Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №480/1393/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року Справа № 480/1393/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1393/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 29.11.2024 по 29 січня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 29.11.2024 по 29 січня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 25.10.2023 по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (29 січня 2025 р.), відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 25.10.2023 по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (29 січня 2025 р.), відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у день виключення позивача зі списків особового складу 29.11.2024 не проведено повного розрахунку, оскільки додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період стаціонарного лікування після поранення, виплачено лише 29.01.2025.

У зв`язку із цим, позивач просить нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 29.11.2024 по 29.01.2025, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період з 25.10.2023 по 29.01.2025.

Ухвалою суду від 25.02.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвала про відкриття провадження – відповідачем отримано 03.03.2025 через систему «Електронний суд»

19.03.2025 представником військової частини НОМЕР_1 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зазначив, що позивач був виключений зі списків особового складу військової частини 29.11.2024, а 29.01.2025 йому виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі 458 607,53 грн.

Щодо вимог про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку відповідач послався на положення статей 116, 117 КЗпП України та зазначив, що позивач обґрунтовує свої вимоги редакцією статті 117 КЗпП України, яка втратила чинність 19.07.2022. За твердженням відповідача, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню чинна редакція зазначеної норми, відповідно до якої середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За твердженням відповідача, позивач під час проходження військової служби не надав документів, які підтверджували його перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням. Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів відповідач зазначив, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Оскільки Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» поширюється на доходи, які не мають разового характеру, відповідач вважав, що така компенсація на суму додаткової винагороди не нараховується.

З огляду на викладене представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Позивач зазначає, що за періоди перебування на стаціонарному лікуванні йому не було своєчасно нараховано та виплачено додаткову винагороду в розмірі до 100 000 грн у розрахунку на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 для військовослужбовців, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі за кордоном.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по особовому складу від 13.11.2024 №177-РС позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 29.11.2024 №340 ОСОБА_1 визнано таким, що справи та посаду здав, виключено зі списків особового складу військової частини та направлено для зарахування на військовий облік.

Однак на день виключення позивача зі списків особового складу належна йому додаткова винагорода за періоди стаціонарного лікування у повному обсязі виплачена не була. Фактичне нарахування та виплату такої винагороди відповідач здійснив 29.01.2025. У зв`язку із цим позивач вважає, що Військова частина НОМЕР_1 не провела з ним повного та своєчасного остаточного розрахунку під час звільнення, а тому зобов`язана виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Крім того, позивач зазначає, що несвоєчасна виплата належної йому додаткової винагороди призвела до втрати частини її вартості внаслідок інфляційних процесів, у зв`язку із чим він має право на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначає, що під час проходження служби позивач не надавав Військовій частині НОМЕР_1 документів, які підтверджували його перебування на стаціонарному лікуванні та надавали право на отримання додаткової винагороди за Постановою №168.

За твердженням відповідача, лише 30.12.2024 від Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » через систему електронного документообігу до Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява представника позивача від 25.12.2024 про нарахування та виплату додаткової винагороди разом із медичними документами. Після опрацювання зазначених документів командиром Військової частини НОМЕР_1 05.01.2025 видано наказ №46 про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебували на стаціонарному лікуванні, до якого включено ОСОБА_1 . Виплату на підставі цього наказу здійснено 29.01.2025.

Відповідач вважає, що після отримання документів діяв без невиправданого зволікання та провів виплату в установленому порядку, а тому підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, відсутні. Також відповідач зазначає, що компенсація втрати частини доходів може нараховуватися лише на доходи, які були своєчасно нараховані, але не виплачені, тоді як у спірних правовідносинах додаткова винагорода була нарахована лише після видання наказу від 05.01.2025 №46. У зв`язку із цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 29.09.2023 отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини. Після отриманого поранення позивач проходив тривале стаціонарне лікування, зокрема за межами України.

Наказом від 29.11.2024 №340 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, однак на цей час додаткову винагороду за належні періоди стаціонарного лікування у повному обсязі йому виплачено не було. Відповідну виплату проведено 29.01.2025 після видання командиром військової частини наказу від 05.01.2025 №46.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи або організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, такі суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок проходження військової служби та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не передбачено відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку під час звільнення. Тому до спірних правовідносин у відповідній частині підлягають субсидіарному застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП України.

Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію майнових втрат особи, яких вона зазнала внаслідок несвоєчасного отримання належних їй під час звільнення виплат, та має нараховуватися за весь період невиконання роботодавцем обов`язку щодо проведення остаточного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що право позивача на отримання додаткової винагороди виникло лише після подання його представником заяви від 25.12.2024 та видання наказу від 05.01.2025 №46.

Право військовослужбовця на отримання додаткової винагороди за Постановою №168 виникає не з моменту звернення із заявою та не з моменту видання наказу командиром військової частини, а за наявності передбачених законодавством обставин, зокрема отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, та перебування у зв`язку з таким пораненням на стаціонарному лікуванні.

Заява військовослужбовця або його представника не породжує права на відповідну виплату, а є засобом повідомлення військової частини про наявність документів та обставин, що підтверджують уже набуте право. Видання наказу командиром військової частини також є формою реалізації такого права, а не юридичним фактом, з яким пов`язується саме виникнення права на винагороду.

Матеріалами справи підтверджено, що Військова частина НОМЕР_1 була обізнана про отримання позивачем поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, та про проходження ним тривалого лікування. Відповідач як орган військового управління, на грошовому забезпеченні якого перебував позивач, мав обов`язок належним чином організувати облік проходження ним лікування, витребувати необхідні документи та своєчасно вирішити питання щодо виплати всіх належних сум.

Покладення всього обов`язку щодо збирання та подання документів виключно на військовослужбовця, який унаслідок бойового поранення тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, у тому числі за кордоном, не узгоджується з принципами належного урядування, добросовісності та розумності.

Подальше визнання відповідачем права позивача на додаткову винагороду, видання відповідного наказу та здійснення виплати 29.01.2025 підтверджують, що зазначені суми належали позивачу за періоди, які передували його звільненню. Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу існувало невиконане грошове зобов`язання відповідача.

Несвоєчасне оформлення документів, необхідність видання окремого наказу та особливості внутрішнього документообігу військової частини не можуть покладати на позивача негативні наслідки у вигляді позбавлення його права на отримання передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування.

За таких обставин суд доходить висновку, що Військова частина НОМЕР_1 не провела з ОСОБА_1 повного остаточного розрахунку в день його виключення зі списків особового складу, а тому бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку є протиправною.

Водночас суд зазначає, що позивач неправильно визначив початкову та кінцеву дати періоду затримки.

Позивача виключено зі списків особового складу 29.11.2024, тому першим днем затримки остаточного розрахунку є наступний день — 30.11.2024. Оскільки фактичну виплату додаткової винагороди проведено 29.01.2025, останнім днем затримки є 28.01.2025, тобто день, який передував дню фактичного розрахунку.

Таким чином, період затримки остаточного розрахунку становить 60 календарних днів — з 30.11.2024 по 28.01.2025 включно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. За змістом пункту 2 цього Порядку в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати її розмір обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 29.11.2024, розрахунковим періодом для визначення його середньоденного грошового забезпечення є вересень та жовтень 2024 року.

Відповідно до наданих Військовою частиною НОМЕР_1 довідок позивачу за вересень 2024 року нараховано грошове забезпечення у розмірі 690,99 грн, а за жовтень 2024 року — 42 626,47 грн. Загальна сума грошового забезпечення за два календарні місяці становить 43 317,46 грн.

Кількість календарних днів у вересні та жовтні 2024 року становить 61 день. Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача становить 710,12 грн, виходячи з розрахунку: 43 317,46 грн ч 61 календарний день.

Сума середнього грошового забезпечення за 60 календарних днів затримки остаточного розрахунку становить 42 607,20 грн, виходячи з розрахунку: 710,12 грн Ч 60 календарних днів.

Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати середнього грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення своєчасного остаточного розрахунку та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати й виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 30.11.2024 по 28.01.2025 у розмірі 42 607,20 грн з відрахуванням установлених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.

Правові та організаційні засади компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначені Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Статтею 2 Закону №2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць, після утримання податків і обов`язкових платежів, на індекс інфляції в період невиплати доходу.

За змістом наведених положень основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати доходу. При цьому право на компенсацію не може ставитися в залежність від того, чи було такий дохід своєчасно нараховано, оскільки ненарахування доходу, який підлягав нарахуванню та виплаті, не повинно надавати органу, який допустив порушення, можливість уникнути обов`язку компенсувати втрату частини доходу внаслідок інфляційних процесів.

Інше тлумачення положень Закону №2050-III призводило б до того, що особа, якій дохід було нараховано, але своєчасно не виплачено, мала б право на компенсацію, тоді як особа, якій належний дохід усупереч вимогам законодавства тривалий час не нараховувався і не виплачувався, такого права не мала б.

Такий підхід не відповідав би меті Закону №2050-III, яка полягає у захисті громадян від знецінення належних їм грошових доходів унаслідок порушення строків їх виплати.

Суд враховує, що додаткова винагорода за Постановою №168 визначається в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні після поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини. Відповідні суми належали позивачу за конкретні календарні періоди стаціонарного лікування та мали виплачуватися у встановлені законодавством строки.

Одночасне нарахування і виплата 29.01.2025 заборгованості за попередні періоди не змінюють її характеру як доходу, належного позивачу за кожний відповідний період лікування.

Матеріалами справи підтверджується, що додаткову винагороду за відповідні періоди лікування було виплачено позивачу із затримкою більш ніж на один календарний місяць. Одночасно з виплатою заборгованості відповідач не нарахував і не виплатив компенсацію втрати частини доходів.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що право на компенсацію залежить від попереднього нарахування доходу. Наявність права на дохід може бути встановлена як самим органом, який здійснює виплату, так і судовим рішенням. Водночас компенсація має нараховуватися за весь період, протягом якого особа не отримувала належного їй доходу, незалежно від причин його ненарахування.

Також виплата компенсації не обумовлюється попереднім зверненням особи із відповідною заявою, оскільки обов`язок щодо її нарахування виникає у суб`єкта, який допустив порушення строків виплати доходу, безпосередньо на підставі Закону №2050-III та Порядку №159.

Отже, суд доходить висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди є протиправною.

Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів на суму несвоєчасно виплаченої додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 за період затримки виплати до дня фактичного проведення розрахунку - 29.01.2025.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач не довів правомірності непроведення повного остаточного розрахунку з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та ненарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою належної позивачу додаткової винагороди.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Доказів понесення сторонами інших судових витрат матеріали справи не містять, тому підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 під час виключення його зі списків особового складу військової частини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 30.11.2024 по 28.01.2025 у розмірі 42 607,20 грн, з відрахуванням із зазначеної суми встановлених законодавством податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму несвоєчасно виплаченої додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за весь період затримки її виплати по 29.01.2025 включно, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець