Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №917/189/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Харків Справа № 917/189/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., при секретарі судового засідання Cіліній М.Г., розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода” (вх.1315 П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/189/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Худякова Сергія Михайловича, Полтавська обл, с.Карлівка,

до відповідача: Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода”, Полтавська обл., Полтавський р-н, с. Пальчиківка,

про стягнення 1 049 017,48 грн,

Представники сторін

згідно з протоколом судового засідання

ВСТАНОВИВ:

11.02.2026 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Худякова Сергія Михайловича до Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Злагода" про стягнення заборгованості за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 02.09.2024 № 2/09/Х у розмірі 1 049 017,48 грн, з яких: 875 800,00грн – основний борг, 132 318,18 грн – інфляційні втрати, 40 899,30грн – 3% річних.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем від 02.09.2024 № 2/09/Х в частині оплати відповідних робіт та оренди транспортного засобу, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 875 800,00грн, що також стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання.

Господарський суд Полтавської області (суддя О.С. Мацко) рішенням від 14.05.2026 (повне рішення складено 27.05.2026 (у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному з 20.05.2026 по 22.05.2026 включно)) позов задовольнив повністю; стягнув з Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Злагода" на користь Фізичної особи-підприємця Худякова Сергія Михайловича 875 800,00 грн основного боргу, 132 318,18 грн інфляційних витрат, 40 899,30 - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 178,01 грн, 20 000,00 грн витрат на правову допомогу; вирішив повернути позивачу – фізичній особі-підприємцю Худякову Сергію Михайловичу 2 410,20 грн судового збору, сплаченого при поданні позову платіжною інструкцією №17 від 10.02.2026р. з державного бюджету України.

Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується та відповідачем визнається факт укладення між сторонами договору оренди та належне виконання позивачем зобов`язання за договором, однак сам відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вищезазначеним договором не сплатив орендних платежів у визначені договором строки, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 875 800,00 грн. Суд зауважив, що надані відповідачем в підтвердження оплати за договором платіжні інструкції в призначенні платежу містять інші реквізити аніж реквізити спірного договору, у зв`язку з чим, суд, враховуючи значну кількість укладених між сторонами договорів та неможливість ідентифікації того, яке саме зобов`язання було виконано, дійшов висновку про неможливість оцінки вказаних доказів як належних відповідно до ст. 76 ГПК України, що стало підставою для задоволення позовних вимог в заявленому позивачем розмірі. Стосовно стягнення 3% річних та інфляційний втрат, суд зазначив, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу та перевіривши розмір заявлених вимог не виявив завищення їх розміру з боку позивача, у зв`язку з чим визнав вимоги в цій частині правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, суд зазначив, що, на підставі поданих документів, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн є такими, що пов`язані з розглядом справи, відповідають критеріям, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, а також належать до витрат, компенсація яких передбачена чинними нормами законодавства України, у зв`язку з чим враховуючи відсутність клопотання про зменшення їх розміру, суд дійшов висновку, що вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Виробничий сільськогосподарський кооператив “Злагода”, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 року по справі № 917/189/25 та прийняти нове рішення, з врахуванням викладених ВСК «Злагода» обставин та наданих відповідачем доказів оплати.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу заявник посилається на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає критеріям законності й обґрунтованості, передбаченим процесуальним законодавством України, оскільки ґрунтується лише на одному посиланні на постанову Верховного Суду, за відсутності аналізу норм матеріального права. Скаржник зауважує, що загальна сума сплачених коштів по договору 2/09/Х, згідно наданих платіжних інструкцій, становить 508 100,00грн та сума залишку боргу, яка ним визнається складає 512 700,00грн. Заявник наголошує, що він здійснив технічну помилку в місяці при зазначенні в спірних платіжних інструкціях в призначенні платежу дати договору та рахунку на оплату, яка, на його думку, не унеможливлює ідентифікацію платежу в умовах зазначення договору та послуги за яку вона здійснюється. Також, скаржник зазначає, що позивач не спростовує факт отримання грошових коштів і відповідно їх не повернення ВСК «Злагода», як помилково отриманих/перерахованих, що відповідно розцінювалося відповідачем, як прийняття належного виконання зобов`язання за Договором №2/09/Х. Заявник також наголошує на доцільності врахування під час вирішення справи принципів "естопель" та "заборони суперечливої поведінки", що судом першої інстанції зроблено не було. Стосовно нарахування та стягнення 132 318,18грн інфляційних втрат та 40 899,30 грн – 3% річних заявник зазначає, що в умовах виконання зобов`язання на суму 508 100,00 грн нарахування зобов`язань на вказану суму є, на його думку, безпідставним.

13.07.2026 від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу ВСК «Злагода» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області по справі 917/189/26 від 14.05.2026 року залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга фактично не містить належного спростування ключового висновку суду першої інстанції про неможливість ідентифікації більшості платіжних документів саме зі спірним договором з огляду на наявність між сторонами кількох однотипних договірних зобов`язань, що існували одночасно та замість надання належних доказів відповідач обмежується твердженням про технічний характер допущених помилок у призначенні платежу. Позивач наголошує на помилковості доводів скаржника в частині того, що рішення суду першої інстанції ґрунтується виключно на практиці Верховного Суду без застосування норм матеріального права, зазначивши, що суд не створював нових норм права, не замінював положення закону правовою позицією Верховного Суду та не надавав їй нормативного характеру, а лише врахував усталену правову позицію Верховного Суду щодо застосування відповідних норм законодавства до аналогічних правовідносин. Позивач зауважує, що заявником не надано доказів в підтвердження, що зазначені ним розбіжності виникли виключно внаслідок технічної описки та що спірні платежі проведені на виконання саме договору від 02.09.2024 №2/09/Х, а не іншого договору, укладеного між цими ж сторонами. Також, позивач зазначає, що ні доктрина estoppel, ні принцип заборони суперечливої поведінки не звільняють сторону від обов`язку довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а посилання на принцип добросовісності не усуває від процесуального обов`язку довести, що кожний із спірних платежів був здійснений саме на виконання спірного договору.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями Східного апеляційного господарського суду від 15.06.2026 апеляційну скаргу (вх.1315 П) у справі №917/189/26 передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.06.2026 апеляційну скаргу Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі № 917/189/26 залишив без руху, та, на виконання вимог вказаної ухвали, заявником усунуто недоліки апеляційної скарги.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.07.2026 поновив Виробничому сільськогосподарському кооперативу «Злагода» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/189/26; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/189/26; призначив розгляд апеляційної скарги на 04 серпня 2026 у приміщенні суду; встановив учасникам справи термін до 15.07.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; витребував у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/189/26.

Копія вказаної ухвали направлена до електронних кабінетів скаржника, його представника та представника позивача.

Відповідно до ч.1 ст.285 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно з довідками, сформованими в комп`ютерній програмі “Діловодство спеціалізованого суду” копія ухвали суду від 01.07.2026 доставлена до електронних кабінетів учасників 01.07.2026 після 13:00, у зв`язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою 01.07.2026.

У зв`язку з відсутністю електронного кабінету у позивача судом направлено копію ухвали суду від 01.07.2026 на адресу його місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка, згідно повернутого на адресу суду рекомендованого повідомлення вручена одержувачу 11.07.2026.

Пунктом 3 частини 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Отже, сторони у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження, дату, час та місце розгляду апеляційної скарги заявника.

13.07.2026 матеріали справи №917/189/26 у одному томі надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» та Фізичної особи-підприємця Худякова Сергія Михайловича надійшли клопотання про участь у судовому засіданні 04.08.2026 у справі №917/189/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису, які суд задовольнив ухвалою від 29.07.2026.

04.08.2026 від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник скаржника в судове засідання з`явилась, брала участь у засіданні в режимі відеоконференції, підтримала подану апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).

Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційним господарським судом враховані обставини, встановлені судом першої інстанції про наступне.

02.09.2024 року між Виробничим сільськогосподарським кооперативом "Злагода" та фізичною особою-підприємцем Худяковим Сергієм Михайловичем, що діє на підставі Свідоцтва серія НОМЕР_1 № 752277 (далі - Орендодавець) укладено Договір оренди №2/09/Х сільськогосподарської техніки з екіпажем (далі-Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору, у порядку та на умовах, визначеним цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати в тимчасове платне володіння та користування комбайн, визначений у цьому Договорі, а також зобов`язується забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов`язується прийняти в тимчасове користування комбайн під керуваннями екіпажу (водія) Орендодавця і зобов`язується сплачувати Орендодавцю оренду плату, а також забезпечувати роботу комбайну необхідними паливно-мастильними матеріалами.

Згідно з п. 1.2 Договору під комбайном розуміється: комбайн зернозбиральний марки: CLAAS LEXION 580, державний номерний знак НОМЕР_2 , дата випуску 2009 рік, номер двигуна НОМЕР_3 , заводський номер: НОМЕР_4 .

Пунктами 2.1, 2.3 Договору передбачено, що метою оренди є використання комбайну орендодавця в сільськогосподарському виробництві, а саме збиранні соняшника. Комбайн разом з екіпажем орендодавця використовується орендарем для збирання ранніх зернових та озимих культур в робочий час необхідний для виконання робіт по збиранню технічних культур.

Майно, що орендується, вважається переданим Орендарю з моменту підписання акту приймання майна та підписання Акту технічного стану майна, що орендується (п.4.1 Договору). Термін оренди становить 30 календарних днів з моменту підписання договору (п. 4.2. Договору);

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору розмір орендної плати складає 1600,00 грн за 1 гектар (без ПДВ) згідно акту виконаних робіт. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 45 днів з моменту підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт. Акт приймання передачі підписується сторонами протягом кожних 10 робочих днів за умов проведення відповідних робіт та оренди транспортного засобу.

02.09.2024 року представниками сторін був підписаний Акт приймання-передачі транспортного засобу, відповідно до якого здійснено приймання-передачу транспортного засобу, вказаного у п. 1.2 договору.

На виконання умов договору, сторонами підписано Акт надання послуг № 28 від 30 вересня 2024, згідно з яким ФОП Худяков С.М. виконав (надав), а Виробничий сільськогосподарський кооператив «Злагода» прийняв роботи (послуги) по обмолоту соняшника кількістю 638 га загальною вартістю 1 020 800,00 грн, виходячи з ціни 1600,00грн за один га. Підписи представників сторін на означеному акті скріплені печатками сторін.

Також, 30.09.2024 позивачем виставлено Рахунок на оплату № 32 на загальну суму 1 020 800,00 грн за орендну плату за користування комбайном по обмолоту соняшника CLASS Lexion 580.

Позивач враховуючи, що відповідачем було порушено умови Договору та не проведено повний розрахунок за оренду майна за Актом надання послуг № 28 (з загальної суми 1 020 800,00 грн відповідачем сплачено 145 000,00 грн), у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 875 800,00 грн, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовом про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідач, частково заперечуючи проти позову, наполягав на тому, що ним сплачено за даним договором протягом 2024-2026 років 619 100,00 грн, а не 145 000,00 грн, як про це повідомив позивач. Відтак, загальна сума позову, яку визнає відповідач згідно відзиву на позовну заяву, становить 1 020 800,00 грн – 619 100,00 грн =401 700,00 грн. Також, згідно відзиву на позов, відповідач вважає нарахування 3% річних і інфляційних безпідставним.

За результатами розгляду заявлених позовних вимог суд першої інстанції ухвалив рішення, яким задовольнив позов в повному обсязі, з мотивів викладених у рішенні.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, кореспондуючі права та обов`язки сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору оренди.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 798 ЦК України передбачено, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Судом першої інстанції встановлено та скаржником не заперечується факт укладення договору оренди №27/09/Х сільськогосподарської техніки з екіпажем від 02.09.2024, факт виконання позивачем своїх зобов`язань за договором та факт отримання послуг на суму 1 020 800,00грн, що також підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Проте сторони не погоджуються щодо залишку суми основного боргу, яку має сплатити відповідач задля погашення заборгованості.

Позивач зазначає, що відповідач здійснив погашення боргу в загальному розмірі 145 000,00грн, у зв`язку з чим залишок суми, на його думку, складає 875 800,00грн. В підтвердження викладеного долучає копії платіжні інструкції №579 від 27.08.2025 на суму 45 000,00грн та №1858 від 19.11.2025 на суму 100 000,00грн, з призначенням платежу: орендна плата за користування комбайном по обмолоту соняшника зг. рах. №32 від 30.09.2024 (договір №2/09/Х від 02.09.2024).

Відповідач у відзиві на позовну заяву наполягав, що здійснив погашення боргу на суму 619 100,00 грн, у зв`язку з чим залишок суми боргу, на його думку складає, 401 700,00грн, в поданій апеляційні скарзі відповідач зазначає, що сума погашення складає 508 100,00грн, а залишок боргу становить 512 700,00грн. В підтвердження зазначеного до відзиву долучено копії наступних платіжних інструкцій: № 8803 від 01.11.2024 на суму 80 000,00 грн; № 8909 від 07.11.2024 на суму 50 000,00 грн; № 9111 від 20.11.2024 на суму 100 000,00 грн; № 9476 від 06.01.2025 на суму 33 100,00 грн; № 9643 від 22.01.2025 на суму 100 000,00 грн; № 579 від 27.08.2025 на суму 45 000,00 грн; № 1858 від 19.11.2025 на суму 100 000,00 грн; №9249 від 11.12.2024 на суму 66 000,00 грн та № 2422 від 23.02.2026 на суму 45 000,00 грн.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні при дослідженні наданих відповідачем платіжних інструкцій встановив, що у графі “призначення платежу” в частині з них вказано “…за договором оренди №2/09/х від 02.10.2024р.”, в той час як спірний договір має реквізити “№2/09/Х від 02.09.2024р.”; платіжна інструкція №9249 на суму 66 000,00 грн містить призначення платежу “…за договором оренди №23/08/Х від 23.08.2023р.”, а платіжна інструкція №2422 від 23.02.2026р. на суму 45 000,00 грн взагалі сформована після подачі позову та не проведена (відсутні підпис і печатка банку про виконання). Вказане в сукупності з тим, що починаючи з 2019 року, між сторонами було підписано значну кількість однотипних договорів, з врахуванням практики Верховного суду, призвело до неможливості надання оцінки вказаним доказам як належним відповідно до ст. 76 ГПК України, в умовах неможливості встановити яке саме зобов`язання було виконано.

Скаржник у поданій апеляційний скарзі скоригував суму заборгованості без врахування платіжних інструкцій №9249 від 11.12.2024 на суму 66 000,00 грн та № 2422 від 23.02.2026 на суму 45 000,00 грн, наполягаючи, що інші долучені до матеріалів відзиву платіжні інструкції є доказами в підтвердження виконання сплати заборгованості за спірним договором, при цьому помилка в місяці при зазначенні в призначенні платежу дати договору та рахунку на оплату є технічною та, на його думку, не унеможливлює ідентифікацію платежу в умовах зазначення договору та послуги, за яку вона здійснюється.

Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури визначає та встановлює Закон України "Про платіжні послуги" (далі Закон України №1591-ІХ).

Частиною 2 ст. 87 Закону України №1591-ІХ визначено, що платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції.

Виходячи із зазначеного визначення призначення платежу належить виключно платнику і будь-хто не вправі змінювати призначення платежу, саме платник відповідає за повноту інформації та дані що зазначені в реквізиті платіжної інструкції "Призначення платежу".

З матеріалів справи вбачається, що платіжні інструкції № 8803 від 01.11.2024, № 8909 від 07.11.2024, № 9111 від 20.11.2024, № 9476 від 06.01.2025, № 9643 від 22.01.2025, на які посилається заявник, містять призначення платежу: орендна плата за користування комбайном по обмолоту соняшника зг. рах. №32 від 30.10.2024 р. (договір №2/09/Х від 02.10.2024). При цьому, реквізити договору укладеного між сторонами №02/09/Х від 02.09.2024, а виставленого рахунку №32 від 30.09.2024. Тобто, мається розбіжність у визначені місяця укладання договору та виставлення рахунку, всі інші реквізити співпалають.

Заявник пояснює вказане технічною помилкою у місяці дати договору та дати рахунку, наголошуючи, що вказане не позбавляє можливості ідентифікувати платежі, оскільки номер договору та рахунку, а також послуга, за яку здійснюється оплата зазначені вірно.

Зі змісту відповіді на відзив вбачається, що позивач надавав послуги відповідачеві на постійній основі, щосезонно починаючи з 2019 року та між сторонами було підписано значну кількість договорів оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем. Позивач наголошує, що оплата, на яку посилається відповідач не має відношення до спірного договору та сплачена саме за договором оренди №02/09/Х від 02.10.2024. При цьому, позивачем не долучено до матеріалів справи ані безпосередньо договору оренди №02/09/Х від 02.10.2024, в рахунок виконання зобов`язання за яким, як він зазначає, проведена оплата за спірними платіжними інструкціями, ані інших договорів оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем, на які він посилається.

Судова колегія враховує, що ані скаржником, як особою яка наполягає на помилці, ані позивачем не надано жодного доказу в підтвердження/спростування того, що кошти за спірними платіжними інструкціями перераховані позивачу саме в рахунок погашення зобов`язання за договором оренди №27/09/Х сільськогосподарської техніки з екіпажем від 02.09.2024.

Так, зокрема, матеріали справи не містять ані акту звірки взаєморозрахунків за спірним договором, на які посилався відповідач у поданих документах та в яких нібито враховані вказані платежі, ані доказів існування договору №02/09/Х від 02.10.2024 в рахунок якого позивачем нібито здійснено зарахування спірних платежів. Разом з тим, враховуючи прийняття і неповернення позивачем коштів в сумі 508 100,00грн, в умовах відсутності доказів існування договору №02/09/Х від 02.10.2024 та рахунку №32 від 30.10.2024, позивач, як добросовісний контрагент, мав би ініціювати перед відповідачем питання щодо уточнення реквізитів договору за яким здійснено погашення заборгованості, особливо в умовах наявності, як він зазначає, значної кількості подібних договорів. Проте матеріали справи не містять доказів в підтвердження вжиття ним будь-яких заходів, спрямованих на з`ясування того, оплата за яким саме договором була здійснена. Фактично позивач прийняв виконання зобов`язання без зауважень, в подальшому посилаючись на оплату за договором, існування якого не доведено. До того ж, реквізити спірних платіжних інструкцій мають повне співпадіння з номером спірного договору числом та роком, а номер рахунку, його число та рік відповідає виставленому, різниця тільки в місяці, що дає підстави вважати, що погашення за спірними платіжними інструкціями здійснено на виконання зообв`язань за договором №02/09/Х від 02.09.2024.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін. Цей принцип розкрито в статті 13 ГПК, за змістом котрої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише керує ходом судового процесу, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приписами статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Встановлені судовою колегією обставини свідчать про недоведеність позивачем факту існування договору №02/09/Х від 02.10.2024 та рахунку №32 від 30.10.2024, а також те, що платежі на загальну суму 363 100,00грн за платіжними інструкціями № 8803 від 01.11.2024, № 8909 від 07.11.2024, № 9111 від 20.11.2024, № 9476 від 06.01.2025, № 9643 від 22.01.2025 були зараховані ним на виконання зобов`язань за договором, відмінним від спірного.

Судова колегія приймає до уваги, що суд першої інстанції послався на наявність між учасниками справи довготривалих відносин та велику кількість укладених договорів. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність відповідачем виконання зобов`язань за спірним договором, натякаючи на те, що спірні платежі могли бути зроблені на виконання інших зобов`язань. В якості прикладу, суд послався на судову справу № 917/188/26, предметом позову за якою є стягнення заборгованості за іншим договором оренди №27/08/Х сільськогосподарської техніки з екіпажем від 27.08.2024, укладеним між сторонами цього судового провадження. Проте, відсутні будь які підстави вважати, що існування іншого договору доводить факт сплати відповідачем за дослідженими платіжними інструкціями заборгованості за договором, відмінним від спірного. Проте, висновок суду першої інстанції базується на припущеннях, які не мають жодних підтверджень та не досліджені судом.

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

В умовах відсутності доведеності факту укладання між сторонами договору №02/09/Х із датою, зазначеною в платіжних інструкціях - 02.10.2024, більш вірогідним є доведеність факту виконання відповідачем зобов`язань за договором №02/09/Х від 02.09.2024 шляхом ініціювання переказу за допомогою платіжних інструкцій, в реквізитах платежу за якими помилково вказаний місяць укладання договору та та місяць виставлення рахунку.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про неможливість ідентифікації зобов`язання в рахунок якого здійснено погашення заборгованості, оскільки зазначене в платіжних інструкціях призначення платежу дає змогу ідентифікувати зобов`язання по номеру договору та рахунку, а також даті та року, а помилка в місяці, в умовах відсутності доказів існування договору, на який посилається позивач, в рахунок якого здійснено погашення, та прийняття виконання зобов`язання без будь-яких заперечень, вірогідно свідчать про погашення заборгованості саме за спірним договором, а не будь-яким іншим.

Посилання позивача на те, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що саме ці платежі були здійснені на виконання спірного договору від 02.09.2024 № 2/09/Х, в умовах прийняття коштів та не доведення факту, що відповідні кошти зараховані на виконання іншого договору не беруться до уваги колегією суддів, встановлені судовою колегією обставини свідчать про наявність підстав вважати більше вірогідним здійснення платежів на виконання спірного договору, аніж в рахунок виконання зобов`язання за іншим договором.

Стосовно заявлених до стягнення 3% річних в сумі 40 899,30грн за період з 15.11.2024 по 10.02.2026 та інфляційних втрат в сумі 132 318,18грн за період з 15.11.2024 по 31.12.2025, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).

Отже, право вимоги сплати суми інфляційних втрат та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Судова колегія враховує, що проведені відповідачем оплати основної суми заборгованості не враховані позивачем та судом першої інстанції при розрахунку суми 3% річних та інфляційний втрат, у зв`язку з чим заявлені до стягнення суми не можуть вважатись правомірним та обґрунтованими.

Так, з огляду на те, що період прострочення заборгованості починається з 15.11.2024, а сума основного боргу частково сплачена в розмірі 130 000,00 грн платіжними інструкціями № 8803 від 01.11.2024 та № 8909 від 07.11.2024, початкова сума простроченої заборгованості, на яку мають нараховуватись 3% річних та інфляційні втрати, складає з 890 800,00грн, в подальшому з урахуванням здійснених оплат, сума боргу, на яку має здійснюватися нарахування складає: з 20.11.2024 по 05.01.2025 – 790 800,00грн, з 06.01.2025 по 21.01.2025 – 757 700,00грн, з 22.01.2025 по 26.08.2025 – 657 700,00грн, з 27.08.2025 по 18.11.2025 – 612 700,00грн, з 19.11.2025 по 10.02.2026 (для 3% річних), по 31.12.2025 (для інфляційних втрат) – 512 700,00грн.

За підрахунком суду апеляційної інстанції:

сума інфляційних втрат за період з грудня 2024 по 31.12.2025 складає 79 415,30грн з урахування погашень, які були проведені відповідачем за платіжними інструкціями, які судова колегія визнала такими, що підтверджують виконання зобов`язань за спірним договором;

сума 3% річних за період з 15.11.2024 по 10.02.2026 складає 23 909,29грн, з урахування погашень, які були проведені відповідачем за платіжними інструкціями, які судова колегія визнала такими, що підтверджують виконання зобов`язань за спірним договором;

Виходячи із зазначеного, судова колегія вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача сума 3% річних в розмірі 23 909,29грн та сума інфляційних втрат в розмірі 79 415,30грн.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду, з урахуванням доказів часткового погашення заборгованості.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи зі зазначеного, колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода” (вх.1315 П) - задовольнити, а рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/189/26 – змінити.

Згідно з положеннями п.п. б, в пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду в електронній формі позивач сплатив судовий збір у розмірі 15 735,26 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 18 від 10.02.2026.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, за подання до суду даної позовної заяви сплаті підлягало 12 588,21 грн (15 735,26*0,8).

Враховуючи часткове задоволення вимог в загальному розмірі 616 024,59 грн розмір суми судового збору, яка підлягає стягненню за результатами розгляду спору складає 7392,30грн.

Однак, згідно з ч.ч.1, 2 ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. У разі визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним під час подання відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позов відповідач визнає позов частково, у сумі 401 700,00 грн, у зв`язку з чим сума судового збору у розмірі 2410,20 грн (401 700,00*1,5%*0,8/2) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України на підставі ст.130 ГПК України (пропорційно визнаній частині позову), як вірно зазначено судом першої інстанції. При цьому, в умовах часткового задоволення вимог, стягненню з відповідача підлягає сума судового збору в розмірі 4982,10грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Судом першої інстанції встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. є такими, що пов`язані з розглядом справи, відповідають критеріям, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК, а також належать до витрат, компенсація яких передбачена чинними нормами законодавства України, до того ж клопотання про зменшення розміру вказаних витрат від відповідача до суду не надходило. Будь-які доводи щодо оскарження рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу апеляційна скарга не містить, а наявні в матеріалах справи документи підтверджують розмір понесених витрат, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами.

Разом з тим, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та часткову відмову у позові, витрати на правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам, у зв`язку з чим з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 11 744,79 грн.

Колегія суддів враховує, що за подання апеляційної скарги сплачена сума судового збору складала 18 882,31 грн, проте, в умовах часткового визнання позову в апеляційній скарзі на суму 512 700,00грн, сума судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4614,30грн (512 700,00*1,5%*150%*0,8/2/100), підлягає поверненню скаржнику з державного бюджету України на підставі ст.130 ГПК України (пропорційно визнаній частині позову), а залишок суми судового збору за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача в розмірі 14 268,01грн.

Керуючись ст.ст.129, 130, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Виробничого сільськогосподарського кооперативу “Злагода” (вх.1315 П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/189/26 – задовольнити.

2.Рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/189/26 - змінити.

3.Викласти пункти 1-2 резолютивної частини рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/189/26 у наступній редакції:

« 1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Злагода" (вул. Центральна, 6а, с.Пальчиківка, Полтавський район, Полтавська область, 38712, код ЄДРПОУ 03769706) на користь Фізичної особи-підприємця Худякова Сергія Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 512 700,00 грн основного боргу, 79 415,30 грн інфляційних витрат, 23909,29 грн - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4982,10грн, 11 744,79грн витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4.В іншій частині рішення Господарського суду Полтавської області від 14.05.2026 у справі №917/189/26 залишити без змін.

5.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Худякова Сергія Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Злагода" (вул. Центральна, 6а, с.Пальчиківка, Полтавський район, Полтавська область, 38712, код ЄДРПОУ 03769706) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 14 268,01 грн.

6.Повернути скаржнику – Виробничому сільськогосподарському кооперативу "Злагода" (вул. Центральна, 6а, с.Пальчиківка, Полтавський район, Полтавська область, 38712, код ЄДРПОУ 03769706) судовий збір у розмірі 4614,30 грн, сплачений при поданні апеляційної скарги квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №26-1683332/1 від 26.06.2026 з державного бюджету України.

7.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 05.08.2026.

Головуючий суддя П.В. Демідова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна