Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №160/392/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/392/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року в адміністративній справі №160/392/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-2), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) №272 від 30.05.2025, в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов`язаних, ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити солдата ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.05.2025 позивача було мобілізовано ІНФОРМАЦІЯ_2 , не зважаючи на те, що позивач має підстави для відстрочки, передбачені п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що було відображено у застосунку «Резерв+», як здобувач послідовної вищої освіти. Оскільки позивача, на його думку, було незаконно мобілізовано на військову службу, наказ командира військової частини НОМЕР_1 підлягає скасуванню в частині зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 №272 від 30.05.2025, в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов`язаних, ОСОБА_1 .

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на час призову на військову службу під час загальної мобілізації військовозобов`язаний ОСОБА_1 з заявою про надання відстрочки відповідно до пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не звертався. До часу призову на військову службу під час мобілізації Позивач не переймався питанням оформлення відстрочки від призову на військову службу. Станом на час створення засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів спірного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30 травня 2025 року № 272 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» Позивач підлягав призову на військову службу за мобілізацією, оскільки останній не оформив відстрочку від призову на військову службу в особливий період як здобувач освіти, що було встановлено ІНФОРМАЦІЯ_4 перед підготовкою оформлення документів та наказу про призов. Також звертаю увагу, що сформувати в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів наказ про призов військовозобов`язаного, який оформив відстрочку на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було б неможливо. Судом першої інстанції не були належним чином вивчені подані позивачем докази, включаючи й довідку ЄДЕБО, яку було сформовано позивачем в день призову 30.05.2025 о 13:31, вже під час оформлення документів та формуванні наказу про призов в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

12 травня 2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що підтвердження наявності у Позивача права на відстрочку, яке передбачене п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», було відображено у застосунку «Резерв+», що підтверджується витягом сформованим 30.05.2025. Проте, 30.05.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 , не дивлячись на наявність права на відстрочку та відповідних відомостей у застосунку «Резерв+», Позивача було незаконно мобілізовано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період до військової частини НОМЕР_1 , відповідно до поіменного списку резервістів і військовозобов`язаних № 34/12684 від 30.05.2025, що підтверджується копією витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) № 272 від 30.05.2025.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України.

Відповідно до довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №652756, сформованій в Єдиній державній електронній базі з питань освіти 30.05.2025, позивач є здобувачем в Комунальному закладі вищої освіти «Дніпровська академія музики» Дніпропетровської обласної ради, ступінь бакалавр, денна форма, спеціальність « 025 Музичне мистецтво». Дата початку 01.09.2017, дата завершення здобуття освіти 30.06.2026.

В довідці міститься відмітка про те, що поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеною ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту».

Згідно з довідкою Комунальному закладі вищої освіти «Дніпровська академія музики» Дніпропетровської обласної ради від 30.05.2025 №202 ОСОБА_1 , 1994 року народження, у 2017 році вступив до КЗВО «Дніпровська академія музики» ДОР за спеціальністю « 025 Музичне мистецтво», ступінь освіти «Бакалавр» і зараз навчається на ІІІ курсі денної форми здобуття освіти. Строк закінчення закладу освіти 30.06.2026.

Відповідно до роздруківки із застосунку «Резерв +» ОСОБА_1 мав відстрочку, дійсну до 30.05.2025, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, як здобувач послідовної вищої освіти.

30.05.2025 позивача було мобілізовано.

ІНФОРМАЦІЯ_2 прийнято наказ №272 від 30.05.2025 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», відповідно до якого призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини № НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з наказами відповідачів про мобілізацію та зарахування до списку особового складу військової частини, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII(Закон № 3543-XII).

Стаття 1 Закону№3543-XII передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з ч.5ст.4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістомст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України Про оборону України, цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №223-ХІІ(Закон №2232-ХІІ).

Частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п.4 ч.1ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом таЗаконом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

В статті 22 Закону №3543-ХІІ закріплені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Згідно з ч.3, 4 ст.22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

При цьому, статею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 1 частиною 3 статті 23 Закону № 3543-XII визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Так, документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-XII є: для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, а також докторантів - довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.

Наявною в матеріалах справи довідкою про здобувача освіти №652756 від 30.05.2025, що сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти підтверджується, що ОСОБА_1 з 01.09.2017 навчається в Комунальному закладі вищої освіти «Дніпровська академія музики» за ступенем бакалавр, денна форма. Дата завершення здобуття освіти 30.06.2026. Вказано, що на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовність, визначену ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту».

Водночас, надані докази свідчать про те, що позивач об`єктивно мав фактичні підстави, які є підставою для отримання відстрочки відповідно до зазначеної норми закону.

Однак, реалізація права на відстрочку від призову під час мобілізації здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

18.05.2024р. набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок № 560). Цей Порядок визначає детальний механізм оформлення відстрочки.

Із змісту п.56 п.58, п.60 Порядку №560, видно, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543. Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації».

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів, та ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформлюється протоколом. Про прийняте рішення заявнику повідомляється. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки (додаток 6 до Порядку № 560).

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався у встановленому законом порядку для отримання відстрочки від призову на військову службу.

Пред`явлення копій документів не визначеному, як місце офіційного подання заяви про відстрочку, не є тотожним виконанню процедури, встановленої п.58 Порядку № 560.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює підстави для відстрочки, Кабінет Міністрів України, діючи на підставі та на виконання законів (зокрема, Закону № 3543 та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), уповноважений встановлювати порядок проведення призову та, відповідно, механізми реалізації прав громадян у цьому процесі.

Порядок №560 є чинним підзаконним нормативно-правовим актом, який деталізує процедуру отримання відстрочки, та його дотримання є обов`язковим як для військовозобов`язаних, так і для територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Позивач, маючи об`єктивні підстави для відстрочки, зобов`язаний реалізувати своє право шляхом звернення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою та належним чином засвідченими документами, як це передбачено Порядком № 560, до моменту його фактичного призову.

Відсутність такого звернення та, відповідно, офіційного рішення комісії про надання відстрочки означає, що на момент прийняття Наказу про призов від 09 жовтня 2024 року позивач формально не мав статусу особи, якій надано відстрочку.

Відповідач приймаючи Наказ про призов від щодо позивача , який на той момент не мав офіційно оформленої відстрочки, діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законодавством про мобілізацію.

Оскільки оскаржений наказ в частині призову ОСОБА_1 визнається судом таким, що прийнятий в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством (за відсутності на той момент офіційно оформленої відстрочки у позивача), підстави для його скасування відсутні.

Як наслідок, помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що відсутні підстави і для задоволення похідної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу військової частини позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз`яснити апелянту, що п.19 ч.1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абз.4 п.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У п.5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що командир військової частини не мав права не зарахувати позивача до особового складу Військової частини, оскільки отримав усі передбачені чинним законодавством документи та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного наказу.

Даний наказ є актом індивідуальної дії. Тобто, актом одноразового застосування. Станом на час вирішення справи такий наказ вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до військової частини.

Після зарахування до особового складу військової частини ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця, та припинення військової служби (звільнення, виключення зі списків) можливе лише на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та відповідними положеннями про проходження військової служби.

Апеляційний суд наголошує, що аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).

Колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за наявності підстав, передбачених ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», надавши належним чином оформлені документи, що підтверджують право на звільнення (наприклад, довідку про відстрочку, отриману у встановленому порядку, або інші документи, що підтверджують сімейні обставини для звільнення).

Верховний Суд у Постанові від 01.10.2024р. в справі №200/4189/22 звертає увагу на те, що право на відстрочку повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення активних дій та оформлення у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому, реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Якщо чоловік мав право на відстрочку, проте не скористався можливістю реалізації цього права та не оформив його у відповідний спосіб, він потім не може оскаржити дії ТЦК з його мобілізації.

Після мобілізації виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому їхнє скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.

Відповідно до ч.11 ст.38 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабміном, через ЦНАП та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Тобто, з метою ведення районними ТЦК спеціального обліку військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку, на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Отже, право на відстрочку кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 діяли в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року в адміністративній справі №160/392/26 - скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії адміністративний позов залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко