Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №160/36477/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/36477/25

Головуючий суддя І інстанції – Ремез К.І.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 в адміністративній справі №160/36477/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та скасування наказів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо фальсифікації офіційних документів та скасувати: рішення призовної комісії Індустріального району Дніпропетровської області від 03.03.1997 про зарахування в запас ОСОБА_1 ; наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.03.1997 №26 в частині присвоєння військового звання «рядовий» ОСОБА_1 ; висновок військово-лікарської експертизи (медичного огляду ВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.11.2025 про визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 ; рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2025 щодо взяттю на військовий облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 ; рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2025 щодо призову у Збройні Сили України ОСОБА_1 ; військовий квиток серія НОМЕР_2 від 26.11.2025 виписаний на ім`я ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2025 №331 в частині призначення солдата запасу ОСОБА_1 на посаду стрільця військової частини НОМЕР_1 ;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 1000000.00 грн.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що останній був виключений з військового обліку у 2012 році на підставі досягнення граничного віку перебування в запасі та переведений у відставку, а тому між ним та державою правовідносини щодо виконання військового обов`язку були остаточно припинені. Вказано, що подальші зміни до законодавства (підвищення граничного віку перебування в запасі до 60 років) не можуть бути підставою для автоматичного поновлення позивача в запасі з постановкою на військовий облік та набуття ним статусу військовозобов`язаного, оскільки це суперечить ст. 58 Конституції України. Зазначено про порушення процедури мобілізації позивача, а саме неналежне проведення медичного огляду та вчинення насильницьких дій, в тому числі фальсифікації документів.

Також, позивачем було повторно 11.05.2026 року заявлено клопотання про розгляд справи за його участі подібне тому, що заявлялось у апеляційній скарзі та було вирішено ухвалою від 04.05.2026 року.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно з ч. 2 ст. 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Поряд з вказаним, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Колегія суддів створила учасникам справи належні умови для ознайомлення з її рухом, шляхом надсилання копій усіх процесуальних документів по ній, а саме лише бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 06.05.2019 року по справі № 804/2823/16.

Таким чином, з огляду на те, що дана справа має незначну складність, була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) та не відноситься до справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, обґрунтованим є розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін (в порядку письмового провадження), а тому в задоволенні заявленого апелянтом клопотання про розгляд справи за його участі, слід відмовити.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції, згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 ОСОБА_1 починаючи з 19.03.2012 був виключений з військового обліку за досягненням граничного віку.

25.11.2025 позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26.11.2025 позивачем було пройдено військово-лікарську комісію та останнього були визнано придатним для проходження військової служби.

Рішеннями ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2025 позивача було взято на військовий облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 та призвано у Збройні Сили України за мобілізацією.

Також, 26.11.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_5 було складено на ім`я позивача військовий квиток серії НОМЕР_2 .

В наведеному військовому квитку зазначено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.03.1997 № 26 позивачу присвоєно звання рядового та зараховано в запас.

27.11.2025 солдата запасу ОСОБА_1 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2025 № 331 призначено на посаду стрільця в/ч НОМЕР_1 .

Не погодившись з правомірністю наведених дій та рішень, а у зв`язку з цим, на думку позивача і, заподіяння йому моральної шкоди, останній звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі діяли у межах повноважень, у повній відповідності до приписів частини 2 статті 2 КАС України, згідно з якими суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти та приймати рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з частинами третьою, сьомою, дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі – територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники – особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники – особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу; які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Відповідно до частини шостої статі 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України – у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України – у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які: 1) призвані чи прийняті на військову службу; 2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) припинили громадянство України; 6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; 7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру; 8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Відповідно до пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі – Порядок 1487), військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Пунктом 22 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII.

Приписами статті 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (07.03.2012) було визначено, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад – до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини – до 45 років; прапорщики і мічмани – до 50 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, що діяла на момент досягнення позивачем 40 років (07.03.2012) було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі – Закон № 1169-VII, який набрав чинності 01.04.2014) було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, частину другу статті 28 Закону № 2232-XII викладено у такій редакції: «Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд – до 50 років».

Законом України від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014), було внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII, зокрема, у пункті 2 частини другої цифри « 50» замінено цифрами « 60».

Як видно з матеріалів справи, позивач посилається на те, що на момент вчинення відповідачами оскаржуваних дій, останній, у розумінні Закону № 2232-XII (у будь-якій редакції) вже не перебував на військовому обліку та не мав відношення до військового обов`язку у жодній з визначених Законом № 2232-XII категорій, оскільки він 19.03.2012 був виключений з військового обліку, тобто втратив статус «військовозобов`язаний» та припинив перебувати у запасі Збройних Сил України чи інших військових формувань.

Так, статтею 32 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40 років (07.03.2012) було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24, законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку.

З аналізу положень Закону № 2232-XII Верховний Суд у справі № 280/2880/24 дійшов висновку, що «громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус «військовозобов`язаний», водночас зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних:

звільнені з військової служби в запас;

які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;

військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;

звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;

які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;

зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України;

які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу;

які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Отже, згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII на військовий облік можуть бути взяті громадяни, які зняті з військового обліку, а не є виключеними з військового обліку.

Водночас положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.

Так, згідно зі статтею 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, запас військовозобов`язаних поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд – до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад – до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини – до 45 років; прапорщики і мічмани – до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом № 1604-VII – до 60 років.

Проте, приписи статті 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

Тобто з набранням чинності указаних змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Що стосується доводів позивача про те, що нові приписи статті 28 Закону № 2232-XII не поширюють свою дію на осіб, які вже були зняті з військового обліку, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.

Окрім того, у спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами у цій справі правовідносини виникли у 2025 році, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 09.04.2026 по справі № 280/6524/24, яка враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду вважає правомірними рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2025 щодо взяття на військовий облік військовозобов`язаного ОСОБА_1 та рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2025 щодо призову останнього у Збройні Сили України.

Щодо правомірності рішення призовної комісії Індустріального району Дніпропетровської області від 03.03.1997 про зарахування в запас ОСОБА_1 та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.03.1997 №26 в частині присвоєння військового звання «рядовий» ОСОБА_1 , то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Як видно з військового квитка позивача, в останньому зазначено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.03.1997 № 26 позивачу присвоєно звання «рядового» та зараховано в запас.

Між тим, вказані рішення в матеріалах справи відсутні.

З метою офіційного з`ясування обставин справи, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 було зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 надати до апеляційного суду належним чином завірені копії рішення призовної комісії Індустріального району Дніпропетровської області від 03.03.1997 про зарахування в запас ОСОБА_1 ; наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.03.1997 №26 в частині присвоєння військового звання «рядовий» ОСОБА_1 .

На виконання наведеної ухвали, 28.07.2026 ІНФОРМАЦІЯ_5 було надано інформацію, що в останнього відсутні наведені документи.

Між тим, факт прийняття вказаних рішень відповідачем спростовано не було.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що військовий квиток позивача від 26.11.2025 містить печатку ІНФОРМАЦІЯ_1 , підписаний начальником Дейнегою С. та є офіційним документом, а тому записи у ньому щодо прийнятих відносно позивача рішень підлягають дослідженню в судовому порядку, в тому числі з урахуванням приписів ч. 1 ст. 78 КАС України, відносно їх достовірності та визнання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 28 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на 07.05.1996) громадяни, звільнені з військової служби, а також звільнені від призову на строкову військову службу (крім знятих з військового обліку за станом здоров`я), зараховуються в запас.

Запас поділяється на першу і другу категорії.

До запасу першої категорії належать військовозобов`язані, які служили на військовій службі та одержали в період її проходження військово-облікову спеціальність.

До запасу другої категорії належать військовозобов`язані, які не одержали військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не призивалися на військову службу.

Згідно ст. 18 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються призовники: визнані за станом здоров`я непридатними до військової служби в мирний час; не призвані на строкову військову чи альтернативну (невійськову) службу до досягнення 27-річного віку; які мають духовний сан і штатну посаду в одній із зареєстрованих релігійних конфесій; які постійно проживають за кордоном, якщо вони не мають постійного місця проживання в Україні; батьки, рідні брати, сестри яких загинули чи померли або стали інвалідами під час проходження військової служби.

Від призову звільняються також громадяни, які закінчили курс навчання в навчальних закладах органів внутрішніх справ і продовжують службу в системі Міністерства внутрішніх справ України.

Як видно з наявного в матеріалах справи послужного списку позивача, останній у період з 15.09.1991 по 01.08.1994 був курсантом Харківського пожежно-технічного училища МВС України.

В свою чергу, у період з 01.08.1995 по 24.09.1998 позивач обіймав посаду начальника караула 19 самостійної державної пожежної частини по охороні Бабушкінськго району м. Дніпропетровська.

Отже, з зазначених обставин справи слідує, що позивач закінчив курс навчання в навчальному закладі органів внутрішніх справ і продовжив службу в системі Міністерства внутрішніх справ України та був звільнений від призову на строкову військову службу, а отже в силу приписів ст. 28 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на 07.05.1996), підлягав зарахуванню в запас з автоматичним присвоєнням первинного військового звання «рядовий», згідно зі структурою військових звань, визначених ст. 5 Закону України №2232-XII у відповідній редакції.

Таким чином, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду вважає правомірними рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.03.1997 № 26 про зарахування позивача в запас та присвоєння йому звання «рядовий».

Що стосується посилань позивача на те, що усі атестовані співробітники МВС України, які станом на травень 1996 перебували на спеціальному обліку МВС України, були зняті з військового обліку, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до п. г ч. 4 ст. 36 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на 07.05.1996) зняттю з військового обліку підлягають громадяни взяті на спеціальний облік Міністерства внутрішніх справ України у зв`язку з призначенням на посади рядового або начальницького складу органів внутрішніх справ чи зарахуванням курсантами і слухачами вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України.

Як видно з матеріалів справи та послужного списку позивача, в останньому відсутні відомості про взяття позивача на спеціальний облік Міністерства внутрішніх справ України станом на 03.03.1997 та зняття його з військового обліку.

Позивачем, всупереч приписам ч. 1 ст. 77 КАС України, відповідних доказів також надано не було.

Натомість, як було встановлено судом апеляційної інстанції, оскільки позивач закінчив курс навчання в навчальному закладі органів внутрішніх справ і продовжив службу в системі Міністерства внутрішніх справ України та був звільнений від призову на строкову військову службу, а отже в силу приписів ст. 28 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на 07.05.1996), останній підлягав зарахуванню саме в запас.

Також, при дослідженні правомірності рішень Індустріального РВК від 03.03.1997 № 26, колегія суддів апеляційного суду враховує необхідність дотримання позивачем строків звернення до суду, визначених ст. 122 КАС України.

Так, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 було запропоновано ОСОБА_1 (за наявності) навести поважні підстави пропуску, доводи щодо (непропуску) строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо фальсифікації офіційних документів та скасування: рішення призовної комісії Індустріального району Дніпропетровської області від 03.03.1997 про зарахування в запас ОСОБА_1 ; наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.03.1997 №26 в частині присвоєння військового звання «рядовий» ОСОБА_1 .

На виконання вимог наведеної ухвали, 13.07.2026 року позивачем було подано заяву щодо непропуску строку звернення до суду в частині оскарження наведених наказів, оскільки він їх не отримував та про їх зміст не знав.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як видно з тимчасового посвідчення позивача № НОМЕР_3 , в останньому відсутні відомості про вказані накази.

Інформація про вказані накази відображена у військовому квитку позивача від 26.11.2025.

Доказів, які б підтверджували факт ознайомлення позивача з вказаними наказами до 26.11.2025 року, матеріали справи не містять.

В свою чергу, відповідно до штемпелю суду першої інстанції, проставленому на адміністративному позові, останній було подано до суду 23.12.2025, тобто протягом строку звернення до суду, визначеного ст. 122 КАС України.

Щодо правомірності висновку військово-лікарської експертизи (медичного огляду ВЛК) при ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.11.2025 про визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 , то колегія суддів апеляцінйого суду зазначає наступне.

Як видно з матеріалів справи, наведений висновок ВЛК було складено ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вказані обставини справи також підтверджуються додатковими поясненнями ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 2 а.с.12).

Однак, ІНФОРМАЦІЯ_7 в якості відповідача по справі судом першої інстанції залучений не був.

Так, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026 було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Між тим, відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд першої інстанції до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

В свою чергу, в силу приписів вказаної норми та Розділу III Глави 1 КАС України апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежно відповідача), так само як і направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, звернення до суду з позовом до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 29.06.2022 року по справі № 400/3981/20, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Отже, з огляду на вказані обставини справи, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Що стосується правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2025 №331 в частині призначення солдата запасу ОСОБА_1 на посаду стрільця військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до п.2 розділу ХІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції. Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.

Відтак, оскільки рішення відповідача про мобілізацію позивача до Збройних Сил України були визнанні правомірними, то відповідно правомірним є наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2025 №331 в частині призначення солдата запасу ОСОБА_1 на посаду стрільця та включення до списків особового складу.

Також, з огляду на вказані обставини справи, а саме встановлення факту правомірності спірних рішень та з урахуванням ст.ст. 23, 1167 ЦК України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави для стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у сумі 1000000.00 грн.

Що стосується клопотань позивача про виклик свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребування документів які підтверджують факт вручення позивачу повістки на проходження ВЛК, видачі направлення на ВЛК, завірені належним чином копії сторінок Журналу реєстрації направлень на ВЛК, для підтвердження факту протиправності проведення ВЛК щодо позивача, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, оскільки в межах даної справи в задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_6 при якому діє ВЛК було відмовлено.

Також, що стосується посилань позивача на вчинення насильницьких дій щодо останнього при його мобілізації та фальсифікації документів, як на підставу протиправності спірних рішень, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки факт наявності вказаних обставин підлягає встановленню в межах кримінального, а не адміністративного провадження.

З огляду на вказані обставини, не підлягає задоволенню і клопотання позивача про витребування у відповідача відео з відеокамер спостереження, встановлених на території ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Інші доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі до уваги колегією суддів не приймаються, тому як не мають правового значення для вирішення справи, в тому числі з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari.» (заява №49684.99 від 27.09.2001) (п.30), у якому ЄСПЛ відзначив, що: незважаючи на те, що §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди мотивувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню, однак за інших підстав, ніж зазначено в рішенні суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 в адміністративній справі №160/36477/25 – скасувати та прийняти нову постанову.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва