Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №200/18341/14-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3791/26 Справа № 200/18341/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.,

суддів – Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025 року по справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в особі Ковтюх Єлизавети Євгеніївни, боржник ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, заінтересована особа Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в особі Ковтюх Єлизавети Євгеніївни, боржник ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025 року скаргу повернуто скаржнику.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до ч.5 ст.448 ЦПК України, суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2010 року у справі № 200/18341/14-ц на користь ОСОБА_1 з боржника ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.12.2014 р. по тій же справі розмір аліментів було збільшено до 1/3 частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 жовтня 2014 року.

На виконання зазначеного рішення суду було видано виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 76040294, що перебуває на виконанні у Першому Правобережному відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра.

04 грудня 2025 року державним виконавцем Ковтюх Є.Є. було сформовано розрахунок заборгованості, згідно з яким заборгованість Боржника станом на 01.12.2025 р. відсутня (0,00 грн).

Скаржник вважає, що вказаний розрахунок є неправомірним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки виконавець здійснила нарахування аліментів виключно на підставі довідок військової частини про "голий оклад", проігнорувавши той факт, що Боржник отримував значні суми додаткової винагороди ("бойові виплати"), з яких також повинні утримуватися аліменти.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_1 повернуто скаржнику.

Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до ч.5 ст.448 ЦПК України, суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Як вбачається зі скарги та матеріалів доданих до неї, було чітко зазначено номер виконавчого провадження - ВП № 76040294. Цей номер є унікальним ключем у системі АСВП (Автоматизована система виконавчого провадження), що у разі необхідності, надавало суду можливість отримати повний доступ до інформації про виконавче провадження.

Повернувши ОСОБА_1 скаргу, суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та фактично не створив для сторони скаржника належні умови для того, щоб він міг реалізувати свої процесуальні права у спосіб та порядку, що гарантовані нормами процесуального права.

За таких обставин, скаржник не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права, а тому суд першої інстанції прийняв передчасне процесуальне рішення у справі.

Враховуючи зазначені обставини, повернення скарги ОСОБА_1 у даному випадку є проявом надмірного формалізму.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував вказаних вимог закону та передчасно дійшов висновку про повернення скарги.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі "Bellet v. France" Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 259,268,374,379,381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 22 грудня 2025 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст судового рішення складено 06 серпня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова