Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №520/31380/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 р. Справа № 520/31380/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 18.12.25 у справі № 520/31380/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№100)" (далі також – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Темнівська виправна колонія (№ 100)” щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025;

- зобов`язати Державну установу “Темнівська виправна колонія (№ 100)” нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув, з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обґрунтованих та поважних причин його пропуску; копії наказу про звільнення з Державної установи “Темнівська виправна колонія (№100)”.

Від представника позивача 10.12.2025 до суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій представник позивача виклав доводи щодо відсутності у суду підстав для залишення позову без руху у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Представник позивача зазначив, що відповідна заява щодо строку звернення до суду була викладена в тексті позову, водночас, чинне законодавство не встановлює застережень відносно того, що відповідне строкове питання повинно бути викладено окремим документом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви - залишено без задоволення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи “Темнівська виправна колонія (№ 100)” про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи, зазначає, що суд, повертаючи позов, залишив поза увагою, що у випадку ДКВС п. 23 Порядку № 578 чітко свідчить, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. При цьому, норми Порядку № 578 не містять у собі жодних строків, коли колишня особа рядового чи начальницького складу ДКВС повинна звернутись з такою заявою, відповідно, спеціальний місячний строк звернення до суду відраховується саме з результатів розгляду заяви позивача. Таким чином, у даному випадку обов`язковим є досудовий порядок вирішення спору і це є нормативною настановою. При цьому, жодною нормою законодавства не передбачено строків, протягом яких позивач повинен ініціювати відповідну процедуру досудового врегулювання спору та, як вже зазначено вище, чітких вимог до відповідної процедури. Тобто, процедуру досудового врегулювання позивач може ініціювати у часовому просторі будь – коли на власний розсуд. Відтак, абстрактні посилання суду на обізнаність позивача з порушеним правом у день звільнення взагалі не стосуються даних правовідносин, де день звільнення не є визначальним, а визначальним є лише факт звернення до відповідача та факт відповіді на таке звернення, оскільки відсутність цих подій при одночасному зверненні до суду свідчитиме про передчасність подання позову. Окрім того, із посиланням висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, позивач зазначає, що в цій справі оскаржується саме протиправна бездіяльність відповідача, а тому предметом спору в цій справі є триваюче порушення прав позивача у вигляді невиконання суб`єктом владних повноважень свого обов`язку протягом законодавчо визначеного строку. Також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 540/2001/21, в контексті того, що обрахунок місячного строку звернення обчислюється з моменту проведення остаточного розрахунку при звільненні, а не з дати звільнення (п. 48 постанови). Між тим, такий остаточний розрахунок з позивачем проведено не було станом на час звернення до суду з цим позовом щодо компенсації вартості речового майна.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Мотивами оскаржуваної ухвали є відсутність правових підстав для поновлення строку звернення до суду, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач так і не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення позивача до суду, які б завадили йому звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.

У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Як слідує з матеріалів справи, 29.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Темнівська виправна колонія (№ 100)», в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в невиплаті позивачу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, та зобов`язати Державну установу «Темнівська виправна колонія (№ 100)» здійснити виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно станом на 01.01.2025.

За змістом частини 2 статті 14 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-VI «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-VI) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Згідно з частинами 1-2 статті 23 Закону № 2713-VI держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону № 2713-VI на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою КМУ від 14 серпня 2013 № 578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" визначено порядок виплати компенсації за неотримане речове майно (далі - Постанова № 578).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Відповідно до пункту 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" відповідно до їх закупівельної вартості.

Ураховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звільнено зі служби 27 червня 2025 року, тоді як до суду позивач звернувся 29 листопада 2025 року.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, звернувшись до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом 29.11.2025, ОСОБА_1 пропущено місячний строк звернення до суду. При цьому, будь - яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в позовній заяві, ні в заяві про усунення недоліків позивач не вказав, заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду не надав.

Доводи позивача про те, що ним не пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки подія обізнаності позивача про порушене право пов`язана з фактом отримання листа від 04.11.2025, а позов подано 29.11.2025, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки подання відповідачу заяви про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов`язана з початком перебігу строку звернення до суду.

Водночас колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.

У випадку необізнаності позивача щодо видів та розміру речового майна, якими він не був забезпечений під час служби, останній повинен був звернутися із заявою про надання йому відповідної інформації або до суду без зайвих зволікань.

Будь-яких об`єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися до відповідача із запитом щодо розміру компенсації за неотримане речове забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навів.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21, від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03.11.2025 у справі № 260/1940/24, від 20.11.2025 у справі № 260/1942/24.

Також колегія суддів ураховує, що Довідка № 2 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ОСОБА_1 свідчить про розмір можливої компенсації за неотримане речове майно, в той час як конкретний розмір відповідної компенсації не є предметом даного спору. Отже, отримання позивачем листа від 04.11.2025 та довідки № 2 не є поважною підставою для поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність досудового врегулювання спору, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов`язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.

З аналізу наведеної норми випливає, що сторони повинні в обов`язковому порядку здійснити досудове врегулювання спору у випадках, прямо передбачених законом.

Водночас досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.

Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов`язковості таких заходів.

У свою чергу, колегія суддів зауважує, що ані КАС України, ані інші нормативно-правові акти з приводу публічної служби не містять норм щодо обов`язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у справах щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, або про обов`язковість досудового врегулювання спорів між суб`єктами владних повноважень та особами публічної служби.

Приписи Постанови № 578 лише встановлюють порядок звернення осіб для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відтак у даному випадку відсутня законодавчо закріплена обов`язковість досудового врегулювання спору між сторонами.

Отже, колегія суддів уважає необґрунтованими доводи позивача про те, що строк звернення до суду з цією позовною заявою обраховується з моменту результатів досудового врегулювання спору, оскільки, як було зазначено вище, у даному випадку відсутня законодавчо закріплена обов`язковість досудового врегулювання спору між сторонами.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, а судом як першої, так і апеляційної інстанцій не знайдено підстав для його поновлення.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.

Як слідує з матеріалів справи, позивач, в інтересах якого діяв адвокат, разом із позовною заявою не подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із наведенням поважних причин пропуску такого строку, у зв`язку з чим суд першої інстанції залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення вказаного недоліку шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього.

Однак, на виконання вказаної ухвали суду першої інстанції позивач, в інтересах якого діяв адвокат, подав заяву про усунення недоліків, за змістом якої наполягав, що, виходячи з дати результатів процедури досудового врегулювання та дати звернення позивача до суду з позовом, спеціальний місячний строк звернення позивач не пропустив.

Колегія суддів зазначає, що оцінку вказаним доводам представника позивача вже надано вище. Водночас заява про поновлення пропущеного строку звернення із обґрунтуванням поважності причин такого пропуску, які б могли бути оцінені судом, так і не була подана стороною позивача.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 1, 9 ч. 4 статті 169 КАС України.

Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, колегія суддів зазначає, що під час вирішення судом спору врахуванню підлягають висновки Верховного Суду у справах у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

З урахуванням висновків, викладених вище, колегія суддів зазначає, що обставини справи та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 990/29/22 не є подібними до обставин цієї справи. Відтак правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові, не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

Доводи, які наводяться позивачем в апеляційній скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі № 520/31380/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова