Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №922/979/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Харків Справа №922/979/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" (вх. №1247 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26 (суддя Калантай М.В., повне судове рішення складено 14.05.2026)

за позовом Приватної науково-дослідної та комерційно-консультативної фірми «КОНКОРД-ГЕЙ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

1. Стисле викладення історії справи

1.1. Приватна науково-дослідна та комерційно-консультативна фірма “Конкорд-Гей” звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “С-Транс Авто” (далі – ТОВ “С-Транс Авто”, відповідач, апелянт) про стягнення 146 998,27 грн, з яких: 89 063,74 грн основної заборгованості, 2 976,10 грн інфляційних втрат, 17 117,32 грн пені, 20 028,36 грн 36% річних та 17 812,75 грн штрафу.

1.2. В обґрунтування позову позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати товару, отриманого за договором поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту №ЗР 381-2025 від 11.07.2025 (далі – Договір), а саме – на прострочення оплати чотирьох видаткових накладних на загальну суму 89 063,74 грн.

1.3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26 (суддя Калантай М.В.) позов задоволено повністю: з відповідача на користь позивача стягнуто 89 063,74 грн основної заборгованості, 2 976,10 грн інфляційних втрат, 17 117,32 грн пені, 20 028,36 грн 36% річних, 17 812,75 грн штрафу та 3 328,00 грн судового збору. Суд першої інстанції виходив з доведеності факту поставки товару та факту його неоплати відповідачем, а також з відповідності здійснених позивачем нарахувань штрафних санкцій умовам Договору та вимогам чинного законодавства.

2. Межі апеляційного перегляду та узагальнені доводи апеляційної скарги

2.1. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач 04.06.2026 через систему “Електронний суд” звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вих. №01-04/06-2026, вх. №1247 Х/3), в якій посилався на порушення норм матеріального права, неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, а також на неповне з`ясування обставин справи, просив рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26 в частині стягнення 20 028,36 грн 36% річних та 17 812,75 грн штрафу змінити, зменшивши суму 36% річних до 1 669,03 грн (3% річних), а суму штрафу – до 2 976,10 грн. Крім того, апелянт просив здійснити перерозподіл судових витрат у справі, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

2.2. Доводи апеляційної скарги зводяться до такого:

2.2.1. встановлений пунктом 5.4 Договору розмір 36% річних, який сторони погодили на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, у дванадцять разів перевищує визначений цією нормою мінімальний розмір (3% річних), що, на переконання апелянта, свідчить про явну непропорційність такого розміру наслідкам порушення грошового зобов`язання;

2.2.2. суд має право зменшити розмір процентів річних, погоджений сторонами понад законодавчо визначений розмір, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, що відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду, у постановах від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та від 02.07.2025 у справі №903/602/24;

2.2.3. одночасне стягнення з відповідача інфляційних втрат, пені, 36% річних та штрафу в загальному розмірі 57 934,53 грн (65% від суми основного боргу) є, на думку апелянта, надмірним фінансовим тягарем, що не відповідає компенсаційній природі заходів відповідальності та підлягає зменшенню на підставі частини третьої статті 551 ЦК України – в частині штрафу до розміру стягнутих судом інфляційних втрат (2 976,10 грн);

2.2.4. непогашення заборгованості зумовлено тимчасовими фінансовими труднощами підприємства відповідача.

2.3. Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та пені, а судом не встановлено передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для виходу за межі доводів скарги, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення 36% річних у розмірі 20 028,36 грн та штрафу в розмірі 17 812,75 грн.

3. Позиція інших учасників справи

3.1. Позивач у справі в межах встановленого ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 п`ятнадцятиденного строку для подання відзиву на апеляційну скаргу своїм процесуальним правом вчасно не скористався. Відзив позивача на апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на його подання позивач подав до суду 10.07.2026, тому цей відзив залишено без розгляду з мотивів, що наведені у пункті 6.1 цієї постанови.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції

4.1. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Васильєв Є.О., суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О.

4.2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з неподанням апелянтом доказів сплати судового збору у розмірі 3 993,60 грн.

4.3. Після усунення недоліків апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 та відкрито апеляційне провадження у справі №922/979/26. Строк на апеляційне оскарження поновлено з огляду на те, що повний текст оскаржуваного рішення доставлено до електронного кабінету відповідача 14.05.2026 о 19:56 і відповідно до частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученим 15.05.2026, а апеляційну скаргу подано 04.06.2026, тобто в межах двадцятиденного строку з дня вручення (пункт 1 частини другої статті 256 цього Кодексу). З урахуванням ціни позову (146 998,27 грн), яка є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” у розмірі 3 328,00 грн, на дату подання позову (сто таких розмірів становлять 332 800,00 грн), розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження (частина десята статті 270, частина тринадцята статті 8 Господарського процесуального кодексу України); учасникам справи встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та клопотань, а також строк до 08.07.2026 для подання заперечень щодо клопотань процесуального характеру; витребувано матеріали справи у суду першої інстанції.

4.4. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 за клопотанням відповідача від 30.06.2026, поданим на підставі частини п`ятої статті 262 Господарського процесуального кодексу України, зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26 на час апеляційного перегляду справи.

4.5. Представником позивача – адвокатом Олійник К.О. 10.07.2026 через систему “Електронний суд” подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26 залишити без змін.

У відзиві позивач також заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву, обґрунтувавши його завантаженістю представника позивача в інших судових провадженнях та необхідністю проведення детального аналізу оскаржуваного рішення, доводів апеляційної скарги та актуальної практики Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статей 551 та 625 Цивільного кодексу України.

5. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

5.1. 11.07.2025 між позивачем (Продавцем) та відповідачем (Покупцем) укладено Договір поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту №ЗР 381-2025 за умовами якого Продавець зобов`язався передати Покупцю на умовах товарного кредиту запасні частини до сільськогосподарської техніки, а Покупець – прийняти товар та оплатити його протягом строків, визначених у відповідних видаткових документах (пункт 3.1 Договору) (том 1, а.с. 9-10).

5.2. Пунктами 5.4, 5.5 Договору погоджено, що за прострочення оплати Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення без обмеження періоду її нарахування, 36% річних від простроченої суми, а у разі прострочення понад 15 календарних днів – додатково штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу.

5.3. На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 89 063,74 грн за такими видатковими накладними: №7КГ-000369 від 23.07.2025 на суму 7 045,33 грн (строк оплати – до 24.07.2025); №7КГ-000437 від 25.07.2025 на суму 13 065,62 грн (строк оплати – до 28.07.2025); №8КГ-000049 від 04.08.2025 на суму 33 206,76 грн (строк оплати – до 05.08.2025); №8КГ-000082 від 06.08.2025 на суму 35 746,03 грн (строк оплати – до 07.08.2025) (том 1, а.с. 11-12).

5.4. Відповідач отриманий товар у визначені строки не оплатив; прострочення оплати за першою з видаткових накладних настало 25.07.2025, за останньою – 08.08.2025. Заявлені до стягнення нарахування здійснено позивачем за єдиним періодом починаючи з 08.08.2025, що не погіршує становища відповідача. Станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення заборгованість погашена не була.

5.5. Судом першої інстанції здійснено перевірку розрахунків заявлених до стягнення сум – 2 976,10 грн інфляційних втрат за період із серпня 2025 року по лютий 2026 року, 17 117,32 грн пені та 20 028,36 грн 36% річних за період з 08.08.2025 по 23.03.2026, 17 812,75 грн штрафу (20% від суми заборгованості) – та визнано їх такими, що відповідають умовам Договору, фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

6. Позиція суду апеляційної інстанції

6.1. Позиція суду апеляційної інстанції щодо заявленого позивачем клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 учасникам справи був встановлений п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, який обчислюється від дати вручення учаснику справи копії ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За даними автоматизованої системи діловодства суду ухвала про відкриття апеляційного провадження була доставлена до електронного кабінету Приватної науково-дослідної та комерційно-консультативної фірми “Конкорд-Гей” 19.06.2026 о 13:36. Відтак останнім днем строку для подання відзиву з урахуванням положень статті 116 ГПК України є 06 липня 2026 року, натомість відзив було подано представником позивача через систему “Електронний суд” 10 липня 2026 року.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 119 ГПК України регламентовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Вирішуючи питання щодо можливості поновлення позивачу строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, суд враховує висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16 містить такі висновки щодо застосування норм статті 119 ГПК України:

“20. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.

22. Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

23. Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

24. При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого ГПК України, суд також не може продовжити строк понад встановлений ГПК України строк.

25. Разом з тим, в аспекті зазначеного Суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що “при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі “Walchli v. France”, заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; “ТОВ “Фріда” проти України”, заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій”.

Суд зазначає, що закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Пропуск процесуального строку – це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причин, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Оцінюючи поважність причин пропуску строку на подання відзиву, колегія суддів виходить з того, що завантаженість представника позивача в інших судових провадженнях є обставиною суб`єктивного характеру, яка охоплюється звичайними ризиками професійної діяльності та не є об`єктивно непереборною. Необхідність аналізу оскаржуваного рішення, доводів апеляційної скарги та судової практики становить звичайний зміст підготовки відзиву і сама собою не свідчить про наявність істотних труднощів для своєчасного вчинення процесуальної дії, а встановлений судом п`ятнадцятиденний строк є достатнім для такої підготовки. Крім того, позивач не був позбавлений можливості звернутися із заявою про продовження встановленого судом строку до його закінчення (частина друга статті 119 Господарського процесуального кодексу України), однак цим правом не скористався. За таких обставин наведені позивачем причини неподання відзиву у п`ятнадцятиденний строк не можуть вважатися поважними та такими, що об`єктивно не залежали від заявника. Тому клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу задоволенню не підлягає, а відзив залишається без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

6.2. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

6.3. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність – це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

6.4. Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено право кредитора на стягнення з боржника суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сторони у пункті 5.4 Договору погодили розмір процентів річних на рівні 36%, що є реалізацією диспозитивного права сторін на встановлення іншого, ніж законодавчий, розміру такої відповідальності.

6.5. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, апелянт посилався на неврахування положень статті 551 ЦК України, оскільки встановлений договором розмір процентів річних (на підставі частини другої статті 625 ЦК України) у 12 разів перевищує мінімальний розмір, що свідчить про його явно завищений розмір та непропорційність наслідкам порушення зобов`язання.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. На підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру. Висновок щодо застосування норм статті 551 ЦК України неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.

6.6. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначає, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

6.7. За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

“…. розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частини третьої статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частини третьої статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

категорії “значно” та “надмірно”, які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

… індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права”.

6.8. У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень статті 551 ЦК України, Суд звертається до наведених вище висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Застосоване у статті 551 ЦК України словосполучення “суд має право” та “може бути зменшений за рішенням суду” свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не належить до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

6.9. Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами ГПК України.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення штрафних санкцій, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236, 238 ГПК України).

6.10. Стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України). За обставинами справи, що переглядається, відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором поставки запасних частин до сільськогосподарської техніки на умовах товарного кредиту №ЗР 381-2025 від 11.07.2025, а саме не сплатив у обумовлений договором строк вартість предмета договору. Відповідальність за таке порушення передбачена пунктом 5.4 договору, умови якого були погоджені сторонами.

6.11. ТОВ “С-Транс Авто” не доведено, а судом не встановлено існування виключних обставин, за яких розмір нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, підлягає зменшенню. Доказів часткового погашення заборгованості ТОВ “С-Транс Авто” не надано. Суд зауважує, що відповідач протягом усього періоду прострочення (з 08.08.2025) не звертався до позивача з пропозицією про реструктуризацію боргу чи відстрочення виконання зобов`язання. Правильність арифметичного розрахунку заявлених до стягнення сум апелянтом не оспорюється.

Доводи апелянта про необхідність зменшення 36% річних та штрафу у зв`язку з їх неспівмірністю та існуванням фінансових труднощів є недоведеними. При цьому колегія суддів зауважує, що наведене апелянтом співвідношення 65% від суми основного боргу обчислено від суми 57 934,53 грн, яка охоплює й інфляційні втрати (2 976,10 грн); інфляційні втрати штрафною санкцією не є, а рішення в цій частині не оскаржується. Сукупний розмір оскаржуваних нарахувань – пені, 36% річних та штрафу – становить 54 958,43 грн, тобто 61,71% від суми основного боргу. Матеріали справи не містять бухгалтерської чи фінансової звітності, банківських документів, відомостей про рух коштів чи майновий стан підприємства на підтвердження наведених заявником обставин. Даних про те, що стягнення спірних сум суттєво вплине на фінансове становище апелянта, матеріали справи також не містять. Колегія суддів враховує також, що в суді першої інстанції відповідач відзиву не подавав, щодо розміру штрафних санкцій не заперечував і клопотання про їх зменшення не заявляв, а тому обставини, які могли б бути підставою для зменшення нарахувань, не були предметом дослідження суду першої інстанції; доказів на їх підтвердження не подано і до суду апеляційної інстанції з обґрунтуванням неможливості їх подання раніше (частина третя статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною першою статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Також відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі №303/2983/19 (провадження №61-4745св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі №712/3590/22 (провадження №61-14297сво23)).

Визначений сторонами при укладенні Договору розмір відповідальності (36% річних, пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, штраф 20%) відповідає закріпленим у статтях 6, 627, 629 Цивільного кодексу України принципам свободи договору та обов`язковості його виконання. Відповідач, укладаючи Договір, погодив умови його виконання та розмір відповідальності за порушення грошового зобов`язання добровільно, не заперечуючи проти них до моменту виникнення прострочення. ТОВ “С-Транс Авто” не було позбавлено можливості відмовитися від вказаної угоди та укласти правочин з іншим контрагентом на інших умовах, у разі якщо товариство вважало умови договору для себе неприйнятними та несправедливими.

6.12. Окремої оцінки потребують доводи апелянта про те, що встановлений пунктом 5.4 Договору розмір процентів річних у дванадцять разів перевищує визначений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України розмір, і про наявність у суду повноваження зменшити такий розмір з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (підпункти 2.2.1, 2.2.2 цієї постанови).

Насамперед, варто взяти до уваги той факт, що заявлені до стягнення суми мають різну правову природу. Штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу (пункт 5.5 Договору) є неустойкою в розумінні статті 549 Цивільного кодексу України, а тому питання про його зменшення вирішується за правилами частини третьої статті 551 цього Кодексу. Натомість проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, неустойкою не є: вони не належать до видів забезпечення виконання зобов`язання і становлять особливу міру відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що має компенсаційний характер. Наведена норма прямо допускає встановлення договором іншого, ніж три проценти, розміру, чим сторони і скористалися, погодивши у пункті 5.4 Договору розмір 36% річних.

У пункті 8.38 постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі №902/417/18 міститься такий висновок щодо застосування норм права:

“виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання”.

Наведені апелянтом висновки Великої Палати Верховного Суду зводяться до того, що зменшення розміру відповідальності, погодженого сторонами понад законодавчо визначений, є правом суду, яке реалізується за наявності підтверджених належними доказами обставин, що свідчать про нерозумність або несправедливість покладення на боржника відповідальності в узгодженому розмірі. Ці висновки не встановлюють обов`язку суду зменшувати такий розмір і не визначають кратність перевищення договірного розміру процентів над законодавчим як самостійну та достатню підставу для зменшення. Водночас погодження сторонами розміру процентів річних понад визначений законом не виводить відповідну умову договору за межі дії загальних засад цивільного законодавства, закріплених у статті 3 Цивільного кодексу України, – справедливості, добросовісності та розумності.

Апеляційний господарський суд також враховує, що висновки щодо застосування норм права, викладені в пункті 8.38 постанови ВП ВС від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку посилається апелянт) щодо права суду за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України були конкретизовані у пункті 135 постанови ВП ВС від 02.07.2025 у справі №903/602/24 таким чином: “… три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом”.

Саме по собі співвідношення договірного та законодавчого розмірів процентів характеризує лише узгоджену сторонами умову договору, але не свідчить ані про наслідки порушення для кредитора, ані про майновий стан боржника. Обставин, які могли б свідчити про нерозумність або несправедливість покладення на відповідача відповідальності в узгодженому розмірі, апелянтом не доведено (пункт 6.11 цієї постанови). З огляду на викладене доводи апелянта, наведені у пунктах 2.2.1 та 2.2.2 цієї постанови, відхиляються.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про недоведеність апелянтом наявності виняткових обставин, які відповідно до частини третьої статті 551 та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України були б підставою для зменшення заявлених до стягнення 36% річних та штрафу, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині в заявленому позивачем розмірі.

7. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.2. За результатами апеляційного перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26 доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “С-Транс Авто” не знайшли свого підтвердження. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

7.3. Суд зазначає, що зупинення дії рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26, здійснене ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 на час апеляційного перегляду справи, з набранням законної сили цією постановою припиняє свою дію.

8. Щодо судових витрат

8.1. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення суду першої інстанції та не ухвалює нового рішення, новий розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

8.2. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, за наслідками відмови у задоволенні апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 118, 119, 129, 269, 270, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "С-Транс Авто" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2026 у справі №922/979/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови в порядку та у випадках, що передбачені статтями 286 – 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 05.08.2026.

Головуючий суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков