Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №175/17850/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5784/26 Справа № 175/17850/25 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №175/17850/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Бойко О.М., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 17 лютого 2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2950127, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 20 000,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.

Вказує, що договір укладено сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в результаті чого, відповідно до положень п.п.1, 5, 7 ч.11 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», у сторін Договору виникають цивільні права та обов`язки.

Зазначає, що 10 серпня 2023 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «КредитКапітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №ККЛУ-10082023. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст.512 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеура Україна» включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2950127 від 17 лютого 2022 року.

Відповідачем не було виконано зобов`язання за кредитним договором у встановлений договором строк.

У зв`язку з чим просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 103 726,80 грн., а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» заборгованість за кредитним договором у розмірі 103 726,80 грн. з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» суму сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., що загалом складає 6 422,40 грн.

Не погодившись із зазначеним рішення, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Данильчук С.Г. подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказане рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та таким, що прийняте без фактичного з`ясування обставин справи.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції не розглянуті клопотання та заяви відповідача, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Вказує, що укладення кредитного договору є недоведеною обставиною, що має значення для справи, яку суд першої інстанції визнав встановленими.

Зазначає, що у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка нібито укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору. Отже, матеріали справи не містять жодного доказу, укладення договору від 17 лютого 2022 року № 2950127, і що воно відбувалось в порядку визначеному чинним законодавством. Також неможливо перевірити підписання оспорюваного кредитного правочину також кредитодавцем. Адже, тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора (кредитодавця) можуть слугувати доказом таких фактів, однак позивачем вони не надані.

Наголошує, що у кредитному договорі зазначено, що він «підписано електронним підписом», а в довідці про ідентифікацію зазначено, що договір підписано за допомогою одноразового ідентифікатора К315.

Звертає увагу, що у договорі одноразовий ідентифікатор відсутній, його номер не зазначено. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «Лінеура Україна». У свою чергу, зазначення у тексті договору особистих даних відповідача не підтверджує підписання останнім кредитного договору в електронній формі.

Вважає що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору від 17 лютого 2022 року № 2950127.

Зауважує, що позивачем не подано оригіналів електронних документів. Позивач не забезпечив можливість перевірки цілісності та незмінюваності електронних документів, на які він посилається. Зокрема, позивачем не надано суду доступу до інформаційно-комунікаційної системи кредитора для перевірки: факту направлення примірника електронного кредитного договору відповідачу; вигляду, в якому він відправлявся; наявності чи відсутності технічної можливості внесення змін до примірника електронного договору в односторонньому порядку. Довідка про ідентифікацію, якою позивач підтверджує підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором, є документом, складеним самим Кредитором (ТОВ «Лінеура Україна»), тобто зацікавленою стороною. При цьому ані кредитний договір, ані графік платежів, ані паспорт споживчого кредиту не містять безпосередньо комбінації цифр та літер одноразового ідентифікатора, яким вони нібито підписані. Зазначена довідка сама по собі, без перевірки достовірності інформаційно-комунікаційної системи кредитора, не може бути достатнім доказом укладення договору.

Звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних банківських виписок за картковим рахунком відповідача. З клопотаннями про витребування відповідної інформації з банку не звертався, суд вказану інформацію не витребовував. Надані до позовної заяви докази жодним чином не підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів у заявленому позивачем розмірі, оскільки надані документи не містять відомостей про те, що відповідачу були перераховані грошові кошти на його банківський рахунок або первісним кредитором виконано обов`язок з надання кредиту в інший спосіб.

Зауважує, що позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу згідно з Кредитним договором було видано кредит саме в сумі заявлених позовних вимог. Визначення даної сум в кредитному договорі не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачем і виконання кредитодавцем своїх зобов`язань по договору.

Звертає увагу, що довідка ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 5648-0403 від 04 березня 2024 року, не є належним, допустимим і достатнім доказом перерахунку кредитових коштів згідно договору № 2950127, оскільки відповідні реквізити карткового рахунку відповідача в ній відсутні та зі змісту якої не можна дійти висновку, що ТОВ «Лінеура Україна», як кредитор перерахувало кредитні кошти. З вищевказаного документу неможливо встановити ні власника рахунку/ картки, ні даних про здійснення операції, ні номеру договору. Такий лист не є розрахунковим документом та не підтверджує переказу коштів, операцій по банківському рахунку, оскільки такий документ не містить відмітки про час його прийняття та виконання банком, не містять повного номера картки, з чого можна було б встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача.

Окрім цього, зазначає, що нараховані проценти за користування кредитом виходять за межі встановлені законом та суперечать положенням ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

У зв`язку з чим просить рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року у справі №175/17850/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у повному обсязі. Стягнути з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. та витрати по сплаті судового збору за оскарження рішення суду в розмірі 3 633,60 грн.

Представник позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Усенко М.І. скориставшись своїм правом подав відзив на апеляційну скаргу в якому вважає аргументи наведені у апеляційній скарзі безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконання зобов`язання за кредитним договором.

Зазначає, що кредитні документи містять електронні підписи одноразовим ідентифікатором сторін зокрема, це: паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит); Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №2950127 від 17 лютого 2022 року. Представником позивача було надано копію підписаного електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Кредитного договору №2950127 від 17 лютого 2022 року.

Вказує, що наданий представником позивача лист, що підтверджує перерахування коштів за кредитом №2950127, містить усі необхідні реквізити, а, отже, може вважатися первинним документом. Відсутність у матеріалах справи виписок з особових рахунків не свідчить про відсутність у відповідачки заборгованості.

Зауважує, що ні первинний кредитор – ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ні ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не є за своєю організаційно-правовою структурою банком, отже, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.

Звертає увагу, що позивачем до позовної заяви було додано розрахунок заборгованості, який містить усі необхідні відомості для визначення розміру заявлених позовних вимог, зокрема: суму тіла, нараховані відсотки за користування кредитом, а також період, за який здійснено нарахування. Із доданого розрахунку заборгованості, вбачається, що відповідач здійснювала сплату частини заборгованості, такі дії відповідача свідчать про належне усвідомлення умов договору, фактичне визнання нею існування зобов`язання та підтверджує відсутність заперечень щодо його дійсності та чинності.

Вважає, що суд дійшов обґрунтованого рішення, оскільки факт надання кредиту та наявність заборгованості підтверджені належними доказами і відповідають усталеній судовій практиці.

Зазначає, що відповідно до п.1.2 кредитного договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі – кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Також зазначає, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації і введенням на території України військового стану з метою зменшення фінансового тиску на позичальника у період з 25 лютого 2022 року по 25 квітня 2022 року нарахування процентів не здійснювалося.

Звертає увагу, що часткова сплата заборгованості за даним договором підтверджує той факт, що ОСОБА_1 визнала укладення між нею та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» кредитного договору №2950127 та отримання нею кредитних коштів.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем на думку Товариства, обсяг виконаних представником відповідача робіт не співмірний із сумою стягнення.

У зв`язку з чим, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №175/17850/25 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року залишити без змін. Розгляд справи здійснювати без представника ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 17.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2950127, відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу грошові кошти у сумі 20000,00 грн., а Відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.

Договір укладено Сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, в результаті чого, відповідно до положень п.п.1,5,7 ч.11 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», у Сторін Договору виникають цивільні права та обов`язки. Договір укладається відповідно до вимог п.6 ч.11 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти Договір про видачу Кредиту в електронній формі, та його підписання Сторонами накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі згідно ст.5 ЗУ «Про електронну комерцію».

Даний Договір № 2950127 укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі.

Заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитним договором.

Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість Відповідача перед Позивачем становить: 103726,80 грн., яка складається з заборгованість за тілом кредиту – 20000,00 грн.; · заборгованість за відсотками – 83726,80 грн.

10.08.2023 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу №ККЛУ-10082023. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст.512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеура Україна» включно і до ОСОБА_1 за №2950127 від 17.02.2022 року.

В свою чергу, відповідачем не було виконано зобов`язання за кредитним договором у встановлений договором строк.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що наданий банком розрахунок заборгованості за кредитом та виписка по рахунку з кредитним договором, є належним доказом користування відповідачем кредитними коштами. Відповідачем вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідача суду надано не було.

З огляду на предмет позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на правничу допомогу у розмірі 4000 грн., що на думку суду є достатнім, пропорційним, співмірним складності справи та вартості фактично наданої правничої допомоги.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст.515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 вказано, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено, що відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, та ввела одноразовий ідентифікатор, який отримала на зазначений нею номер мобільного телефону, з метою підписання кредитного договору.

У зв`язку з цим, представником позивача було надано копію підписаного електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Кредитного договору №2950127 від 17 лютого 2022 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність між сторонами договору №2950127 від 17 лютого 2022 року, а отже, доводи апеляційної скарги, що долучений до матеріалів справи Кредитний договір №2950127 від 17 лютого 2022 року не містить електронного підпису, або будь-яких даних які б свідчили про волевиявлення прийняття (акцепту) пропозицію (оферту) щодо укладення договору колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Матеріалами справи доведено, що відповідач отримала на належний їй картковий рахунок кредитні кошти в сумі 20 000 грн., а відсутність відображення коду одноразового ідентифікатора саме в кредитному договорі не спростовує погодження його умов.

В цій частині рішення суду першої інстанції про стягнення тілу кредиту у зазначеній сумі є таким, що відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.

Щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Звертаючись з позовом до суду позивач, крім тіла кредиту, просив стягнути проценти за користування кредитними коштами, відповідно до ставки визначеної умовами договору.

Між тим, колегія суддів зазначає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків у визначеному розмірі є несправедливим у розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить обмеженням, встановленим статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування», порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків (відповідно до паспорту споживчого кредиту реальна річна процентна ставка складає 24 237%).

Суд першої інстанції в цілому правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах в частині правових підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування коштами, але не врахував вищенаведеного.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача що заявлена позивачем до стягнення сума прострочених платежів за процентами у розмірі 83 726,80 гривень не є співмірною сумі існуючої заборгованості за кредитом у розмірі 20 000,00 гривень за договором, що суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів за кредитним договором, а тому вважає, що слід зменшити розмір процентів що підлягають стягненню за кредитним договором до розміру тіла кредиту - до 20 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги, що надані до позовної заяви докази жодним чином не підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів у заявленому позивачем розмірі, оскільки надані документи не містять відомостей про те, що відповідачу були перераховані грошові кошти на його банківський рахунок або первісним кредитором виконано обов`язок з надання кредиту в інший спосіб, відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема положення п. 2.1 кредитного договору №2950127 від 17 лютого 2022 року, згідно якого Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта, реквізити якої надані Клієнтом Товариству з метою отримання кредиту та листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про перерахування коштів позичальнику.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, апелянтом не надано.

Інші доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводиться до незгоди з правовими висновками суду першої інстанції, що відповідно до статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.

Щодо заявлених відповідачем витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Колегія суддів зауважує, що представник відповідача не надав суду належні та допустимі докази щодо надання правничої допомоги та понесені витрати, пов`язані із її наданням, а отже вони є не доведеними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року підлягає зміні з викладенням абзаців другого та третього резолютивної частини у редакції резолютивної частини даної постанови.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про часткове задоволення апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 944,74 грн. та слід стягнути з позивача на користь відповідача сплачений нею судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2 216, 50 коп. грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року - змінити.

Абзаци другий та третій резолютивної частини рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2026 року викласти у наступній редакції:

«Стягнути Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» (ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором: №2950127 від 17 лютого 2022 року, у розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - у сумі 20 000 грн., процентів за користування кредитом - у сумі 20 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» (ЄДРПОУ 35234236) витрати по сплаті судового збору в сумі 944 (дев`ятсот сорок чотири) грн. 74 коп. та витрати за надання правової допомоги в суді першої інстанцій 4 000 (чотири тисячі) грн.».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» (ЄДРПОУ 35234236) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду апеляційної інстанції в сумі 2 216 (дві тисячі двісті шістнадцять) грн. 50 коп. в іншій частині судових витрат відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 05.08.2026р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв