Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №204/5296/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3062/26 Справа № 204/5296/25 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про збільшення участі батька у спілкуванні та вихованні дитини та зобов`язання відповідача вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про збільшення участі батька у спілкуванні та вихованні дитини та зобов`язання відповідача вчинити дії.

Позов мотивовано тим, що рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 02.05.2024 у справі №204/5506/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з дитиною його позовні вимоги задоволено частково, а саме усунуто перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення наступного порядку спілкування та участі батька ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : перший та третій тиждень місяця у суботу та неділю з 10 години по 16 годину без присутності матері дитини ОСОБА_4 ; у будні дні за окремою домовленістю з матір`ю дитини ОСОБА_4 та за згодою дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Проте, на теперішній час рішення суду належним чином не виконується, відповідач намагається маніпулювати зустрічами батька із сином, не дозволяє зустрічі. Позивач зазначає, що дитина подорослішала, у них добре налагоджені стосунки, але за тиждень, поки вони не бачаться, дитина закривається і виділеного часу на спілкування не вистачає.

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що та обставина, що рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у справі №204/5506/23 від 02 травня 2024 року не виконується належним чином, не є підставою для подання до суду позовної заяви про збільшення участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Таким чином, позов про збільшення участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні без доведення, що такий графік його зустрічей з сином відповідає інтересам дитини та за відсутності згоди дитини на запропонований позивачем графік є передчасним та не підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення та додаткове рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).

Сторони проживають окремо, дитина проживає з матір`ю.

Між сторонами виник спір щодо способів участі позивача, як батька, у вихованні дитини.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у справі №204/5506/23 від 02 травня 2024 року, яке набрало законної сили 04 червня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити певні дії та встановлення графіку спілкування з дитиною задовольно частково, та ухвалено: усунути перешкоди ОСОБА_3 у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом встановлення наступного порядку спілкування та участі батька ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : перший та третій тиждень місяця у суботу та неділю з 10 години по 16 годину без присутності матері дитини ОСОБА_4 ; у будні дні за окремою домовленістю з матір`ю дитини ОСОБА_4 та за згодою дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.11-13).

Відповідно до висновку психолога КЗ СЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради завдяки індивідуальним консультація з психологом, батько ОСОБА_3 має стабільний емоційний стан, зменшилась тривожність. Батько дотримується рекомендацій психолога щодо виховання дитини (а.с.14).

На даний час між сторонами виник спір щодо збільшення участі позивача, як батька, у вихованні дитини.

Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради відповідно до свого висновку від 15 серпня 2025 року вважає за доцільне збільшити час у спілкуванні батька з сином, лише за згодою дитини та попередньою домовленістю між батьками (а.с.78-79).

Також позивачем надано роздруківки переписок з месенджеру між ним та дитиною і відповідачем (а.с.16-39,99-122).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що та обставина, що рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у справі №204/5506/23 від 02 травня 2024 року не виконується належним чином, не є підставою для подання до суду позовної заяви про збільшення участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Таким чином, позов про збільшення участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні без доведення, що такий графік його зустрічей з сином відповідає інтересам дитини та за відсутності згоди дитини на запропонований позивачем графік є передчасним та не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (стаття 1).

Згідно із частиною 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За правилами статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Європейський суд з прав людини зауважував, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (справа «Хант проти України», рішення від 07 грудня 2006 року).

Згідно з частинами другою та третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Судом першої інстанції, в судовому засіданні було допитано дитину ОСОБА_5 за участю психолога, педагога та представника органу опіки та піклування, який пояснив, що йому подобається проводити час з батьком, але разом з цим зазначив, що не хоче з батьком проводити більше часу, ніж він проводить зараз.

Згідно матеріалів справи, орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради відповідно до свого висновку від 15 серпня 2025 року також вважає за доцільне збільшити час у спілкуванні батька з сином, але лише за згодою дитини.

Як зазначено вище, ОСОБА_5 зазначив, що не хоче з батьком проводити більше часу, ніж він проводить зараз.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у справі №204/5506/23 від 02 травня 2024 року не виконується належним чином, не є підставою для подання до суду позовної заяви про збільшення участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

З огляду на вищезазначене, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає необгрунтованими.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови задоволенні позову, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 26 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 28 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 05 серпня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С. Городнича