Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №445/2247/25 — Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/2247/25

провадження № 2/445/294/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27 липня 2026 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Сивака В. М.

секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього та ОСОБА_3 , за час спільного проживання народився син - ОСОБА_4 . Спільне подружнє життя між сторонами не склалося. 25.01.2021 року позивач та відповідач уклали угоду, за якої відповідач проживає окремо від дитини, а позивач не перешкоджатиме в спілкуванні з дитиною відповідачу. 19.07.2023 відповідач повністю залишила позивачу спільного сина і поїхала влаштовувати своє життя у невідомому напрямку. Позивач виховує дитину самостійно. 20.05.2024 року Золочівським районним судом Львівської області було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 . Зареєстрованим місцем проживання спільного сина сторін є адреса: АДРЕСА_1 . Однак фактично, позивач із сином проживають у житловому будинку, що перебуває у власності останнього за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони самостійно не дійшли згоди щодо визначення, з ким із батьків буде зареєстрована малолітній син. Дитина зареєстрована за місцем реєстрації матері, в від так, позивач вважає за необхідне, звернутися до суду з даним позовом, для запобігання можливих майбутніх недомовленостей між ним та відповідачем щодо прийняття рішень в житті дитини.

В судове засідання позивач не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання також не з`явилася, причин неявки суду не повідомила, відзиву на позов позовну заяву не подала, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, що підтверджується оголошенням про виклик на офіційному сайті "Судова влада".

За вказаних причин, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справ, на підставі наявних доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оцінивши доводи позовної заяви, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є підставним та підлягає до задоволення, з огляду на таке.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , вбачається, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 225721442 від 27.09.2020, ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно судового наказу від 20.05.2024 року Золочівського районного суду Львівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Як встановлено з акту обстеження матеріально - побутових умов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає в АДРЕСА_2 від 30.06.2025, проведеного депутатом Золочівської міської ради Сидоровичем О.М., зазначається, що у будинку який належить на праві власності ОСОБА_1 , задовільні умови проживання. Будинок цегляний з усіма комунальними зручностями. У висновку комісії йдеться про те, що ОСОБА_1 має на утриманні і вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки про склад сім`ї № 476 від 30.06.2025, виданої Золочівським міським виробничим житлово-комунальним підприємством, що за адресою: АДРЕСА_2 , разом із ОСОБА_1 проживає без реєстрації його син ОСОБА_4 .

У довідці Золочівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 2 ім. Маркіяна Шашкевича Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області від 01 липня 2025 року № 276 зазначено, що ОСОБА_4 є учнем 4 класу. Дитина регулярно відвідує школу, завжди охайна, доглянута. Батько ОСОБА_1 бере активну участь у житті дитини. Цікавиться навчанням сина, підтримує та заохочує бажання дитини брати участь у тематичних проектах, забезпечує необхідними навчальними матеріалами та приладдям. Під час дистанційного навчання забезпечив сина комп?ютерною технікою та інтернетом. ОСОБА_1 бере участь у всіх заходах за участю батьків. Мати дитини упродовж навчання жодного разу не цікавилася шкільним життям сина, не відвідувала батьківські зібрання та виховні заходи.

За свідченнями сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ОСОБА_4 самостійно виховує його батько ОСОБА_1 . Мама не відвідує дитину більше двох років.

Положеннями частин 1, 2 ст. 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини Золочівської міської ради від 29.07.2025 № 42 "Про самостійне виховання ОСОБА_1 дитини до 18 років - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ", затвердженого рішенням виконавчого комітету Золочівської міської ради Золочівського району Львівської області № 3462 від 29.07.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує дитину до 18 років - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

У свою чергу поняття «розлучення дитини та матері» не є тотожним поняттю «визначення різних місць проживання матері та дитини», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.

Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини є перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З матеріалів справи не вбачається між батьками конфлікту щодо існуючих прав та обов`язків по відношенню до сина ОСОБА_4 та їх реалізації.

За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18).

Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 року у справі №640/2670/17.

Відтак, при вирішенні питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд в контексті першочергового урахування інтересів дитини, враховуючи тривалість проживання малолітньої дитини з батьком, добросовісне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком, чи негативно впливали на її виховання та розвиток, приходить до висновку про обґрунтованість позову та визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком - ОСОБА_1 .

При цьому суд вказує на те, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права відповідача у справі спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов`язків, оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі ст.ст. 153, 157, 160 СК України, керуючись ст.ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір в розмірі 1211.20 грн.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, надіслати копію судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення , безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом передбачених законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне судове рішення складено 27.07.2026 року.

Суддя В. М. Сивак