Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №509/2907/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Провадження № 1-кс/509/424/26

Справа № 509/2907/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року слідчий суддя Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора ОСОБА_3 ,

слідчого ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

захисника, адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду смт.Овідіополь, в режимі відео конференції, клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУ ОСОБА_4 , погоджене з процесуальним керівником – прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 , в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025150020001413 від 19.03.2025, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеса, громадянина України, українця, з середньою освітою, одруженого, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на посаді водій-електрик лазні взводу матеріального забезпечення роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого

підозрюваного у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Слідчим відділенням ВнП №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадження № 62025150020001413 відомості по якому внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань 19.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Процесуальне керівництво досудовим розслідування здійснюється групою прокурорів Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.

В відповідності до наданого клопотання, досудовим розслідування встановлено, що згідно із вимогами ст. 1 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до указу Президента України ОСОБА_8 . Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІX введено воєнний стан на всій території України. В подальшому воєнний стан в Україні безперервно продовжувався, в останнє: Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 793/2025 від 20.10.2025, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 4643-IX від 21.10.2025, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб. Відтак, з 24.02.2022 по теперішній час діє воєнний стан.

18.03.2022 відповідно до Указу президента України від 24.02.2022 № 69/2022 та набуття чинності Указу президента «Про загальну мобілізацію» та виконання вимог мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України №32/321/501/13т, ОСОБА_5 призвано на службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відтак, з 18.03.2022, тобто з дня відправлення з ІНФОРМАЦІЯ_3 у військову частину НОМЕР_1 ОСОБА_5 набув статусу військовослужбовця – особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання свого військового обов`язку – проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2022 №66 солдата ОСОБА_5 було зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 , на посаду водія-електрика лазні взводу матеріального забезпечення роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.01.2025 №28 солдата ОСОБА_5 у зв`язку з самовільним залишенням військової частини, призупинено виплату грошового забезпечення та виключено з котлового забезпечення.

Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу для військовозобов`язаних вважається день зарахування до списків особового складу військової частини.

Проходячи військову службу на вищевказаній посаді солдат ОСОБА_5 відповідно до вимог ст.ст.9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов`язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України.

Однак солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на посаді водія-електрика лазні взводу матеріального забезпечення роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 . у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 16, 58, 59, 127-130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 – 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби, в умовах воєнного стану, 27.01.2025 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокувалась в АДРЕСА_1 (більш точне місце дислокації зазначити неможливо у зв?язку із введенням на території України воєнного стану) та ухиляється від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби.

Таким чином, солдат ОСОБА_5 вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

20.05.2025 складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке того ж дня вручене у спосіб, передбачений КПК України, шляхом його надсилання 20.05.2025 «Укрпоштою» за місцем фактичного проживання підозрюваного із описом вкладення, а також нарочно спрямовано у військову частину НОМЕР_1 .

Обставинами, які дають підстави для обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення та застосування запобіжного заходу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України є зібрані у кримінальному провадженні докази, зокрема, допити свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; наказ № 53 від 27.01.2025 «Про проведення службового розслідування, інші матеріали кримінального провадження.

У зв`язку, з вище викладеним встановлено, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі до десяти років, та відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених у п.п.1, 2, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного: згідно п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. Ризик можливого переховування від органу досудового розслідування та суду, є те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який згідно ст. 12 КК України відносять до категорії тяжких злочинів, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винним (позбавлення волі до 10 років), дає підстави вважати, що останній може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Окрім цього, ОСОБА_5 може уникати проведення слідчих та процесуальних дій, тим самим затягувати розумні строки досудового розслідування; згідно п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України ОСОБА_5 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; згідно п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ОСОБА_5 може незаконно впливати на свідків, задля схиляння їх до зміни показань або відмови давати покази шляхом вмовляння, підкупу, погроз, тощо; згідно п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ОСОБА_5 може вчинити інше кримінальне правопорушення, так як останній офіційно не працевлаштований та не має постійного місця роботи.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 тяжкого злочину, характер вчиненого кримінального правопорушення та наявність ризиків, які виражаються у можливості переховуватися від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, у цьому провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Тому є достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може вчинити вищевказані дії у зв`язку з чим, необхідно застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів, не забезпечить виконання підозрюваного покладених на нього процесуальних обов`язків. Неможливість застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді особистого зобов`язання пов`язана з тим, що останній може спробувати втекти та переховуватись від органів досудового розслідування та суду у інших областях України, або взагалі за межами території України, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. Неможливість застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді особистої поруки пов`язана з тим, що до органу досудового розслідування не надходило звернення із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на неї обов`язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу. Неможливість застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 у вигляді домашнього арешту пов`язана з тим, що вказаний більш м`який запобіжний захід призведе до продовження злочинної діяльності, наддасть змогу переховуватись від органів досудового розслідування та впливати на розслідування кримінального провадження, або перешкоджати цьому іншим шляхом.

Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об`єктивний зв`язок підозрюваного ОСОБА_5 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто вказані обставини виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.

Слідчий вважає, що враховуючи викладені вище обставини, можливо зробити висновок, що менш суворі запобіжні заходи, не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України та виконання покладених на підозрюваного обов`язків, тому слідчий звертається до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який не суперечитиме п.2 ч.3 ст.132 КПК України.

Зважаючи на положення ч.3 ст.183 КПК України, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, що вказує на те що суспільний інтерес перебування підозрюваного під вартою переважає над його особистим, тому у клопотанні не ставиться питання про альтернативне обрання розміру застави, що не суперечить ст. 5 Конвеції з прав людини та основоположних свобод і є відповідним практиці ЄСПЛ.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Таким чином, слідчий вважає, що, беручи до уваги викладене, та те, що підозрюваний ОСОБА_5 після повідомлення про підозру у вчинені тяжкого злочину, знаючи про ступінь тяжкості міри покарання може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, може впливати та здійснювати тиск на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати у розслідувані кримінального провадження іншим чином, підстави обрання до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є цілком обґрунтованими.

В судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали, просили його задовольнити.

Підозрюваний та його захисник проти задоволення клопотання заперечували частково, заявили клопотання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу не пов`язаному з триманням під вартою, мотивуючи зазначене тим, що підозрюваний перебуваючи у СЗЧ ще 11.05.2026 р. самостійно звернувся до резервного батальйону (в/ч НОМЕР_2 ) подав рапорт на підставі якого, командиром частини виданий наказ №136, згідно якого він прибув для продовження військової служби, та він зарахований на продовольче забезпечення, крім того, має місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , має міцні соціальні зв`язки, зобов`язується належним чином виконувати свої процесуальні обов`язки та повністю співпрацювати зі слідством для встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, має бажання продовжувати військову службу.

Заслухавши пояснення слідчого, прокурора, підозрюваного та його захисника, дослідивши додані до клопотання докази, суд вважає, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню, а клопотання захисника підлягає задоволенню частково.

Відповідно ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років.

ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за якій законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, згідно ч.5 ст.407 КК України.

Відповідно до ч.2 ст.8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, положеннями ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При розгляді відповідних клопотань про обрання запобіжного заходу, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява № 42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою - є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, судом враховується правова позиція ЄСПЛ, викладена у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Як неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях, пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (inabstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі "Харченко проти України", п.4 ст. 5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка слугувала підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ). Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі "Таран проти України" зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Неистяк проти Словаччини», заява №65559/01, п.74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі проти Польщі» (Ladentv. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (v.Ukraine),заява № 38717/04, п. 86).

На підставі досліджених матеріалів провадження, суд вважає встановленим наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, на які вказує слідчий у своєму клопотанні.

Також, встановлено, що підозрюваний перебуваючи у СЗЧ ще 11.05.2026 р. самостійно звернувся до резервного батальйону (в/ч НОМЕР_2 ) подав рапорт на підставі якого, командиром частини виданий наказ №136, згідно якого він прибув для продовження військової служби, та він зарахований на продовольче забезпечення, крім того, має місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , має міцні соціальні зв`язки, зобов`язується належним чином виконувати свої процесуальні обов`язки та повністю співпрацювати зі слідством для встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, має бажання продовжувати військову службу

Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

При зазначених обставинах слідчий суддя вважає, що слідчим та прокурором ні в клопотанні, ні в поясненнях в судовому засіданні не надано аргументованого обґрунтування та доказів неможливості застосування до підозрюваного інших, передбачених КПК України видів запобіжних заходів крім тримання під вартою, тому суд вважає за необхідне застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, і застосування саме такого запобіжного заходу забезпечить належне виконання підозрюваним своїх процесуальних обов`язків.

Керуючись ст.ст. 181, 183, 193, 194, 196, 376 КПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволені клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Одеського районного управління поліції №2 ГУ ОСОБА_4 , що погоджене з процесуальним керівником – прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 , в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025150020001413 від 19.03.2025, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_5 , відмовити.

Клопотання захисника ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 , задовольнити частково.

Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби з 23 год. 00 хв. до 05 год. 00 хв. на строк до 01.09.2026 року.

Відповідно до ч.5 ст.194 КПК України, покласти на підозрюваного ОСОБА_5 такі обов`язки:

- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні та іншими особами з приводу обставин вчиненого ним кримінального правопорушення;

- здати на зберігання до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області чи її структурних підрозділів свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- щодня, на строк дії запобіжного заходу, з 23 години 00 хвилин по 05 годину 00 хвилин, не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора, або суду.

Роз`яснити підозрюваному положення ст.181 ч.5 КПК України.

Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію 01.09.2026 року.

Апеляційна скарга, на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено та проголошено 06.08.2026 р. о 13.05.

Слідчий суддя ОСОБА_1