Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №914/1144/26 — Господарський суд Львівської області

Суд: Господарський суд Львівської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 29 липня 2026 р.

Справа: №914/1144/26

Суддя: Березяк Н.Є.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 Справа № 914/1144/26

За позовом: Адвокатського об`єднання «ДЕ-ФАКТО», м. Дніпро,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів,

про: стягнення заборгованості за договором про надання юридичної (правничої) допомоги у розмірі 603 000,00 грн, 154 831,11 грн інфляційних втрат, 43 402,25 грн 3% річних та 211 628,21 грн пені

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання І.К. Капітанчук

За участю представників сторін:

від позивача: Замула Р. О. - представник (в режимі відеоконференції);

від відповідача: Бурдіна Н. І. – представник.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Адвокатського об`єднання «ДЕ-ФАКТО» до Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» про стягнення заборгованості за договором про надання юридичної (правничої) допомоги у розмірі 603 000,00 грн, 154 831,11 грн. інфляційні втрати; 43 402, 25 грн 3% річних; 211 628, 21 грн пені.

Ухвалою суду від 15.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.05.2026. Рух справи відображено в ухвалах суду та в протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 11.06.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2026.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав, наведених у позовній заяві, відповіді на відзив та запереченнях на пояснення відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір про надання юридичної (правничої) допомоги (на постійній основі) від 28.09.2023, на виконання умов якого Адвокатським об`єднанням «ДЕ-ФАКТО» здійснювалось представництво інтересів ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», у тому числі у справі №914/2530/23. За результатами розгляду вказаної справи судом прийнято рішення, яке набрало законної сили, що відповідно до пункту 3.1.4 договору є підставою для сплати відповідачем додаткової винагороди у розмірі 10 % від суми, яку вдалося оскаржити на користь клієнта. У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивач просить стягнути 603 000,00 грн основного боргу, а також інфляційні втрати, три відсотки річних та пеню.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, в обґрунтування своїх заперечень зазначив, що умовами договору не передбачено виникнення обов`язку зі сплати додаткової винагороди у випадку часткового задоволення позову до клієнта. На думку відповідача, за результатами розгляду справи № 914/2530/23 жодних коштів чи майна на користь ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» не повернуто та не стягнуто, а тому підстави для застосування пункту 3.1.4 договору відсутні. Крім того, відповідач посилається на те, що акт про надання послуг щодо спірної суми було складено лише 16.12.2025, тоді як у щомісячних актах за 2024 рік така винагорода не зазначалась. Також відповідач просить застосувати до вимоги про стягнення пені спеціальну позовну давність, встановлену статтею 258 Цивільного кодексу України.

В судовому завданні 30.07.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

Як встановлено судом, 28.09.2023 між Адвокатським об`єднанням «ДЕ-ФАКТО» (Виконавець) та Приватним акціонерним товариством «Львівський локомотиворемонтний завод» (Клієнт) укладено Договір про надання юридичної (правничої) допомоги (на постійній основі), відповідно до умов якого Виконавець зобов`язався надавати Клієнту юридичну (правничу) допомогу, а Клієнт – приймати надані послуги та оплачувати їх у порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов`язався надавати Клієнту юридичну (правничу) допомогу, що включає представництво інтересів Клієнта в судах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, перед фізичними та юридичними особами, а також інші види правничої допомоги, передбачені умовами Договору.

ЛЛРЗ», приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги, зокрема, представляє інтереси ПрАТ «ЛЛРЗ» у взаємовідносинах із юридичними і фізичними особами, органами державної влади і місцевого самоврядування, із судами та правоохоронними органами, їх посадовими і службовими особами, з будь-яких питань і в тому числі у всіх справах, де стороною є ПрАТ «ЛЛРЗ» або у разі коли такі справи стосуються інтересів ПрАТ «ЛЛРЗ», в тому числі, але не виключно, у справах про стягнення кредиторської або дебіторської заборгованості, визнання протиправними та скасування будь-яких рішень, в тому числі податкових повідомлень-рішень, приписів, тощо.

Згідно з пунктом 3.1.4 Договору, у випадку якщо за результатами представництва Адвокатським об`єднанням інтересів Клієнта судом чи іншим органом прийнято рішення на користь Клієнта та за умови набрання таким рішенням законної сили, Клієнт додатково сплачує Адвокатському об`єднанню суму в розмірі 10 відсотків від суми такого рішення, ціни позову, суми коштів чи вартості майна, які вдалося повернути (стягнути/оскаржити) на користь Клієнта, протягом трьох банківських днів з моменту набрання відповідним рішенням законної сили.

АО «ДЕ-ФАКТО» здійснювало представництво інтересів відповідача у справі №914/2530/23 за позовом ТОВ «УК «Трансвагонсервіс» до ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» про стягнення 6 743 711,51 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024, позов було задоволено частково, стягнуто із ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» на користь ТОВ «УК «Трансвагонсервіс» 11408,20 грн. неустойки, 1200,00 грн. інфляційних втрат, 697,81 грн. 3% річних, 670000,00 грн. штрафу, 4405,50 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи, 80559,67 грн cудового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 22.02.2024 у справі №914/2530/23 стягнуто з ПрАТ «ЛЛРЗ» на користь ТОВ «УК «Трансвагонсервіс» 26 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2024 та додаткове рішення від 22.02.2024 у справі № 914/2530/23 набрали законної сили 13.06.2024.

Листом від 16.12.2025 за №б/н позивач направив на поштову адресу відповідача Акт про надання юридичної допомоги № 16-12/25 від 16.12.2025 на суму 603 000 грн та Рахунок-фактуру на оплату послуг від 16.12.2025 на суму 603 000 грн.

Однак відповіді не отримав.

На суму основного боргу позивачем було нараховано 154 831,11 грн. інфляційні втрати; 43 402, 25 грн 3% річних; 211 628, 21 грн пені

Враховуючи відсутність оплати коштів, позивач звернувся з даним позовом до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання юридичної (правничої) допомоги у розмірі 603 000,00 грн, 154 831,11 грн. інфляційні втрати; 43 402, 25 грн 3% річних; 211 628, 21 грн пені.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі, що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.

Договір про надання правничої допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правничої допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правничої допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правничу допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правничої допомоги.

Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, між сторонами існують правовідносини на підставі договору про надання юридичної (правничої) допомоги (на постійній основі) від 28.09.2023, на підставі якого АО «ДЕ-ФАКТО» здійснювалось представництво інтересів ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», у тому числі у справі №914/2530/23.

Пунктом 3.1.4 Договору сторони погодили, що у випадку, якщо за результатами представництва Адвокатським об`єднанням інтересів Клієнта судом чи будь-яким іншим органом прийнято рішення на користь Клієнта і за умови набрання таким рішенням законної сили, Клієнт додатково сплачує Адвокатському об`єднанню суму у розмірі 10 відсотків від суми такого рішення чи ціни позову, чи суми коштів, чи вартості майна, які вдалося повернути (стягнути/оскаржити) на користь Клієнта.

Отже, зі змісту наведеного пункту договору вбачається, що обов`язок клієнта щодо сплати додаткової винагороди поставлений сторонами у залежність від досягнення визначеного договором результату, а саме повернення, стягнення або оскарження на користь клієнта відповідної суми коштів чи вартості майна.

При цьому сам факт ухвалення судового рішення не є безумовною підставою для виникнення обов`язку зі сплати додаткової винагороди. Вирішальним є встановлення того, чи настав саме той результат, який сторони визначили у пункті 3.1.4 Договору як підставу для її виплати.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що "гонорар успіху" є допустимою формою винагороди адвоката, якщо сторони прямо погодили порядок його обчислення та умови виникнення обов`язку зі сплати. Зокрема, такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що сторони договору про надання правничої допомоги є вільними у визначенні порядку та умов оплати послуг адвоката, у тому числі щодо встановлення так званого «гонорару успіху». Такі умови договору є обов`язковими для сторін за умови їх відповідності вимогам законодавства та досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору.

Як убачається з рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/2530/23, предметом спору було стягнення з ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» заборгованості, штрафних санкцій та інших нарахувань.

Під час розгляду справи №914/2530/23 відповідач проти задоволення позовних вимог в частині стягнення неустойки (пені), 3% річних та інфляційних втрат не заперечив, проте просив зменшити розмір штрафу з 6 700 000,00 грн штрафу до 108 837,00 грн.

За результатами розгляду справи суд частково задовольнив позовні вимоги, стягнув із ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» на користь ТОВ «УК «Трансвагонсервіс» 11408,20 грн. неустойки, 1200,00 грн. інфляційних втрат, 697,81 грн. 3% річних, 670000,00 грн. штрафу, 4405,50 грн. витрат, пов`язаних з розглядом справи, 80559,67 грн cудового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Таким чином, суд висновує, що рішення у справі №914/2530/23 від 22.02.2024 не було прийнято на користь ПАТ Львівський локомотиворемонтний завод» оскільки суд відмовив відповідачу у зменшені розміру штрафу з 6 700 000,00 грн до 108 837,00 грн, а зменшив тільки до 670 000 грн. Більше того, за результатами розгляду справи №914/2530/23 саме із відповідача ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» були стягнуті кошти на користь ТОВ «УК «Трансвагонсервіс», тобто за результатами розгляду справи № 914/2530/23 жодних сум, які би могли вважатися повернутими, стягнутими чи оскарженими на рахунки ПрАТ «ЛЛРЗ» не надійшло.

Таким чином, за результатами розгляду справи №914/2530/23 НЕ настав той результат про який сторони домовились у пункті 3.1.4 Договору як підставу для її виплати, а відтак у відповідача відсутні правові підстави для виплати 10 % від суми такого рішення чи ціни позову, чи суми коштів, чи вартості майна, які вдалося повернути (стягнути/оскаржити) на користь Клієнта оскільки такі кошти фактично не були стягнуті.

У зв`язку з наведеним суд відмовляє в задоволенні позову повністю.

Щодо клопотання про застосування строків позовної давності суд звертає увагу на наступне.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Таким чином, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права а не зі спливом строку позовної давності, суд залишає без розгляду клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240,247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.08.2026

Суддя Березяк Н.Є.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua