Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №480/8711/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року Справа № 480/8711/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кунець О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8711/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), в якій просить:

- визнати противоправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплат індексанії грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, за період затримки такої виплати з 22.07.2023 по день фактичної її виплати 13.08.2024;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року), за період затримки такої виплати з 22.07.2023 по день фактичної її виплати 13.08.2024;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби у розмірі 75150,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби у відповідача, їй нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення у неналежному розмірі. Наказом відповідача від 21.07.2023 № 577-ОС позивача було звільнено з військової служби у запас, виключено зі списків особового складу військової частини. Проте, лише 14.08.2024 відповідачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №480/10513/23 було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Оскільки відповідач не виплатив кошти в день звільнення зі служби, позивач втратив частину грошового доходу, тому просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належно грошового забезпечення. Також, оскільки остаточний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з позивачем проведено 14.08.2024, тому просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 75150,00 грн.

Ухвалою суду від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що згідно преюдиційного рішення жодних обов`язків на військову частину НОМЕР_1 щодо нарахування суми компенсації відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-Ш) не покладено, тому підстави для нарахування та виплати компенсації за втрату частини грошових доходів відсутні. Рішення суду було виконано відповідачем у добровільному порядку у встановлені законом строки. До моменту набрання законної сили спірна виплати не нараховувалася, у зв`язку з цим, підстави виплати бажаної позивачем компенсаційної виплати відсутні.

Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» право на компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати іншої компенсації не передбачено. Також, суми грошової компенсації, які нараховані на підставі рішення суду є: 1) одноразовою виплатою; 2) не є грошовим доходом, і тому підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати є відсутні.

Разом з тим, позивач звернувся до суду після спливу місячного строку звернення до суду, який передбачений ст. 122 КАС України.

Також, відповідач зауважив, що Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009. Вищезазначене положення не містять норм щодо компенсації затримки виплати військовослужбовцю компенсаційних виплат, а також не передбачає порядок її нарахування. У зв`язку з цим підстави для задоволення позову - відсутні.

Чинним законодавством України не визначений період за який слід проводити стягнення середнього грошового забезпечення, а тільки вказано що цей період не може перевищувати шість місяців. Разом з тим, позивачем самостійно, без жодного обґрунтування вибрано вказаний період, також позивачем не аргументовано, чому саме ним застосований період у шість місяців. Так, чинне законодавство передбачає, що не можна стягувати за період, який більший шести місяців, разом з тим не вказано, що суд зобов`язаний стягнути саме за шість місяців, а не за менший строк (статтею 117 КЗпП України не встановлений нижній строк за який можна стягнути середнє грошове забезпечення, а тому за нижню межу слід брати строк в 1 день). Враховуючи, що виплата середнього заробітку за своєю правовою природою є санкцією, то застосування максимального розміру санкції є неспівмірним та несправедливим покаранням.

Окремо представник відповідача відмітив, що позивач не подавав відповідачу заяв чи клопотань про виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки здійсненого повного розрахунку. У зв`язку з цим вимоги позивача вважає передчасними.

Разом з тим, у позовній заяві відсутня інформація які види грошового забезпечення позивачем враховано під час обрахування середнього грошового забезпечення, а також відсутня будь які розрахунки, які б це підтверджували.

Крім того, позивач намагається стягнути середній заробіток на кожен вид грошового забезпечення окремо. Так як існує близько 40 видів виплат, що можуть входити в грошове забезпечення, за правовою позицією позивача він має право на суму середнього грошового забезпечення за кожну з них невиплачену вчасно, тобто, разом в розмірі на 180 середніх місячних грошових забезпечень (40 видів х 6 місяців), що рівняється 15 рокам служби останнього, що в свою чергу не відповідає вказаним нормам, є несправедливим та неспівмірним.

Статті 116, 117 КЗпП України не передбачають таку відповідальність за кожен вид грошового забезпечення. Отже, в порядку застосування статей 116, 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку, у випадку затримання усіх видів грошового забезпечення виключно один раз.

Враховуючи вищевикладене, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, судом встановлено такі обставини.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.07.2023 № 577/ОС-22 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за пунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обож з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) до 18 років) пункту 3 частини 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №480/10513/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

14.08.2024 відповідачем на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №480/10513/23 позивачу було виплачено перераховану індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року у розмірі 84018,38 грн., що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.08.2024 № 06.1.4/Д-12363/7579 та довідкою за підписом заступника головного бухгалтера ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву.

На заяву позивача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, відповідач листом від 23.08.2024 № Д-12628/7812 повідомив, що немає підстав для проведення зазначеної в запиті виплати.

Не погодившись з такою відповіддю відповідача, та вважаючи порушеними свої права на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2011 № 159.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-ІІІ).

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Частиною 2 ст. 6 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що виплата компенсації здійснюється за рахунок відповідного бюджету - підприємства, установи або організації, який фінансується з державного бюджету.

З аналізу наведених норм вбачається, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі грошове забезпечення, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер.

При цьому, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20), та зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №480/10513/23 відповідачем 14.08.2024 було виплачено позивачу перераховану індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у розмірі 84018,38 грн.

При цьому, під час виплати заборгованості станом на 14.08.2024 відповідачем не вирішено питання щодо компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

За наведених обставин, з урахуванням правового регулювання, суд дійшов висновку про те, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому не заслуговує на увагу аргумент відповідача про те, що суми, нараховані на виконання рішення суду, не є грошовими доходами в розумінні Закону № 2050-ІІІ.

Так, у даному випадку на виконання рішення суду позивачу було виплачено суми перерахованої індексації грошового забезпечення, яка має систематичний (щомісячний) характер, входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а тому в розумінні Закону № 2050-ІІІ є доходом, порушення строку виплати якого породжує обов`язок сплатити компенсацію втрати частини доходу.

Враховуючи той факт, що виплата позивачу на виконання судового рішення від 03.04.2024 перерахованої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 відбулася 14.08.2024, таким чином позивач має право на одержання компенсації за втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати належних сум індексації грошового забезпечення за весь період такої затримки.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне обрати належний захист порушеного права позивача та, із врахуванням ст. 9 КАС України, задовольнити позовні вимоги в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, за весь період затримки такої виплати.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби у розмірі 75150,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України ( у редакції Закону № 2352-IX, що чинна на день виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу наведених вище законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58,60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Аналогічні висновки щодо врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 містяться і в постановах Верховного Суду від 17.12.2025 по справі № 420/22799/24, від 11.05.2026 року по справі № 380/1727/24, від 19.05.2026 року по справі № 240/9022/20, від 03.06.2026 року по справі № 380/4195/25, від 04.06.2026 року по справі № 160/2115/24, від 05.06.2026 року по справі № 560/12064/24

З матеріалів справи, а саме з витягу наказу від 21.07.2023 № 577-ос судом встановлено, що позивача було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 21.07.2023. При цьому належні позивачу суми перерахованої індексації грошового забезпечення було перераховано на картковий рахунок позивача 14.08.2024 року.

Отже, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 22.07.2023 по 13.08.2024.

Стосовно розміру середньоденного грошового забезпечення позивача у довідці за підписом заступника головного бухгалтера ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначено, що позивач перебувала на грошовому забезпеченні відповідача тільки 21 день, що передував звільненню, військова частина НОМЕР_1 не має ні фізичної ні юридичної можливості виготовити довідку про середньоденного грошове забезпечення позивача за останні два місяці, що передують звільненню, оскільки архівні відомості про виплачене грошове забезпечення позивача у відповідача відсутні та знаходяться у військовій частині НОМЕР_2 , яка і здійснювала грошове забезпечення позивача до 30.06.2023, включно. Таким чином військова частина НОМЕР_1 не може надати довідку про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення позивача.

Проте, суд критично оцінює вказані доводи відповідача, з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 Порядку № 100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до пункту восьмого розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як встановлено із наданої відповідачем довідки, сума нарахованого позивачу грошового забезпечення за липень 2023 року становить 24212,31 грн.

Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1152,97 грн. (24212,31 грн./21 кал. день).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 22.07.2023 по 21.01.2024 в межах шести місяців становить 210993,51 грн. (183 календарні дні * 1152,97 грн. (середньоденне грошове забезпечення)).

В свою чергу, відповідно до довідки за підписом заступника головного бухгалтера ІНФОРМАЦІЯ_1 , загальний розмір усіх сум, що належали позивачу до виплати при звільненні становить 302133,81 грн. (з урахуванням сум, виплачених на виконання рішень суду).

Відповідно, сума виплачена на виконання рішень судів у розмірі 84018,38 грн. становить 27,8 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні (302133,81 грн. : 84018,38 грн. х 100%).

Таким чином, виходячи з принципу пропорційності та враховуючи висновки, що містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 58656,19 грн. (27,8% від 210993,51 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

А відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 58656,19 грн.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток, то суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки з огляду на те, що право на виплату середнього заробітку передбачене частиною першої статті 117 КЗпП України, у даному випадку саме стягнення відповідної суми є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, за весь період затримки такої виплати.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, за весь період затримки такої виплати.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути з НОМЕР_5 прикордонного загону їм. героїв ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 58656, 19 грн.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець