначив, якими саме доказами підтверджується факт того, що заборгованість зі сплати аліментів утворилась не з вини ОСОБА_2 , оскільки судом першої інстанції не зазначено жодного доказу, на підставі якого він дійшов вказаного висновку, також не зазначено, чим доведено вжиття відповідача усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів.

В судовому засіданні представником відповідача – адвокатом Деревським С.В. підтверджено ту обставину, що відповідач не заперечує існування у нього заборгованості зі сплати аліментів та її погашення шляхом відрахування частини із заробітної плати.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що позивачка до дня звернення виконавчого листа до виконання не мала претензії до відповідача з приводу розміру перерахованих їй аліментів, а так само відсутність майнових претензій до відповідача з приводу розміру сплачуваних аліментів, оскільки саме відповідачем не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Апеляційний суд приходить до висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки саме він не вжив усіх можливих заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, при цьому відповідачем ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкод для своєчасної сплати аліментів у визначеному судом розмірі.

Посилання судом першої інстанції на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2024 у справі №761/893/23, та від 29.01.2025 у справі №707/3423/23, а так само і доводи відзиву адвоката Деревського С.В. в якому останній також посилається на вказані висновки, апеляційний суд відхиляє у зв`язку з наступним.

Так у постанові від 19.02.2024 у справі №761/893/23 Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій та констатував про правильну оцінку нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_1 від 20 травня 2014 року, запис у реєстрі № 961, в якій остання повідомила ОСОБА_2 про те, що вона разом з дочкою має намір виїхати за кордон на постійне місце проживання до Королівства Іспанії, а також про те, що вона не має та не буде мати по відношенню до ОСОБА_2 будь-яких майнових зобов`язань, передбачених законодавством України. Отже, у поведінці відповідача, який, отримавши таку заяву та вважав, що немає ніяких майнових зобов`язань перед позивачкою, не вбачається свідомого та навмисного умислу ухилення від сплати аліментів.

Перебуваючи за кордоном, позивачка не залишила ні рахунку, ні інших реквізитів, за якими відповідач міг би перераховувати кошти на утримання дитини. Між ними також не було досягнуто іншої домовленості, щодо відкриття рахунку на ім`я дочки для акумулювання аліментів за увесь період після ухвалення рішення суду. Позивачка також з огляду на домовленість, враховуючи зміст поданої нотаріально посвідченої заяви, не зверталася до виконавчої служби із заявою про виконання рішення суду про стягнення аліментів аж до вересня 2022 року.

Тобто, з часу набрання рішенням суду про стягнення з відповідача аліментів законної сили, позивачка не вчиняла жодних заходів з виконання рішення суду про стягнення аліментів.

У постанові від 29.01.2025 у справі №707/3423/23 Верховний Суд погодився з висновками суду попередніх інстанції, яким було встановлено, що з 09 січня 2022 року до 29 жовтня 2022 року відповідач частково сплачував аліменти на утримання дитини. Водночас ОСОБА_2 заблокувала рахунок, на який відповідач перераховував аліменти, іншого рахунку, йому не повідомила. Між ними не було досягнуто іншої домовленості щодо відкриття рахунку на ім`я дочки для акумулювання аліментів за увесь період після ухвалення рішення суду, а виконавче провадження про стягнення аліментів було відкрите лише 16 лютого 2023 року.

Після відкриття виконавчого провадження відповідач також частково сплачував аліменти на утримання дочки.

Установивши, що з часу набрання законної сили рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 липня 2022 року (справа № 707/1704/21), яким з відповідача стягнуто аліменти, до часу пред`явлення виконавчого документа до виконання (16 лютого 2023 року), у ОСОБА_2 були відсутні майнові претензії до відповідача щодо сплати аліментів, апеляційний суд, урахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 761/893/23, дійшов висновку про відсутність вини ОСОБА_3 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, а також умислу в ухиленні від їх сплати, а тому обґрунтовано відмовив у стягненні з нього пені за прострочення сплати аліментів за період з липня 2021 року до лютого 2023 року.

Апеляційний суд констатує, що обставини які встановлені у справах №761/893/23, та №707/3423/23 не є подібними до тих які встановлені у цій справі, а відтак застосування вказаних висновків є недоцільним.

У справі, що переглядається встановлена відсутність будь-якої домовленості між сторонами про зміну розміру аліментів визначених рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03.12.2018 у справі № 333/5062/18.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повідомила про те, що вона не мала жодних претензій до відповідача ОСОБА_2 з приводу розміру перерахованих їй аліментів, оскільки вважала, що їх розмір відповідає 1/4 частини доходу відповідача, оскільки він особисто її в цьому запевняв.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено жодної обставини, яка б перешкоджала відповідачу сплачувати аліменти (відмова ОСОБА_1 від отримання аліментів, блокування рахунків позивачки, виїзд позивачки за межі України, в тому числі і на тимчасово окуповану територію, інші перепони з боку позивачки, тощо).

Так само, матеріали справи не місять доказів неможливості сплачувати ОСОБА_2 аліментів у визначеному судом розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу). Натомість сплата аліментів у заниженому розмірі обумовлена свідомими цілеспрямованими діями платника аліментів, якій навмисно зменшив їх розмір без будь-якої обґрунтованої причини.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, належної оцінки обставинам у справі не надав, що призвело до ухвалення невірного рішення.

Щодо розміру пені слід зазначити, що визначаючи розмір пені за прострочення сплати аліментів, суд враховує вимоги чинного законодавства України та правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 квітня 2018 року по справі № 572/1762/15-ц про те, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де:

p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 Сімейного кодексу України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Наведений позивачем розрахунок пені, розмір якої дорівнює 3 092 056,19 грн. перевірений судом та є вірним, відповідачем в свою чергу доказів на спростовання вказаного розрахунку, а так само і контр розрахунку не надано.

Доказів, які б могли бути підставою для зменшення розміру пені, відповідно до положень ч. 2 ст. 196 СК України, відповідачем та його представником не надано.

З вказаних обставин суд приходить до висновку про те, що у цій справі стягненню підлягає пеня у розмірі, який не перевищує 100% загальної заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Солтіс І.В., скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року та ухвалити нове рішення у вигляді постанови про повне задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Солтіс Ірини Володимирівни задовольнити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2026 року у цій справі скасувати та прийняти нове рішення у вигляді постанови наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів задовольнити повністю.

Стягнути зі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 20.09.2018 по 04.12.2025 у розмірі 354 708,86 (триста п`ятдесят чотири тисячі сімсот вісім) грн. 86 коп.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5320 (п`ять тисяч триста двадцять) грн. 63 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 06.08.2026

Головуючий суддя Р.В. Мінгазов

Судді: Д.С. Бредун

О.З. Поляков