Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №480/2989/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року Справа № 480/2989/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2989/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2023 по день фактичного розрахунку - 13.03.2025 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.10.2023 по день фактичного розрахунку - 13.03.2025 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. Тому повинен виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвала про відкриття провадження – відповідачем отримано 17.04.2025 через систему «Електронний суд»

25.04.2025 Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідач указав, що з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України діє в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX і обмежує період виплати середнього заробітку шістьма місяцями. Крім того, відповідач послався на те, що індексацію грошового забезпечення було виплачено на виконання судового рішення, а до його ухвалення між сторонами існував спір щодо права та розміру виплати. На думку відповідача, після ухвалення рішення суду обов`язок провести розрахунок замінюється обов`язком виконати судове рішення, тому положення статей 116, 117 КЗпП України не підлягають застосуванню. Також відповідач зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових правовідносинах, а порядок проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні старшого сержанта. 18.10.2023 у зв`язку зі звільненням з військової служби за сімейними обставинами позивачку виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Під час проходження військової служби позивачці не було в повному обсязі нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №480/871/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2024, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити таку індексацію із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу для обчислення індексу споживчих цін.

На виконання зазначеного судового рішення 13.03.2025 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на картковий рахунок позивачки індексацію грошового забезпечення в сумі 82 320,85 грн. Отже, належні позивачці за час проходження військової служби кошти були виплачені після її виключення зі списків особового складу військової частини.

18.03.2025 позивачка звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні. Листом від 03.04.2025 №286 відповідач повідомив про відсутність підстав для такої виплати, посилаючись на наявність спору щодо індексації та виконання судового рішення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Частинами першою–четвертою статті 9 Закону України №2011-XII передбачено право військовослужбовців на достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звільнення військовослужбовців здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, установлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Водночас спеціальне законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби та виплату грошового забезпечення, не встановлює відповідальності військової частини за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку зі звільненим військовослужбовцем.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 зазначив, що під час розгляду справ, пов`язаних із проходженням публічної служби, за відсутності в спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, суд може застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 у справах №2340/4192/18 та №825/598/17, а також від 22.05.2020 у справі №320/1263/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого непоширення норм трудового законодавства на військовослужбовців стосується порядку й умов проходження служби та визначення грошового забезпечення. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні спеціальним законодавством не врегульоване, тому до таких правовідносин субсидіарно застосовуються статті 116 та 117 КЗпП України.

За змістом статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Стаття 12 Конвенції Міжнародної організації праці №95 «Про захист заробітної плати» передбачає, що після припинення трудових відносин остаточний розрахунок має бути проведений відповідно до національного законодавства або в розумний строк.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи чи організації, проводиться в день звільнення. У разі спору про розмір належних при звільненні сум роботодавець у встановлений строк повинен виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з частинами першою та другою статті 117 КЗпП України в редакції Закону України №2352-IX у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За наявності спору про розмір належних сум таке відшкодування сплачується, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено частково, розмір відшкодування визначає орган, який вирішує спір по суті, але не більш як за період, установлений частиною першою цієї статті.

Отже, сам факт наявності спору щодо належної при звільненні виплати не виключає відповідальності за статтею 117 КЗпП України. Навпаки, частина друга цієї статті прямо врегульовує правові наслідки вирішення такого спору на користь звільненої особи.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що після ухвалення судового рішення обов`язок провести остаточний розрахунок повністю замінюється обов`язком виконати судове рішення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення належних працівникові виплат не припиняє обов`язку роботодавця провести повний розрахунок, а відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію майнових втрат працівника за весь період невиконання цього обов`язку, у тому числі після ухвалення судового рішення.

У справі №480/871/24 судом установлено протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення. Це судове рішення набрало законної сили, а відповідач його виконав шляхом виплати 13.03.2025 суми 82 320,85 грн. Відтак наявність у позивачки права на відповідну складову грошового забезпечення та неправомірність її невиплати відповідачем є встановленими обставинами і не підлягають повторному доказуванню.

Індексація грошового забезпечення є державною гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності доходу, та складовою належного військовослужбовцю грошового забезпечення. Тому її невиплата на день виключення зі списків особового складу свідчить про непроведення повного остаточного розрахунку.

Оскільки позивачку виключено зі списків особового складу 18.10.2023, першим днем затримки розрахунку є 19.10.2023. Індексацію фактично виплачено 13.03.2025, тому останнім днем фактичної затримки є 12.03.2025.

Разом із тим спірні правовідносини виникли після 19.07.2022, а тому до них у повному обсязі застосовується чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка обмежує період виплати середнього заробітку шістьма місяцями. Отже, середній заробіток підлягає нарахуванню не за весь заявлений позивачкою період, а за шість місяців затримки — з 19.10.2023 по 18.04.2024 включно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 наголосила, що шестимісячне обмеження встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, однак не усуває компенсаційного характеру виплати та можливості врахування принципів розумності, справедливості і пропорційності. У цій справі позивачка не заявила до стягнення конкретно визначену суму, а просила зобов`язати відповідача провести нарахування. Водночас матеріали справи не містять довідки про склад і розмір грошового забезпечення позивачки за розрахунковий період, яка дала б суду можливість самостійно визначити конкретну суму та оцінити її співмірність. Тому належним способом захисту є зобов`язання відповідача здійснити нарахування відповідно до Порядку №100 у межах установленого судом періоду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 2 цього Порядку в інших випадках збереження середньої заробітної плати її розмір обчислюється виходячи з виплат за два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Оскільки позивачку виключено зі списків особового складу у жовтні 2023 року, розрахунок належить здійснити виходячи з виплат за серпень та вересень 2023 року з урахуванням правил включення виплат і визначення середньоденного заробітку, передбачених Порядком №100.

Таким чином, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Позов підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за період з 19.10.2023 по 18.04.2024 включно відповідно до Порядку №100. У задоволенні вимог за інший період належить відмовити.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своєї поведінки покладається на відповідача. Військова частина НОМЕР_1 не довела правомірності непроведення повного розрахунку з позивачкою на день її виключення зі списків особового складу та не спростувала встановленого судовим рішенням факту порушення її права на індексацію грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки з огляду на те, що право на виплату середнього заробітку передбачене частиною першої статті 117 КЗпП України, у даному випадку саме стягнення відповідної суми є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо відшкодування судових витрат у даній справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2023 по 18.04.2024 включно, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з належних до врахування виплат за серпень та вересень 2023 року, з відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець