Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №210/2163/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/2163/26

Провадження № 2/210/1507/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 липня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді Чайкіної О.В., за участю секретаря судового засідання Балкаєвої О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Лисенка Олександра Анатолійовича, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,–

ВСТАНОВИВ:

Описова частина Зміст позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. Мотивуючи свої позовні вимоги, тим що квартира АДРЕСА_1 належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.1992 року. У квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , який з квітня 2024 року не проживає в квартирі по теперішній час. Просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Рух провадження

Ухвалою суду від 26 березня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи проводився в порядку загального позовного провадження.

За клопотанням сторони позивача витребувано від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, gcosi-dpsu@dpsu.gov.ua) інформацію про перетин державного кордону України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 , у період з 01 квітня 2024 року по дату надання відповіді із зазначенням напрямку перетину державного кордону України.

06 квітня 2026 року до суду надійшла витребувана інформація.

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року відкладено проведення підготовчого судового засідання з підстав, визначених у п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України (неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання).

Ухвалою суду від 20 травня 2026 року підготовче судове засідання закрито, справа призначена до розгляду по суті на 15червня 2026 року.

Ухвалою суду від 15 червня 2026 року відкладено розгляд справи (перша неявка відповідача).

ОСОБА_2 викликався до суду альтернативними способаи сповіщення (через смс-повідомлення).

Доводи особи, яка подала позов

В судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача адвокат Лисенко О.А. до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність та у відсутність позивача, на позовних вимогах наполягає, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Третя особа ОСОБА_3 правом надання пояснень не скористалася.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів. Представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за наявності всіх наступних умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.1992 року. Вказане підтверджується копією договору від 27.02.1992 року, копією реєстраційного посвідчення та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до акту від 12.03.2026 року, складеним Головою правління ОСББ «Явір-23» та підписаним мешканцями будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживає за адресою АДРЕСА_2 з квітня 2024 року. ОСОБА_2 самостійно вибрався з квартири з власними речами, останньому ніхто не перешкоджав в користування житловим приміщенням.

За відомостями в реєстрі територіальної громади міста Кривий Ріг наявна інформація, що за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 .

Згідно інформації Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_2 28 квітня 2024 року перетнув державний кордон України у напрямку виїзд в пункті пропуску «Мостиська». Відомості про в`їзд на територію України відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення. У відповідності до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, в осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частина перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку їх вселення та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК).

У статті 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожній особі крім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Вона охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду справи

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) зазначено, що: саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Питання поважності чи неповажності причин відсутності наймача чи члена сім"ї наймача вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.

У свою чергу збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилається на те, що відповідач фактично не проживає в житловому приміщенні з 2024 року, що створює йому перешкоди у користуванні житлом.

За таких обставин, позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.

Суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: що на підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Таким чином, підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Сама по собі відсутність відповідача у квартирі не свідчить про втрату особою інтересу до житлового приміщення.

Позивач покликається на те, що відповідач з 2024 року виїхав зі спірної квартири, та не утримує житло.

Згідно інформації Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_2 28 квітня 2024 року перетнув державний кордон України у напрямку виїзд в пункті пропуску «Мостиська». Відомості про в`їзд на територію України відсутні.

Суду не представлено належних та допустимих доказів, що відповідач, перебуваючи за кордоном, відмовляється від оплати житлово-комунальних послуг та інших витрат на утримання майна, а так само, будучи членом сім"ї власника квартири, не сплачує такі платежі безпосередньо, або на рахунок позивача (банківські виписки, рахунки про оплату житлово-комунальних послуг).

Так матеріали справи не містять доказів наявності заборгованості з житлово-експлуатаційних послуг, а так само одноособового їх понесення виключно Позивачем.

Також стороною позивача не надано доказів, що він звертався до відповідача із вимогами про зняття з реєстрації, проте відповідач відмовляється вчинити такі дії (приміром смс-листування за допомогою месенджерів, тощо).

Суд вважає, що виїзд за кордон не може бути єдиною підставою для позбавлення осіб права користування квартирою, оскільки такий виїзд може бути пов`язаний з виконанням робіт за контрактом, тому стверджувати, що це не поважна причина не проживання, є помилковим.

Крім того, відповідач є повнолітньою дієздатнимою особою, та може дистанційно, без повернення на територію України знятися з реєстрації через онлайн сервісі, доступні громадянам, зокрема отримавши кваліфікований підпис та сформувати відповідну заявку через онлайн сервіс "ДІЯ".

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Згідно з підпунктом 1 пункту 50 цього Порядку зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), поданої особою або її законним представником (представником) за формою згідно з додатком 5. При цьому, за змістом пунктів 58-59 заява, передбачена підпунктом 1 пункту 50 цього Порядку, може бути подана в електронній формі засобами Порталу Дія. У такому випадку документи до заяви не додаються. Заява формується засобами Порталу Дія у довільній формі, придатній для сприйняття її змісту відповідно до відомостей, передбачених формою заяви згідно з додатком 5.

Більше того, власник житлового приміщення, в якому зареєстрована особа, має право ініціювати зняття з реєстрації без її особистої присутності. Власнику потрібно звернутися до центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) з відповідною заявою.

Таким чином, у суду відсутні як докази звернення із заявами про зняття з реєстрації сина позивача - відповідача, який наразі виїхав за кордон, а так само й доказів, що відповідач в добровільному порядку відмовляється знятися з реєстрації та не несе тягар утримання майна.

При цьому, суд вважає, що виїзд за кордон є поважною причиною відсутності в місці проживанні, та враховує, що позивач не надав доказів, що такий виїзд обумовлений зміною місця проживання та відмовою від житла, а не об`єктивними обставинами, у тому числі й загальновідомою обставиною про повномасштабне вторгнення.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Суд зауважує, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб, оскільки внаслідок задоволення позову відповідач може стати безхатченком, і таке втручання суду є непропорційним, суперечить легітимній меті та не узгоджується із законом.

Позивачем не доведено, що його права порушені, оспорюються або невизнаються, так само як і не доведено, що відповідач ОСОБА_2 відсутній в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 понад встановлені строки - понад шість місяців без поважних причин (ст. 71, 72 ЖК України), або виїхав на постійне місце проживання в іншу місцевість (ст. 107 ЖК ), тому підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо судових витрат

На підставі статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст. ст. 9, 71, 72 ЖК Української РСР, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 89, 228-229, 263, 265, 280-283, 288 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Лисенка Олександра Анатолійовича, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку в Дніпровському апеляційному суді шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Згідно з пп. 15.5 п. 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення складено 05 серпня 2026 року

Відомості про учасників справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;

- третя особа: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_4

Суддя: О. В. Чайкіна