Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №201/7288/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1848/26 Справа № 201/7288/25 Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Свистунової О.В.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 29 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2025 році ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позов, з урахуванням уточнень мотивовано тим, що з 01 грудня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають чотирьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У шлюбі, 01 грудня 2011 року, між ОСОБА_1 та дочірнім підприємством «МЕГА ПАК» ТОВ «Клайм» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11.06.2025 року вказане нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 .

Відтак, оскільки нерухоме майно придбано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спільними зусиллями в період шлюбу, воно належить їм як подружжю на праві спільної сумісної власності.

Посилаючись на норми ст. 60 СК України та положення ст. 368 ЦК України, позивач просила суд визнати нежитлове приміщення №10, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та визнати за останніми право власності на вказане нежитлове приміщення - по 1/2 частки за кожним (а.с. 1-4, 171-179).

Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 29 вересня 2025 року позов задоволено та ухвалено визнати нежитлове приміщення №10, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення №10, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , як на частку в спільному майні подружжя; Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення №10, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , як на частку в спільному майні подружжя. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є підвердженими та обгрунтованими.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник — адвокат Пономаренко М.В., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відзиву і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, позивач та відповідач з 01 грудня 2007 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 1535 (а.с.10).

Сторони мають чотирьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відповідно до свідоцтв про народження дітей, долучених до матеріалів справи (а.с.11-14).

У шлюбі, 01 грудня 2011 року, на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення відповідач ОСОБА_1 придбав у Дочірнього підприємства «МЕГА ПАК» ТОВ «Клайм» приміщення за адресою: м. Дніпропетровськ (нині – м. Дніпро), вул. Гоголя, буд. 15, прим. 10 (а.с.16-17).

Вказаний правочин зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, що вбачається з Витягу №10723672 від 01 грудня 2011 року (а.с.18).

Право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстрвано за відповідачем, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав КП «ДМБТІ» ДОР №33216749 від 17 лютого 2012 року (а.с.19).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №430878430 від 11 червня 2025 року власником приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (а.с.25)

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є підвердженими та обгрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі №6-3037цс15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК України).

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Так, поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у справі №6-1327цс15 від 18 травня 2016 року, із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, встановлено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та підтверджена висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Доводи апеляційної скарги, стосовно того, що спірне нежитлове приміщення придбане 01 грудня 2011 року за рахунок особистих коштів відповідача, отриманих до укладання шлюбу, колегія суддів відхиляє, оскільки шлюб сторони уклали 01 грудня 2007 року, а спірне нежитлове приміщення придбане 01 грудня 2011 року, не підтвердились доводи, що для купівлі спірного нежитлового приміщення були використані саме кошти згідно наданих квитанцій : № 12 від 21 липня 2004 року на суму 45 000 грн., № 11 від 19 липня 2004 року на суму 40 000 грн., № 14 від 23 липня 2004 року на суму 25 000 грн. (а.с. 110, 113, 114).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 21 грудня 2011 року не містить жодних посилань та/або застережень щодо вищевказаного договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01 грудня 2011 року та договору про надання поворотної фінансової допомоги № 19/07-1 від 19 липня 2004 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ці доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду та особистого тлумачення норм права на свою користь.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Інші доводи апелянта не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і надав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 29 вересня 2025 року - — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 28 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 05 серпня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

О.В. Свистунова