Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №494/611/26 — Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

06.08.2026

Справа № 494/611/26

Провадження № 2/494/540/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панчишина А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Станілевич А.В.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 – Ковтун К.В.,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Березівка цивільну справу в порядку загального позовного провадження за заявою ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_4 про встановлення факту смерті особи у певний час та за певних обставин, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач через свого представника звернувся до Березівського районного суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 на острові Козацький Бериславського району Херсонської області під час безпосередньої участі у бойових діях.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилаються на те, що позивач є донькою молодшого сержанта ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проходив службу у в/ч НОМЕР_2 . Згідно зі сповіщенням 4351/1663 від 20.07.2023 він вважається зниклим безвісти. Однак, на підставі наявних доказів встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 о 12:25 на позиції «Кишеня» (острів Козацький, Херсонська область) ОСОБА_5 загинув під час виконання бойового завдання внаслідок вогнепального поранення голови, несумісного з життям. Факт загибелі підтверджується свідченнями безпосередніх очевидців події: ОСОБА_6 , який перебував поруч із загиблим та описав характер поранень та ОСОБА_7 , який також був свідком обставин бою та загибелі ОСОБА_5 .

Встановлення факту смерті необхідно позивачу для реалізації права на соціальний захист (оформлення виплати ОГД згідно з Постановою КМУ №168). Проте у справі наявний спір про право: відповідач (мати загиблого) категорично заперечує сам факт загибелі сина, що перешкоджає реєстр6ації смерті в органах ДРАЦС та отриманню виплат.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 08.04.2026 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Іншою ухвалою суду від 23.06.2026 року справу призначено до судового розгляду.

Третя особа: Міністерство оборони України подало свої пояснення з приводу заявлених вимог. Вивчивши позовну заяву та додатки до неї, Міністерство оборони України вважає, що підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_3 на даний час немає, а подана до суду позовна заява є передчасною.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» (далі - Закон № 2345-ІХ від 01 липня 2022 року) статтю 317 ЦПК України викладено в новій редакції. Статтею 317 ЦПК України (в редакції Закону № 2345-ІХ від 01 липня 2022 року) передбачено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України та встановлено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що «встановлення факту смерті необхідно позивачці для реалізації її права на соціальний захист (оформлення виплати ОГД згідно з постановою КМУ від 28.02.2022 №168)». При цьому слід звернути увагу суду, що достеменно не відомо, чи зниклий безвісті за особливих обставин молодший сержант ОСОБА_5 був увільнений від посади, зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 (правонаступник НОМЕР_2 ), а тому прийняте судом рішення за результатами розгляду позовної заяви вплине на права та обов`язки військової частини НОМЕР_1 ( правонаступник НОМЕР_2 ), яка у разі такого судового рішення зобов`язана буде виключити молодшого сержанта ОСОБА_5 зі списків особового складу частини.

Під час розгляду та винесення рішення у цій справі суд має взяти до уваги правові висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові по справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24) від 11 грудня 2024 року, які є обов`язковими для суду, щодо застосування норми права. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила наступні правові висновки, щодо застосування норм права: 58. Велика Палата Верховного Суду для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права. 59. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси. 60. Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, законодавець хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого – потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі. 70. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України. 71. Визначення шести місяців як мінімально потрібного строку відображає необхідність обґрунтованого періоду для пошуку зниклої особи, враховуючи особливі обставини зникнення, зокрема під час активних бойових дій. Встановлення такого строку дозволяє зменшити ймовірність того, що особа, яка може бути ще живою, буде передчасно визнана померлою. 97. Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою. 123. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

Прийнявши до уваги практику застосування норм чинного законодавства України закріплену у правових висновках Великої Палати Верховного Суду, Міністерство оборони України звертає увагу Суду на те, що тіло зниклого безвісті за особливих обставин молодшого сержанта ОСОБА_5 за місцем події, в районі населеного пункту Ольгівка на острові Козацький Херсонського району Херсонської області досі не знайдено.

Достовірною інформацією про смерть особи є результати аналізу і зіставлення інформації про вилучення людських останків, наданої пошуковими групами, посмертної інформації про такі останки, наданої бюро судово-медичної експертизи, інформації про профілі ДНК та результати зіставлення ДНК, надані ДНКлабораторіями, з інформацією, що відома про особу, зниклу безвісти за особливих обставин. Ця інформація міститься у комплексному звіті про ідентифікацію

Крім того представник Міністерства оборони України зазначає, що підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. З огляду на викладене, виходячи зі змісту положень статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, просить суд дійти до висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою (позовною заявою) про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України). Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 та у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №759/980/24. З матеріалів справи вбачається, що заявник фактично просить суд встановити факт смерті (військовослужбовця) у певний час під час виконання бойового завдання, з метою забезпечення статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та отримання одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене, Міністертсво оборони України просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача надав відповідь на пояснення Міністерства оборони України, в яких зазначив, що позиція Міністерства оборони України є недобросовісною, процесуально дефектною та такою, що ігнорує прямі свідчення очевидців та результати розслідування свої Держави. Встановлення факту смерті в порядку ст.315 ЦПК України є єдиним законним способом захисту прав позивача.

Відповідач ОСОБА_2 подала, через свого представника, відзив на позовну заяву. В такому зазначила наступне. Відповідач (мати загиблого) категорично заперечує сам факт загибелі сина, що перешкоджає реєстрації смерті в органах ДРАЦС та отриманню виплат. Для вирішення справи по суті необхідний оригінал або належним чином засвідчена копія Акту службового розслідування. Позивач має лише ксерокопію (копію з копії), виготовлену в ІНФОРМАЦІЯ_5 за проханням ОСОБА_4 . Належним чином завірена копія Акту перебуває у володінні кількох осіб, проте Позивач не може її отримати самостійно.

Щодо зазначеного, то оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 465/3147/22 (провадження № 61-1296св24).

За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року в справі № 204/7924/23 (провадження № 61-16728св23)).

Велика палата Верховного Суду вказувала, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість. Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309). У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території. Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України. Обрахування шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій - правовій визначеності (див. пункти 81 - 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)).

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій (див. пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 (провадження № 14- 94цс24)). Відповідно до Наказу Мінрозвитку від 28.02.2025 № 376"Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", острів Козацький, який адміністративно належить до Новокаховської міської територіальної громади Каховського району Херсонської області є територією на якій досі ведуться бойові дії.

Виходячи з вищевикладеного, в даному випадку можна сказати про те, що: по-перше, немає достатніх підстав та доказів вважати громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померлим. Адже, відповідно до приписів законодавства даний факт повинен підтверджуватися доказами, а саме: наказами командира військової частини, бойовими розпорядженнями, актами службового розслідування, матеріалами кримінального провадження, інформацією державних органів та міжнародних інституцій, показання свідків, фото- відеоматеріали тощо (також доказами можуть бути результати аналізу і зіставлення інформації про вилучення людських останків, наданої пошуковими групами, посмертної інформації про такі останки, наданої бюро судовомедичної експертизи, інформації про профілі ДНК та результати зіставлення ДНК, надані ДНК-лабораторіями, з інформацією, що відома про особу, зниклу безвісти за особливих обстави). В даному випадку Позивачем надано лише показання 2 свідків для пітвердження факту загибелі особи, які є недостатніми для задоволення даного позову. По-друге, на місті ймовірної загибелі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на острові Козацький, який адміністративно належить до Новокаховської міської територіальної громади Каховського району Херсонської області, досі ведуться активні бойові дії. Тобто, строк для визнання померлим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 розпочнеться лише тоді, коли на даній території будуть припинені активні бойові дії. Строк у 6 місяців будемо рахувати саме з цього моменту.

Враховуючи наведене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначив наступне. Посилання у позовній заяві на статтю 315 ЦПК України не визначає спосіб судового захисту у даній справі та не підлягає застосуванню, оскільки між сторонами наявний спір про право. За таких обставин встановлення факту смерті особи підлягає розгляду в порядку позовного провадження із застосуванням загальних правил доказування, передбачених статтями 12, 76, 81 ЦПК України. Оскільки справа розглядається за правилами позовного судочинства, актуальними нормами права, якими керується Позивач, є загальні положення про доказування — статті 12, 76, 81 Цивільного процесуального кодексу України, а також стаття 47 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків, які настають у разі смерті.

Зауваження адвоката Ковтун К. В. про те, що надана позивачем копія з копії Акту є «недостатнім доказом», базується на очевидній неуважності при ознайомленні з карткою руху справи в підсистемі «Електронний суд».

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі № 761/684/25 та норми Наказу Мінрозвитку від 28.02.2025 № 376 не спростовують вимог позову. У зазначеній справі № 761/684/25 Верховний Суд розглядав питання оголошення особи померлою за відсутності прямих свідчень її фізичної загибелі на полі бою (особа вважалася зниклою безвісти після обстрілу).

Натомість у даній справі позивач просить встановити конкретний факт смерті у певний час та за певних обставин, оскільки наявні прямі, нотаріально засвідчені свідчення безпосередніх очевидців ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), які перебували поруч із військовослужбовцем ОСОБА_5 , описали характер поранення голови, несумісного з життям, та безпосередньо констатували його смерть. Наявність таких доказів дозволяє суду встановити саме факт смерті особи в позовному провадженні, а не вдаватися до презумпції оголошення померлим за строками, що підтверджується загальною практикою застосування ст. 81 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви з огляду на наступне.

Судом встановлено, що батьком позивача ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_5 , що вбачається з свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 та копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 .

З сповіщення сім`ї №4351/1663 від 20.07.2024 року вбачається, що гр. ОСОБА_2 сповіщено про те, що її син, бойовий медик 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , молодший сержант ОСОБА_5 , призваний під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_7 19.07.2024 року зник безвісти за особливих обставин під час виконання заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в районі нп. Ольгівка на острові Козацький Херсонського району Херсонської області.

Згідно з акту службового розслідування, проведеного заступником начальника штабу військової частини НОМЕР_2 лейтенантом ОСОБА_9 вбачається, що на виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 05.04.2024 №829/61дск та при виконанні бойового завдання пов`язаного із захистом Батьківщини, на рубежі оборони тактичної групи в районі о. Козацький, Бериславського району, Херсонської області на р. Дніпро зник безвісти за особливих обставин військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 молодший сержант ОСОБА_5 - бойовий медик з стрілецького взводу 2 стрілецької роти. Із журналу ведення бойових дій військової частини НОМЕР_2 №70 вбачається, що відповідно доповіді оперативного чергового військової частини НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 о 13 годині 15 хвилині, під час виконання бойового завдання в складі НОМЕР_5 , в районі о. Козацький, внаслідок вогневого контакту з противником отримав поранення військовослужбовець в/ч НОМЕР_2 : не сумісні з життям бойовий медик 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти молодший сержант ОСОБА_5 . Тіло загиблого військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_2 молодшого сержанта ОСОБА_5 знаходиться на о. Козацький. ВП: Кишеня. Після закінчення стрілецького бою противник продовжив ведення постійного артилерійського обстрілу по ВП «Кишеня», та з урахуванням наявності поранень у всіх військовослужбовців, евакуація тіл загиблих з безпосереднього району ведення активних бойових дій була неможлива. Враховуючи, що місце ураження військовослужбовця молодшого сержанта ОСОБА_5 та подальше його місце перебування знаходиться під постійним ворожим вогневим обстрілом, провести евакуацію загиблого на час завершення службового розслідування не представляється можливим. За наявною інформацією тіло військовослужбовця знаходяться приблизно по координатах: 46.782576, 33.191201. Організовано рятувально-пошукові заходи, які на час завершення службового розслідування позитивних результатів не дали. За результатами розслідування встановлено, що бойовий медик 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти молодший сержант ОСОБА_5 , на момент виконання бойового завдання на вогневій позиції «Кишеня», що розташована на о. Козацький на р. Дніпро, перебував у засобах Індивідуального захисту (бронежилет, захисний шолом) та не вчиняв кримінального чи адміністративного правопорушення, не порушував наказів командирів. Із досліджених матеріалів службового розслідування також встановлено, що військовослужбовець на момент настання події, не вчиняв дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння чи пов`язаних із навмисним спричиненням собі тілесного ушкодження. Матеріали, зібрані в ході проведення службового розслідування свідчать про загибель молодшого сержанта ОСОБА_5 , проте у зв`язку з неможливістю евакуювати тіло загиблого з безпосереднього району ведення активних бойових дій та відсутності будь-яких медичних документів, що підтверджують отримання ними тілесних ушкоджень та ступеня їх тяжкості, досліджених матеріалів на час завершення службового розслідування не достатньо для встановлення вичерпних фактів (відомостей) про загибель військовослужбовця молодшого сержанта ОСОБА_5 , останнім відомим місцем знаходження молодшого сержанта ОСОБА_5 являється о. Козацький на р. Дніпро в районі н.п, Ольгівка, Бериславського району, Херсонської області. З огляду на викладене, з 19 липня 2024 року молодшого сержанта ОСОБА_5 , слід вважати зниклим безвісти при виконанні ним бойового завдання на о. Козацький на р. Дніпро, в районі н.п. Ольгівка, Бериславського району, Херсонської області під час здійснення ними заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби та захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України.

Суд детально дослідив письмові пояснення свідків військовослужбовців ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які долучені до позовної заяви. Свідки зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_3 брали участь у виконанні бойового завдання на вогневій позиції «Кишеня» (район острова Козацький Береславського району Херсонської області) разом із ОСОБА_5 . У період з 12:25 ПО 13:15 розпочався інтенсивний стрілецький бій з противником та артелерійський обстріл їх позиції. Перебували у безпосередній близкості до ОСОБА_5 та були очивидцями отримання ним поранення в обличчя, куля пробила лобну кістку та пошкодила мозок, поранення було несумісним з життям. Евакуація тіла була неможливою через безперервний вогневий вплив противника.

Втім, безпосередньо у судовому засіданні свідки не допитувалися.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для встановлення факту смерті в судовому порядку, суд керується нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та враховує обов`язкову для застосування судову практику Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Позивач обрав спосіб захисту шляхом подання позовної заяви про встановлення факту смерті особи в певний час на підставі п.8 ч.1 статті 315 ЦПК України. Дана норми регулює встановлення факту смерті особи в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті, зокрема на тимчасово окупованій території або в районі проведення воєнних дій.

Разом з тим, суд звертає увагу на фундаментальну правову відмінність між процедурою встановлення факту смерті та процедурою оголошення фізичної особи померлою, яка закріплена в національному законодавстві та підтверджена сталою практикою Верховного Суду. Встановлення факту смерті за правилами статті 315 ЦПК України застосовується у випадках, коли факт смерті є достеменним, об`єктивним та незаперечним (наявність тіла, свідчення про поховання, медична констатація смерті на окупованій території тощо), але отримання документа встановленого зразка є неможливим через адміністративні перешкоди. Тобто суд лише підтверджує подію, яка точно відбулася.

Натомість, у випадках, коли особа зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю (бойові дії, катастрофи, аварії), і тіло особи не знайдено та не ідентифіковано, має місце правова презумпція (припущення) смерті. Для таких випадків законодавець передбачив спеціальний інститут оголошення фізичної особи померлою, який регулюється статтею 46 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 46 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Оголошення фізичної особи померлою це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація судом високого ступеня ймовірності смерті за відсутності тіла.

Суд вважає за необхідне послатися на релевантну та актуальну практику Верховного Суду, яка є обов`язковою для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України. Зокрема, у своїй постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 357/9150/24, Верховний Суд розглянув справу з обставинами, які є фактично тотожними обставинам даної справи: загибель військовослужбовця в районі міста Авдіївка, наявність акту службового розслідування та свідчень побратимів, але відсутність евакуйованого тіла. У цій постанові Верховний Суд дійшов однозначного висновку про те, що за таких умов встановлення факту смерті є помилковим обранням способу захисту.

Аналізуючи правові підстави для задоволення заяви, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 357/9150/24, яка визначає чітку межу між двома різними правовими інститутами.

Сутність цієї позиції полягає в тому, що встановлення факту смерті в порядку окремого провадження за статтею 315 ЦПК України є можливим виключно за умови надання вичерпних та беззаперечних доказів, які дозволяють суду з повною впевненістю підтвердити подію смерті як фізичний, біологічний факт, що стався у точно визначений час. У такому разі судове рішення лише фіксує те, що є очевидним, але не може бути зареєстроване в позасудовому порядку.

Натомість, у ситуаціях, коли обставини зникнення особи в умовах воєнних дій дають вагомі підстави вважати її загиблою, проте відсутність тіла не дозволяє констатувати смерть як доконаний факт, законодавець передбачив інший шлях захисту прав оголошення особи померлою (стаття 46 ЦК України). Ця процедура за своєю природою є юридичним визнанням високого ступеня ймовірності смерті, а не підтвердженням її очевидності.

Таким чином, за наявності лише обґрунтованих припущень про загибель, навіть підкріплених свідченнями очевидців бою та матеріалами службових розслідувань, встановлення факту смерті є передчасним і процесуально невірним кроком. Належним інструментом для подолання стану правової невизначеності у таких випадках є саме оголошення особи померлою, що забезпечує стабільність правовідносин та запобігає ризику судової помилки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 та постанові від 13 березня 2024 року у справі № 204/7924/23. Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що документи, складені командуванням військової частини (акти про настання смерті, акти службових розслідувань) за відсутності тіла загиблого, є доказами, що підтверджують обставини зникнення особи та обставини, що загрожували смертю, але не є беззаперечними доказами самого біологічного факту смерті в розумінні статті 315 ЦПК України. Такі докази дають підстави для обґрунтованого припущення про загибель, що є предметом доказування саме в процедурі оголошення особи померлою.

Окрім національного законодавства, суд враховує практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на принципі правової визначеності як одному з основоположних аспектів верховенства права (справа «Brumarescu v. Romania»). Правова визначеність передбачає дотримання чітких процедур, які гарантують стабільність правовідносин. У контексті визнання особи померлою це означає, що держава має право встановлювати спеціальні, більш суворі процедури для випадків, коли факт смерті базується на презумпції.

У рішенні у справі «Zubac v. Croatia» (2018) ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду (пункт 1 статті 6 Конвенції) не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються, якщо вони переслідують легітимну мету та є пропорційними. Вимога національного законодавства щодо розгляду справ про оголошення особи померлою колегіальним складом суду (суддею та двома присяжними) не є надмірним формалізмом, а слугує легітимній меті забезпеченню максимальної об`єктивності та зниженню ризику судової помилки у справах, які мають серйозні правові наслідки, зокрема майнові (справа «Golder v. the United Kingdom»).

Крім того, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна особа має право на мирне володіння своїм майном. Соціальні виплати сім`ям загиблих військовослужбовців, на які претендують заявники, підпадають під поняття "майно" в розумінні практики ЄСПЛ (справа «Stec and Others v. the United Kingdom»). Держава зобов`язана забезпечити, щоб надання таких виплат відбувалося на підставі законних, чинних судових рішень, які не можуть бути в подальшому скасовані через процедурні порушення. Таким чином, дотримання судом встановленої законом процедури (оголошення померлим замість встановлення факту) є гарантією захисту майнових прав самих заявників від подальшої правової невизначеності та можливого скасування рішення, що відповідає статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту).

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, суд констатує, що матеріали справи не містять доказів виявлення, огляду чи ідентифікації тіла ОСОБА_5 . Всі надані докази (акти, свідчення) базуються на візуальному спостереженні події в умовах бойового стресу та динамічної обстановки. Відсутність тіла унеможливлює констатацію факту смерті як доконаної події в рамках спрощеної процедури статті 315 ЦПК України. Ситуація, що склалася, підпадає під ознаки правової невизначеності щодо долі фізичної особи, яка зникла в умовах, небезпечних для життя, що вимагає застосування процедури оголошення померлим.

Окрім матеріально-правового аспекту, суд звертає увагу на істотний процесуальний аспект, який унеможливлює задоволення заяви в даному провадженні. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 315 ЦПК України), розглядаються суддею одноособово. Водночас, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою (глава 4 розділу IV ЦПК України) мають свою специфіку судового розгляду. Відповідно до частини четвертої статті 293 ЦПК України, розгляд справ про оголошення фізичної особи померлою проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних.

Це імперативна вимога процесуального закону, порушення якої (зокрема, розгляд справи незаконним складом суду) є безумовною підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції. Оскільки позивач звернувся із заявою саме про встановлення факту смерті, справа була розподілена на суддю одноособово. Суд не має процесуального права самостійно, з власної ініціативи, змінювати предмет заяви з "встановлення факту" на "оголошення померлим" та залучати присяжних без відповідного клопотання заявників та перерозподілу справи.

Враховуючи викладене, задоволення позовної заяви ОСОБА_3 у заявленому вигляді призвело б до ухвалення рішення, яке суперечить нормам матеріального права (ст. 46 ЦК України) та прийняте з порушенням норм процесуального права (частина 4 ст. 293 ЦПК України) щодо складу суду.

Суд наголошує, що відмова у задоволенні цієї позовної заяви носить процесуально-правовий характер і жодним чином не спростовує героїзму та самопожертви військовослужбовця ОСОБА_5 , який зник безвісти під час захисту Батьківщини. Суд не ставить під сумнів правдивість свідчень побратимів чи трагічність обставин, викладених позивачем. Відмова зумовлена виключно необхідністю дотримання законної судової процедури, яка забезпечить юридичну стійкість та беззаперечність майбутнього судового рішення для отримання виплат.

Таким чином, єдиним законним та ефективним способом захисту прав ОСОБА_3 у цій ситуації є звернення до суду із заявою про оголошення ОСОБА_5 померлим у порядку глави 4 розділу IV ЦПК України. Згідно з ч. 2 ст. 46 ЦК України, суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу двох років, але не раніше спливу шести місяців, якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю. Оскільки з моменту події (19.07.2024) минуло більше шести місяців, ОСОБА_3 має повне право на звернення з такою заявою, яка буде розглянута судом у складі судді та двох присяжних.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги про встановлення факту смерті не підлягають задоволенню через невірний вибір способу судового захисту та невідповідність процедури обставинам справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на рахунок держави, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 21 частини 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 46, 49 ЦК України, ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 247, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військова частина НОМЕР_1 , ОСОБА_4 про встановлення факту смерті особи у певний час та за певних обставин – відмовити.

Роз`яснити позивачу, що відмова у задоволенні позовної заяви про встановлення факту смерті носить виключно процесуальний характер і не позбавляє її права звернутися до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою.

Суд наголошує, що встановлені під час розгляду даної справи обставини та надані докази можуть бути використані заявником як доказова база при зверненні із заявою про оголошення особи померлою. Рішення суду про оголошення особи померлою є належною підставою для державної реєстрації смерті в органах ДРАЦС та виникнення у членів сім`ї загиблого відповідних соціально-правових наслідків.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 06.08.2026.

Суддя Панчишин А.Ю.