Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №280/6485/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Справа № 280/6485/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- прийняти позовну заяву про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при вибутті з військової частини та зобов`язання вчинити певні дії в порядку письмового (спрощеного) позовного провадження та відкрити провадження у справі;

- здійснювати судовий розгляд справи без участі представника позивача та без участі позивача в порядку письмового провадження;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при вибутті з військової частини;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при вибутті з військової частини по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 19.12.2025 до 19.06.2026 в сумі 131 940,90 грн (сто тридцять одна тисяча дев`ятсот сорок грн 90 коп);

- стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу, сформовані на день ухвалення рішення у справі, у сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень на користь позивача.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.06.2026 відкрито провадження у справі №280/6485/26, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження). Крім того, цією ухвалою було витребувано від Військової частини НОМЕР_2 розрахунок середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача, розрахованого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати».

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№65967 від 26.06.2026). Зокрема зазначено, що позивач з 01.02.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_4 . Наказом командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) №61 від 01.03.2024 позивач з 01.03.2024 вважається таким, що справи та посаду здав і вибув для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_6 . Оскільки на день вибуття з військової частини НОМЕР_2 відповідачем не було здійснено повного розрахунку та виплати усіх належних сум, позивач звернувся до суду. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.11.2025 у справі №200/1573/25 відповідачем було проведено перерахунок грошового забезпечення та 19.06.2026 на рахунок позивача перераховано заборгованість у сумі 81 850,66 грн. Враховуючи, що при звільненні відповідачем не було проведено повного розрахунку та не виплачено позивачу всі належні позивачу суми, останній з посиланням на норми статей 116, 117 Кодексу законів про працю України зазначає про наявність у відповідача обов`язку виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальній сумі 131 940,90 грн. З наведених підстав представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№40031 від 14.07.2026). Зокрема зазначено, що фактична згода позивача на його виключення зі списків особового складу військової частини (відсутність заперечень у будь-якій формі) до моменту отримання остаточного розрахунку, відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008) вказує на його мовчазну згоду з виплатою такого розрахунку в інший день, ніж день виключення зі списків. Якщо військовослужбовець при звільненні не забезпечений усіма видами грошового забезпечення, які йому належать, то він має право не давати згоду на його виключення зі списків особового складу військової частини та далі перебувати на усіх видах забезпечення відповідної військової частини до дня, коли з ним здійснять повний розрахунок. Позивач своїм правом, передбаченим абзацом 3 п. 242 Положення №1153/2008, не скористався, оскільки виключили його зі списків особового складу військової частини за його згодою (рапортом). Крім того вказано, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Таким чином, в правовідносинах позивача та військової частин НОМЕР_2 відсутні правові підстави для застосування відповідальності передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, щодо виплати позивачу середнього заробітку, а його посилання на приписи законодавства України про працю стосовно поняття, нарахування та виплати працівникам в тому числі військовослужбовцям середнього заробітку є безпідставними та не можуть бути допустимими доказами по даній справі. З огляду на вищенаведене представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 01.02.2022 по 01.03.2024.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_7 від 16.04.2018 позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.9).

Згідно з витягом із наказу (по стройовій частині) № 61 від 01.03.2024, старшого солдата ОСОБА_2 , стрільця відділення охорони взводу охорони 139 роти охорони призначеного наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.02.2024 № 283-РС на посаду солдата резерву 21 запасної роти військової частини НОМЕР_6 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до дальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_4 (а.с.15 зворотній бік).

У період з 02.03.2024 по 16.10.2024 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 , а починаючи з 16.10.2024 і по теперішній час проходить службу у військовій частині НОМЕР_8 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_4 від 29.01.2020 (а.с.10-12).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 у справі №200/1573/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково, а саме:

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати індексації ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.02.2022 по 31.12.2022 із застосуванням базового місця – березень 2018 року, за виключенням вже виплаченої частини індексації;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.02.2022 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – жовтень 2020 року з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум та виплатити її недоотриману частину;

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.02.2022 по 19.05.2023 (включно) та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за період проходження військової служби 01.02.2022 по 19.05.2023 (включно) та грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за періоди: з 01.02.2022 по 31.12.2022 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 19.05.2023 – із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт;

- в решті позовних вимог відмовлено (а.с.18-24).

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2025 по справі №200/1573/25 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 по справі № 200/1573/25 залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 по справі № 200/1573/25 – залишено без змін (а.с.25-29)..

Відтак, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.05.2025 по справі № 200/1573/25 набрало законної сили 27.11.2025.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач здійснив нарахування грошового забезпечення, яке було виплачене 19.06.2026 на рахунок ОСОБА_1 в сумі 81 850,66 грн, що підтверджується банківською випискою від 19.06.2026 (а.с.30).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при вибутті з військової частини НОМЕР_2 , позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до положень статей 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон № 2011-XII).

Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати військовослужбовцям середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Вказаним Положенням визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.

Так, пунктом 110 Положення №1153/2008 визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України; між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Відповідно до пункту 109 Положення №1153/2008, вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.

В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.

Між тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, суд зазначає, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються статтями 116, 117 КЗпП України.

Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм статті 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач є військовослужбовцем, та у період з 01.02.2022 по 01.03.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2

Згідно з витягом із наказу (по стройовій частині) № 61 від 01.03.2024, старшого солдата ОСОБА_2 , стрільця відділення охорони взводу охорони 139 роти охорони призначеного наказом Начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.02.2024 № 283-РС на посаду солдата резерву 21 запасної роти військової частини НОМЕР_6 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до дальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_6 АДРЕСА_4 .

У період з 02.03.2024 по 16.10.2024 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 , а починаючи з 16.10.2024 і по теперішній час проходить службу у військовій частині НОМЕР_8 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_4 від 29.01.2020.

Отже, у даному випадку відсутній факт звільнення позивача з військової служби, яку позивач проходив у Військовій частині НОМЕР_2 , оскільки фактично відбулось переведення позивача до військової частини НОМЕР_6 для продовження служби.

Суд зауважує, що переведення/призначення, яке передбачає зарахування до іншої військової частини, не може вважатися звільненням, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у відповідача обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до ст.116, 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 за №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

У постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 Верховний Суд вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини не завжди свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби. Аналізуючи положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України треба зазначити, що обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у ст. 116 КЗпП України, а саме у день звільнення. У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі ч. 1 ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23, щодо особливостей застосування ст. 117 КЗпП України в подібних правовідносинах до цієї справи, в подальшому було визнано Верховним Судом усталеним, що підтверджується ухвалами від 02.07.2025 у справі № 600/5444/24-а, від 30.09.2025 у справі №380/11516/24, від 17.11.2025 у справі № 480/1704/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що оскільки позивача було переведено/призначено на посаду до іншої військової частини і не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України відсутні, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Згідно з приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 06.08.2026.

Суддя І.В.Садовий