Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №448/632/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 448/632/26

Провадження № 2/463/1889/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Жовніра Г.Б.

з участю секретаря судового засідання Патуляк Х.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Можчіля Я.О.

в м. Львові

у відкритому судовому засіданні, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням органу державної влади, -

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 16 038,00 грн та моральної шкоди у розмірі 1 750 000,00 грн.

Короткий зміст позовних вимог

Позов мотивує тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 13.06.2025 про відмову йому в перетинанні державного кордону України.

Він проживає в Україні, офіційно працевлаштований, щомісячно сплачує податки до Державного бюджету України. Під час діє воєнного стану, неодноразово виїздив за кордон до своєї сім`ї. Має відстрочку від служби. 13.06.2025 він мав статус «Бронювання». 13.06.2025 в пункті пропуску «Шегині» він надав всі необхідні документи для перетину Державного кордону, проте отримав незаконне та необґрунтоване рішення про відмову, а саме, як зазначено в рішенні про відмову: «з причини: що вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.10.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України». Вся інформація, надана по справі відповідачем Львівському окружному адміністративному суді є неправдивою та незаконною.

Після затримання та обмеження подальшого пересування (він очікував близько 1-2 години в приміщенні біля кабінету «старшого зміни прикордонних нарядів ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » тип А») і потім відмови у перетині державного кордону України, його висадили з автобуса (зроблено це було в грубій формі, грубим тоном і при інших пасажирах автобуса громадянах України, які на нього дивилися як на «злочинця» чи особу яка зробила щось незаконне) в 23:00 год. 3.06.2025р. він опинився посеред незнайомого населеного пункту, без можливості навіть десь переночувати (хостел, який знаходиться поруч з пунктом пропуску не мав вільних місць), також не мав з собою ні їжі, ні води, ні можливості приймати ліки (має серйозні хронічні захворювання та пожиттєво змушений лікуватися), був одітий в легку одежу, яка не розрахована на довготривале перебування на вулиці, нервувати чи перебувати в стресі, не харчуватися або затримувати харчування за станом здоров`я. Транспорту, яким він міг би доїхати до м. Черкаси чи м. Львова, не було. Його погодились підвезти до м. Львова за умови оплати 4 500 грн. Він ночував біля вокзалу, оскільки житла знайти не міг. Він був дуже стомлений та погано себе почував, декілька разів у нього підіймався тиск, не було жодної можливості прийняти душ, також з великим проблемами доводилося шукати туалети посеред ночі.

Вважає, що після того, як лейтенант ОСОБА_2 незаконно відмовив йому в перетині державного кордону України, він фактично залишив його напризволяще посеред ночі в незнайомому місті, жодним чином не зазначивши що йому робити далі та як діяти, і абсолютно нічим не допоміг – а навпроти незаконно обмежив його права громадянина, гарантовані Конституцією України.

Весь час в дорозі від пункту пропуску він перебував в сильному стресі від несправедливості та грубого незаконного порушення його прав працівником ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив його гарантоване право громадянина України на вільне пересування та вільне залишення території України, у відповідності до ст. 33 Конституції України.

Він їхав до своєї родини на 1 тиждень у заплановану щорічну відпустку, саме виключно для цього взяв відпустку після довгої тяжкої праці, яку заздалегідь спланував, забронював і оплатив квитки на автобус до Австрії та у зворотному напрямку (без оплати, бронювання місць не приймається), бронювання квитків відбулось за 1,5-2 місяці. І через незаконне рішення працівника пункту пропуску «Шегині» про відмову йому в перетині державного кордону України, його відпустка пропала, і взяти повторно він вже її не зможе.

Зазначає, що витратив значні кошти на дану поїздку і на повернення додому: оплатив всі поїздки, а саме: щоб дістатися до Києва (Черкаси-Київ – 500 грн. + ночівля в київському мотелі 1 800 грн., оскільки автобус до Львова лише вранці 13.06.2025р.), Львова (Київ-Львів 860 грн.), пункту пропуску «Шегині», та до Австрії (3 290 грн. – кошти оплачені, проте їх не повернули, оскільки забронював місце 1,5 місяці назад) + з Австрії (3 778 грн. – за бронювання місця) забронював та оплатив в повному обсязі повернення автобусом в Україну (через один тиждень), поїздка від пункту пропуску (його околиці) в 01 год. 00 хв. до приміської лінії (околиці) м. Львова (найманим перевізником обійшлася мені в 4 500 грн. – чек відсутній, проте це була єдина можливість дістатися до околиці Львова посеред ночі, зі Львова до Києва 860 грн., та з м. Києва в м. Черкаси – 450 грн.

Також вважає, що незаконне рішення відповідача могло призвести до прямої загрози його здоров`ю та життю через захворювання та через постійні ворожі обстріли країни він не мав жодної можливості дістатися до будь-якого приміщення для ночівлі або укриття. Його колеги глузували з нього, що повпливало на його ділову репутацію серед колег та принизило його авторитет.

З огляду на викладене вище, протягом тривалого часу він відчував підвищену тривожність, дратівливість, зниження активності настрою та сильне емоційне виснаження. А необхідність відстоювати та захищати свої права в суді лише посилювали відчуття несправедливості прийнятого рішення і внутрішнього дискомфорту. Зазначені емоційні страждання мали дуже затяжний характер та вплинули на його загальний стан, позбавивши його душевного спокою та нормального відчуття безпеки протягом тривалого часу.

Вважає, що йому було завдано моральну шкоду, що полягає в понесених стражданнях і переживаннях, викликаних свавільним нехтуванням правами громадянина правової держави України, неправомірними діями лейтенанта ОСОБА_2 , начальника групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та наклепом про надання війського квитка з відсутньою відміткою про взяття на облік, начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) підполковником ОСОБА_3 .

Вважає, що в повній мірі обґрунтованим, розумним, достатнім та справедливим є розмір моральної шкоди заподіяної йому протиправними рішеннями відповідача, у сумі 1 750 000,00 грн. У зв`язку із наведеним змушений звернутись до суду.

Позиція сторони відповідача

Від відповідача до суду надійшов відзив. Позовні вимоги не визнав, оскільки форма позовної заяви зводиться до накопичення письмових матеріалів, а обставини викладені в позові не підтверджено доказами в розумінні ст. 80 ЦПК України. Аналізуючи матеріали позовної заяви та документи, які позивачем долучено, факту наявності збитків та їх розмір абсолютно не доведені.

Також зазначає, що всупереч посилання позивача у справі на рішення Львівського окружного адміністративного суду, судом у справі № 580/6993/25 не встановлено протиправних дій відповідача в частині відмови в перетині державного кордону України, а отже відсутній причинний зв`язок між шкодою і діями уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону. Отже, наведені позивачем обґрунтування заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру не містять причинно-наслідкового зв`язку між подіями які мали місце 13.06.2025.

Таким чином вважає, що позивач не довів наявність моральної шкоди, протиправність діяння уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону, наявність причинного зв`язку між шкодою і діями уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону.

Від відповідача до суду також надійшла відповідь на відзив, в якому зазначає, що викладені дані у відзиві на позовну заяву не відповідають дійсності, є необґрунтованими, незаконними, нічим не підтвердженими та порушують його права, оскільки відповідач свідомо та всупереч Закону порушив норми права, які передбачені статтею 56 Конституції України, статтями 3, 4, 5 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», яким передбачено основні принципи діяльності Державної прикордонної служби України, та Законом України "Про державний кордон України", та категорично заперечує проти даних що зазначені відповідачем у відзиві.

Твердження відповідача щодо відсутності причинного зв`язку між моральною та матеріальною шкодою та його протиправними діяннями є необґрунтованими та суперечливими стосовно його ж пояснень. Є чіткі факти: незаконне рішення відповідача, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, та порушення прав відповідачем, необґрунтована та незаконна відмова в перетині кордону, яка потягла за собою матеріальні збитки, а також заподіяння морального тиску, що в подальшому обернулося для нього ускладненнями та погіршеннями здоров`я, і ускладнень перебігу хронічних захворювань, фізичного виснаження, тривалого стресу, хвилювань і постійної моральної напруги.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у позові. Вважає, що мав право перетинати державний кордон оскільки був заброньований на період мобілізації, мав право виїзду на підставі ст. 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», де вказано перелік необхідних документів та Конституції України.

Зазначив, що моральна шкода завдана неможливістю виїхати за межі України для зустрічі з сім`єю.

На запитання чи перетинав він кордон після скасування відмови відповісти відмовився. З приводу наявності у нього підстав для перетину кордону у відповідності до вимог постанови КМУ №57, вважає, що така суперечить закону та Конституції України і не підлягає застосуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Вважає, що відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями працівника прикордонної служби та збитками позивача. Сам факт скасування рішення про відмову йому в перетинанні державного кордону України не є підставою спричинення позивачу вказаної в позові шкоди. Підставою для скасування рішення про відмову стало виключно його неналежне мотивування. Натомість в частині вимог про визнання дій відповідача щодо відмови в перетині кордону протиправними судом відмовлено. Право позивача на перетин кордону судом не встановлено. Вважає, що на момент винесення скасованого рішення позивач не мав прав перетинати кордон, ним не надано документів, які б підтверджували право перетину кодону.

Просив в задоволенні позову відмовити.

Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи

Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 08.04.2026 року матеріали цивільної справи передано за підсудністю до Личаківського районного суду м. Львова. 30.04.2026 року вказані матеріали справи надійшли до Личаківського районного суду м. Львова.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у справі визначено суддю Жовніра Григорія Богдановича.

Ухвалою судді від 04.05.2026 року позовну заяву прийнято до провадження та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче провадження у справі.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 01 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням органу державної влади.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач 13.06.2025 року прибув до пункту пропуску «Шегині» з наміром перетнути державний кордон та пред`явив прикордонникам: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; військовий квиток; довідки ВЛК; витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, застосунку «Резерв+».

13.06.2025 року начальник групи контролю другої лінії та поглибленої перевірки документів відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А), лейтенант ОСОБА_2 прийняв рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону України з причини того, що він не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які надають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.06.2025 року про відмову в перетинанні державного кордону України (через пункт пропуску «Шегині») позивачу ОСОБА_1 .

У вказаній справі суд прийшов висновку, що рішення від 13.06.2025 року не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості актів індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається в можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, та не відповідають ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідач формально покликався на: «відсутність необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил №57». Суд вважав, що спірне рішення не містить конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України, та не визначив, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Дійсно, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, суд враховує, що до висновку про факт протиправності рішення відповідача про відмову позивачу у перетинанні державного кордону України Львівський окружний адміністративний суд дійшов у зв`язку із невідповідністю такого формальним вимогам до акта індивідуальної дії. Натомість оцінки як наданим ОСОБА_1 документам, так і праву на виїзд закордон суд не надавав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Згідно зі ст. 77, 78, 80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими та достатніми для встановлення обставин, які входять до предмета доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, визначені статтями 1173, 1174 ЦК України. Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Отже, для вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади або його посадової особи, підлягають встановленню такі обставини: протиправність рішення, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між протиправним рішенням і завданою шкодою. Вина органу державної влади або його посадової особи у такій категорії спорів не є обов`язковою умовою відповідальності.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Сам по собі факт визнання протиправною відмови територіального органу Державної прикордонної служби особі в перетинанні державного кордону України не є безумовною підставою для відшкодування позивачу шкоди.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести підставність своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Із змісту позовної заяви вбачається, що на думку позивача йому спричинено майнові та моральні збитки в наслідок відсутності можливості перетину державного кордону України в зв`язку з рішенням працівника відповідача.

Водночас зі змісту зазначеної постанови окружного суду вбачається, що підставою для скасування такого рішення стала його невідповідність вимогам обґрунтованості та вмотивованості як індивідуально-правового акта, зокрема відсутність чіткого зазначення причин відмови. При цьому адміністративний суд не встановив наявності у позивача права на перетин державного кордону України станом на момент виникнення спірних правовідносин.

З аналізу норм законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зокрема положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил перетинання державного кордону, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57, у період дії воєнного стану наявність бронювання у позивача не надає йому безумовне право на виїзд за межі України.

За таких обставин суд доходить висновку, що встановлена Львівським окружним адміністративним судом протиправність рішення має процедурний характер і не свідчить про незаконність відмови у перетині державного кордону по суті.

У даному випадку позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між недоліками оформлення рішення про відмову у перетині державного кордону та заявленими негативними наслідками.

Неможливість відвідати рідних, провести відпустку у Австрії, а також понесення витрат на дорогу від кордону до м. Черкас була зумовлена відсутністю у позивача правових підстав на виїзд за межі України у відповідний період, а не формальними недоліками спірного рішення.

Зі змісту рішення Львівського окружного адміністративного судувбачається, що ним не встановлено наявності у позивача права на перетин державного кордону України. Також в даному процесі позивачем не доведено наявність такого права.

Причинний зв`язок для цілей деліктної відповідальності передбачає, що саме неправомірна дія (бездіяльність) відповідача спричинила шкоду. Якщо ж позивач об`єктивно не мав встановлених Кабінету Міністрів України №57 підстав для перетину кордону, то навіть за умови формально бездоганно оформленого рішення прикордонного органу результат для позивача був би тим самим — відмова у виїзді.

Відповідно, негативні наслідки, на які посилається позивач (неможливість перетнути кордон), є наслідком об`єктивної відсутності у нього законних підстав для виїзду, а не наслідком протиправної поведінки відповідача. Причинно-наслідковий зв`язок між встановленою судом протиправністю рішення (процедурного характеру) та заявленою шкодою є відсутнім, а отже одна з обов`язкових умов делікту, передбачених ст. 1173 ЦК України, позивачем не доведена.

Крім цього, щодо вимог про відшкодування майнової шкоди, суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесення реальних збитків. Подані матеріали не підтверджують факту здійснення витрат, їх розміру та причинного зв`язку із діями відповідача.

Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральних страждань, їх характеру, інтенсивності та причинного зв`язку із оскаржуваними діями. Сам по собі факт визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності сукупності необхідних умов для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування шкоди, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,-

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням органу державної влади, відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено, підписано та проголошено – 6 серпня 2026 року.

Повне найменування (ім`я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя: Григорій ЖОВНІР