Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №520/9765/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 р. Справа № 520/9765/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) від 15.05.2026 по справі № 520/9765/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернудася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд:

визнати рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 204850012492 від 06.03.2026 про відмову в перерахуванні пенсійних виплат протиправним;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області зробити перерахунок пенсійних виплат, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в середній школі № 6 м. Ялта (Автономна Республіка Крим) з 12.11.1990 по 11.08.1994 та в Відділі освіти адміністрації Центрального району м.Тули (РФ) з 12.01.1995 по 14.01.1996.

Рішенням Харківського окружного адміністративного окружного суду від 15.05.2026 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Суд вийшов за межі позову.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області №204850012492 від 06.03.2026 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2026 про перерахунок пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.

Позов у решті вимог - залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вважає правомірним прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії № 204850012492 від 06.03.2026.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції установлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області, та отримує пенсію за віком відповідно до ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

18.10.2022 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

За цим зверненням заявника рішенням ГУПФУ у Львівській області від 26.10.2022 № 204850012492 було відмовлено у призначенні пенсії та зазначено, що необхідний страховий стаж згідно з статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 29 років. Страховий стаж особи 25 років 00 місяців 28 днів. Стаж для визначення права згідно п. 3.1 ЗУ №1058 становить 26 років 02 місяців 10 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 02.10.1986 по 08.02.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в записі № 13 відсутні номер наказу про звільнення з роботи. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів; періоди роботи з 10.09.2014 по 20.02.2015 згідно додатку до трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків. Зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 на території держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав, здійснюється за умов підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав на території яких провадилась трудова діяльність. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату згідно підтверджених документів - 13.10.2025.

Рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 26.10.2022 № 204850012492 в межах даної справи не оскаржується.

16.12.2025 позивач повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.

За цим зверненням заявника рішенням ГУ ПФУ в Київській області від 22.12.2025 № 204850012492 у призначенні пенсії було відмовлено та зазначено, що вік заявника 63 роки; страховий стаж особи 20 років 09 місяців 21 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 22.11.1986 по 01.02.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в записі № 13 відсутні номер і дату наказу про звільнення з роботи; з 12.11.1990 по 31.12.1991, оскільки виправлено дату наказу на прийняття та не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів; періоди роботи з 01.01.1992 по 11.08.1994; з 01.09.1994 по 02.11.1994, з 12.01.1995 по 14.01.1996, оскільки відсутні будь-які угоди з питань пенсійного забезпечення між Україною та рф.

Рішення ГУ ПФУ в Київській області від 22.12.2025 р. № 204850012492 в межах даної справи не оскаржується.

25.12.2025 позивач втретє звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.

За цим зверненням заявника рішенням ГУ ПФУ в Київській області від 31.12.2025 р. № 204850012492 у призначенні пенсії було відмовлено та зазначено, що вік заявника 63 роки; страховий стаж особи 20 років 09 місяців 21 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: за трудовою книжкою від 08.12.1980 НОМЕР_3 з 02.10.1986 по 08.02.1988, оскільки відсутній номер протоколу про звільнення та з 12.11.1990 по 11.08.1994, оскільки дата наказу про звільнення “05.06.1994” не відповідає даті звільнення. Для зарахування необхідно надати уточнюючі довідки, видані організаціями, в яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання робіт та довідки про перейменування організацій. Період ведення підприємницької діяльності з 10.09.2014 по 20.02.2015, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків в Індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка ОК-5).

Рішення ГУ ПФУ в Київській області від 30.12.2025 № 204850012492 в межах даної справи не оскаржується.

У подальшому відповідно до рішення ГУ ПФУ в Харківській області №204850012492 від 02.02.2026 заявнику було призначено пенсію 13.10.2025р. за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж визначено - 21 рік 3 місяці 21 день.

27.02.2026 позивач звернувся через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою № 2768 про перерахунок пенсії у зв`язку зі зміною страхового стажу, набутого до 01.01.2004, до якої долучив архівну довідку від 29.06.2016 № 4505 щодо періоду роботи з 12.01.1995 по 14.01.1996, довідки про заробітну плату від 26.02.2018 № 01-13/27 за періоди з листопада 1990 р. по жовтень 1994 р., видані відповідними установами, а також трудову книжку.

Рішенням ГУПФУ в Харківській області від 06.03.2026 № 204850012492 у проведенні перерахунку пенсії відмовлено з посиланням на положення Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII щодо правового режиму на тимчасово окупованій території України та недійсність документів, виданих органами на такій території, та припинення участі РФ з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 заявник у межах спірних правовідносин: з 12.11.1990 по 11.08.1994 працював вчителем російської мови і літератури в середній школі № 6 м. Ялта (Автономна Республіка Крим); з 12.01.1995 по 14.01.1996 працював в Відділі освіти адміністрації Центрального району м.Тули (рф).

Відповідачем в оскаржуваному рішенні від 06.03.2026 №204850012492 підтверджено, що до заяви про перерахунок пенсії позивачем було долучено: архівну довідку від 29.06.2016 № 4505 про період роботи з 12.01.1995 по 14.01.1996, видану управлінням освіти адміністрації м. Тули рф, довідки про заробітну плату від 26.02.2018 за № 01-13/27 за період з листопада 1990 по березень 1992, з квітня 1992 по листопад 1992, з грудня 1992 по жовтень 1994, які видані Муніципальною казенною установою “Центр фінансового і матеріально-технічного супроводу діяльності освітніх установ” муніципальної освіти міський округ Ялта Республіки Крим.

Не погодившись із діями пенсійного органу щодо відмови органу публічної адміністрації у перерахунку пенсії за віком та незарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 12.11.1990 по 11.08.1994 у СШ №6 м. Ялта та з 12.01.1995 по 14.01.1996 в органах освіти м. Тула, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив про визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Харківській області №204850012492 від 06.03.2026 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2026 про перерахунок пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.

В решті позовних вимог суд першої існтанції дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказано Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У статті 1 вказаного Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення:

Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбачуваного цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно частини другою статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Умови призначення пенсії визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 26 Закону України № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону України № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 204850012492 від 06.03.2026 (а.с. 25-26), відмовлено у проведенні перерахунку пенсії згідно поданій заяві від 27.02.2026 № 2768, у зв`язку з тим, що з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому до трудового стажу позивачки не зараховуються періоди роботи на території рф.

Колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода), яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Ст. 3 Угоди визначено, що усі витрати, пов`язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

За змістом ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до ст. 8 Угоди органи, що здійснюють пенсійне забезпечення в державах - учасницях Угоди, співпрацюють між собою у порядку, який визначається угодою між їхнім центральними органами.

Згідно зі ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 року Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 у справі № 580/3576/22 вказав, що не зважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (ст. 13 Угоди).

Отже стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Суд також враховує, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виплату позивачу пенсії на території держав-учасниць Угоди, а відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього факту.

При цьому, колегією суддів не встановлено, а відповідачем у спірному рішенні не наведено жодних зауважень чи недоліків в частині спірного періоду роботи.

Аналіз приведених норм міжнародного права дає суду підстави для формулювання висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.

Вказана Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України про те, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано в Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило факт припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України з 19.06.2023.

З огляду на вищеозначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд доходить висновку про те, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в ході її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Колегія суддів наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати до періоду чинності міжнародної угоди, осіб, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, порушує принцип юридичної визначеності, оскільки працюючи за межами України в рамках певного правового поля, особа мала легітимні очікування, визначені як нормами національного, так і міжнародного законодавства, зокрема у галузі пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Враховуючи з`ясовані судовим розглядом обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірний період роботи протиправно був не зарахований відповідачем до страхового стажу.

Стосовно неврахування довідок про заробітну плату від 26.02.2018 за № 01-13/27 за період з листопада 1990 по березень 1992, з квітня 1992 по листопад 1992, з грудня 1992 по жовтень 1994, які видані Муніципальною казенною установою “Центр фінансового і матеріально-технічного супроводу діяльності освітніх установ” муніципальної освіти міський округ Ялта Республіки Крим, колегія суддів зазначає, що згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 15.04.2014р. №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Колегія суддів наголошує, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не - дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не - правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.

Крім цього, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих документів про перерахунок пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така правова позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Харківській області №204850012492 від 06.03.2026 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2026 про перерахунок пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 по справі № 520/9765/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло