Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №520/4048/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 р. Справа № 520/4048/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 17.03.26 у справі № 520/4048/26

за позовом ОСОБА_1

до Служби безпеки України

третя особа: Міністерство оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України (далі також – відповідач), третя особа: Міністерство оборони України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає у не погодженні з Міністерством оборони України питання щодо зарахування ОСОБА_1 до Збройних Сил України без укладення Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що унеможливлює реалізацію наказу Голови Служби безпеки України від 13.02.2025 № 210-ОС/дск;

- зобов`язати Службу безпеки України поновити ОСОБА_1 на військовій службі шляхом включення його до списків особового складу Служби безпеки України та зарахування у розпорядження начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України з 27 лютого 2025 року;

- стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 1899,23 грн, помноженого на кількість робочих днів за період з 27 лютого 2025 року по день постановлення судом рішення про поновлення;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині включення ОСОБА_1 до списків особового складу Служби безпеки України, зарахування у розпорядження начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України з 27 лютого 2025 року та стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року позов залишено без руху. Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали. Повідомлено позивача про можливість виправлення недоліків позовної заяви шляхом подачі до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення з позовом та документ про сплату судового збору на суму 2129,92 грн за вимоги немайнового характеру.

На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано заяву, в якій щодо строку звернення до суду зазначено, що позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка полягає у не погодженні з Міністерством оборони України питання щодо зарахування ОСОБА_1 до Збройних Сил України без укладення Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що унеможливлює реалізацію наказу Голови Служби безпеки України від 13.02.2025 № 210-ОС/дск.

Наказом Голови Служби безпеки України від 13.02.2025 № 210-ОС/дск капітана ОСОБА_1 направлено «у розпорядження» Міністра оборони України за пунктом 99 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262/2007 (далі – Положення №1262/2007), та виключено зі списків особового складу Служби безпеки України з 27.02.2025.

Пункт 99 Положення №1262/2007 передбачає не тільки виключення військовослужбовця зі списків особового складу Служби безпеки України, а й включення до списку особового складу формування, до якого такий військовослужбовець прибув, з подальшою перепідготовкою (допідготовкою), чого забезпечено не було.

Станом на день звернення до суду – 25.02.2026, наказ Голови Служби безпеки України від 13.02.2025 № 210-ОС/дск не виконано, оскільки ОСОБА_1 з 27.02.2025 по сьогодні не включено до списків особового складу Збройних Сил України, ОСОБА_1 не перебуває у розпорядженні Міністра оборони України з незалежних від нього обставин.

При вирішенні питання щодо строку звернення суд не врахував тієї обставини, що бездіяльність Служби безпеки України триває з 27.02.2025 по сьогодні.

Щодо сплати судового збору представником позивача, на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, не надано квитанцію про його сплату, як на підставу для звільнення від сплати судового збору представник позивача посилається на положення п.п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та зазначає, що позивач не звільнений зі служби - він є діючим військовослужбовцем.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року позовну заяву - повернуто позивачу.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, зазначає, що при вирішенні питання щодо строку звернення до суду суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що бездіяльність Служби безпеки України триває з 27.02.2025 по сьогодні, а тому повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції фактично «легалізував» протиправну бездіяльність Служби безпеки України, яка мала місце вчора та має місце сьогодні. Суд автоматично, без урахування конкретних обставин справи, застосував правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення. Щодо сплати судового збору, позивач зауважує, що він звільнений від сплати судового збору за обома позовними вимогами. Так, в адміністративному позові зазначено, що позивач є військовослужбовцем, що підтверджується наданим до позову Контрактом про проходження військової служби у Службі безпеки України від 13.02.2018 та не оспорюється сторонами. Служба безпеки України фактично позбавила діючого військовослужбовця конституційного обов`язку, встановленого статтею 65 Конституції України (захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України), внаслідок чого позивач з 27.02.2025 по теперішній час знаходиться у “невизначеному стані”, а тому справа нерозривно пов`язана з виконанням позивачем, який є військовослужбовцем, військового обов`язку. Враховуючи зазначене, позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Ураховуючи вищенаведені обставини, не можна вважати строк звернення до суду пропущеним, обов`язок зі сплати судового збору у позивача відсутній, а отже, підстав для повернення позовної заяви немає.

У поясненнях на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване судове рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Мотивами оскаржуваної ухвали є відсутність правових підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач так і не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення позивача до суду, які б завадили йому звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку. Окрім того, на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачем не надано квитанцію про сплату судового збору. Сукупність допущених позивачем недоліків, їх не усунення на виконання ухвали суду про залишення позову без руху, відсутність поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, слугують достатніми та самостійними підставами для повернення позовної заяви.

Суд апеляційної інстанції погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У даному випадку суд ураховує, що позивачем оскаржується бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає у не погодженні з Міністерством оборони України питання щодо зарахування ОСОБА_1 до Збройних Сил України без укладення Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що унеможливлює реалізацію наказу Голови Служби безпеки України від 13.02.2025 № 210-ОС/дск.

Водночас позивачем обраний спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання Служби безпеки України поновити ОСОБА_1 на військовій службі шляхом включення його до списків особового складу Служби безпеки України та зарахування у розпорядження начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України з 27 лютого 2025 року та стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 1899,23 грн, помноженого на кількість робочих днів за період з 27 лютого 2025 року по день постановлення судом рішення про поновлення.

Таким чином цей позов спрямований саме на вирішення питання щодо поновлення позивача на службі в СБУ та зарахування у розпорядження начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України з 27 лютого 2025 року, з якої Наказом Голови Служби безпеки України від 13.02.2025 № 210-ОС/дск. капітана ОСОБА_1 відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України направлено у розпорядження Міністра оборони України за пунктом 99 та виключено зі списків особового складу Служби безпеки України з 27.02.2025.

Разом із тим із програми "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено та не заперечується позивачем, що 25.03.2025 ОСОБА_1 звертався з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду, в якій оскаржував наказ № 210-ОС/дск від 13.02.2025. Рішенням від 05.06.2025 у справі № 520/6691/25 позов залишено без задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що про порушення своїх прав щодо виключення зі списків особового складу Служби безпеки України з 27.02.2025 позивач був обізнаний ще в березні 2025 року, проте з цим позовом до суду позивач звернувся лише 25.02.2026, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду та пропущений строк звернення з позовом, в даному випадку, є значним.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Позивач не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення позивача до суду, які б завадили йому звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені позивачем обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивач своєчасно звернувся до суду.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У постановах від 13 лютого 2018 року у справі №308/12874/16-а, від 14 лютого 2019 року у справі №805/3881/18-а від 01 грудня 2020 року у справі №807/658/18, від 05 березня 2021 року у справі № 140/1738/19 Верховним Судом викладені висновки про те, що "поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

За встановлених обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку, є обґрунтованим і законним.

Так, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж колегія суддів уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення у відповідній частині і погоджується з його висновками.

Щодо посилань позивача в апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, колегія суддів зазначає, що під час вирішення судом спору врахуванню підлягають висновки Верховного Суду у справах у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

З урахуванням висновків, викладених вище, колегія суддів зазначає, що обставини справи та, відповідно, спірні правовідносини у справі № 990/29/22 не є подібними до обставин цієї справи. Відтак правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові, не є релевантною до спірних правовідносин у цій справі.

Щодо не сплати позивачем судового збору, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено 2 непов`язані позовні вимоги немайнового характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України “Про судовий збір” у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою - ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Ураховуючи, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня 2026 року - 3328,00 грн, за подання даного адміністративного позову, який містить дві непов`язані позовні вимоги немайнового характеру, розмір судового збору, з урахуванням того, що позов подано через систему "Електронний суд" в електронній формі, складає 2129,92 грн (3328,00 грн х 0,4 х 2 х 0,8).

При перевірці позовної заяви та доданих до неї матеріалів судом першої інстанції встановлено, що позивачем до позовної заяви не додано квитанцію про сплату судового збору, що не відповідає вимогам Закону України "Про судовий збір".

Представником позивача, на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 02.03.2026, не надано квитанцію про сплату судового збору, як на підставу для звільнення від сплати судового збору представник позивача посилається на положення п.п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та зазначає, що позивач не звільнений зі служби - він є діючим військовослужбовцем.

Разом із тим, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Отже, відповідно до вказаного пункту від сплати судового збору звільняються, зокрема, військовослужбовці, у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Як слідує з матеріалів позову, позивача, станом на час звернення з цим позовом до суду, Наказом Голови Служби безпеки України від 13.02.2025 № 210-ОС/дск виключено зі списків особового складу Служби безпеки України з 27.02.2025, цим же наказом позивача направлено у розпорядження Міністра оборони України.

При цьому, як зазначає позивач у позові та надає докази на підтвердження вказаних обставин, згідно з листом Управління персоналу Міністерства оборони України від 20.01.2026 (адвокатський запит від 08.01.2026) №434/5/ВихЗПІ станом на 19 січня 2026 року ОСОБА_1 до списків особового складу Збройних Сил України не зараховувався, інформація щодо зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 – відсутня.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач хоча і є військовослужбовцем, проте на даний час не виконує військовий обов`язок, а також не виконує службові обов`язки, а тому не підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі п. 12 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

З урахуванням сукупності допущених позивачем недоліків, їх не усунення, на виконання ухвали суду про залишення позову без руху, відсутність поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про повернення позовної заяви.

Щодо доводів позивача про обмеження його у праві на доступ до правосуддя колегія суддів зауважує, що законодавчі обмеження можливості оскарження діяльності суб`єкта владних повноважень не шкодять самій суті права на доступ до суду.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Доводи, які наводяться позивачем в апеляційній скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі № 520/4048/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова