Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №727/13942/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 727/13942/25

провадження № 22-ц/822/991/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М.

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»

відповідач – ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2026 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Скуляк І. А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі – ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») звернулося до суду із позовом до

ОСОБА_1 суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2024 року № 15.12.2024-100000741 у сумі 21 117 гривень 25 копійок, з яких: 8 574 гривні 38 копійок – тіло кредиту, 8 402 гривні 87 копійок – проценти за користування кредитом, 4 140 гривень – неустойка.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 15 грудня 2024 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 укладено договір № 15.12.2024-100000741 про надання споживчого кредиту.

Вказувало, що відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 9 000 гривень строком на 140 днів.

ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, натомість відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим у останньої, станом на день звернення до суду, виникла заборгованість по цьому договору у сумі 21 117 гривень 25 копійок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2026 року позов ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2024 року № 15.12.2024-100000741 у сумі 21 117 гривню 25 копійки.

Задовольняючи позов ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», суд вважав доведеною ту обставину, що відповідачка 15 грудня 2024 року отримала кредитні кошти та у зв`язку із невиконанням останньої умов укладеного між сторонами кредитного договору з неї слід стягнути прострочену заборгованість.

Рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про стягнення заборгованості по неустойці мотивоване тим, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2026 року змінити, стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість по кредитному договору від 15 грудня 2024 року № 15.12.2024-100000741 у сумі 7 975,38 гривень, з яких: 6 774 гривень 38 копійок – заборгованість по тілу кредиту, 1 201 гривня – заборгованість по відсоткам, у стягненні неустойки – відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційну скаргу мотивовано невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактично встановленим обставинам справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вважала, що позичальник не повинен сплачувати комісію за виконання кредитодавцем свого обов`язку з надання кредитних коштів, оскільки така умова договору обмежує права ОСОБА_1 як споживача та не є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому таке положення кредитного договору є нікчемним.

Вказувала, що оскільки в Україні введено правовий режим воєнного стану, то з огляду на положення пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України суд першої інстанції неправомірно стягнув із відповідачки неустойку за порушення кредитного зобов`язання.

З огляду на нікчемність умов договору про комісію зазначала, що сплачена відповідачкою сума, яка зарахована позивачем на погашення заборгованості по комісії, підлягає зарахуванню в рахунок погашення простроченої заборгованості по тілу кредиту.

Також вважала, що оскільки позивач у довідці-розрахунку про стан заборгованості відповідачки вказав, що проценти нараховані за період з 15 грудня 2024 року по 08 лютого 2025 року – то й позовні вимоги в частині стягнення процентів, за правомірне користування кредитними коштами, стосуються саме цього періоду, а тому, з огляду на узгоджений сторонами графік платежів, з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість по процентам у розмірі 1 201 гривня.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» з метою отримання кредиту та шляхом підписання заявки, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення договору (оферти) та відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) уклала кредитний договір № 15.12.2024-100000741 (а. с. 19-20).

Вищевказану заявку, пропозицію про укладення кредитного договору та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) ОСОБА_1 підписала за допомогою накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором « Е626» (а. с. 16-22).

Також, позивачем надано суду інформаційну довідку, отриману ним із системи Bank ID під час електронної взаємодії щодо ідентифікації ОСОБА_1 , в якій відображена ідентифікаційна інформація, яка є тотожній інформації про позичальника зазначеної у кредитному договорі від 15 грудня 2024 року № 15.12.2024-100000741, та у відзиві на позовну заяву (а. с. 19, 28, 40).

Кредитодавець виконав свій переддоговірний обов`язок та надав позичальнику (споживачу) всю необхідну інформацію до укладання вказаного вище кредитного договору, що підтверджується підписаний електронним підписом ОСОБА_1 паспорт споживчого кредиту (а. с. 14-15).

За цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію (пункт 3.1 пропозиції).

Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74XX-XXXX-5866 (пункт 4.1 пропозиції) (а. с. 16-19).

Відповідно до умов кредитного договору, зокрема пунктів 1-4, 10 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), кредит надається на наступних умовах: сума кредиту – 9 000 гривень; строк, на який надається кредит – 140 днів з дати його надання; дата повернення кредиту 03 травня 2025 року; денна процентна ставка та її розрахунок: 0,87 % = (11 004,6 / 9 000) / 140 х 100%).

Відповідно до пункту 6 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) процентна ставка за користування кредитом – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за кожен день користування кредитними коштами, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит.

Пролонгація строку кредитування договором не передбачена.

Комісія пов`язана із наданням кредиту (плата за надання кредиту) становить 1 800 гривень (20 % від суми кредиту) (пункт 7 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт)) (а. с. 20-21).

Договором також передбачена сплата неустойки у розмірі 90 гривень за кожен день невиконання або неналежного виконання зобов`язання (пункт 15 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт))

У пункті 12 заявки кредитного договору та у пункті 12 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) сторони узгодили графік платежів, відповідно до якого, позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки та комісію десятьма черговими платежами (а. с. 19-21).

Факт перерахування коштів на платіжну картку клієнта підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ» вих. № 60-2110 від 21 жовтня 2025 року, з якого слідує, що 15 грудня 2024 року о 11 годині 27 хвилин перераховано кошти на платіжну карту клієнта № НОМЕР_1 , на суму 9 000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua – НОМЕР_2 , призначення платежу: видача за договором кредиту № 15.12.2024-100000741 (а. с. 11).

Перерахунок кредитних коштів позичальнику здійснювався ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ» на підставі укладеного між кредитодавцем та цим товариством договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 (а. с. 23-27).

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №15.12.2024-100000741, позивачем обліковується заборгованість за ОСОБА_1 по цьому кредитному договору в розмірі 8 574 гривні 38 копійок основного боргу, 8 402 гривень 87 копійок заборгованості по відсоткам та 4 140 гривень неустойки.

Також, у довідці зазначено, що проценти по кредиту нараховані за період з 15 грудня 2024 року по 08 лютого 2025 року (а. с. 12).

Із долученого до відповіді на відзив розрахунку заборгованості ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» вбачається, що станом на 13 лютого 2026 року заборгованість відповідачки за кредитним договором від 15 грудня 2026 року №15.12.2024-100000741 становить 21 117 гривень 25 копійок, з яких 8 402 гривень 87 копійок – заборгованості по відсоткам за правомірне користування кредитними коштами, яка виникла у період з 26 січня по 03 травня 2025 року (а. с. 71-72)

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції у межах зазначених вище доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо узгодження сторонами істотних умов кредитних договорів

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

До такого виду договорів відноситься і договір позики, який відповідно до положень абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

З аналізу змісту договору від 15 грудня 2024 року № 15.12.2024-100000741 та порядку його виконання, колегія суддів доходить висновку, що між сторонами укладено саме кредитний договір, оскільки положення вказаного договору передбачають зобов`язання кредитодавця щодо передачі грошових коштів позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205 та 207 ЦК України).

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон № 675-VIII). електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір від 15 грудня 2024 року № 15.12.2024-100000741 між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 підписано останнім електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Е626».

Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подавала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, підтвердила умови такого, після чого кредитодавець надіслав їй за допомогою засобів зв`язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Крім того, факт укладення кредитного договору визнається відповідачкою.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що такі дії сторін свідчать про укладення кредитного договору із дотриманням встановленої Законом України «Про електронну комерцію» форми правочину, оскільки він був підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора, який вонаа отримала на номер мобільного телефону, що свідчить про погодження сторонами суми кредиту, комісії за надання кредиту, строку кредитування, порядку повернення кредиту та розміру процентної ставки.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів

Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

За обставин цієї справи факт перерахування кредитних коштів визнається відповідачкою та підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ» вих. № 60-2110 від 21 жовтня 2025 року, з якого слідує, що 15 грудня 2024 року о 11 годині 27 хвилин перераховано кошти на платіжну карту клієнта № НОМЕР_1 , на суму 9 000 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua – 595867081, призначення платежу: видача за договором кредиту № 15.12.2024-100000741 (а. с. 11).

Окрім цього, судом встановлено факт часткового виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 15 грудня 2024 року № 15.12.2024-100000741 у сумі 6 361 гривня 41 копійка, що також розцінюється апеляційним судом як підтвердження факту укладення кредитного договору.

Щодо умов кредитного договору про стягнення комісії

Надаючи оцінку умовам кредитного договору №15.12.2024-100000741 від 15 грудня 2024 року про нарахування комісії, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Крім того, відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

ОСОБА_1 ознайомившись з умовами кредитного договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього та на момент його підписання додаткових вимог щодо спірних умов договору не заявляв.

Суд бере до уваги, що відповідачка, незважаючи на зазначену в апеляційній скарзі незгоду із встановленням комісії, таким своїм правом не скористалася.

Після укладення кредитного договору позичальник у подальшому виконувала його умови та покладені на неї договірні зобов`язання, сплачуючи кредит, проценти та комісію у відповідному розмірі, що свідчить про свідоме визнання позичальником умов договору, в тому числі й щодо комісії. Дані обставини сторонами не заперечувалися.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 201/10403/19, від 13 березня 2023 року в справі № 707/782/22.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них

Зазначене у сукупності свідчить про безпідставність доводів про нікчемність умов кредитного договору щодо визначення розміру комісії за надання кредитних коштів.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 331/2974/23.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по тілу та процентам за правомірне користування кредитними коштами

Разом з тим, згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

На підтвердження суми заборгованості відповідачки ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надано суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №15.12.2024-100000741, з якої вбачається, що позивачем обліковується заборгованість за ОСОБА_1 по цьому кредитному договору в розмірі 8 574 гривні 38 копійок основного боргу, 8 402 гривень 87 копійок заборгованості по відсоткам та 4 140 гривень неустойки.

Також, у довідці зазначено, що проценти по кредиту нараховані за період з 15 грудня 2024 року по 08 лютого 2025 року (а. с. 12).

Звертаючись із апеляційної скаргою відповідачка вважала, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є помилковим, оскільки умови договору про сплату комісії є нікчемними, а відтак, грошові кошти, які були сплачені відповідачкою в рахунок комісії слід врахувати у рахунок погашення простроченої заборгованості по відсоткам та тілу кредиту.

Як вже зазначалось вище, доводи апелянта про нікчемність умов договору про комісію є помилковими, а тому, колегія суддів вважає, що розрахунок заборгованості у цій частині є правильним та обґрунтованим.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості апеляційний суд враховує:

– сторонами погоджено процентну ставку за кожен день користування кредитними коштами на рівні 1 % на залишок заборгованості по тілу кредиту (пункт 6 відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт));

– сторонами узгоджено графі платежів, який передбачає поступове повернення суми кредиту та сплати відсотків десятьма платежами, із узгодженням дат їх проведення;

– відповідачкою здійснено три платежі, зокрема 28 грудня 2024 року у розмірі 2 000 гривень 47 копійок, 15 січня 2025 року у розмірі 2 360 гривень 47 копійок та 24 січня 2025 року – 2000 гривень 47 копійок, що узгоджується із наведеним у кредитному договорі графіком платежів. Відтак, співставляючи наведені обставини, колегія суддів доходить висновку, що станом на 25 січня 2025 року (дата завершення третього періоду) у відповідачки не було прострочених платежів, а її заборгованість по тілу кредиту становила 8 574 гривні 38 копійок;

– після 25 січня 2025 року, ОСОБА_1 жодних дій, спрямованих на виконання умов кредитного договору не вчиняла, а відтак, з огляду на узгоджений сторонами строк кредитування до 03 травня 2025 року, заборгованість, яка виникла по цьому кредитному договору слід обраховувати за період з 25 січня по 03 травня 2025 року (98 днів).

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, що розмір заборгованості відповідачки за простроченими процента становить 8 402 гривні 89 копійок (8 574,38 х 1 % * 98 днів), а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості є правильним та узгоджується із умовами кредитного договору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наведено свій розрахунок заборгованості, який, крім врахування комісії в рахунок погашення заборгованості, базується на тому, що кредитодавцем заявлено до стягнення заборгованість за процентами, яка утворилась у відповідачки за період з 15 грудня 2024 року по 08 лютого 2025 року.

Із наведеним апеляційним суд погодитись не може, з огляду на наступне.

Колегія суддів зауважує, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості (див. постанову Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 464/3214/16-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 та постанову Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі № 922/1280/22).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у прохальній частині просить стягнути з відповідачки «заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2024 року № 15.12.2024-100000741 у сумі 21 117 гривень 25 копійок», при цьому не конкретизуючи з яких складових складається зазначена сума.

У тексті позовної заяви позивач також не вказав конкретно за який період у відповідачки виникла вказана заборгованість, зазначивши лише, що заявлена до стягнення заборгованість визначена ним станом на день звернення до суду.

Дійсно, у довідці-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №15.12.2024-100000741 позивачем зазначено, що проценти по кредиту нараховані за період з 15 грудня 2024 року по 08 лютого 2025 року (а. с. 12).

Однак апеляційний суд наголошує, що довідка не є позовною заявою, а лише результатом вчинення арифметичних дій стороною. Натомість визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Апеляційний суд також враховує, що позивачем надано суду розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що заявлена до стягнення сума заборгованості по відсоткам виникла у період з 15 грудня 2024 року по 03 травня 2025 року.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша стаття 13 ЦПК України).

Отже, доводи відповідачки про те, що позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом обмежуються періодом лише до 08 лютого 2025 року, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Суд першої інстанції, а також апеляційний суд, здійснивши власний розрахунок заборгованості відповідно умов договору та фактичних оплат позичальника (остання з яких відбулася 24 січня 2025 року), встановили, що заявлена до стягнення сума відсотків у розмірі 8 402 гривень 87 копійок нарахована правомірно саме за весь узгоджений період кредитування.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є арифметично правильним та узгоджується із його позовними вимогами, що, з огляду на досліджені апеляційним судом документи у сукупності, виключає можливі сумніви щодо періоду утворення заборгованості, яку позивач просить стягнути із відповідачки.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок із повернення кредитних коштів та сплати відсотків у повному обсязі не виконаний, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 574 гривень 38 копійок та заборгованості по процентам у розмірі 8 402 гривні 87 копійок, а доводи апеляційної скарги в цій частині суд визнає безпідставними.

Щодо стягнення заборгованості по неустойці

Колегія суддів вважає безпідставним включення позивачем до суми заборгованості, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 , пені у сумі 4 140 гривень, з посиланням на положення пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» 15 листопада 2016 року № 1734-VIII зважаючи на наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24).

Вказане свідчить, що судом касаційної інстанції визначено єдиний підхід щодо застосування норм права до правовідносин, які випливають, зокрема й з споживчого кредиту та щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року.

Натомість, суд першої інстанції у порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України не врахував вказані вище висновки Верховного Суду, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, та дійшов помилкового висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З урахуванням вищевикладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2024 року №15.12.2024-100000741 у сумі 16 977 гривень 25 копійок, з яких: 8 574 гривні 38 копійок – тіло кредиту, 8 402 гривні 87 копійок – проценти за користування кредитом.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 06 квітня 2026 року частково ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину відповідно до змісту цієї постанови.

Також, слід змінити резолютивну частину рішення від 06 квітня 2026 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості, виклавши її в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2024 року №15.12.2024-100000741 у сумі 16 977 гривень 25 копійок, з яких: 8 574 гривні 38 копійок – тіло кредиту, 8 402 гривні 87 копійок – проценти за правомірне користування кредитом».

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання в електронній формі позовної заяви у цій справі ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 27 жовтня 2025 року.

За подання в письмовій формі апеляційної скарги у цій справі ОСОБА_1 у встановленому законом порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 4 542 гривні, що підтверджується платіжними інструкціями від 28 квітня та 11 травня 2026 року.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 задоволено частково на 80,39 % (21 117,25 / 16 977,25 х 100).

З урахуванням викладеного з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у цій справі, у сумі 1 947 гривень 37 копійки (80,39 % х 2422,4).

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги підлягають задоволенню на 80,39 %, а в іншій частині (19,61 %) – слід відмовити, пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, з ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 890 гривень 69 копійок (4 542 х 19,61 %).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За правилами частини десятої статті 141 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» 1 056 гривень 68 копійок (1 947,37 – 890,69) в рахунок відшкодування судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

Ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2026 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованості змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2024 року №15.12.2024-100000741 у сумі 16 977 гривень 25 копійок, з яких: 8 574 гривні 38 копійок – тіло кредиту, 8 402 гривні 87 копійок – проценти за правомірне користування кредитом».

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 056 гривень 68 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 06 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Ірина ЛИТВИНЮК