Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №380/11635/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 рокусправа № 380/11635/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у ненарахуванні та невиплаті позивачу 499999,98 грн, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу 499 999,98 грн, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що є військовослужбовцем (молодший сержант), призваним на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій та під час захисту Вітчизни 02 листопада 2023 року отримав поранення, що підтверджується первинною медичною картою (форма 100) та виписним епікризом № 1278/П. На виконання Постанови КМУ № 153 комісією військової частини підтверджено 114 днів участі позивача в бойових діях, після чого наказом командира від 05.12.2025 № 1483 йому частково виплачено винагороду в сумі 500 000,00 грн (за 3 повних місяці). Позивач вважає таке обмеження виплати протиправним, оскільки на підставі абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 у разі отримання поранення під час захисту Вітчизни винагорода у розмірі 1 000 000,00 грн виплачується в повному обсязі незалежно від загальної тривалості участі в бойових діях. У зв`язку з цим позивач просить зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити залишок невиплаченої винагороди у сумі 499 999,98 грн.

Ухвалою від 09 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 10 червня 2026 року за клопотанням позивача витребувано у Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України довідку про обставини травми.

19 червня 2026 року Військовою частиною НОМЕР_2 НГУ через систему «Електронний суд» надіслано довідку про обставини травми щодо ОСОБА_1

26 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача — Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позову заперечує повністю. Зазначає, що на підставі протоколу засідання комісії та наказу від 05.12.2025 № 1483 позивачу правомірно нараховано та виплачено винагороду у розмірі 500 000,00 грн за 114 днів безпосередньої участі в бойових діях. Вважає, що підстав для виплати повної суми 1 млн грн немає, оскільки комісія керувалася чинними розрахунковими критеріями пропорційності.

05 липня 2026 року через «Електронний суд» від представника позивача адвоката Майданника Д.Г. надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повністю підтримав позовні вимоги, наголосивши на імперативності норм абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 щодо виплати винагороди в повному обсязі військовослужбовцям, які отримали поранення.

Відповідно до частини другої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу у Збройних Силах України у військовому званні молодшого сержанта та перебуває на службі у Військовій частині НОМЕР_1 .

Як встановлено з матеріалів справи, позивач призваний на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у віці до 25 років (на момент призову та на дату набрання чинності відповідними нормативно-правовими актами).

Відповідно до матеріалів справи, зокрема первинної медичної картки (форма 100) від 02 листопада 2023 року та виписного епікризу № 1278/П, 02 листопада 2023 року під час ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Кремінна Донецької області позивач отримав тяжке бойове поранення - вогнепальне осколкове поранення (ВОСП) м`яких тканин верхньої третини правого плеча, правого колінного суглоба, шиї справа та лобної ділянки голови з наявністю сторонніх тіл.

Зазначене поранення за своїм характером та обставинами отримання безпосередньо пов`язане із захистом Вітчизни, відсіччю і стримуванням збройної агресії Російської Федерації проти України.

Факт отримання бойового поранення під час виконання обов`язків військової служби також повно й беззаперечно підтверджений довідкою про обставини травми, яка була витребувана судом у Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та долучена до матеріалів справи.

Згідно з протоколом засідання комісії військової частини НОМЕР_3 від 24 листопада 2025 року № 24 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 грудня 2025 року № 1483, позивачу було призначено та частково виплачено одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 у сумі 500 000,00 грн (розраховану відповідачем пропорційно за 114 днів безпосередньої участі в бойових діях).

Фактичне перерахування коштів у сумі 492 500,00 грн (з урахуванням обов`язкових утримань податків та зборів) було здійснено на банківський рахунок позивача 10 грудня 2025 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із системного аналізу норм матеріального права, що регулюють питання проходження військової служби, соціального захисту військовослужбовців та особливості реалізації експериментальних проєктів у сфері виплат грошових винагород під час воєнного стану.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Цей фундаментальний конституційний принцип закріплює дозвільний тип правового регулювання для суб`єктів владних повноважень і виключає можливість прийняття ними дискретних рішень поза межами прямих приписів закону.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Наведене положення є конституційною гарантією підвищеного державного захисту осіб, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, суверенітету і територіальної цілісності України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 відповідає всім обов`язковим критеріям, визначеним абзацом другим пункту 4 Постанови № 153:

1. Є військовослужбовцем сержантського складу Збройних Сил України;

2. Призваний на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний у 2022 році);

3. Проходить військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних дій;

4. Станом на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025 року) загальний строк його безпосередньої участі становив менше шести місяців (114 днів);

5. Участь у бойових діях була припинена саме у зв`язку з отриманням 02 листопада 2023 року тяжкого поранення (травми), пов`язаного із захистом Вітчизни, що підтверджено матеріалами справи, формою 100, виписним епікризом та довідкою про обставини травми.

За таких обставин позивач має безумовне право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у повному обсязі, тобто у розмірі 1 000 000,00 грн.

Оскільки відповідач на підставі наказу від 05.12.2025 року № 1483 виплатив позивачу лише 500 000,00 грн, залишок невиплаченої частини винагороди становить 499 999,98 грн (з урахуванням округлення та здійснених виплат).

Відмова відповідача здійснити донарахування та виплату повної суми винагороди з посиланням на пропорційний розрахунок за 114 днів є протиправною, оскільки відповідач проігнорував спеціальну гарантію, передбачену абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 для військовослужбовців, які вибули з бойових дій у зв`язку з пораненням.

З огляду на судову практику Верховного Суду у подібних категоріях спорів щодо виплати додаткових видів грошового забезпечення та винагород військовослужбовцям (зокрема, у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 560/3159/23, від 23 травня 2024 року у справі № 120/4387/23, від 28 травня 2024 року у справі № 120/5170/23, а також у постановах Верховного Суду від 22 травня 2025 року у справах № 200/175/23 та № 200/172/23 і від 30 липня 2025 року у справі № 440/8702/23), суди неодноразово наголошували на тому, що держава в особі її уповноважених органів не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі та урядові норми, які прямо передбачають такі виплати, а особа повністю відповідає умовам, що висуваються цими нормами.

Будь-які внутрішні адміністративні перешкоди, недоліки обміну документами між військовими частинами або помилкове і звужувальне тлумачення Урядових постанов суб`єктами владних повноважень не можуть позбавляти військовослужбовця належних йому гарантованих державою виплат.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на концепції «майнового інтересу» та захисту прав особи, яка розраховує на отримання певних виплат від держави.

Так, у рішеннях у справах «Панеглас та інші проти Чехії», «Бубнов проти України» та «Кечко проти України» ЄСПЛ сформував сталу позицію про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність бюджетних асигнувань чи інші внутрішні організаційні проблеми як на підставу для невиконання своїх зобов`язань перед громадянами або обмеження їхніх законних виплат. Держава не може отримувати вигоду від власної недбалості чи недосконалості адміністративних процедур.

Крім того, у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливий принцип «належного урядування», згідно з яким у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога більш послідовний спосіб. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а такі помилки чи обмеження не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Наведені стандарти корелюють із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 та Рішенні від 26 червня 2008 року № 13-рп/2008, де зазначено, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування і призводить до сваволі. Обмеження соціальних прав військовослужбовців внаслідок суб`єктивного звуження обсягу гарантій з боку посадових осіб є несумісним із принципом верховенства права.

Ось розширений та доповнений нормами КАС України блок, який плавно переходить від висновків та практики ЄСПЛ до розподілу судових витрат:

З огляду на викладене, суд вважає, що право позивача на отримання одноразової грошової винагороди у повному обсязі ґрунтується на прямому приписі Постанови № 153, а протиправна бездіяльність відповідача щодо її невиплати порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини першої та частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності), за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач під час розгляду справи не довів правомірність часткової виплати одноразової грошової винагороди та не спростував обґрунтованих доводів позивача про наявність у нього права на отримання виплати в повному обсязі на підставі абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

З метою ефективного поновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 499 999,98 грн одноразової грошової винагороди та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити вказану суму відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Загальними вимогами, які висуваються до дій та рішень суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є їх законність, обґрунтованість, розсудливість, пропорційність та відповідність принципу верховенства права.

За наслідками системного аналізу матеріалів справи, норм чинного законодавства та усталених правових позицій Верховного Суду суд дійшов висновку, що оскаржувана бездіяльність відповідача не відповідає критеріям правомірності, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач (учасник бойових дій) звільнений від сплати судового збору за подання позову у цій справі.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 257, 262, 263, 293, 295 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 499 999,98 грн одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_2 ) 499 999,98 грн (чотириста дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 98 копійок) одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 05 серпня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний