Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №757/8656/26-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8656/26-ц

пр. 2-7295/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача-1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача-2 - Лисака М.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1, МОУ), Державної інноваційно-фінансово-кредитної установи (далі - відповідач-2, ДІФКУ), в якому просить:

визнати незаконним та скасувати наказ МОУ від 24 грудня 2025 року № 45-ДП про звільнення ОСОБА_3 з посади голови правління ДІФКУ;

поновити ОСОБА_3 на посаді голови правління ДІФКУ;

стягнути з ДІФКУ на користь ОСОБА_3 заробітну плату за грудень 2025 року та інші передбачені законом виплати;

стягнути з ДІФКУ на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2025 року по день фактичного поновлення на роботі, у розмірі, визначеному за Порядком № 100;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді голови ДІФКУ;

стягнути з ДІФКУ середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, у разі невиконання або несвоєчасного виконання, відповідно до статті 236 КЗпП України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працював на посаді голови правління ДІФКУ на підставі контракту № 1-2021, укладеного 15 липня 2021 року.

24 грудня 2025 року МОУ було видано наказ № 45-ДП, яким позивача звільнено з посади голови правління ДІФКУ з посиланням на пункти 8 та 9 частини першої статті 36 КЗпП України, а також на окремі підпункти пункту контракту № 1-2021 та пункту 6 частини першої статті 29 Закону України «Про запобігання корупції».

Зазначає, що у період з 24 грудня 2025 року по 02 січня2026 року, з 03 січня 2026 року по 15 січня 2026 року, з 16 січня 2026 року по 19 січня 2026 року, з 20 січня 2026 року по 26 січня 2026 року, з 26 січня

2026 року по 06 лютого 2026 року перебував на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Звільнення позивача було здійснено у період його тимчасової непрацездатності. Крім того, при звільненні позивачу не був наданий для ознайомлення наказ про його звільнення та не проведено повний розрахунок при звільненні.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 21 квітня 2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 квітня 2026 року розгляд справи відкладено на 28 травня 2026 року.

20 квітня 2026 року від представника МОУ - ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , в якому сторона відповідача-1 заперечила проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Посилається на те, що матеріали позовних заяв ОСОБА_3 у справах № 910/265/26 та № 910/968/26 є ідентичними, а тому провадження у цій справі слід закрити. Крім того, зазначає, що в провадженні касаційного цивільного суду перебуває цивільна справа № 757/13786/22 за позовом ОСОБА_3 до МОУ про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

20 квітня 2026 року від ОСОБА_3 до суду надійшла відповідь на відзив, у якому сторона позивача вказує на те, що твердження відповідача-1 про тотожність спорів не відповідає дійсності, оскільки позовні заяви по справах № 910/265/26 та № 910/968/26 не розглядались та повернуті заявникові. Розгляд справи № 757/13786/22 не пов`язаний із розглядом справи № 757/8656/26-ц.

Вважає, що наказ Міністерства оборони України від 24 грудня 2025 року № 45-ДП є таким, що підлягає скасуванню, звільнення позивача було незаконним, оскільки була порушена процедура звільнення відповідачем-1 (звільнення відбулося в період тимчасової непрацездатності позивача, не був проведений повний розрахунок), а також були відсутні фактичні підстави для звільнення позивача.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву не надає обґрунтованих заперечень щодо підстав та процедури звільнення позивача.

25 травня 2026 року від представника МОУ - ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких вказує на те, що МОУ вжило всіх належних та можливих заходів для доведення наказу до відома ОСОБА_3 , у тому числі, шляхом безпосереднього виїзду за місцезнаходженням установи та ознайомлення уповноваженого представника, проте належне виконання відповідних процедур представниками ДІФКУ було проігноровано, про що було складено акт від 25 грудня 2025 року.

Твердження позивача щодо не проведення повного розрахунку в день звільнення та не видачі йому трудової книжки, як того вимагає КЗпП України не відповідає дійсності.

На виконання наказу МОУ, ДІФКУ було видано внутрішній наказ від 24 грудня 2025 року № 1/1-К/ТР «Про звільнення голови правління ДІФКУ ОСОБА_3 » для забезпечення остаточного розрахунку.

Своєчасний розрахунок був об`єктивно ускладнений відсутністю інформації щодо компенсаційних виплат та відвертим саботажем працівників ДІФКУ. Як підтверджує доданий акт від 25 грудня 2025 року, колишні підлеглі працівники позивача відмовились співпрацювати та передавати запитувані документи для належного нарахування виплат, компенсацій тощо. У зв`язку із цим остаточний розрахунок з ОСОБА_3 проведено 26 березня 2026 року.

Трудова книжка була видана ОСОБА_3 на його усну вимогу 10 жовтня 2025 року (до звільнення), що підтверджується його підписом у книзі обліку руху трудових книжок.

Щодо перебування на лікарняному в день звільнення 24 грудня 2025 року, то МОУ звертає увагу на те, що відповідно до інформації, зазначеної в листі Департаменту з цифрового розвитку та інновацій, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 31 березня 2026 року № 0168126-2037172776-1, листок непрацездатності ОСОБА_3 з 24 грудня 2025 року по 02 січня 2026 року (№ 2) був сформований в Електронному реєстрі листків непрацездатності лише 25 грудня 2025 року, тобто наступного дня після видання наказу про його звільнення.

Лікарняний був виданий тоді, коли позивач вже не перебував у трудових відносинах з ДІФКУ, що свідчить про свідоме штучне створення підстав для оскарження наказу.

26 травня 2026 року від представника ОСОБА_3 -ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на заперечення, у якій вказує на те, що відповідачем-1, порушуючи вимоги Закону України «Про запобігання корупції», не було встановлено зовнішній контроль, не здійснено жодних превентивних заходів, визначених частиною першою статті 29, та частиною другою статті 34 Закону України «Про запобігання корупції», в тому числі, не було запропоновано переведення особи на іншу посаду. Відповідно, у відповідача-1 відсутні підстави для звільнення голови правління ОСОБА_3 , на підставі підпунктів «а», «г», «ж», «і» підпункту 5.3 розділу 5 контракту та пункту 6 частини першої статті 29 Закону України «Про запобігання корупції».

Зазначає, що на момент видання наказу МОУ від 24 грудня 2025 року № 45-ДП позивач перебував на лікарняному, що підтверджується електронним листком непрацездатності № 20168126-2037172776-1, відкритим на період з 24 грудня 2025 року по 02 січня 2026 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав, просив задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача-1 щодо задоволення позову заперечував, просив відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача-2 при вирішенні позову поклався на розсуд суду.

Вислухавши пояснення сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2025 року № 921 «Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств та установи до сфери управління Міністерства оборони» зі сфери управління Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України, до сфери управління Міністерства оборони України передано єдиний майновий комплекс ДІФКУ.

ОСОБА_3 працював на посаді голови правління ДІФКУ на підставі контракту № 1-2021, укладеного 15 липня 2021 року.

Пунктом 2.1 контракту передбачено, що керівник забезпечує вирішення питань щодо поточного (оперативного) керівництва Установою, організації її виробничо-господарської, соціально-побутової та іншої діяльності, забезпечує виконання завдань Установи, передбачених законодавством, Статутом Установи та цим контрактом.

Реалізуючи функції покладені на орган управління та з метою оцінки ефективності використання державної власності вперше прийнятої у функціональне управління державної установи, було проведено аналіз фінансово-економічного стану ДІФКУ. Головним управлінням на підставі даних офіційної фінансової звітності проаналізовано (горизонтальний та вертикальний аналіз) динаміку фінансово-економічних показників господарської діяльності ДІФКУ. Отримані дані засвідчують негативну динаміку більшості ключових показників, що свідчать про невиконання головою правління ДІФКУ ОСОБА_3 умов Контракту № 1-2021 від 15 липня 2021 року.

Головним управлінням спільно з Департаментом питань запобігання та виявлення корупції МОУ було опрацьовано питання про підтвердження наявності конфлікту інтересів, пов`язаного з перебуванням голови правління ДІФКУ ОСОБА_3 у статусі боржника у відкритому виконавчому провадженні, як фізичної особи, та у статусі керівника стягувача у тому ж виконавчому провадженні від імені ДІФКУ.

Перевіркою було підтверджено наявний конфлікт інтересів як порушення вимог антикорупційного законодавства, який не врегульовано (повідомлення Департаменту з питань запобігання та виявлення корупції МОУ № 220/8/643 від 24 жовтня 2025 року, № 220/8/696 від 21 листопада 2025 року).

На підставі статті 29 Закону України «Про запобігання корупції, Головним управлінням було надано на розгляд МОУ аргументовану пропозицію щодо звільнення з посади голови правління ДВФКУ ОСОБА_3 шляхом дострокового розірвання контракту з ним.

Відповідно до підпунктів «а», «г», «ж», «і», «ї» пункту 5.3 розділу 5 контракту № 1-2021 від 15 липня 2021 року, керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи органу управління майном, у тому числі за пропозицією місцевого органу виконавчої влади, до закінчення терміну його дій: у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього контрактом; у разі неподання в установленому порядку на затвердження або погодження органу управління майном річного з поквартальною розбивкою фінансового плану Установи, або порушення порядку здійснення витрат суб`єктами господарювання державного сектору економіки у разі незатвердження (непогодження) річних фінансових планів у встановленому порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2012 року № 899; у разі коли у трьох звітних кварталах протягом календарного року спостерігається зростання обсягів дебіторської заборгованості Установи, за загальним підсумком зазначених кварталів Установи; у разі систематичного невиконання Керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом; у разі невжиття передбачених законодавством заходів щодо запобігання, виявлення та протидії корупції в Установі, а також порушення вимог антикорупційного законодавства.

Наказом МОУ від 24 грудня 2025 року № 45-ДП звільнено з роботи голову правління ДІФКУ ОСОБА_3 на підставі пунктів 8 та 9 частини першої статті 36 КЗпП України та розірвано контракт, укладений з ним 16 липня 2021 року, відповідно до підпунктів «а», «г», «ж», «і», «ї» пункту 5.3 розділу 5 контракту № 1-2021 від 15 липня 2021 року та пункту 6 частини першої статті 29 Закону України «Про запобігання корупції». Підстава: подання начальника Головного управління оборонних активів до вх. № 5831 від 15 грудня 2005 року.

Також судом встановлено, що згідно наданого ОСОБА_3 листка непрацездатності № 20168126-2037172776-1, останній перебував на лікарняному з 24 грудня 2025 року по 02 січня 2026 року.

Суд не бере до уваги твердження позивача, що відповідачами не було дотримано вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, де визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, оскільки позивача було звільнено 24 грудня 2025 року, то МОУ звертає увагу на те, що відповідно до інформації, зазначеної в листі Департаменту з цифрового розвитку та інновацій, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 31 березня 2026 року № 0168126-2037172776-1, листок непрацездатності ОСОБА_3 з 24 грудня 2025 року по 02 січня 2026 року (№ 2) був сформований в Електронному реєстрі листків непрацездатності лише 25 грудня 2025 року, тобто наступного дня після видання наказу про його звільнення. Додатково у суду не має наявних доказів, що позивач 24 грудня 2025 року знаходився у стані тимчасової непрацездатності.

Відповідно до пунктів 8 та 9 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом; підстави, передбачені іншими законами.

Пунктом 6 частини першої статті 29 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що заходами зовнішнього та самостійного врегулювання конфлікту інтересів є звільнення особи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини всіх працівників, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статей 2, 36, 40, 41 КЗпП України, право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Якщо взяти природу трудового договору, то за частиною першою та частиною третьою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів належними доказами факт незаконності його звільнення.

Що стосується справ за позовом ОСОБА_3 , які були зазначені у відзиві представником відповідача-1, як тотожні справи, суд не приймає до уваги, оскільки по справі № 910/265/26 відповідно до ухвали суду від 02 лютого 2026 року заява вважається неподаною та повернутою заявнику, по справі № 910/968/26 відповідно до ухвали суду від 06 лютого 2026 року Господарським судом м. Києва позовна заява залишена без руху для усунення недоліків до 20 лютого 2026 року включно та в подальшому повернута ОСОБА_3 . Ураховуючи зазначене, позовні заяви судами не розглядались та повернуті позивачам - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Що стосується розгляду справи № 757/13786/22 в Касаційному цивільному суді, то суд звертає увагу, що розгляд зазначеної справи не пов`язаний із розглядом справи № 757/8656/26-ц.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 21, 36, 40, 41 КЗпП України, статтями 12, 13, 77, 79, 81, 263, 264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до Міністерства оборони України, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 19.06.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ